Особливості методик вдосконалення техніки і тактики гри у волейбол у хлопців 15-17 років

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Сумський державний педагогічний університет ім. А. С. Макаренка

Кафедра теорії та методики спорту

Інститут фізичної культури

 

 

 

 

 

 

Курсова робота на тему:

ОСОБЛИВОСТІ НАПРЯМКІВ ПІДГОТОВКИ ЮНИХ ВОЛЕЙБОЛІСТІВ

 

 

 

 

 

 

студента V курсу

Інституту фізичної культури

спеціальності «Спорт» заочного відділення

Ємяшева Віктора Юрійовича

 

науковий керівник

к.н.ф.в.с., доцент Міщенко Олександр Володимирович

 

 

Суми – 2012

 

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………………….…3

РОЗДІЛ І

НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ З ПРОБЛЕМИ МЕТОДИКИ ГРИ У ВОЛЕЙБОЛ …………………………………………………………...….5

1. Аналіз літературних джерел з даної проблеми ……………..…….……5
2. Дослідження сучасних підходів до навчання гри у волейбол ……...…8

Висновки до розділу І ……………………………………..………...……...12

РОЗДІЛ ІІ

НАПРЯМКИ ПІДГОТОВКИ ЮНАКІВ 15-17 РОКІВ У ВОЛЕЙБОЛІ..….....14

гра волейбол тактична навчання

2.1 Фізична підготовка юних волейболістів…………………………….…14

2.2 Технічна підготовка …………………………………………...………..15

2.3 Тактичні прийоми у волейболі …………………………………………18

2.4 Морально-психологічна підготовка волейболістів ……………….…..20

2.5 Методика випереджаючого навчання при формуванні навичок гри у волейбол ………..……………………………………………………..……..22

ВИСНОВКИ ……………………………………………………………….…….29

ДОДАТКИ …………………………………………….…………………………30

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………..…..32

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність даної теми полягає в тому, що процес учбово-тренувальної роботи повинен забезпечувати високий рівень оволодіння технікою гри у волейбол, розвитку фізичних якостей (сили, швидкості, витривалості, спритності), виховання вольових рис вдачі, зміцнення здоров'я юних спортсменів і на основі цього досягати високої спортивної майстерності. Всі вище зазначені моменти повинні бути враховані в навчанні і тренуванні волейболістів. Вдосконалення системи підготовки кваліфікованих волейболістів повинне ґрунтуватися на вивченні закономірностей їх діяльності під час змагань і тренувань.

Не зважаючи на те, що в літературі висвітлено багато питань в області підготовки волейболістів, в більшості випадків розглядаються окремі питання по техніці і тактиці гри, але недостатньо приділяється уваги на підготовку юних волейболістів, а саме хлопців 15-17 років.

Об'єкт дослідження – волейбол, як вид спорту.

Предмет дослідження – методики вдосконалення техніки гри у волейбол.

Мета дослідження – визначити особливості методик вдосконалення техніки і тактики гри у волейбол у хлопців 15-17 років.

Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:

• проаналізувати науково-теоретичну літературу з даної теми;
• виявити технічні і тактичні особливості гри у волейбол
• описати методики навчання ігровим прийомам у волейболі;
• визначити методики навчання технічним прийомам гри у волейбол у хлопців 15-17 років.

Гіпотеза: Ми припускаємо, що майстерність волейболістів буде ефективною, якщо в тренувальному процесі використовуватиметься раціонально технічні прийоми, тактичні дії і психологічна підготовка спортсменів.

Теоретична значущість роботи полягає в тому, що вона збагачує і розширює «дисципліну» спортивної гри теоретичними положеннями про техніку і тактику гри волейболістів на початковому етапі.

 

 

РОЗДІЛ І

НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ З ПРОБЛЕМИ МЕТОДИКИ ГРИ У ВОЛЕЙБОЛ

 

1.1 Аналіз літературних джерел  з даної проблеми

 

У літературі по волейболу розглядається техніка виконання прийомів і методика навчання грі. При цьому виділяють наступні етапи: а) створення передумов для вивчення, ознайомлення з розучуваним прийомом, б) розучування прийому в спрощених умовах, в) розучування прийому в ускладнених умовах, г) закріплення прийому в грі.  При цьому для первинної стабілізації навиків слід використовувати метод стандартно-повторної вправи, а для вдосконалення дій вариативного типу - метод повторно-змінної вправи.

Докладнішу структуру становлення навиків гри приводить Ю.Д. Желєзняк у своїх роботах. Приводиться послідовність навчання прийомам гри, яка підрозділяється на п'ять стадій. При цьому слід зважати на специфіку волейболу. Для чого, перш ніж приступити до навчання гравців новому технічному прийому, необхідно розвинути до оптимального рівня їх фізичні якості в поєднаннях саме для даного прийому, а також створити і укріпити у них правильне уявлення, використовуючи при цьому пояснення тренера, показ техніки і інші методи [8].

Як відзначав Д. Д. Донський, зараз вже не можна шукати загальні стандарти техніки, засоби і методи технічної підготовки в прагненні досягти високих результатів. Тому необхідна творча робота тренера над індивідуальними особливостями гравців. При цьому слід враховувати, що індивідуальні особливості розвитку кожного навчального рідко цілком відповідають типовим характеристикам, про які написано в керівництві. У зв'язку з цим слід говорити про необхідність враховувати індивідуальні особливості розвитку і підготовленості волейболістів. Отже, головним завданням процесу вдосконалення технічної майстерності є удосконалення структури рухових дій, їх динаміки, кінематики і ритму з урахуванням індивідуальних особливостей спортсменів [4].

Про необхідність врахування індивідуальних особливостей гравців в процесі вдосконалення техніки наголошується і в роботах інших фахівців з волейболу. На різних етапах технічної підготовки волейболістів є свої особливості, які необхідно враховувати. На сьогоднішній день найбільш відомі моделі тренувань, які набули поширення, є схемою динаміки об'єму і інтенсивності навантажень в річному циклі тренування, яким додається теоретичний статус.

Як відзначав Н. Г. Озолін, особливий ефект від використання відмінностей у відчуттях, що виникають при виконанні вправи в звичайних умовах і полегшених або виконання вправи у важчих умовах. Л.П.Матвєєв вважає, що ні вдосконалення рухових навиків, ні розвиток фізичних здібностей взагалі немислимо поза постійною опорою на чіткі відчуття, сприйняття, наочні уявлення. І хоча першорядну роль в здійсненні принципу наочності грають безпосередньо контакти з дійсністю, разом з тим не можна недооцінювати опосередковану наочність. Іноді вона виявляється не менше, а навіть більш дохідливою, ніж пряме сприйняття. Мова йде, зокрема, про пояснення деталей і механізмів рухів, що насилу піддаються безпосередньому спостереженню або взагалі прихованих від нього [14].

Декілька інший шлях розвитку швидкісно-силових здібностей пропонує А. Н. Лапутін. Суть його полягає в тому, щоб при розвитку сили всіх скелетних м'язів людини використовувати філогенетичні і онтогенетичні реакції м'язової системи, що склалися в організмі, на природне поле тяжкості, обумовлене постійною дією сил гравітації. Сили всіх м'язових груп і умови їх скорочення також неоднакові, вони знаходяться в строгій відповідності з масою що приводяться ними в рух біоланок. Даний спосіб заснований на використанні тих, що обтяжили для створення додаткового опору скороченню працюючих м'язів. Проте маса того, що кожного обтяжило, яке застосовує спортсмен, природним чином розподіляється між відповідними м'язовими групами. Це означає, що на кожну м'язову групу доводиться рівно такий відсоток того, що обтяжило, який вона зазвичай випробовує при природній гравітації, підтримуючи в рівновазі ту або іншу процентну частину маси всього тіла. В цьому випадку те, що обтяжило не викликає порушень в координаційній структурі рухів [10].

У роботах А. Н. Лапутіна, Н. А. Носко, В. М. Сероштана рекомендується використання цільових програм навчання і вдосконалення техніки ударних рухів цілісним і розчленованим методом, побудованих за наслідками біомеханічних досліджень, які автори вважають основою методики навчання і вдосконалення техніки ударних рухів. При цьому для формування навиків ударних рухів велике значення мають антропометричні дані (в першу чергу ростові). Важливим моментом таких програм є різного роду корекції по ходу виконання рухів, періодичні інформаційні повідомлення і сенсорні стимули, а також використання технічних засобів навчання [8;10].

Агашин Ф. К. пропонує розвивати принцип вторинних ударів, що полягає у виконанні однієї заданої програми вторинними управліннями і корекціями з можливістю підключити свідомість в швидкоплинний процес шляхом розгортки цього процесу в часі [1].

Таким чином, по публікаціях можна скласти загальне уявлення про методичні підходи в навчанні, використовуваних методах і засобах, перспективних напрямах навчання. На сьогоднішній момент, гостро відчувається брак методичних рекомендацій, з чого витікає необхідність в розробці нових технічних засобів навчання.

 

 

1.2. Дослідження сучасних підходів до навчання гри у волейбол

 

Волейбол пред'являє високі вимоги до функціональних можливостей тих, що займається. Гра у волейбол включає раптові і швидкі пересування, стрибки, падіння і інші дії. У зв'язку з цим волейболіст повинен володіти моментальною реакцією, швидкістю пересування на майданчику, великою швидкістю скорочення м'язів, стрибучістю і іншими якостями в певних їх поєднаннях. Систематичний розвиток фізичних якостей сприяє успішному оволодінню прийомами техніки гри і тактичними взаємодіями.

У дитячому і підлітковому віці фізична підготовка в основному направлена на розвиток швидкості, спритності, швидкісно-силових якостей, загальної витривалості. У підлітковому віці, коли йде зміцнення навиків в техніці і тактиці і їх вдосконалення, фізична підготовка створює основу для підвищення рівня оволодіння технікою і тактикою. У юнацькому віці велика увага приділяється силовій підготовці і спеціальній витривалості. Фізична підготовка складається із загальної і спеціальної, між якими існує тісний взаємозв'язок [11].

Головна спрямованість тренувань, побудованих на матеріалі волейболу, полягає в сприянні вирішенню завдань фізичного виховання засобами волейболу, навчити основам техніки і тактики гри, прищепити звичку до систематичних занять, озброїти для цього відповідними знаннями і уміннями.

Тренувальний процес по волейболу складається з трьох частин. У підготовчу частину уроку (5-8 хв.) входять заходи щодо організації класу та вправи,що сприяють підготовці організму до основних завдань уроку. Учбовий матеріал повинен бути взаємопов'язаний з матеріалом основної частини і включати стройові і порядкові вправи, вправи на увагу, різні способи ходьби, бігу, стрибків, загально розвиваючі і спеціальні вправи для пальців і рук, плечових, гомілковостопних і колінних суглобів, імітаційні вправи окремих прийомів гри, рухомі ігри, естафети. У основній частині уроку (30-35 хв.) вирішуються його головні завдання [5;15].

Виконувана робота направлена на підвищення рівня фізичних якостей, вивчення і вдосконалення прийомів гри у волейбол з включенням вправ для навчання техніці і тактиці гри, загальну і спеціальну фізичну підготовку. Підбір вправ і їх кількість визначає ту або іншу спрямованість тренування. Тому ми вважаємо, що це є теж основним моментом в побудові тренувального процесу. Для того, щоб підвищити ефективність роботи спортивної секції, доцільно визначити для її членів конкретні завдання на кожен рік.

Слід врахувати, що основний шлях вдосконалення рухових дій волейболіста - це вдосконалення великого набору рухів, формування яких здійснюється в ході різних ситуацій, наближених до умов змагань. У зв'язку з цим є три шляхи вдосконалення спортивної техніки. Перший пов'язаний з уточненням (поліпшенням) координаційної структури рухів. Другою співвідноситься з вдосконаленням спортивної техніки за рахунок розширення рухового потенціалу спортсмена і, нарешті, третій напрям вдосконалення спортивної техніки зв'язаний з її надійністю і перешкодостійкістю дії [18].

Перспективним в цій області слід визнати розповсюдження програмованого навчання. У педагогіці волейболу також є спроби використовувати лінійно-розгалужене програмоване навчання.

Одним із завдань учбово-тренувального процесу є його інтенсифікація, підвищення ефективності не тільки за рахунок підвищення об'єму і інтенсивності тренувальних дій (що не скрізь доцільно), але і за рахунок використання технічних засобів навчання, сприяючих розвитку спеціальних здібностей і як наслідок тих, що підвищують ефективність підготовки спортсменів. Тому, підвищення рівня спортивних досягнень викликає необхідність пошуку нових, ефективніших шляхів спортивної підготовки.

Серед технічних засобів навчання ударним рухам, використовуваних в ігровій обстановці слід виділити: а) різного роду м'ячі з траєкторією польоту, що змінюється; б) пристрою з примусовою фіксацією ланок тіла спортсмена; у) захисні рукавички, що обважнюють, для тренування ударів і кидків. В цілому ж вищезгадані пристрої мають ряд недоліків, які не дозволяють повною мірою використовувати їх в ігровій обстановці, що вимагає розробки нових тренажерних пристроїв і пристосувань для навчання і вдосконалення ударних рухів [12].