Организационно-финансовые основы рынка труда

выводы, обобщая анализ каждого из рассмотренных  вопросов.

Итак, теперь можно уже с уверенностью говорить о том, что рынок труда это

не только отношения между наемными работниками  как субъектами предложения

труда и предпринимателями как субъектами спроса, возникающие по поводу

купли-продажи  этого труда. Ведь рынок труда  испытывает колоссальное влияние

со стороны  различных субъектов трудовых отношений: это и профсоюзы,

отстаивающие  интересы наемных работников перечисленными в пункте 2.4

способами, и государство, поддерживающее интересы как работников, так и

работодателей посредством специализированных организаций  и законодательного

регулирования трудовых отношений, и предпринимательские  объединения,

создающиеся в противовес профсоюзам.

Также нельзя замыкаться на каком-либо отдельном  сегменте рынка труда,

считая  ситуацию на нем общей для рынка  труда в целом. Ведь политика

государства на рынке труда в целом только тогда может быть результативной,

когда она осуществляется дифференцированно  для каждого из его сегментов.

Примером  может быть необходимость коренного  преобразования существующей

системы подготовки и переподготовки кадров, которая, по сути, входит в

состав  потенциального рынка труда. Целенаправленное государственное

регулирование в этой области в совокупности с другими мерами на остальных

сегментах может быть по-настоящему эффективной.

В работе был также поставлен вопрос о  необходимой степени вмешательства

государства в рыночную экономику, и конкретно в сферу трудовых отношений.

Применительно к странам с развитой рыночной социально ориентированной

экономикой  этот вопрос актуален только в тот  момент, когда начинается отток

капитала  за границу, обусловленный чрезмерным налоговым прессом на

предпринимателей (основной источник финансирования социальных программ и

т.п.). И  тут уже ставится вопрос о предоставлении свободы рыночным

саморегулирующимся  процессам для стимулирования экономического роста.

В нашей  же экономике с присущим ей крупным  государственным сектором и

активным  вмешательством в рыночные процессы говорить о построении

эффективной социальной экономики рано. Этому  способствует и несовершенство

правовой  базы, и налогового законодательства, и коррупция в руководящем

составе, и сильный «теневой» сектор. Словом, чтобы начать эффективно решать

проблемы  на рынке труда, нужно сначала  реформировать все сферы

экономической, политической и социальной жизни  общества. 

1. Механізм функціонування  ринку праці 

в сучасних умовах. 

Функціонування  ринкової економіки відбувається на кількох взаємопов’язаних ринках : ринку нерухомості, кредитів і капіталу, основних засобів виробництва, споживачів товарів та праці. 

Ринок – це інститут або механізм, за допомогою  якого відбувається об’єднання та взаємодія покупців (пред’явників попиту) та продавців (постачальників) конкретного товару або послуги. 

Ринок праці є системою суспільних соціальних відносин, пов’язаних з наймом і  пропозицією праці, тобто з купівлею і продажем; це також економічний  простір – сфера працевлаштування, в якій взаємодіють покупці і продавці праці; це механізм, що забезпечує узгодження ціни і умов праці між роботодавцями і найманими працівниками та регулює її попит та пропозицію. 

Ринок праці не вичерпується відносинами  по працевлаштуванню безробітних та заповненню вакансій, а охоплює всю сферу найманої праці, об’єктом політики ринку праці повинне бути широке коло трудових відносин і все економічно активне населення. Сюди відносяться проблеми оплати і умов праці, обсягу та інтенсивності виконуваної роботи, стабілізації і гарантії зайнятості, трудової мотивації, підготовки і перепідготовки робочої сили. 

Ринок праці виконує такі функції : 

- узгоджує  економічні інтереси суб’єктів  трудових відносин; 

- забезпечує  конкурентне середовище кожної зі сторін ринкової взаємодії; 

- забезпечує  пропорційність розподілу робочої  сили відповідно до структури  суспільних потреб і розвитку  техніки; 

- підтримує  рівновагу між попитом на робочу  силу та її пропозицією; 

- формує  резерв трудових ресурсів для  забезпечення нормального процесу суспільного відтворення; 

- сприяє  формуванню оптимальної професійно-кваліфікаційної  структури; 

- стимулює  працю, установлює рівноважні  ставки заробітної плати; 

- впливає  на умови реалізації особистого  трудового потенціалу; 

- дає  інформацію про структуру попиту  і пропозиції, місткість, кон’юнктуру  ринку тощо. 

Основними суб’єктами ринку праці є роботодавець і найманий працівник. Також є  посередники між ними – це держава, профспілки і спілки роботодавців. 

Держава, як суб’єкт ринку праці виконує такі функції : 

- соціально-економічну, пов’язану із забезпеченням повної  зайнятості, насампаред через стимулювання  робочих місць у всіх секторах  економіки; 

- законодавчу,  пов’язану з розробленням основних  юридичних норм і правил; 

- регулювання  ринку праці непрямими методами; 

- захист  прав суб’єктів ринку праці. 

- багатогранна  роль роботодавця на підприємствах. 

Для виникнення, формування й функціонування ринку  праці необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені  правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи (юридична свобода працівника), можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки з економічного погляду власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобів існування або коли дохід з інших джерел є недостатнім. 

Важливою  умовою формування й функціонування ринку праці є відповідність працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця – інтересам працівника. 

Ринок робочих місць, як складова ринку  праці, передусім характеризується кількістю вакансій на підприємствах  і в організаціях. При цьому беруть до уваги вакансії тих підприємств і організацій що вже функціонують і тих, що тільки вводяться в дію. 

Необхідними умовами функціонування ринку праці  є також організація єдиної, замкненої  по території країни й ефективно  діючої системи бірж праці; широкомасштабна система професійної орієнтації, професійного навчання, підвищення кваліфікації і перепідготовки; наявність у територіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної роботи системи працевлаштування, організації громадських робіт, стимулювання зайнятості; соціальна підтримка громадян, включаючи безробітних і членів сімей, які перебувають на їхньому утриманні, та ін.

Головними складовими частинами ринку праці  є сукупна пропозиція, що охоплює все економічно активне населення, та сукупний попит, що визначається загальною потребою економіки у найманій робочій силі. Вони складають сукупний ринок праці, або ринок праці в широкому розумінні. Основна частина сукупного попиту та сукупної пропозиції задоволені, що забезпечує працівників роботою, а робочі місця – працівниками та створює умови для функціонування економіки. Менша частина сукупного ринку праці з причин природного, механічного та економічного руху робочої сили і робочих місць виявляється вільною і потребує задоволення попиту та пропозиції шляхом зведення здобувачів роботи з вакантними робочими місцями. Ця частина сукупного ринку праці називається поточним ринком праці, або ринком праці у вузькому розумінні. Його обсяг визначається кількістю вакантних робочих місць та кількістю працівників, активно зайнятих пошуками роботи. 

Співвідношення  попиту і пропозиції на ринку прації – це його кон’юнктура. Залежно  від співвідношення попиту та пропозиції розрізняють три типи кон’юнктури  ринку праці : 

• трудодефіцитна, коли на ринку праці спостерігається  нестача пропозиції праці; 

• трудонадлишкова, коли існує велика кількість безробітних  і відповідно надлишок пропозиції праці; 

• рівноважна, коли попит на працю відповідає її пропозиції. 

Кожен тип ринкової кон’юнктури, властивий тому чи іншому регіонові або сфері прикладання праці, утворює в сукупності загальний ринок праці в країні. 

Праця є унікальним товаром і має  багато таких характеристик, які  відрізняють її зі світу звичайних  товарів чи послуг. Внаслідок цього ринку праці притаманні важливі особливості, що впливають на його функціонування і на методологію його аналізу та вивчення. 

Розрізняють кілька концептуальних підходів до аналізу  функціонування ринку праці : неокласичний, кейнсіанський, монетаристська модель, інституціоналістська, контрактна теорія зайнятості та концепція гнучкого ринку. 

В основу неокласичного підходу покладено  постулати класичної політекономії. Її дотримуються Дж.Перрі, Н.Фельдстайн, Р.Холл, а у 80-ті роки минулого століття прихильники концепції економіки пропозиції Д.Гілдер, А.Лаффер та ін. Згідно з цію концепцією ринок праці діє на основі цінової рівноваги, основним ринковим регулятором є ціна робочої сили (заробітна плата). Так, за допомогою заробітної плати регулюються попит та пропозиція робочої сили та підтримується рівновага. 

Із неокласичної концепції випливає, що ціна на робочу силу гнучко реагує на потреби ринку, тобто збільшується або зменшується  незалежно від попиту та пропозиції, а безробіття неможливе, якщо на ринку праці існує рівновага. На переконання представників цієї концепції безробіття існує завжди, тому вони посилаються на деякі «недосконалості» ринку, що призводять до розбіжностей їх теорії з дійсністю. До них відносять вплив профспілок, встановлення мінімальних ставок заробітної плати державою, відсутність інформації тощо. 

Кейнсіанці  розглядають ринок праці як явище  постійне. Кейнсіанська модель виходить з того, що ціна робочої сили (заробітна  плата) жорстко фіксована і практично  не змінюється. Згідно з цією концепцією, ціна не регулює ринок праці. Роль регулятора належить державі, яка збільшує або зменшує сукупний попит і може ліквідувати цю рівновагу. Отже попит на робочу силу згідно з цією концепцією регулюється не коливанням ринкових цін на працю, а сукупним попитом, обсягом виробництва. 

В основі теорії гнучкого ринку (Р.Буайє, Г.Тендинг) лежить положення про необхідність дерегламентації ринку праці, переходу до більш гнучких, функціонально  індивідуалізованих і нестандартних  форм зайнятості (часткова зайнятість, неповний робочий день або тиждень, короткострокові контракти). Такий підхід мав забезпечити зменшення витрат структурної перебудови економіки західних країн, що розпочалося наприкінці 70-х років минулого століття й мало бути досягнуто за рахунок таких чинників :