Собственный капитал банка

Залежно від організаційно-правової форми діяльності банку його власний  капітал поділяється на акціонерний  та пайовий. Акціонерний власний  капітал формується на початку через випуск та розміщення звичайних акцій. У разі продажу акцій за ціною, вищою за номінальну вартість, засновники (акціонери) банку одержують емісійний дохід, який є складовою власного капіталу. Подальше зростання акціонерного капіталу відбувається як за рахунок капіталізації частки прибутку та деяких інших коштів, так і шляхом додаткової емісії як звичайних, так і привілейованих акцій. Зауважимо, що в цьому разі акціонерним називається власний капітал, який належить акціонерному банку на правах власності, а отже, і його акціонерам. В економічній літературі акціонерний капітал іноді розглядається у вузькому значенні — як мобілізований шляхом емісії акцій.

Пайовий власний капітал формується за рахунок внесків коштів і майна (паїв) у статутний капітал банку. Пайові банки організовані на засадах приватних акціонерних товариств і кооперативних банків, у яких відповідальність кожного учасника обмежена розміром його вкладу. У разі виходу учасника з пайового банку йому виплачується вартість частини майна банку, пропорційна його частці у статутному капіталі.

За формою інвестування виокремлюють формування власного капіталу в грошовій, матеріально-речовій формі та у  формі фінансових активів. Чинним законодавством України передбачено формування власного капіталу банків лише у грошовій формі в національній та вільно конвертованій  іноземній валюті. Грошова форма  найбільш поширена, універсальна та ліквідна, тобто легко трансформується  в інші форми. Власний капітал  у матеріально-речовій формі може формуватися у вигляді будівель, споруд, обладнання тощо, у формі фінансових активів — у вигляді внесків до нього акцій, облігацій тощо. У вітчизняній банківській практиці формування власного капіталу банків у формі фінансових активів не здійснюється.

Залежно від форми власності  розрізняють такі види власного капіталу банку: приватний — заснований на власності фізичної особи; колективний  — заснований на власності колективу, різних видів господарських товариств і підприємств, та державний – який на правах власності належить державі.

Виходячи з резидентності, вирізняють власний капітал національний, що сформований і належить за правом власності юридичним і фізичним особам — резидентам України, та іноземний, що сформований та належить на правах власності юридичним і фізичним особам-нерезидентам.

За характером використання розрізняють власний капітал, який нагромаджується, та який споживається. Перший використовується у виробничих цілях, тобто для здійснення банківських  операцій і надання послуг, а другий споживається, тобто використовується, зокрема, на матеріальне стимулювання і соціальний розвиток колективу  банку.

Відповідно до характеру  використання в банківській діяльності власний капітал банку поділяється  на робочий і неробочий. Робочим  є власний капітал, який приносить  банкові дохід, неробочим — капітал, вкладений в активи, що не тільки не приносять банку доходів, а  іноді фактично є збитками банку.

Залежно від способу розрахунку виокремлюють балансовий і регулятивний власний капітал. Балансовий власний  капітал розраховується як різниця  між балансовою вартістю активів  і зобов’язань банку. Регулятивний власний капітал використовується органами банківського нагляду для  обчислення економічних нормативів діяльності банків і деяких інших  потреб. Обчислюється регулятивний власний  капітал за досить складною формулою, яка постійно коригується Національним банком України. За основу беруть показник балансового власного капіталу, який потім коригується (як правило, зменшується) на різноманітні балансові статті, що характеризують ризики банківської діяльності.

Власний капітал банку  може також використовуватися для  участі у власності акціонерних  та спільних підприємств. За цим критерієм виділяють капітал-брутто та капітал-нетто.

Власний капітал-брутто — це сума всіх фондів банку та нерозподіленого прибутку за балансом.

Власний капітал-нетто — це капітал-брутто за мінусом вкладень банку в господарську діяльність підприємств та організацій, акцій акціонерних товариств, витрат майбутніх періодів, відвернених коштів. Тобто капітал-нетто — це та частина власних коштів банку, що може бути використана як кредитні ресурси.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Джерела та порядок формування власного капіталу

Багатофункціональне призначення  власного капіталу робить його неоднорідним за складом. До власних ресурсів, або до банківського капіталу, належать статутний, резервний та інші фонди, які створюються для забезпечення фінансової сталості, комерційної і господарської діяльності банку, а також нерозподілений прибуток поточного і минулого років.

Власний капітал комерційного банку поділяється на основний і  додатковий. До основного капіталу відносять статутний і резервний  фонди, а також нерозподілений прибуток минулих років. Додатковий капітал  складається із загальних резервів за активними операціями і поточних доходів. [14, c. 247]

Залежно від джерел і порядку  формування власний капітал комерційного банку має такий поділ (табл. 1.1):

Таблиця 1.1 Поділ  власного капіталу банку залежно  від порядку утворення

Найважливішою складовою  банківського капіталу є статутний капітал. Його частка загалом за банківською системою у різних часових інтервалах коливалась від 49 до 60 % сукупного капіталу українських банків (див. рис 1.1).

Рис. 1.1 Динаміка власного та статутного капіталу [2, с. 44]

Згідно з останніми  внесеними змінами до Закону України "Про банки і банківську діяльність", статутний капітал банків України  повинен становити не менше 120 млн. грн.. Статутний капітал може створюватися тільки за рахунок власних коштів учасників (акціонерів) банку. Він не може формуватися за рахунок банківських кредитів, коштів організацій, які за статутом не мають права вести комерційну діяльність та мати прибуток (громадські, релігійні організації, благодійні фонди та ін.), бюджетних коштів, якщо вони мають інше цільове призначення. Також, статутний капітал не може формуватися з непідтверджених джерел. [1]

Порядок формування статутного фонду залежить від організації  банку. З розвитком операцій комерційних  банків, а також необхідністю задоволення  вимог НБУ щодо мінімального розміру  статутного фонду у комерційного банку виникає проблема в збільшенні розміру цього фонду. Це відбувається шляхом проведення додаткової емісії акцій. Як правило, банк прагне при додаткових емісіях випускати в першу чергу привілейовані акції, з тим щоб запобігти розширенню кола власників звичайних акцій та ускладненню процесу управління банком.

Перший випуск акцій банку  повинен повністю складатися із звичайних  акцій. Реєстрація та продаж банком-емітентом  першого випуску акцій звільняється від оподаткування податком на операції з цінними паперами.

Усі випуски цінних паперів банками типу публічного акціонерного товариства незалежно від розміру випуску та кількості інвесторів підлягають державній реєстрації у Міністерстві фінансів України. Мета цієї процедури - підвищити відповідальність банків-емітентів перед покупцями цінних паперів та знизити ризики, пов'язані з фінансовими зловживаннями та махінаціями. Щоб отримати право додаткової емісії акцій, банк не повинен бути збитковим і не мати прострочені борги перед бюджетом та кредиторами.

Виділяється декілька видів  акціонерного капіталу:

• номінальний (мінімальний) - це мінімальна сума засновницького капіталу, яка необхідна для створення банку та отримання банківської ліцензії;
• зареєстрований - це сума статутного капіталу, зареєстрованого в територіальному управлінні НБУ ( вона має дорівнювати або може бути більшою за номінальний статутний капітал); сплачений - сума статутного капіталу. За якою надійшла фактична оплата від акціонерів;
• оголошений - це запланований та заявлений керівництвом банку розмір статутного капіталу, який може перевищувати номінальний капітал на будь яку суму.

Резервний фонд комерційного банку призначений для покриття можливих збитків від банківської  діяльності, а також для сплати дивідендів за привілейованими акціями, коли для цього недостатньо прибутку. Наявність коштів у резервному фонді  забезпечує стійкість комерційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства.

Резервний фонд комерційного банку створюється у порядку, визначеному зборами акціонерів, а його розмір встановлюється, як правило, на рівні 50 % від розміру статутного фонду. Розмір відрахувань до резервного фонду має бути не менше 5 % чистого прибутку банку до досягнення ним якнайменш 25 % розміру регулятивного капіталу банку (але не менше 25% зареєстрованого статутного капіталу). Якщо внаслідок діяльності банку розмір регулятивного капіталу зменшився до суми, меншої за розмір статутного капіталу, щорічні відрахування до резервного капіталу банку мають становити 10% чистого прибутку банку до досягнення ними розміру 35% статутного капіталу банку.

Крім резервного фонду  в комерційних банках створюються  спеціальні фонди, призначені для покриття збитків від активних операцій та для виробничого і соціального  розвитку банку, їх формування здійснюється за рахунок прибутку.

Прибуток є ресурсом внутрішнього походження. Він існує у вигляді  залишку прибутку після сплати податків та відрахування до фондів банку. За його рахунок сплачуються дивіденди  акціонерам. Якщо після сплати дивідендів за ставкою, встановленою зборами акціонерів, виникне залишок прибутку, то ця сума може бути спрямована на поповнення статутного фонду банку. Така операція (поповнення статутного фонду) може бути здійснена і без сплати дивідендів акціонерам, але також за рішенням, що приймається загальними зборами  акціонерів.

Банки можуть формувати й  інші спеціальні фонди, передбачені  статутом, до яких відносяться: фонд матеріального заохочення та стимулювання; кошти отримані від переоцінки основних засобів, що проводяться за рішенням уряду країни; емісійні різниці.

З метою регулювання діяльності комерційних банків, та у відповідності  до Базельських домовленостей щодо визначення адекватності капіталу, НБУ  визначив порядок розрахунку регулятивного  капіталу комерційного банку.

Регулятивний   капітал   банку   складається   з   основного   (1-го   рівня) капіталу та додаткового (2-го рівня) капіталу.

Рис.1.3 Складові регулятивного  капіталу (за Базелем II) [11, с. 213]

Основний   капітал   уважається   незмінним   і   таким,   що   не   піддягає передаванню, перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки.

Додатковий   капітал   має   менш   постійний   характер   та   його   розмір піддається змінам. Основний капітал (капітал 1-го рівня) складається з таких елементів:

а) фактично сплачений зареєстрований статутний капітал.

б) розкриті резерви, що створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку (резерви, що оприлюднені   банком   у фінансовій звітності):

- дивіденди, що направлені на збільшення статутного капіталу;

- емісійні різниці.  Емісійні  різниці (емісійний дохід) - сума перевищення доходів, отриманих підприємством від первинної емісії (випуску) власних акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав);

- резервні фонди, що створюються згідно із законами України;

- загальні резерви, що створюються під невизначений ризик при 
проведенні банківських операцій.

в) загальний розмір основного  капіталу визначається з урахуванням  розміру очікуваних (можливих) збитків за невиконаними зобов'язаннями контрагентів та зменшується на суму:

-   недосформованих резервів під можливі збитки за:

■     кредитними операціями; операціями з цінними паперами;

■     дебіторською заборгованістю; простроченими понад 30 днів та 
сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними 
операціями;

■     коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах   і   нерезидентах),   які   визнані    банкрутами   або 
ліквідовуються   за рішенням уповноважених органів,    або які 
зареєстровані в офшорних зонах;

- нематеріальних активів за мінусом суми зносу;

- капітальних вкладень у нематеріальні активи;

- збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;

- збитків поточного року.

Додатковий капітал (капітал 2-го рівня) складається з таких елементів:

а) резерви під стандартну заборгованість інших банків;

б) резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків;

в) сума збільшення (за результатами переоцінки) вартості основних засобів, які є власністю банку і  належать до нерухомого майна (нежитлові  будівлі, приміщення), що забезпечує технологічне здійснення банківських функцій;

г) результат поточного  року (прибуток), що зменшений на суму доходів, не отриманих понад 30 днів з дати їх нарахування (крім доходів за державними цінними паперами та цінними паперами, емітованими Національним банком). У цьому разі сума не отриманих нарахованих доходів, що приймається до коригування, зменшується на суму сформованого резерву за простроченими і сумнівними до отримання нарахованими доходами. Якщо прибуток поточного року менше загальної суми коригування, то на суму такої різниці зменшується розмір основного капіталу банку.