Методика занять атлетизмом у студентському віці

 

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД 
«ЗАПОРІЗЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ» 
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

 

 

 

            Індивідуальна робота з фізичного  виховання

На тему: Методика занять атлетизмом у студентському віці.

 

 

 
 
 
 
Виконала студентка курсу

                                                          Групи:

                                                            Факультет:Філ. укр.

                                                     

 

 

Запоріжжя

2012рік 

План

Вступ

1.Що таке атлетизм?

2.Принципи спортивного  тренування

3.Тренувальні навантаження

4.Педагогічний контроль в структурі тренування 
 
5. Методика побудови навчально-тренувального процесу 
 
6.Типи статури і індивідуалізація тренування 
 
7. Методика розвитку сили на заняттях за спеціальністю  "Атлетична гімнастика"

8.Графік занять студентів атлетизмом у вищих навчальних закладах.

Висновок

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

                                                              Вступ

В Україні діють різноманітні нормативні документи, спрямовані на розвиток фізичної культури і спорту. Проте  вжиті на державному рівні методи істотно не змінили на краще фізичний стан студентів (вчорашніх школярів). За даними міністерства України у  справах сім'ї, молоді та спорту 90% дітей, учнів, студентів мають відхилення у стані здоров'я, більше 50% незадовільно фізично підготовлені, зростає кількість  призовників, які за станом здоров'я  не готові виконувати свій громадянський  обов'язок.

         Аналіз літературних джерел (затверджених ВАК України) підтвердив, що в умовах сучасної загальноосвітньої школи природна потреба дітей в рухах не задовольняється, відповідно необхідним чином не розвиваються такі рухові якості, як сила, витривалість, швидкість, необхідні для зміцнення здоров'я і формування систем організму . 
           Одному з найважливіших завдань фізичного виховання у вищих учбових закладах є формування у студентів стійкого інтересу і потреб до фізичного самовдосконалення як до основного фактору їх  якісної життєдіяльності. Заняття фізичним вихованням студентами оцінюються не як можливість поліпшення стану а як вимушена необхідність. 80 % студентів не відвідували б заняття, якщо вони не були б обов'язковими. Традиційна система фізичного виховання у вищому учбовому закладі не сприяє ефективному вирішенню проблеми зменшення недоліку рухової активності, яка є однією з причин різних відхилень стану здоров'я студентів. На думку дослідників, дефіцит рухової активності у студентів складає 30-40%. Організовані заняття фізичною культурою, передбачені учбовою програмою, задовольняють лише 25-30% від загальної добової потреби студентів у руховій активності. Становище ускладнюється відсутністю у більшості з них необхідного інтересу до занять фізичною культурою. Підвищення мотивації студентів до занять фізичними вправами багато в чому залежить від форми і змісту учбових занять  фізичного виховання,  використання  популярних видів рухової активності. В даний час у вищих учбових закладах України процес фізичного виховання студентів проводиться шляхом організації занять в групах по видах спорту за вибором самих студентів. Визначення того або іншого виду спорту, який свідомо здійснює студент, є початком осмисленого вибору форм рухової активності, що задовольняють індивідуальним фізичним і психологічним потребам студента.

Одним з найбільш популярних видів рухової активності для  оздоровлення студентів є фізична  підготовка в тренажерних залах (надалі – атлетизм). Атлетизм дозволяє достатньою мірою забезпечити не лише необхідний об'єм рухової активності, але і розвиток сили, загальній  і спеціальній витривалості, координації гнучкості, будучи при цьому універсальним засобом фізичного розвитку студентів.

Атлетизм – це узагальнене  поняття, яке включає всі види рухової активності, безпосередньо  пов'язані з розвитком сили, силової підготовки і корекції фігури тих, що займаються. Як засіб атлетичної підготовки служать різні силові вправи, вправи на тренажерах, вправи з еспандерами, вправи на гімнастичних снарядах і деякі інші.

 

 

 

 

 
 
 
 
 
 
                                          
 
 
 
 
 
 
 
                                      1.Що таке атлетизм?

Атлетизм - вправи для розвитку сили і форми окремих м'язів і тіла в цілому.  Бодібілдинг (культуризм) - відгалуження тренінгу при якому ті, що займаються ставлять собі за мету вдосконалення статури і досягнення виразної рельєфної мускулатури.  Своїм історичним корінням атлетизм торкається  ХІХ ст. Так в 1885 році видатний російський лікар і педагог В. Ф. Краєвський заснував у Петербурзі перший в Росії гурток  любителів силової гімнастики. В основу занять у гуртках входило прагнення до фізичної досконалості на базі зміцнення здоров'я, гартування організму і система всіляких фізичних вправ. Саме в ті роки була закладена методична основа вітчизняного атлетизму, в якій була розроблена оригінальна система “тілобудівництва і розвитку сили” В. Ф. Краєвського,  гантельна гімнастика І. Лебєдєва, вольова гімнастика А. Анохина.

У 1987 році була створена Федерація  атлетизму СРСР. У 1988 році вона увійшла  до числа членів Міжнародної Федерації Бодібілдингу (IFBB). Провідні атлети країни вийшли на міжнародну арену. Першим звання Чемпіона Європи, серед спортсменів колишнього СРСР, в 1989 році завоював білоруський атлет Микола Шила. У січні 1992 року була зареєстрована “Білоруська федерація культуристів ”.  Краса, сила і здоров'я нашого тіла - це новий культурний критерій людської цивілізації. Фізкультурна революція здійснюється не в спортивних залах, а в людському розумі. Сильне тіло - це не естетична примха, а єдиний спосіб вистояти у наш час глобальних стресів: соціальних, інформаційних, екологічних і психічних. Коли ви тренуєтеся, ви робите сильнішими не лише м'язи, але і характер. Ви привчаєте себе ставити мету і досягати її. Ви навчаєтесь удосконалювати себе і потім це уміння супроводжуватиме вас усе ваше життя, чим би ви не займалися.[5,стр.124]

Спорт виховує людину естетично  і морально, формує етичну поведінку  і відношення до людей, до себе, до навчання і праці, виховує самоконтроль і  самооцінку своїх дій, емоцій, психіку.  Сьогодні з упевненістю можна  говорити, що спорт вищих досягнень (професійний спорт) і масовий  спорт - це дві, відносно самостійні категорії  сучасного суспільства, які характеризуються цілим комплексом різних галузей  знань, цілей завдань, засобів і  методів.[1,стр.1]

 

 

                         2.Принципи спортивного тренування

Резерви подальшого зростання  спортивних досягнень криються в  основоположних принципах спортивного  тренування. У поняття принцип  закладені відправні положення, які обумовлюють результативність і якість підготовки спортсменів за умови їх планомірного і чітко обґрунтованого вживання на всіх етапах спортивного тренування. До них відносяться загальнометодичні і загальнопедагогічні принципи. 
 Із загальнометодичних можна виділити:   
- Принцип оздоровчої спрямованості - пронизує весь вміст учбово-тренувального процесу. Підвищення опірності організму до несприятливих чинників, запобігання травматизму і формування стійкості проти професійних захворювань - все це непорушні сторони даного принципу. 
 
-Принцип всебічності - зумовлює обґрунтовану взаємодію виховання, вчення і функціонального вдосконалення спортсмена.   
 
-Принцип органічного зв'язку спортивного тренування з видами різної діяльності (навчання, роботи) спортсмена. 

До загальнопедагогічних принципів можна віднести:   
- Принцип свідомості і активності - передбачає постійне формування у спортсмена творчого відношення і виховання стійкого інтересу до мети, завдань, використаних засобів і методів планування, контролю та іншим сторонам спортивної діяльності. Спортсмен повинен вміти оцінювати свої успіхи та невдачі.   
- Принцип систематичності та послідовності реалізується в певній регулярності и послідовності занять, раціональним чергуванням  навантажень і відпочинку. 
- Принцип доступності та індивідуалізації говорить про те, що будь-які тренувальні завдання мають відповідати віку, статі і рівню підготовленості спортсмена.  
- Принцип наочності є вихідною передумовою зростання спортивної майстерності при об'єктивній необхідності включення різних органів чуття спортсменів. Виконуючи завдання тренера, атлет повинен бачити, чути, і м'язово відчувати спортивні вправи.   
- Принцип повторності забезпечує поступове підвищення складності учбово-тренувальних занять. Слід враховувати, що на початку пристосовуються серцево-судинна і дихальна системи, потім центральна нервова система, триваліший час потрібний для вдосконалення біохімічних і структурних змін в м'язовій системі, але найповільніше в умовах спортивного тренування відбувається пристосування опорно-рухового апарату.[3,стр.110]

 

                             3.Тренувальні навантаження

       Головним фактором впливу на розвиток фізичних якостей є фізичне навантаження, яке одержує людина при виконанні фізичних вправ.

     Фізичне навантаження - це певна міра впливу рухової активності людини на організм, що супроводжується підвищенням (відносно стану спокою) рівнем його функціонування.

     Поняття "фізичне навантаження" відображає той факт, що виконання фізичних вправ викликає перехід енергозабезпечення життєдіяльності організму людини на вищий, ніж у стані спокою, рівень. Наприклад, уже повільна ходьба (швидкість 3 км/год) викликає збільшення обміну речовин у 3 рази, а біг з біляграничною швидкістю - у 10 і більше разів. Та різниця, яка виникає в енергозатратах між станом фізичної активності та станом спокою, характеризує рівень фізичного навантаження.

       Судити про величину фізичного навантаження можна і за показниками ЧСС, частоти та глибини дихання, хвилинного та ударного об'ємів серця, кров'яного тиску тощо. Певну інформацію в цьому зв'язку для вчителя можуть також дати такі показники як інтенсивність потовиділення, ступінь почервоніння, блідість, погіршення координації рухів. Всі названі показники відображають внутрішнє навантаження. До зовнішньої сторони навантаження належать його обсяг та інтенсивність.

      Інтенсивність навантаження — це кількість виконаної роботи за одиницю часу. Вона характеризує силу впливу конкретної вправи на організм.

      Обсяг навантаження визначається тривалістю роботи та загальною кількістю вправ, виконаних на занятті, наприклад, в силовому тренуванні обсяг навантажень визначається кількість повторень та загальною масою піднятого вантажу; в спортивних іграх та поєдинках — часом рухової активності.

      Досягнути ефективності при вдосконаленні фізичних якостей можна лише за умови чіткого дозування навантаження. Тобто, у кожному конкретному випадку необхідно забезпечити такий його обсяг і інтенсивність, які дадуть найкращий приріст якості, що розвивається. Таке навантаження називають впливовим. 
Інтенсивність можна регулювати, змінюючи:

• швидкість пересування;
• величину прискорення;
• координаційну складність вправ;
• темп виконання вправ, кількість їх повторень за одиницю часу;
• величину напруження, у відсотках від особистого рекорду в конкретній вправі;
• амплітуду рухів (чим вона більша, тим більша інтенсивність навантаження);
• опір навколишнього середовища (рельєф місцевості, вітер, течія води тощо);
• величину додаткового обтяження;
• психічну напруженість під час виконання вправи.

      Якщо інтенсивність знаходиться на нижній межі впливової зони то відповідні фізичні якості розвиваються повільно, але досягають високого рівня міцності. Впливи високої інтенсивності дають відносно швидкий приріст рухових якостей, але досягнуті адаптації не такі стабільні.

     Між інтенсивністю й обсягом навантаження існує обернено-пропорційний зв'язок.

     Чим вища сила впливу на організм високоінтенсивної вправи, тим скоріше людина втомиться і змушена буде припинити її виконання. Тому ніколи не вдається поєднати максимальне або близьке до нього за інтенсивністю зусилля, з великим обсягом роботи.

     Учитель повинен також враховувати, що фізичне навантаження з відповідною інтенсивністю стає дійовим лише тоді, коли воно має необхідний обсяг.

      Для встановлення оптимального співвідношення інтенсивності та обсягу тренувального навантаження необхідно керуватися метою, з якою виконується та чи інша вправа, а також враховувати вікові і статеві особливості та рівень фізичної підготовленості тих, кому вона пропонується. Так, наприклад, при застосуванні бігу з метою вдосконалення загальної витривалості в учнів інтенсивність може бути визначена за ЧСС (120-140 уд/хв), що характеризує нижню межу впливової зони інтенсивності), а тривалість буде зумовлена індивідуальними можливостями.

      Після виконання фізичних вправ в організмі розгортаються різні реакції відновлення. При цьому швидкість відновлення працездатності на різних етапах післядії навантаження не однакова. Спочатку відновлення протікає швидко, потім уповільнюється, а далі затягується і протікає хвилеподібне. Поряд з цим існує й інша закономірність: різні функції мають власні динаміки відновлення (гетерохронність відновних процесів). У дітей та підлітків спостерігається велика неузгодженість відновлення окремих функцій.

      Тривалість відновлення залежить від величини та характеру навантаження. При цьому відновлення втрачених на забезпечення роботи енергетичних ресурсів відбувається не до вихідного рівня, а з деяким надлишком ("суперкомпенсація"). Явище суперкомпенсації виникає тоді, коли тренувальні впливи відповідають потенційним можливостям організму. Внаслідок суперкомпенсації зростає тренованість. Якщо тренувальні впливи систематично перевищують потенційні можливості організму, то витрачені енергоресурси не встигають поновлюватись, і наступає виснаженість організму. Як наслідок, тренованість значно знижується і нарешті, якщо тренувальні впливи значно нижчі за потенційні можливості, то зростання тренованості не спостерігаються.

    Основним чинником, що визначає міру дії тренувального заняття на організм спортсмена, є величина навантаження. Чим вище навантаження, тим більше втомлюється спортсмен і більше зрушення в стані його різних систем, що інтенсивно беруть участь в забезпеченні роботи. Величина навантаження в значній мірі відбивається і в характері відновних процесів. Після незначних навантажень вони протікають протягом десятків хвилин або декількох годинників. В той же час великі навантаження можуть викликати тривалий період відновлення, що триває декілька діб.  
Розрізняють наступні види навантажень: мале, середнє, велике, надмірне.