Залучення позикових засобів на підприємство

До зовнішніх  короткострокових позикових коштів відносять:

• Короткострокові кредити банків
• Короткостроков кредити й займи небанківських фінансових установ
• Короткостроковий ( товарний) кредит
• Короткостроковий податковий кредит

 Внутрішні  джерела позикових коштів , до  яких входять позикові фінансові  ресурси, утворюються за рахунок  відстрочених зовнішніх довгострокових і короткострокових зобов'язань .

Внутрішні довгострокові  позикові кошти:

• Відстрочено та прострочена заборгованість за майно в оренді
• Реструктуризований борг за кредитами та позиками
• Відстрочена та прострочена заборгованість за облігаційними позиками
• Відстрочена податкова заборгованість
• Інші внутрішні довгострокові позикові кошти
• Довгостроковий податковий кредит і пільги

      Внутрішні короткострокові позикові кошти:

• Короткострокові кредити й позики не сплачені у строк
• Короткостроковий товарний ( комерційний) кредит, не сплачений у строк
• Внутрішня і зовнішня кредиторська заборгованість, строк сплати якої не настав
• Прострочена внутрішня і зовнішня кредиторська заборгованість
• Інші внутрішні короткострокові позикові кошти

При рішення  питання обґрунтування схеми  формуванням структури капіталу та вибору джерел його, фінансування власник  підприємства стикається з проблемою  вибору фінансування свого підприємства.

 Існує дві  основні схеми: 

 Змішане  фінансування передбачає формування капіталу як за рахунок власних, так і за рахунок позичкових коштів, що залучаються у різних пропорціях.

 Повне самофінансування  передбачає формування капіталу  підприємства виключно за рахунок  власних його видів, що відповідають  організаційно-правовій формі підприємства. При виборі кожної зі схем необхідно враховувати переваги те недоліки джерел фінансування.

Переваги позичкового  капіталу:

1. достатньо широкі можливості залучення, особливо при високому кредитному рейтингу підприємства;
2. забезпечує ріст фінансового потенціалу підприємства при необхідності суттєвого розширення його активів та зростанню темпів росту обсягів його господарської діяльності;
3. більш низька вартість порівняно до власного капіталу за рахунок забезпечення ефекту "податкового щита";
4. можливість генерувати приріст фінансової рентабельності (коефіцієнт рентабельності власного капіталу).

Однак використання позичкового капіталу має такі недоліки:

1. ризик зниження фінансової стійкості і втрати платоспроможності підприємства (ирівень цих ризиків зростає пропорційно зростанню питомої ваги використання позичкового капіталу)
2. прибуток зменшується на суму позичкового процента в усіх його формах ( % за банківський кредит ,лізингова ставка, купонний процент за облігаціями, вексельний процент за товарний кредит)
3. висока залежність вартості позичкового капіталу від коливань кон’юктури фінансового ринку
4. складність процедури залучення коштів ( особливо у великих розмірах), необхідність додаткових витрат ( надання гарантій, застави, страхування, що надаються, як правило, на платній основі)[18, стор.81].

Отже, підприємство , що використовує позичковий капітал, має вищий фінансовий потенціал  для свого еконо мічного розвитку ( за рахунок формування додаткового  обсягу активів) і можливості приросту рентабельності власного капіталу. Водночас більшою мірою генерує фінансовий ризик і  загрозу банкрутства ( що зростає в міру збільшення питомої ваги позичкових кощтів у загальній сумі капіталу підприємства).

Управління  формуванням структури капіталу представляє собою систему принципів та методів розробки та реалізації управлінських рішень, пов'язаних з встановленням оптимальних параметрів його обсягу та структури, а також його залученням з різних джерел та в різноманітних формах для здійснення господарської діяльності підприємства [25].

 Ціллю , яку ставить перед собою підприємство при визначенні шляхів  управління капіталом  є забезпечення добробуту власників підприємства в поточному та перспективному періодах.

 Визначення  оптимальної структури капіталу  вимагає вибору компромісу між ризиком та дохідністю, що ґрунтується на положенні того, що:

1) зростання долі позикового капіталу підвищує звеличує мінливість значень чистого грошового потоку, тобто підвищує фінансовий ризик;

2) більш високе значення долі позикового капіталу забезпечує більше значення доходності на власний капітал, підвищує рентабельність власного капіталу підприємства, і підвищує величину прибутку, що отримується. Але підвищення долі позичкового капіталу має наслідком зростання фінансового ризику (тобто недостатності у підприємства коштів для сплати відсотків по кредитах).

У процесі управління позичковим капіталом необхідно:

1. Проаналізувати процес формування і використання позикових засобів у попередньому періоді.
2. Визначити мету залучення позикових засобів у майбутньому періоді.
3. Визначити максимальний обсяг залучення позикових засобів з врахуванням забезпечення достатньої фінансової стійкості підприємства.
4. Оцінити вартість  різних форм позичкового капіталу. Обрати форми залучення позикових коштів відповідно до специфіки господарської діяльності
5. Визначити  співвідношення обсягів короткострокових і довгострокових позикових засобів,
6. Визначити склад основних кредиторів. Проаналізувати умови залучення кредитів ( термін наданя, ставка процентів, умови виплати процентів, умови виплати основної суми боргу тощо )
7. Забезпечити своєчасні розрахунки за отримані кредити
8. Забезпечення ефективного використання залучених коштів ( на підставі показників оборотності й рентабельності позичкового капіталу).

Згідно з  викладеним матеріалом можна зробити наступні висновки, що використання  позикового капіталу прискорює рух грошових і матеріальних ресурсів, забезпечує вищий фінансовий потенціал розвитку підприємства і розширює можливості приросту рентабельності. У зв’язку з цим управління залученням і ефективним використанням позикових засобів є однією з важливих функцій, яка спрямована на забезпечення досягнення високих кінцевих результатів господарської діяльності підприємства. Як показує практика, ефективність використання позикового капіталу вища, ніж власного, але з його використанням пов’язаний більший фінансовий ризик і зменшення фінансової стійкості підприємства.

    3.Шляхи покращення фінансування підприємства за рахунок позикового капіталу.

За своєю  інфраструктурою ринок позичкових капіталів представляє, головним чином, банківські установи, а тому його ще називають ринком банківських кредитів. Крім того, на ньому діють й інші кредитно-фінансові установи (парабанки), що входять до складу кредитні системи. З функціональної точки зору він представляє систему економічних відносин, яка забезпечує нагромадження і перерозподіл грошових капіталів з метою забезпечення ресурсами ринкове господарство.

В Україні зараз  відбувається процес формування ринку  капіталів. В умовах переходу до ринкової економіки обмежуються можливості державного втручання в розподіл фінансових ресурсів, бо більшість суб’єктів господарської діяльності переходять від державної на акціонерну чи приватну форму власності. Вони самостійно вишукують матеріальні і грошові ресурси на ринках, самі розпоряджаються своїми доходами. Саме ринок позичкових капіталів повинен забезпечити суб’єктам економіки доступ до необхідних для них грошових ресурсів.

Діяльність  підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм позичкового капіталу.   Особливо    актуальним     це  питання    постало   зараз,  коли   ринкові    та геополітичні  умови,    в  яких  опинилася  Україна,    вимагають  від  вітчизняних підприємств     покращення     якості   продукції    та  підвищення     ефективності виробництва, при одночасному зменшенні витрат  на  сировину  та  енергоносії.

  Більшість   українських    підприємств    працює    на  старому,    зношеному обладнанні, яке  не  витримує  сучасних  вимог  до  якості  продукції,  умов  праці персоналу, а головне потребує значної кількості енергоресурсів. Для того щоб українська    економіка    могла   розвиватися,     нарощувати     темпи    зростання, продукція    вітчизняних     підприємств     могла   конкурувати     з   зарубіжними аналогами     (але при постійному     підвищенні    вартості   енергоносіїв   і при сучасному рівні енергоємності основних  засобів -  це неможливо) однією  з ключових потреб для   українських   підприємств є   заміна   старих   основних засобів. При цьому треба враховувати, що на підприємствах таких галузей, як металургійна,    хімічна,   фармацевтична,     харчова    не  достатньо,    або   іноді неможливо поміняти  якусь одну  складову   (мотор,  станок,  котельну  і  т. п.),  а треба  змінювати  всю  технологічну  схему,  що  потребує  значних  фінансових ресурсів, а головне одночасно. Покрити такий значний обсяг фінансових витрат за рахунок власних джерел підприємство не може, тому виникає необхідність в залученні позичкового капіталу.

За теоретичним  обгрунтуванням позичковий капітал - це та частина активів підприємства, що профінансована його кредиторами  всіх видів.

 Позичковий  капітал умовно розділяють на:

• внутрішній
• та зовнішній. 

До  внутрішнього  позичкового  капіталу  відносять  створенні  з  власної ініціативі  підприємств  забезпечення  (резерви) для  відшкодування  майбутніх збитків, витрат, зобов‘язань, величина  яких є  невизначеною, а  також залишки коштів     цільового    фінансування,      доходи    майбутніх      періодів.   Ефект фінансування  за  рахунок забезпечень проявляється  завдяки часового  розриву між моментом їх формування (нарахування) та використанням. Але внутрішні джерела позичкового капіталу  являють собою як  правило  короткотермінові  і незначні  за  обсягом   (для  капітальних  вкладень)  залучення  коштів.  Тому,  як джерело  для  фінансування  оновлення  основних  засобів, ми  їх  враховувати  не будемо[6, c. 55].

        До  зовнішніх  позичкових  джерел  фінансування  відносять  довгострокові та короткострокові кредити та кошти залученні в результаті емісії облігацій.  Довгострокові  кредити  банків  підприємства  мають  можливість  погашати протягом терміну, що перевищує один рік і більше з дати складання балансу.Короткостроковими кредитами банків є зобов‘язання підприємства перед кредитною установою (банком), які повинні бути виконанні протягом терміну, що     не    перевищує       одного      року.     Короткострокові         кредити найчастіше залучаються  здебільшого  для  фінансування  оборотних  активів  підприємства, зокрема   на   покриття тимчасового дефіциту   платіжних   засобів, придбання товарів, виробничих запасів тощо.

        Розглянемо більш детально можливості     залучення        зовнішнього позичкового  капіталу  вітчизняними  підприємствами,  через  призму  проблеми оновлення основних засобів. Підприємствами  для    фінансування        довгострокових        активів,     зокрема основних       засобів      (їх  придбання,        реконструкція, модернізація),  нового будівництва, інших видів  необоротних        активів, а також  окремих видів оборотних активів, в яких кошти заморожуються на тривалий період, найбільш раціонально залучати довгострокові кредити.

 Проблема  залучення підприємствами довгострокових кредитів полягає  в досить високих процентних ставках по таким кредитам (рис.1).

       Якщо в економічно розвинутих  країнах  Євросоюзу  процентна   ставка по довгостроковим  кредитам  складає  від   3   %  до  7  %  річних, то  на  Україні вона коливається в межах 7 - 12 %,  що  для більшості вітчизняних підприємств є неприйнятним.