Визначення ефективних джерел фінансування та кредитування діяльності підприємств

3.3. Шляхи поліпшення фінансування підприємства

Будь-яке підприємство в умовах ринкової економіки здійснює свою діяльність з метою одержання прибутку. Його відсутність або недостатні розміри протягом  тривалого періоду означають, що підприємство є не конкурентоспроможним і, відповідно, рано чи пізно воно стає банкрутом та підлягає ліквідації. Тому досягнення прибутковості є першочерговим завданням для господарюючого суб’єкта, що здійснює свою діяльність на основі комерційного розрахунку.

Покращення фінансового стану підприємства можна досягти завдяки збільшення його прибутку. Збільшувати прибуток можна за допомогою багатьох факторів. Наприклад, можна збільшити ціну на продукцію, надані послуги, виконану роботу. Проте цей варіант не зажди доцільний, оскільки в умовах пануючого кризового стану економіки країни, підприємства не мають достатньо грошових коштів, щоб заплатити ще більшу суму за послуги, роботу, товари.

Отже, резерви зростання прибутку - це кількісні можливості збільшення прибутку завдяки:

- збільшенню обсягу реалізації продукції;

- зменшенню витрат на виробництво і реалізацію продукції: усунення перевитрат по сировині і матеріалах, усунення понадпланових відходів, усунення невиправданих і непродуктивних витрат у складі цехових і загальновиробничих витрат, а також у складі витрат на утримання і експлуатацію устаткування, усунення втрат від браку;

- вихід на нові ринки: комплексні маркетингові дослідження потенційних ринків збуту, вивчення можливостей та наслідків проведення наступальної маркетингової політики;

- визначення оптимального об’єму сировини та матеріалів: виходячи з потреб виробництва,  необхідно визначити оптимальний об’єм закупівлі сировини та матеріалів, адже надмірна їх кількість це не тільки додаткові витрати на доставку, зберігання, але й вилучення з обороту оборотних коштів;

- забезпечення безперебійності та ритмічності роботи підприємства: збої в роботі зв’язують оборотні кошти в незавершеному виробництві та призводять до погіршення фінансових показників;

- управління дебіторською заборгованістю: використання усіх можливих заходів у роботі з дебіторами, починаючи від відмови від укладання угод з дебіторами з високим ризиком і закінчуючи судовими позовами, обов’язково матиме позитивні наслідки;

- відмова від капітальних вкладень, що перевищують фінансові можливості підприємства: саме капітальні вкладення, що перевищують фінансові можливості підприємства на фоні збиткової діяльності є однією з основних причин, що призводять до зниження показників ліквідності;

- постійному зниженню позареалізаційних збитків.

Ще одним напрямом у пошуку резервів зростання прибутку є аналіз використання ресурсів підприємства, собівартості виготовленої продукції. Зниження витрат на виробництво і реалізацію продукції - основний резерв збільшення прибутку підприємства. Враховуючи специфіку виробництва досліджуваного підприємства суттєво зменшити витрати на виробництво можна завдяки технічним і технологічним заходам.

Таким чином, для покращення фінансування  та кредитування підприємству необхідно, враховуючи специфіку галузі та конкретні умови діяльності,  розробити та здійснити комплекс заходів основним серед яких є, безумовно, досягнення прибутковості. Адже можливості оптимізації оборотного капіталу, скорочення капітальних вкладень, збільшення відстрочки платежів та інші рано чи пізно вичерпаються. І лише стабільно зростаючий та достатньо високий рівень рентабельності надає підприємству реальні можливості по зміцненню свого фінансового становища та впевненого розвитку.

Фінансова стійкість підприємства – здатність підприємства функціонувати і розвиватися, зберігати рівновагу своїх активів і пасивів у мінливому внутрішньому і зовнішньому середовищах, що гарантує його платоспроможність та інвестиційну привабливість у довгостроковій перспективі в межах допустимого рівня ризику.

Вона, як і фінансовий стан підприємства в цілому, в значній мірі залежить від оптимальності структури капіталу (співвідношення власних і позичкових коштів), від оптимальності структури активів підприємства, і в першу чергу, від співвідношення основних і оборотних коштів, а також від зрівноваженості його активів і пасивів за функціональною ознакою.

Одним з індикаторів фінансового стану підприємства є його платоспроможність – можливість наявними грошовими ресурсами вчасно погашати свої платіжні зобов'язання.

За допомогою внутрішнього аналізу платоспроможності вивчаються грошові потоки підприємства. Зовнішній аналіз платоспроможності проводиться на основі вивчення показників ліквідності активів балансу підприємства. Ліквідність – спроможність підприємства своєчасно виконувати свої кредитно-фінансові зобов'язання, передусім сплачувати борги. Визначають його співвідношенням розмірів заборгованості та ліквідних засобів, що є в розпорядженні підприємства. До ліквідних засобів належать наявні кошти, залишки на поточних рахунках у банках, цінні папери та інші активи, які можуть бути використанні для погашення боргових зобов'язань підприємства.

Таким чином, поняття платоспроможності і ліквідності підприємства дуже близькі за змістом, але друге є більш містким. Від ступеня ліквідності балансу, покриття боргових зобов'язань, підприємством його активами, термін перетворення, яких у готівку відповідає терміну погашення платіжних зобов'язань залежить платоспроможність підприємства.

Вирішення проблеми підвищення фінансової стійкості і ліквідності підприємства та збільшення наявності власних коштів є реальним і можливим перш за все за рахунок подальшого збільшення обсягу реалізації продукції, розмірів прибутку та підвищення рівня прибутковості.

В наші дні, коли зміни технології, структури потреб, географії ринків змінюються з небувалою швидкістю, з метою уникнення загрози банкрутства, переважна більшість підприємств в розвинутих країнах зрозуміли значення стратегічного менеджменту і успішно його застосовують, широко використовуючи і диверсифікацію, як засіб стабілізації виробництва.

На жаль, на Україні розуміння необхідності розробки стратегії на підприємствах ще не прийшло. Стратегічні рішення, зокрема і про диверсифікацію діяльності підприємства приймають спонтанно, з великим запізненням, несучи неймовірні втрати відповідно і рішення про диверсифікацію теж приймаються спонтанно, нерідко тоді, коли вже щось поправити важко, а то і неможливо.

Таким чином, причин, що спонукають диверсифікацію діяльності підприємства, багато. Але основним мотивом є співвідношення його цілей і можливостей. Виходячи з цього можна виділити великі групи причин.

Перша. Підприємство не досягає цілей в рамках наявного бізнес -портфеля. Тут можливі два варіанти:

1. Якщо аналіз можливостей засвідчує, що навіть після диверсифікації підприємства цілі не будуть досягнутими, це означає, що вони завищені і їх переглядають в сторону зменшення.

2. Якщо ж можливості відповідають цілям, але наявна структура бізнес-портфеля не забезпечує їх досягнення, тоді вдаються до диверсифікації.

При цьому враховуються причини нижчого порядку:

- насичення ринку і, відповідно, суттєве зниження попиту, посилення конкуренції;

- старіння товару підприємства;

- втрата гнучкості, яка проявляється:

а) у звуженні ринку (непропорційно велика доля продаж, що припадає на одного покупця);

б) появі нових технологій (обмежена власна технологічна база).

Друга велика група причин диверсифікації підприємства має місце тоді, коли його можливості перевищують цілі. Якщо появляються можливості поставити більш високі цілі підприємство диверсифікується. Тут також є причини нижчого порядку:

- сума прибутку, що залишається, недостатня для виконання планів по розширенню поточної діяльності, хоча

- підприємство успішно рухається до поставлених цілей, має добрі можливості для розширення виробництва;

- диверсифікація дасть можливість отримувати більші прибутки, ніж просте розширення виробництва, хоча

- досягаються поточні цілі. Така ситуація може скластися в наступних випадках:

- коли ефект диверсифікації великий настільки, що перекриває неминуче зниження синергізму;

- коли керівництво підприємства не зважає на синергізм (у випадку конгломерації) або синергетичні переваги простого розширення над диверсифікацією незначні;

- коли підприємство розробило нові додаткові товари.

Третя група причин диверсифікації має місце там, де керівники не співставляють цілі з можливостями, діють спонтанно, диверсифікація для них самоціль, а не засіб досягнення цілей. В цілому таке має місце, коли приступають до негайних практичних дій без достатньої інформації, діють наосліп, за принципом «добре там, де нас нема».

Таким чином, якщо цілі ідеально не співпадають з можливостями підприємства і не завищені, тобто не вимагають перегляду в напрямку зниження, підприємство має велику свободу дій по використанню можливостей для досягнення вищих цілей в т.ч. і при допомозі диверсифікації. Ступінь цієї свободи залежить від ставлення керівництва підприємства до ризику, який притаманний диверсифікації. А тому консервативні менеджери підуть на диверсифікацію лише у випадку, коли матиме місце перша група причин. В усіх інших випадках ризикувати вони не будуть, при наявності можливостей підуть шляхом простого розширення, а не диверсифікації.

Навпаки, підприємливі, ризиковані керівники підуть на ризик, тобто на диверсифікацію, при першій же можливості досягти вищих цілей і постійно готові розглядати варіанти диверсифікації при наявності будь-якої причини із трьох перерахованих груп.

Основними шляхами підвищення фінансової стійкості підприємства при цьому є такі:

-                підвищення ефективності використання основних фондів підприємства;

-                підвищення інтенсивності використання оборотних активів підприємства;

-                підвищення продуктивності праці;

-                подальше збільшення обсягів реалізації товарів;

-                зниження матеріальних операційних витрат;

-                розширення ринку збуту продукції (товарів);

-                залучення інвестицій (кредитів) та ін.

Якщо немає гострої необхідності, менеджери підприємства, як правило, зосереджуються виключно на розв'язанні оперативних та адміністративних господарських проблем. І спонукають їх повернутися лицем до розгляду стратегічних проблем суттєві фактори – зміни в умовах діяльності, в середовищі підприємства.

В наші дні, коли зміни технології, структури потреб, географії ринків змінюються з небувалою швидкістю, з метою уникнення загрози банкрутства, переважна більшість підприємств в розвинутих країнах зрозуміли значення стратегічного менеджменту і успішно його застосовують, широко використовуючи і диверсифікацію, як засіб стабілізації виробництва.

На жаль, на Україні розуміння необхідності розробки стратегії на підприємствах ще не прийшло. Стратегічні рішення, зокрема і про диверсифікацію діяльності підприємства приймають спонтанно, з великим запізненням, несучи неймовірні втрати відповідно і рішення про диверсифікацію теж приймаються спонтанно, нерідко тоді, коли вже щось поправити важко, а то і неможливо.

Розвиток ринкових відносин в економіці сучасної України висуває вимогу більш ефективного управління економікою підприємств, реальний досвід життєдіяльності, яких виявляє одну з головних проблем – слабкість наукової бази самого управління. До того ж ринкові відносини стають все більш динамічними, складними і погано передбаченими. Тому забезпечення на належному рівні всіх умов для існування, функціонування і розвитку підприємства стає одним з головних завдань з його управління.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Результати аналізу фінансування та кредитування підприємства носять неоднозначний характер. З оцінки показників рівня платоспроможності та ліквідності, видно, що фінансові коефіцієнти, іноді  погіршуються, це свідчать про не значні запаси фінансової стійкості підприємства. Підприємству поки є чим платити по своїм боргам, хоча напруга з накопиченням необхідних фінансових ресурсів зросте.

Основними причинами зниження ліквідності та платоспроможності підприємства є збиткова діяльність, а також збільшення поточних зобов’язань, фінансування капітальних витрат за рахунок поточних зобов’язань, зменшення власного капіталу. Відповідно рекомендації, щодо покращення рівня ліквідності та платоспроможності передбачають, насамперед, досягнення прибутковості, що передбачає збільшення обсягів продажу та зменшення витрат, залучення довгострокових позик на фінансування капітальних витрат, або відмова від інвестиційних проектів. Також важливим є раціональне управління наявними фінансовими ресурсами, зокрема визначення оптимальних обсягів виробничих запасів, управління дебіторською заборгованістю, координація планів виробництва та продажу, забезпечення безперебійної роботи підприємства тощо. Тобто вихід зі скрутного становища і підвищення ефективності діяльності вимагає розробки та впровадження комплексу заходів.  Недостатня зусилля у тій чи іншій сфері можуть звести нанівець роботу усього колективу підприємства.