Вексель як форма боргового зобов'язання

Таку динаміку можна пояснити поверненням  виданих раніше кредитів клієнтами та консервативною політикою більшості банків в аспекті нарощення кредитного портфелю.

Таблиця 2.3

Основні результативні показники  діяльності банків [3]

Показники	Дата
	01.01.2007	01.01.2008	01.01.2009	01.01.2010	2011
					01.01	01.04
Рентабельність активів, %	1.61	1.50	1.03	-4.38	-1,45	-0.09
Рентабельність капіталу, %	13.52	12.67	8.51	-32.52	-10,19	-0.62
Чиста процентна маржа, %	5.30	5.03	5.30	6.21	5,79	5.76
Чистий спред, %	5.76	5.31	5.18	5.29	4,84	4.96

 

Порівняно з попереднім періодом дещо погіршилися результативні показники діяльності банків. Рентабельність капіталу зменшилася із 8.51% у 2009 році до -32.52% у 2010, рентабельність активів зменшилась на 5,41% у 2010 році.

Банківська система як ніколи має  високий рівень адекватності регулятивного капіталу, який з початку року досягнув 20,8 % (при нормі – не менше 10 %), це найвище значення з 2000 року.

Підвищення рівня капіталізації  значною мірою відбулося за рахунок  зростання статутного капіталу (за 2009 рік – на 36,7 млрд. грн., або  на 44,6 %, за І квартал 2010 року – на 9,2 млрд. грн., або на 7,7 %), зокрема, у зв’язку з виконанням банками програм капіталізації за результатами діагностичного обстеження банків, проведеного аудиторськими компаніями за результатами діяльності банків у 2008 і 2009 роках. Зауважимо, що підвищення рівня капіталізації не супроводжувалося адекватним зростанням рівня ліквідності банків (рис. 2.5).

Рис. 2.5. Динаміка показників розвитку банківської системи України [13, с. 13]

Водночас, незважаючи на підвищення рівня ліквідності та капіталізації – основи стабільного функціонування та розвитку банківської системи, стримують її подальший розвиток високі ризики в діяльності банків, зростання обсягів неповернених кредитів позичальниками, що обумовлює формування додаткових резервів і спричиняє збиткову діяльність банків. Наслідком такої ситуації є зниження ефективності виконання банківською системою основної її функції – посередницької. Залучені депозити від населення банки недостатньо використовують для кредитування економіки.

Основою для зміцнення  банківської системи України, підвищення її надійності та стійкості до криз є достатній рівень капіталізації.

Як відомо, сумарний балансовий капітал усіх банків нашої країни станом на квітень 2011 р.— 138,4 млрд. грн. або 15,0 % пасивів банків.

Найактуальнішою проблемою  банківського сектору, передусім, є  низький рівень і недостатня якість капіталів українських банків.

Так, протягом 2009 року банки  досить активно збільшували свої капітали. За 12 місяців їх регулятивний капітал зріс і на 1 січня 2010 року досягнув 135802 млн. грн. [17, с. 42]. Однак показник у розмірі понад 10 млн. євро значиться лише за 74 банками, тобто 45 % із нині діючих. Більше половини банків мають низький рівень капіталу, що свідчить або про неможливість, або про небажання їхніх власників вирішувати цю проблему.

Більше того, загострюється  тенденція розбалансованості між  темпами зростання капіталів  та обсягами активних операцій банків. Ці диспропорції негативно впливають  на рівень адекватності банківського капіталу. У цілому по банківській системі рівень адекватності знизився до найнижчої позначки у 2008 р. (14,01). І лише впродовж 2008–2009 рр. показник адекватності капіталу банків дещо покращився і станом на 01.01.2010 року склав 18,08 [17, с. 49].

Таким чином, зростання  капіталу незначними, порівняно з  нарощенням активів банку темпами, може призвести до критичного зниження показника адекватності капіталу комерційного банку. Тобто запас банківської  системи щодо трансформації грошей у ресурсну базу активних операцій звужується.

Проблемними, на думку  вітчизняних фінансових експертів [12, 13], є не лише кількісні показники, що характеризують рівень капіталізації, а й її якість. Річ у тім, що капіталізація багатьох вітчизняних  банків складається з коштів переоцінки основних засобів, не сплачених відсотків, субординованого боргу. Зростання таких складових можна вважати штучним нарощуванням капіталу.

Основними шляхами покращення результативних показників мають бути прогресивні структурні зміни в активах, капіталі, зобов’язаннях банків, підвищення дохідності активів за рахунок скорочення частки недохідних і проблемних активів, а також зниження вартості запозичених та залучених коштів витратності діяльності, насамперед унаслідок скорочення адміністративних витрат тощо.

Отже, аналіз банківської  системи України показав, що вона має досить розгалужену структуру, багато особливостей і недоліків. З  огляду на існування проблемних моментів у функціонуванні банківської системи, доцільним є підвищення ефективності її діяльності та окремих її елементів.

                  2.2.Оцінка операцій комерційних банків з векселями

У сучасній ринковій економіці вексель  відіграє помітну роль у господарській  практиці та у діяльності комерційних  банків. Вексельні операції комерційних банків в Україні регулюються Положенням «Про операції банків з векселями», затвердженим Постановою Правління Національного банку України 25 травня 2001 р. Цим документом визначено, що комерційні банки у сфері вексельного обігу можуть здійснювати кредитні, торговельні, гарантійні, розрахункові, комісійні та довірчі операції. Крім цього, окремі банки України виступають також у ролі емітентів векселів (рис. 2.6.).

Кредитними вважаються вексельні операції, котрі супроводжуються наданням або залученням грошових коштів проти векселів чи під забезпечення векселями. Кредитні операції банків з векселями можуть бути активними – врахування векселів, надання кредитів під заставу векселів або пасивними – переврахування придбаних векселів, одержання кредитів під заставу векселів.

Торговельними є операції з купівлі або продажу векселів за ціною, що встановлюється у відсотках до суми векселя. До активних торговельних операцій належить придбання векселів, а до пасивних – продаж придбаних векселів.

Гарантійні операції супроводжуються взяттям банком на себе зобов’язань платежу за векселями з умовою оплатити векселі при настанні певних обставин і в обумовлений строк.

До  гарантійних належать операції з  авалювання та надання гарантій на забезпечення оплати векселів (наприклад, при розрахунках з допомогою документарного акредитиву).

Розрахункові операції поділяються на операції з оформлення заборгованості векселями (акцептування переказних векселів банком, виданих на банк кредитором банку; видача простих векселів банком кредиторові банку; видача банком переказних векселів на боржника банку; видача банку простих векселів боржником банку) та на операції з розрахунків із використанням векселів (вексельний платіж банку кредиторові; вексельний платіж боржника банку).

Виконання комісійних та довірчих операцій пов’язано з інкасуванням векселів; оплатою векселів, у яких банк є особливим платником (доміциліатом); зберіганням векселів (оригіналів, копій і примірників); купівлею-продажем, а також обміном векселів за дорученням клієнтів.

 

Рис. 2.6. – Операції банків з векселями.

Угоди про кредитні, торговельні  та гарантійні операції, а також  інкасування векселів і зберігання, купівлю, продаж і обмін векселів за дорученням клієнтів (інших банків) мають бути укладені в письмовій формі з урахуванням вимог чинного законодавства. Розрахункові операції можуть здійснюватись без угод (договорів) на підставі первинних документів (реєстрів, актів тощо).

Кредитні  операції

Організаційне забезпечення проведення операцій з векселями визначається банком.

У банках, які активно використовують векселі, як правило, створюються спеціалізовані структурні підрозділи, до основних функцій  яких належать: координування здійснення установами банку операцій з векселями; контроль за дотриманням вимог законодавчих та нормативних актів; здійснення юридичної та фінансової експертиз векселів, що подаються в банк; накопичення, оброблення і зберігання інформації про фінансовий стан зобов’язаних осіб за векселями, що належать банку на праві власності або перебувають у заставі; контроль за строками здійснення відповідних дій за векселями (платіж, акцепт тощо); складання, видача й акцептація банком простих і переказних векселів.

До вексельних кредитів комерційних  банків належать операції з урахування та переврахування векселів, а також надання позик під забезпечення векселями.

Операція врахування (дисконту) векселів полягає у купівлі банком векселя за іменним індосаментом у векселедержателя до настання строку платежу. При цьому банк стає повноправним власником векселя з усіма правами й обов’язками згідно з вексельним правом, а векселедержатель отримує суму векселя, зменшену на величину банківської процентної ставки, яка ще називається дисконтом, а також накладних витрат на здійснення операції. За економічним змістом дана операція являє собою трансформацію комерційного кредиту у кредит банківський, адже купівля банком векселя рівнозначна кредитуванню векселедержателя на строк, що залишився до погашення векселя. Цей кредит називається обліковим кредитом .

Його особливістю є те, що повернення кредиту здійснює не позичальник, а  зобов’язана за векселем особа. Тому подібні кредити називають позиками, що самоліквідуються. Для отримання облікового кредиту векселедержатель подає в банк заяву разом з пакетом фінансових документів, що характеризують його платоспроможність. Працівники банку з’ясовують суму векселів, що будуть надані для врахування, перевіряють кредитоспроможність потенційного позичальника за звичайною процедурою, після чого вирішується питання про можливість надання позики. У разі позитивного рішення клієнту відкривається ліміт кредитування, який залежить від вартості вексельного портфеля клієнта, але не може перевищувати загальної кредитоспроможності останнього.

Перед укладанням договору на врахування векселів ці векселі повинні пройти перевірку юридичної та економічної надійності.

Юридична надійність векселя полягає у правильності заповнення реквізитів векселя згідно з Положенням про переказний і простий вексель, відсутності виправлень, прострочення терміну платежу, чинності повноважень осіб, що підписали вексель, справжності цих підписів, наявності безперервного ряду індосаментів, повноті сплати суми державного мита.

Економічна надійність векселя полягає у впевненості в оплаті векселя. Для цього в банку провадиться аналіз кредитоспроможності не лише клієнтів, а й боржника за векселем та індосантів. При врахуванні банки віддають перевагу комерційним векселям, хоч можуть бути враховані й деякі фінансові векселі, наприклад акцептовані відомими банками. Аналіз економічної надійності векселя направлений на виявлення «дружніх» і «бронзових» векселів та їх заміни. При цьому особлива увага звертається на вивчення взаємовідносин між учасниками вексельної операції.

Сумнівною, наприклад, буде реальність товарних поставок між підприємствами, що працюють у несуміжних галузях економіки, так само підозріло банки ставляться до векселів, виписаних на круглі суми (наприклад 1 000 грн) або ж векселів споріднених осіб.

Що стосується строків вексельних зобов’язань, то банки надають перевагу короткостроковим векселям (як правило, строком до 90 днів), оскільки вони менше залежать від змін у платоспроможності клієнта і загальної економічної кон’юнктури. З цієї причини банки часто відмовляються враховувати векселі зі строком за поданням.

Сума, яка підлягає утриманню на користь банку, складається з  процентної ставки (дисконту), а для  іногородніх векселів — також  з порто (поштових витрат) і дамно (комісії за інкасування іногородніх векселів).

Нарахування суми дисконту здійснюється за такою формулою:

 

,                                                    (2.1)

 

де D – сума дисконту;

S – номінальна сума векселя;

i – процентна ставка;

t – строк у днях від дня врахування до дня платежу за векселем;

n – кількість днів року.

Розрахунок суми, яка належить до сплати пред’явнику векселя, може здійснюватися  за формулою:

 

,                          (2.2)

 

де Р – сума, що виплачується подавцю за врахований вексель;

S – номінальна сума векселя;

д² – кількість днів від дня, з якого нараховуються проценти на номінальну суму векселя, до дня платежу за векселем.

i – процентна ставка, за якою нараховуються відсотки на номінальну суму векселя;

п – кількість днів року;

д¹ – кількість днів від дня врахування до дня платежу за векселем;

d – дисконтна ставка, за якою розраховується дисконт і проценти, що утримуються на користь банку;

v – процентна ставка, за якою нараховується комісія;