Пенсійний фонд, його формування і використання

     Цікавим у реформуванні соціальної сфери  є досвід Латвії, тому що реформи  принесли позитивний результат. Юридичною  основою соціального страхування  в цій країні є прийнятий у 1997 році закон «Про державне соціальне страхування». Бюджет соціального страхування є складовою частиною державного бюджету і має статус спеціального. Це означає, що доходи соціального бюджету можуть використовуватись лише на цілі, передбачені зазначеним Законом. Згідно з ним, фінансування страхових послуг і адміністративних витрат здійснюється із чотирьох спеціальних бюджетів: спеціального бюджету державних пенсій, спеціального бюджету зайнятості, спеціального бюджету нещасних випадків на виробництві, спеціального бюджету інвалідності, материнства і хвороби. Доходи соціального страхування зараховуються на рахунки спеціальних бюджетів згідно із Законом «Про державний бюджет» на конкретний рік. Основу бюджету державного соціального страхування складають внески, розміри яких щорічно затверджує Кабінет Міністрів (в  2004 році 27,09% сплачували роботодавці, 9% - працівники) [21, c.18].

     Для кожного виду соціального страхування  визначена окрема ставка і тому внески поступають у виокремлений бюджет конкретного  виду страхування.

     Пенсійна  система Латвії – трирівнева. Солідарну систему було замінено на систему умовно накопичувальних визначених внесків [26, c.35]. Це і є перший рівень пенсійної системи, який передбачає надання пенсій за віком, з інвалідності та у разі втрати годувальника. Під час розрахунку пенсії із першого рівня системи, враховується такий показник як пенсійний капітал застрахованої особи, який складає зареєстрована сума страхових внесків на особистому рахунку цієї особи і щорічний приріст капіталу. Саме вказана розрахункова одиниця визначила назву першого рівня пенсійної системи. Другий рівень пенсійної системи діє за принципом накопичення і вкладення індивідуальних внесків соціального страхування. На відміну від першого рівня схема другого рівня накопичує реальний капітал. В даний час на другий рівень справляється обов’язкова сума внесків соціального страхування, яка складає 2% заробітної плати і до 2010 року досягне рівня 10%. Третій рівень дає можливість створювати приватні накопичення в пенсійних фондах, що діють згідно із Законом «Про приватні пенсійні фонди». Окрім соціального страхування в Латвії діє система державної соціальної допомоги. Всі виплати соціального характеру співвідносяться із державною допомогою соціального забезпечення.

     Викликають  інтерес пенсійні реформи, що проведені в країнах Латинської Америки. Їх досвід вивчали європейські країни. Україна також повинна враховувати результати вказаних реформ з метою запозичення позитивного досвіду та уникнення помилок, які негативно впливають на пенсійну систему.

     Так, в Аргентині в результаті реформи всі працюючі громадяни мають право як на єдину пенсію із солідарної системи, так і на додаткову пенсію із накопичувальної системи або з індивідуального накопичувального рахунку [13, c.35]. Компенсаційна додаткова виплата забезпечується лише тим громадянам, які робили внески до солідарної пенсійної системи, що існувала до початку реформи. Пенсійна система цієї країни є трирівневою. Перший з них забезпечує базову пенсію, яка сплачується кожному громадянину. Її розмір складає приблизно 45 % середньої заробітної плати. Другий рівень створений для пенсійного забезпечення всіх громадян, які робили внески  до солідарної пенсійної системи до початку реформи (липня 1994 р.). Третій рівень забезпечує або додаткову пенсійну виплату із солідарної системи, або виплату з індивідуального рахунку для тих, хто вибрав накопичувальну систему.

     В Аргентині створена високоавтоматизована система збору пенсійних внесків  і ведення персоніфікованого  обліку індивідуальних внесків і  заробітку. Перерахування всіх внесків і подання інформації здійснюється в електронному вигляді або через електронну мережу. В минулі роки існувала можливість подання даних на паперових носіях з їх подальшим скануванням, але зараз це заборонено. Вся система працює у режимі реального часу, тобто 24 години на добу. Відтак, всі національні бази даних мають можливість негайно відображати нову інформацію. Найближчим часом Аргентина планує скасувати подання даних навіть на магнітних носіях для того, щоб вся система працювала виключно через Інтернет. Така система є достатньо прозорою і доступною для державного контролю, що є досить актуальним в Україні.

     Поряд з незаперечними перевагами, аргентинська пенсійна система має ряд недоліків, які слід мати на увазі при використанні латиноамериканського досвіду. До них слід віднести брак довгострокової політичної підтримки, недостатньо обґрунтований план фінансування витрат перехідного періоду, коли частина внесків відривається від солідарної системи і переходить до накопичувальної, що створює дефіцит коштів для фінансування витрат нинішнім пенсіонерам.

     Великою проблемою є сплата внесків. Внаслідок  незадовільного стану їх надходження, проблем, пов’язаних із світовою економічною  кризою, неуважності при проведенні детальних розрахунків витрат і  джерел фінансування, солідарна система пенсійного забезпечення Аргентини сьогодні перебуває у важкому стані. До пенсійної системи надходить лише 50% всіх очікуваних відрахувань від фонду заробітної плати. Стягнення податків і дотримання податкового законодавства в Аргентині є неефективним, в країні також присутній надзвичайно великий відсоток тіньової економіки. Це  фактори, які підривають фінансову цілісність системи. Отже, подальше реформування пенсійного забезпечення стає неминучим.

     Донедавна вважалося, що пенсійні реформи в країнах Латинської Америки є успішними і їх досвід необхідно переносити в інші країни, де система тільки реформується. Сьогодні стало очевидним, що багаторівнева модель у Латинській Америці знаходиться у стані безладу [25, c.19].   Значною проблемою у латиноамериканських країнах є низький рівень охоплення населення пенсійним страхуванням. Самозайняте населення у жодній із них не має індивідуальних заощаджень. Значна частина працівників ухиляється від страхування. Це пов’язано із надмірними адміністративними видатками на винагороди адміністраторам приватних пенсійних фондів (до 50 % акумульованих коштів).

     Підсумовуючи  все вищезазначене, необхідно відмітити, що для успішного здійснення пенсійної  реформи в Україні важливо  урахувати як позитивний, так і  негативний  досвід (щоб не повторювати помилки) зарубіжних країн у питаннях розвитку системи соціального захисту.

     Отже, при використанні досвіду високорозвинутих держав слід врахувати такі обставини.

     По-перше, соціально-економічне середовище в  Україні певною мірою ускладнює запровадження деяких відпрацьованих у розвинутих країнах механізмів соціального захисту. Зокрема, відсутній специфічний досвід управління, традиції і належний механізм суспільного контролю за діяльністю інститутів, що отримують повноваження розпоряджатися коштами соціального страхування.

     Наслідками  запровадження європейських механізмів без урахування національних особливостей та стану розвитку економіки є: неефективне  адміністрування при невиправданому зростанні адміністративних витрат; нецільове спрямування та зловживання при використанні коштів соціальних фондів.

     По-друге, відсутність розвинутих фінансових ринків та інфраструктури, інструментів довгострокового інвестування, високі ризики створюють ситуацію, коли встановлення численних обмежень (що виправдано у Західних країнах) може або унеможливлювати ефективну діяльність фондів, або ж надати їй формального характеру, коли значні порушення створять підстави для постійного втручання контролюючих органів.

     По-третє, виходячи з цих обставин, запровадження апробованих у світі механізмів необхідно здійснювати за умови своєчасності та опрацьованості всіх необхідних документів та заходів, зокрема проведення відповідних експериментів та обґрунтованого аналізу їхніх результатів.