Визначення ефективних джерел фінансування та кредитування діяльності підприємств

Аналізуя данні таблиці 8 можна зробити висновок, що ПП СВФ «АГРО» має дебіторську та кредиторську заборгованості. З кожним роком дебіторська заборгованість зростає. А кредиторська заборгованість в 2008 році збільшилася на 34458,6 тис. грн. в порівнянні з 2006 роком, і на 51360 тис. грн. в порівнянні з 2007 роком.

Показники оборотності характеризують ефективність управління грошовими потоками підприємства, в т. ч. оборотними активами, кредиторською, дебіторською заборгованістю тощо. Алгоритми розрахунку основних показників обо­ротності наведені в табл. 9.

Таблиця 9

Аналіз показників оборотності

Досліджуючи показники оборотності, можна відзначити зниження обороту оборотних засобів за 2008 рік в порівнянні з 2006 і 2007 роками. Про те оборотність власного капіталу збільшилась. Чим швидше обертаються вкладені кошти, тим менше їх слід залучати, а отже, тим меншою буде вартість капіталу, що позитивно впливає на рентабельність і платоспроможність підприємства.

3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ЕФЕКТИВНИХ ДЖЕРЕЛ ФІНАНСУВАННЯ ТА КРЕДИТУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

3.1. Порівняльна характеристика власних і залучених коштів

З метою проведення аналізу власних та залучених коштів використовують порівняння фактичних даних коефіцієнтів з нормативними.

Спочатку обрахуємо та порівняємо наявність власних оборотних засобів у 2008 році. На підприємстві, по якому проводиться аналіз відбулося різке зниження суми його капіталу на 177463 тис. грн. Пониження показника приводить до того, що підприємству необхідно вдаватись до залучення коштів.

Для характеристики частини власних оборотних засобів, що знаходяться в формі грошових коштів і що мають абсолютну ліквідність обраховується маневреність функціонуючого капіталу. Даний показник повинен лежати в межах від О до 1 (конкретніше визначається самим підприємством). В нашому випадку він знаходиться нижче оптимального значення.

Розрахунок коефіцієнту концентрації власного капіталу (коефіцієнт автономії, незалежності, власності) надає характеристику долі власників підприємства в загальній сумі засобів, що авансовані в його діяльність. Чим більше його значення, тим підприємство більш стійке, стабільне, незалежне від зовнішніх кредитів, тобто чим більша сума власного капіталу, тим легше підприємству в ринкових умовах. В 2006 році коефіцієнт складав 0,22 – це означає що власний капітал складає 22% всього капіталу підприємства. В 2007 році показник збільшився на 13%. В 2008 році показник склав 14% всього капіталу підприємства. В динаміці видно, що коефіцієнт нижче оптимальної межі (≥0,5).

Зворотнім до попереднього показника є коефіцієнт фінансової залежності. Оптимальними значеннями є ≥0,5 . В нашому випадку він перевищує оптимальність і за період аналізу ще й підвищився, тобто зросла залежність підприємства від залучених ресурсів.

Стійкість підприємства характеризує також коефіцієнт концентрації залученого капіталу (відношення залученого капіталу до загальної суми валюти балансу). Значення коефіцієнта у 2008 році стали більшими в порівнянні з 2007 роком на 0,5, тому що зросла частка залучених засобів в майні підприємства, та їх використання.

Коефіцієнт довгострокового залучення запозичених коштів дає найбільш загальну оцінку фінансової стійкості підприємства. Від показує відношення довгострокових зобов'язань до власного капіталу. Динаміка зменшення показника свідчить про послаблення залежності підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про деяке зниження фінансової стійкості.

По коефіцієнту забезпечення запасів і затрат видно, що на підприємстві відбуваються великі затрати і йому конче не вистачає наявних запасів. Фактичний показник, розрахований шляхом різниці власних і основних засобів поділена на запаси і затрати, дорівнює 2,18 та 2,12, а його оптимальне значення рівне 0,1.

Аналіз власних та залучених ресурсів підприємства показав, що в цілому їх структура в нормальному співвідношенні, хоча підприємству дещо не вистачає довгострокових ресурсів. Чітко просліджується тенденція до зниження власних коштів та збільшення залучених. Такі зміни відбуваються як в абсолютному вираженні, так і в відносному. Це може призвести до зниження ліквідності, підвищення фінансової залежності від зовнішніх кредиторів, порушується фінансової стійкості.

3.2. Планування фінансової діяльності підприємства

З погляду фінансів підприємств планування полягає у розробці змісту та послідовності дій для досягнення сформульованих цілей, у тому числі відображених в економічних планах.

Планування в фінансах – це конкретизація цілей управління в системі показників соціально-господарської діяльності підприємства; розробка стратегій підприємства і тактики діяльності, орієнтованої на досягнення цілей менеджменту [25; 32].

Основними завданнями фінансового планування на підприємстві є:

-         забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

-         установлення раціональних фінансових відносин із суб'єктами господарювання, банками, страховими компаніями тощо;

-         визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціональності його використання;

-         виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів;

-         здійснення контролю за утворенням та використанням платіжних засобів.

Фінансове планування дає змогу розв'язати такі конкретні питання:

-         які грошові кошти може мати підприємство в своєму розпорядженні;

-         які джерела їх надходження;

-         чи достатньо засобів для виконання накреслених завдань;

-         яка частина коштів має бути перерахована в бюджет, позабюджетні фонди, банкам та іншим кредиторам;

-         як повинен здійснюватися розподіл прибутку на підприємстві;

-         як забезпечується реальна збалансованість планових витрат і доходів підприємства на принципах самоокупності та самофінансування.

Перспективне фінансове планування визначає найважливіші показники, пропорції та темпи розширеного відтворення, є основною формою реалізації головних цілей підприємства. Перспективне планування включає розробку фінансової стратегії підприємства та прогнозування його фінансової діяльності [17; 78].

За умов ринкової економіки, самостійності підприємств, їхньої відповідальності за результати діяльності виникає об'єктивна необхідність визначення тенденцій розвитку фінансового стану та перспективних фінансових можливостей. На вирішення таких питань і спрямовано фінансову стратегію підприємства. Розробка фінансової стратегії - це галузь фінансового планування. Як складова частина загальної стратегії економічного розвитку, вона має узгоджуватися з цілями та напрямками останньої. У свою чергу, фінансова стратегія справляє суттєвий вплив на загальну економічну стратегію підприємства. Зміна ситуації на макрорівні та на фінансовому ринку спричиняє коригування як фінансової, так і загальної стратегії розвитку підприємства.

Фінансова стратегія підприємства згідно зі стратегічною ціллю забезпечує:

-         формування та ефективне використання фінансових ресурсів;

-         виявлення найефективніших напрямків інвестування та зосередження фінансових ресурсів на цих напрямках;

-         відповідність фінансових дій економічному стану та матеріальним можливостям підприємства;

-         визначення головної загрози з боку конкурентів, правильний вибір напрямків фінансових дій та маневрування для досягнення вирішальної переваги над конкурентами.

  Завданнями фінансової стратегії є:

-         визначення способів проведення успішної фінансової стратегії та використання фінансових можливостей;

-         визначення перспективних фінансових взаємовідносин із суб'єктами господарювання, бюджетом, банками та іншими фінансовими інститутами;

-         фінансове забезпечення операційної та інвестиційної діяльності;

-         вивчення економічних та фінансових можливостей імовірних конкурентів, розробка та здійснення заходів щодо забезпечення фінансової стійкості;

-         розробка способів виходу із кризового стану та методів управління за умов кризового стану підприємств.

На підставі фінансової стратегії визначається фінансова політика підприємства за основними напрямками фінансової діяльності: податкова, цінова, амортизаційна, дивідендна, інвестиційна.

У процесі розробки фінансової стратегії особлива увага приділяється виробництву конкурентоспроможної продукції, повноті виявлення грошових доходів, мобілізації внутрішніх ресурсів, максимальному зниженню собівартості продукції, формуванню та розподілу прибутку, визначенню оптимальної потреби в оборотних коштах, раціональному використанню залучених коштів, ефективному використанню капіталу підприємства.

Важливе значення для формування фінансової стратегії має врахування факторів ризику. Фінансова стратегія розробляється з урахуванням ризику неплатежів, інфляційних коливань, фінансової кризи та інших не передбачуваних обставин [19; 129].

Планування в нашій країні розвивалося спочатку як частина командно-адміністративної системи, а потім з переходом України до ринкових відносин як функція менеджменту.

Планування було прерогативою командно-адміністративної системи. Головна мета фінансового плану підприємства полягала у виявленні невикористаних ресурсів і визначенні суми платежів у бюджет, величина якої відповідала перевищенню доходів підприємства над його витратами. Сума та рівень витрат суворо нормувались. Надмірна централізація фінансів за планово-директивної економіки послаблювала економічні стимули для розширення виробництва. Це негативно позначалось на результатах фінансово-господарської діяльності підприємств. Державні дотації в багатьох галузях сягали значних розмірів, оскільки ці галузі були збитковими або малорентабельними.

За ринкової економіки значно підвищується матеріальна відповідальність керівника підприємства за його фінансовий стан. Саме тому зросла важливість перспективного, поточного та оперативного фінансового планування для забезпечення стійкого фінансового стану та підвищення рентабельності підприємств.

Фінансове планування є необхідним для фінансового забезпечення розширення кругообігу виробничих фондів, досягнення високої результативності виробничо-господарської діяльності, створення умов, які забезпечили б платоспроможність та фінансову стійкість підприємства. Ринок висуває високі вимоги до якості фінансового планування, оскільки нині за негативні наслідки своєї діяльності відповідальність нестиме само підприємство. За нездатності врахувати несприятливу ринкову кон'юнктуру підприємство стає банкрутом і підлягає ліквідації з відповідними негативними наслідками для засновників [9; 573].

Сьогодні фінансове планування потребує переведення на нові принципи організації. Його зміст та форми мають бути суттєво змінені у зв'язку з новими економічними умовами та соціальними орієнтаціями.

За адміністративної економіки фінансове планування базувалось на директивних планових показниках виробничого та соціального розвитку підприємства. Нині ця база перестала існувати, оскільки підприємства вже не одержують директивних вказівок «зверху». Державне замовлення, яке збереглося, утратило своє колишнє директивне значення і розглядається підприємством лише як одна з можливих сфер реалізації продукції. Відтак фінансове планування має орієнтуватися на ринкову кон'юнктуру, ураховувати ймовірність настання певних подій і одночасно розробляти моделі поведінки підприємства за зміни ситуації з матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами.