Вексель як форма боргового зобов'язання

До операцій за розрахунками векселями з погашення дебіторської заборгованості перед банком належать вексельні платежі боржником  на користь банку, їх зміст полягає в тому, що банк-кредитор погоджується прийняти від клієнта-боржника виконання іншого (вексельного) зобов'язання від платника за векселем.

Прийняття вексельного  зобов'язання відбувається шляхом передачі векселя, придбаного клієнтом-боржником, банку-кредитору.

Борг може бути погашено векселями як повністю, так і частково.

 

 

Комісійні та довірчі операції

Інкасування векселів

Комерційні банки можуть виконувати доручення своїх клієнтів-векселедержателів, беручи на себе відповідальність за подання векселів і супровідних комерційних документів у строк платнику та одержання належних платежів. Ця послуга називається інкасуванням векселів .

В інкасовій операції беруть участь п’ять учасників: векселедержатель, який дає доручення інкасувати вексель (принципал , комітент ); банк, якому дано доручення здійснити інкасування векселя (ремітент ); банк, який бере участь в інкасуванні, але не є банком-ремітентом (інкасуючий банк ); платник за векселем; інкасуючий банк, який здійснює пред’явлення векселів платнику (пред’являючий банк ).

Здійснюючи інкасування, банк не бере на себе жодної відповідальності за форму, повноту, точність, справжність, підробку, юридичне значення будь-яких документів, так само як і за загальні та/або окремі умови, вказані в документах. Банк також не несе жодної відповідальності за відповідність даних, що зазначені в дорученні на інкасування, умовам договору між принципалом і платником. Він не відповідає за неплатоспроможність, недбалість, неправомірну поведінку, помилку або невиконання іншого банку чи платника, або ж нотаріуса при протесті, а також за затримку, втрату або знищення документів під час їх пересилання або під час їх перебування у володінні інших осіб.

Векселедержатель звертається  в банк із заявою, в якій міститься прохання про інкасування векселів зі свого портфеля. До заяви додаються примірники векселів, котрі виставляються для інкасування, по дві ксерокопії кожного векселя, реєстр векселів. Працівник банку, що приймає документи для розгляду, видає клієнтові розписку про їх отримання.

Усі документи, що передаються  банку для інкасування, повинні  супроводжуватися дорученням на інкасування, в якому мають бути точні та повні інструкції принципала. Банкам дозволяється діяти тільки відповідно до таких доручень. Доручення на інкасування повинно мати реєстр або опис векселів.

Банк-ремітент здійснює інкасування самостійно або користуючись послугами інших банків, якщо принципал  у договорі або дорученні на інкасування  надав йому таке право. При цьому  банки, використовуючи послуги інших банків для виконання інструкцій принципала, роблять це за рахунок і на ризик останнього.

Якщо банк за будь-якої причини не може виконати інструкції, що містяться в дорученні на інкасування (у тому числі, коли ці інструкції нечіткі  або неточні), а також за відсутності тих чи інших документів, банк не пізніше наступного робочого дня повідомляє про це сторону, від якої він одержав доручення на інкасування, і запитує у неї відповідні інструкції. За дорученням на інкасування з нечіткими і неточними інструкціями документи зберігаються до отримання відповіді на запит.

Оплата  векселів за дорученням клієнта (доміциляція  векселів)

Доміциляція векселя – це доручення оплатити векселі в особливому місці платежу, яке відрізняється від місцезнаходження (доміциль) особи, котра зазначена як платник за векселем. Відповідно, вексель, що підлягає оплаті в місці доміциляції, називається доміцильованим .

Ті векселі, оплата яких повинна здійснитися за місцезнаходженням  платника, вважаються недоміцильованими, а особа, призначена для оплати таких векселів, є особливим платником . Натомість особа, призначена для оплати векселів поза місцезнаходженням платників, виступає в ролі доміциліата .

Уповноваження на оплату векселя дає векселедавець простого чи переказного векселя (або акцептант переказного векселя). Коли в тексті векселя доміциліата не визначено, його може назначити трасат при акцептуванні або векселедавець при представленні векселя до платежу. Для виконання послуги доміциляції між банком і векселедержателем укладається спеціальна угода, згідно з якою банк зобов’язується здійснити оплату за наданими йому клієнтом (довірителем) векселями за відповідну винагороду – комісію.

Клієнт дає зобов’язання до настання терміну платежу за векселями, але не пізніше визначеного угодою терміну (звичайно 3-5 днів) зарезервувати у банку грошові кошти в сумі доміцильованих векселів. Договір може укладатися на певний термін або на оплату визначеної суми та/або визначених векселів.

Зберігання  банками векселів клієнтів

Комерційні банки за дорученням своїх клієнтів можуть здійснювати операції зберігання векселів (оригіналів, копій і примірників векселів). Операції зберігання векселів клієнтів можуть полягати в:

• схові;
• передаванні оригіналу векселя законному векселедержателю копії векселя;
• передаванні примірника переказного векселя, що призначався для акцепту, законному векселедержателю іншого примірника векселя;
• передаванні оригіналів, примірників і копій векселів іншій особі на умовах, указаних довірителем.

Зберігання векселів в установах банків здійснюється у вигляді «закритого» та «відкритого» зберігання. Закрите зберігання передбачає зберігання векселів шляхом надання довірителю депозитного вічка у сховищі (сейфі) банку без будь-яких інструкцій щодо дій банку з векселями і здійснюється на підставі договору схову.

При відкритому зберіганні векселів у банк подається супровідне до векселя доручення на зберігання з точними і повними інструкціями щодо дій банку з векселями. Доручення на зберігання має містити реєстр векселів, що передаються, якого достатньо для здійснення схову.

Банк бере на себе зобов’язання зберігати передані йому векселі, відповідати  за всі наслідки, пов’язані з  їх знищенням та псуванням, за винятком випадків форс-мажорних обставин, гарантуючи повернення або передавання векселів за призначенням як щодо якості й кількості, так і щодо зовнішнього вигляду.

Відтак банк не відповідає за зменшення вартості векселів, що приймаються на зберігання, за їх неналежне  оформлення і добросовісність придбання  векселів довірителем, а також за затримку вимоги векселя особою.

 

 

РОЗДІЛ 3

ПРОБЛЕМИ БАНКІВСЬКИХ  ОПЕРАЦІЙ З ВЕКСЕЛЯМИ ТА НАПРЯМИ  ЇХ   УДОСКОНАЛЕННЯ

Обмежені можливості використання векселів в Україні, а  також відсутність чіткої законодавчої бази з питань вексельного обігу  гальмують ратифікацію приєднання України до Конвенції ООН, незважаючи на те, що згода на приєднання до Конвенції ЮНІСТРАЛ Україна підписала ще 9 грудня 1988 р.

Але навіть у випадку  прискореного створення достатньої законодавчо-нормативної бази вексельного  обігу, що забезпечує стиковку з іншими законодавчими актами України та світового співтовариства, необхідний час для того, щоб вексель став невід’ємною складовою частиною у господарському обігу України, щоб підприємства навчились свідомо та добровільно використовувати вексель у фінансових відносинах з партнерами.

На жаль, відсутність  грошових коштів у підприємств, зростаючі  неплатежі – це гіперінфляційне  економічне слідство, яке взаємозаліками з використанням векселів не ліквідувати.

Економічні, політичні  та соціальні причини неплатежів відомі, але керівники підприємств – боржників по інерції впевнені, що кошти для погашення боргових зобов’язань колись, де-небудь знайдуться і держава, як звичайно, “ тим чи іншим засобом ” в останній момент врятує їх або просто спише борги.

Досвід інших країн  показує, що кліринг може діяти тільки недовгий час, а потім призводить до негативних наслідків. Взаємозалік, як "захід" не може бути ефективним. Удосконалення повинне бути системним, комплексним з використанням послуг фондового ринку, радикальних засобів санації, банкрутства боржників.

Основний напрямок вирішення  проблеми відомий – інтенсифікація ринку цінних паперів ("локальних  грошей"), що дозволяє державі почуватися вільніше навіть при проведенні реструкційної  політики. Але для цього необхідно зробити ряд конкретних кроків у галузі розвитку фондового ринку.

У світовій практиці діють  дві основні моделі організації  ринку цінних паперів — "німецько-японська", при якій визначаючими суб’єктами є банки, та "англо-американська", яка дозволяє іншим фінансово-кредитним інститутам відігравати активну роль на фондовому ринку.

В останньому випадку  державне регулювання ринку цінних паперів виявляється більш жорстким. Це особливо важливо у процесі  становлення ринкових відносин в  Україні, коли на фінансовій сцені фондового ринку виступає порівняно невеликий ансамбль малопотужних комерційних банків.

Їх дії повністю підконтрольні  Національному банку України  та іншим владним структурам (Міністерство фінансів, Фонд державного майна, Державна податкова інспекція).

Взагалі, другий шлях більш  прийнятний для держави. Інтенсивний  розвиток у цьому випадку отримують  окремі види цінних паперів, серед яких провідне місце за обсягом фінансових операцій посідає вексель.

Недосконалість чинного  законодавства призводить до втрати інтересу з боку закордонних партнерів до здійснення в Україні операцій із застосуванням вексельної форми. Саме в недосконалості законодавства вбачається головна проблема, через яку приєднання України до Конвенції ООН "Про міжнародні переказні та міжнародні прості векселі" (1998 р.) не може бути здійснене найближчим часом.

На сьогоднішній день в Україні, як не дивно, не існує навіть серйозних санкцій за порушення  вексельного законодавства. Адже відповідно до світової практики вексель може мати довільний вигляд. Не дивлячись на те, що вексель являється незаперечним борговим зобов’язанням, він не має абсолютно ніяких переваг перед іншими борговими зобов’язаннями.

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Перелік видів цінних паперів, які  можуть випускатися і обертатися в Україні, визначається ст. З Закону України "Про цінні папери і фондову біржу". Найголовнішим нормативно-правовим актом, який регулює обіг векселів в Україні, є Закон "Про обіг векселів в Україні" від 25.12. 2002р., у якому найбільш повно розкрито поняття векселя.

Інформаційною базою дослідження  було положення класиків економічної  теорії, наукові праці закордонних  та вітчизняних вчених з питань бухгалтерського  обліку та економічного аналізу, міжнародні стандарти бухгалтерського обліку та фінансової звітності, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, закони України, постанови Верховної Ради, Кабінету Міністрів, Національного банку України, матеріали науково-практичних конференцій за досліджуваною темою.

Для банків векселі є надзвичайно  цікавим фінансовим інструментом через можливість запровадження нових банківських продуктів таких як авальне та акцептне кредитування. Зараз найпоширенішими операціями комерційних банків з векселями є врахування, авалювання та купівля-продаж векселів.

Загальновідомий факт, що банківські установи одними з перших намагаються використовувати новітні комп’ютерні технології у своїй діяльності.

З метою прийняття виважених  управлінських рішень потрібно приділяти  належну увагу аналізу цінних паперів, тому слід відійти від позицій, що об’єктами внутрішньобанківського аналізу можуть бути виключно банківські операції, активи, зобов’язання та капітал.

Отже для більш зручного і  швидкого процесу аналізу векселів банку пропонується автоматизувати його за допомогою використання персональних комп’ютерів та щоденного аналізу отриманих результатів діяльності за рахунками цінних паперів.

Бухгалтерський облік у системі  економічних наук традиційно розглядається  як інформаційна база економічного аналізу.

Впровадження міжнародних стандартів бухгалтерського обліку ставить більш суворі вимоги до якості бухгалтерської інформації, що потребує пошуку нової методологічної бази для оцінки фінансових інструментів.

Науково обґрунтовані та апробовані методи аналізу доцільно використовувати  для розробки методики оцінки цінних паперів з метою їх адекватного відображення в бухгалтерському обліку. Це обумовлює перехід на якісно новий рівень розуміння взаємозв’язків обліку та аналізу як наук.

Також треба зазначити, що активні  операції банків з розміщення власних та залучених коштів у цінні папери пов'язані з ризиком виникнення збитків у разі погіршення фінансового стану емітентів цінних паперів, зниження ринкової ціни цінних паперів внаслідок зміни норм ринкових процентних ставок, зміни інвестиційної політики банків.

З метою мінімізації зазначеного  ризику банки зобов'язані створювати спеціальний резерв на відшкодування  можливих збитків від операцій з  цінними паперами.

Експертиза векселів також має  велике значення з точки зору безпеки  на фінансовому ринку. Робота з перевірки векселів умовно поділяється на три напрямки: юридична й економічна експертиза та експертиза бланків векселів.

Розвиток економічних відносин у нашій країні у будь-якому  разі призведе до виникнення необхідності користування векселями черех велику кількість їх переваг. Тому вже сьогодні треба підгодовувати тиеоритичну та практичну базу для цього варіанту розвитку подій.