Оподаткування населення

К = 100 : (100 - Сп), де К — коефіцієнт;

Сп — ставка податку, встановлена  для таких доходів на момент такого нарахування.

Вартість такого нарахування визначається виходячи зі звичайної ціни, збільшеної на суму:

податку на додану вартість, якщо особа, яка здійснює таке нарахування, є  платником податку на додану вартість; акцизного збору, якщо надається  підакцизний товар. У такому ж  порядку визначається об'єкт оподаткування  для сум надміру витрачених коштів, отриманих платником податку  на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлений строк.

Якщо особа, яка нараховує доходи у формах, відмінних від грошової, є платником податку на прибуток підприємств за ставкою, встановленою в розмірі ЗО відсотків відповідно до Розділу 3 Податкового Кодексу України про «Податок на прибуток підприємств», то до її валових витрат включається розрахована згідно із законодавством сума. Така сама сума є базою для нарахування збору до Пенсійного фонду України та внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

При нарахуванні доходів у вигляді  заробітної плати об'єкт оподаткування  визначається як нарахована сума такої  заробітної плати, зменшена на суму збору до Пенсійного фонду України чи внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, які відповідно до закону справляються за рахунок доходу найманої особи.

Загальний оподатковуваний дохід  — будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений) на користь  платника податку протягом звітного податкового періоду.

Загальний оподатковуваний дохід  складається з доходів, які підлягають кінцевому оподаткуванню при  їх нарахуванні (виплаті); доходів, які підлягають оподаткуванню у складі загального річного оподатковуваного доходу; доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними законодавством.

Загальний місячний оподатковуваний  дохід дорівнює сумі оподатковуваних  доходів, виплачених чи нарахованих  протягом такого звітного податкового  місяця.

Загальний річний оподатковуваний  дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, отриманих або нарахованих протягом такого звітного податкового року.

Звітний податковий період — проміжок часу, який розпочинається з першого календарного дня першого місяця такого періоду та закінчується останнім календарним днем останнього місяця такого періоду.

Якщо фізична особа вперше отримує  оподатковувані доходи всередині податкового періоду, то перший податковий період розпочинається з дня отримання таких доходів.

Якщо платник податку помирає, визнається судом померлим чи безвісно відсутнім або втрачає статус резидента, останнім податковим періодом вважається період, який закінчується днем, на який відповідно припадає смерть такого платника податку, винесення такого судового рішення чи втрата ним статусу резидента. Для оподаткування доходів фізичної особи це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

З метою оподаткування до доходів  платника податку також включаються:

звичайна вартість майна, яке передається  платником податку за довіреністю іншій особі, якщо умови такої довіреності передбачають право такої іншої особи продати таке майно або відчужити його в інший спосіб, крім такої передачі між членами подружжя у межах спільної часткової або спільної сумісної власності.

Якщо повірений повертає кошти, отримані внаслідок такого продажу, довірителю у майбутньому, то:

сума таких коштів не включається  до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу повіреного;

позитивна різниця між сумою  таких коштів та звичайною вартістю майна, переданого за довіреністю, включається  до складу загального оподатковуваного доходу довірителя відповідного звітного податкового періоду;

сума коштів або вартість майна, у тому числі цінних паперів, які надходять у власність юридичної особи, якщо згідно з довіреністю, наданою такою юридичною особою або її засновниками платнику податку, будь-які активні операції з такими коштами або майном здійснюються виключно за рішенням такого платника податку чи за його передорученням (окремою довіреністю) — третьою особою.

Дохід з джерелом його походження з України — будь-який дохід, одержаний  платником податку або нарахований  на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у  вигляді:

• процентів за борговими вимогами чи зобов'язаннями, випущеними резидентом;
• дивідендів, нарахованих резидентом — емітентом корпоративних прав;
• доходів у вигляді інвестиційного прибутку від здійснення операцій з цінними паперами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах;
• доходів у вигляді роялті, іншої плати за використання прав інтелектуальної (у тому числі промислової) власності, отриманих від резидента;
• доходів у вигляді заробітної плати, нарахованих (виплачених, наданих) внаслідок здійснення платником податку трудової діяльності на території України, від працедавця, незалежно від того, чи є такий працедавець резидентом або нерезидентом, а також заробітної плати, нарахованої особі за здійснення роботи за наймом у складі екіпажу транспортного засобу, який перебуває за межами території України, її територіальних вод у тому числі на якірних стоянках, та належить резиденту на правах власності або перебуває у його тимчасовому (строковому) користуванні та є зареєстрованим у Державному судновому реєстрі України чи Судновій книзі України;
• доходів від надання в оренду (лізинг):
• нерухомості, розташованої на території України;
• рухомого майна, якщо орендодавець є резидентом Ук 
  раїни, або якщо користування таким майном здійснюється на 
  території України, незалежно від того, чи є орендодавець рези 
  дентом чи нерезидентом;
• доходів від продажу нерухомого майна, розташованого на території України;
• доходів від продажу рухомого майна, якщо факт зміни власника (продажу об'єкта рухомого майна) підлягає державній реєстрації та/або нотаріальному посвідченню згідно з законом України, або якщо місце вручення такого рухомого майна набувачеві знаходиться на території України;
• доходів від здійснення підприємницької діяльності, а також незалежної професійної діяльності на території України;
• доходів, що виплачуються (надаються) резидентами у вигляді виграшів і призів, у тому числі у лотерею (крім державної); благодійної допомоги, подарунків;
• доходів у вигляді активів, що передаються у спадщину, якщо такі активи або джерело їх виплати знаходяться на території України;
• інших доходів як виплати чи винагороди за цивільно-правовими договорами, одержуваних резидентом або нерезидентом, якщо джерело виплати (нарахування) таких доходів знаходиться на території України, незалежно від резидентського статусу особи, що їх виплачує.[4, с.145-149]

Одиниця оподаткування — це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об’єкта оподаткування. Фізичний вимір досить точно відображає об’єкт оподаткування. Наприклад, оцінювання земельної ділянки при оподаткуванні проводиться в гектарах, сотих гектара, квадратних метрах тощо. Чим більші розміри об’єкта оподаткування, тим більша одиниця виміру. Грошовий вимір може бути безпосереднім — при оцінці доходів, і опосередкованим — при оцінці тієї ж земельної ділянки (за ринковою чи нормативною ціною), майна та ін.

Джерело сплати податку — це дохід платника, з якого він сплачує податок. Джерело сплати може бути безпосередньо пов’язане з об’єктом оподаткування (коли оподатковується сам дохід або майно, що приносить дохід), а може і не стосуватися об’єкта оподаткування (наприклад, податки на майно і землю, які перебувають в особистому користуванні й не приносять доходу їх власникам). Загалом правомірним є пов’язування джерела сплати податку з об’єктом оподаткування. Таке оподаткування є досить справедливим, оскільки тільки дохід є джерелом сплати. Крім того, у підприємства джерело сплати може розглядатись з позицій віднесення того чи іншого податку на валові витрати (собівартість продукції), отриманий прибуток чи цінову надбавку. Загальним джерелом сплати є виручка від реалізації. Однак залежно від того, з якого її елемента сплачується податок, визначається його вплив на фінансові інтереси підприємства.[7, с.140]

Визначення податкової ставки

Податкова ставка — це законодавчо  встановлений розмір податку на одиницю  оподаткування. Існують два підходи  до встановлення податкових ставок: універсальний  і диференційований. При універсальному підході встановлюється єдина для  всіх платників ставка, при диференційованому  — кілька. Диференціація ставок може відбуватись у двох напрямах. Перший — відповідно до платників, коли для більшості платників  виділяється основна ставка, а  також знижені й підвищені  ставки для окремих платників. Другий — відповідно до різних характеристик  і оцінок об’єкта оподаткування.

Установлення податкових ставок є  найважливішою і найскладнішою  проблемою оподаткування. Саме недосконалість ставок може порушити як фіскальну  значущість, так і регулюючу дію  того чи іншого податку. Установлення ставок податків може базуватись на емпіричному  методі й економіко-математичному  моделюванні.

Сутність емпіричного методу, який орієнтується здебільшого на фіскальну  функцію податків, полягає у визначенні ставок на базі існуючого досвіду  оподаткування з урахуванням  забезпеченості видатків держави і  впливу кожного податку на фінансові  ресурси й грошові доходи та витрати  платників. У міру накопичення емпіричних даних та змін у фінансовому стані  держави та платників податків ставки оподаткування можуть і повинні  коригуватися. Держава мусить весь час тримати в полі зору фінансову  діяльність усіх суб’єктів розподільних відносин у суспільстві й вносити  своєчасні корективи у свою податкову  політику для підтримання належного  фінансового стану всіх суб’єктів.

Сутність методу економіко-математичного  моделювання полягає в розробленні  математичної моделі, яка враховує всі інтереси держави та платника і визначальні (здебільшого саме визначальні, бо всі врахувати практично  неможливо) чинники, що діють у сфері  справляння того чи іншого податку. Цей метод орієнтується головним чином на регулюючу функцію податків, бо критерієм оптимізації податкової ставки є саме найвищий рівень впливу податку на поведінку платника. Водночас обов’язково враховується і фіскальне значення податку шляхом уведення в модель певних обмежень, насамперед забезпечення мінімально допустимого надходження сум від цього податку.

Крім двох названих наукових методів, у податковій практиці використовується також суто інтуїтивний підхід до ставок. Він базується на передбаченнях  і побажаннях тих, хто ці ставки розробляє  і затверджує.

За побудовою податкові ставки поділяються на тверді та процентні.

Тверді ставки встановлюються в  грошовому виразі на одиницю оподаткування  в натуральному обчисленні. Вони можуть бути двох видів: фіксовані — установлені  в конкретних сумах, відносні — визначені  відносно певної величини (наприклад, у процентах до мінімальної заробітної плати).

Процентні ставки встановлюються тільки щодо об’єкта оподаткування, який має  грошовий вираз (адже сума податку має  тільки грошовий вираз, за винятком натуральних  податків). Вони поділяються на три  види: пропорційні, прогресивні й  регресивні.

Пропорційні — це єдині ставки, що не залежать від розміру об’єкта  оподаткування. Вони спрощують податкову  роботу, найбільшою мірою відповідають принципу рівності платників.

Прогресивні — це такі ставки, розмір яких зростає в міру збільшення обсягів  об’єкта оподаткування. Прогресія  шкали оподаткування може бути простою  і ступінчастою. При простій шкалі  прогресії підвищені ставки застосовуються до всього об’єкта оподаткування, результатом  чого є вкрай невигідні для  платника інтервали оподаткування  його розмірів. При ступінчастій шкалі  такі ставки застосовуються не до всього об’єкта оподаткування, а тільки до тієї його величини, що перевищує  інтервальні обмеження. У даному разі багато що залежить від стрімкості й крутизни прогресії. Стрімкість відображає розміри інтервалів — чим вони менші, тим стрімкіша прогресія. Крутизна характеризує співвідношення максимальної й мінімальної ставок. Регресивні ставки, на відміну від прогресивних, зменшуються в міру зростання об’єкта оподаткування. Вони необхідні тоді, коли держава намагається стимулювати подібне зростання. У такій політиці є свій сенс, адже багатство суспільства — це сукупність багатства його членів, а регресивні ставки стимулюють створення і зростання багатства.

У практиці оподаткування прогресивні  й регресивні ставки можуть застосовуватись  як окремо, так і в поєднанні  — у вигляді прогресивно-регресивної  й регресивно-прогресивної шкали  ставок.

Податкова квота — це частка податку  в доході платника. Вона може бути визначена  в абсолютному розмірі й у  відносному виразі. Значення податкової квоти полягає в тому, що вона характеризує рівень оподаткування. З  погляду соціальної справедливості механізм оподаткування обов’язково  має включати податкову квоту. Однак  річ у тім, що тоді значно зменшуються  податковий вплив і можливості використання податків як фінансових регуляторів. Тому в практиці оподаткування податкові  квоти законодавчо не встановлюються.

Як передбачає п. 167.1 Податкового  кодексу, ставка податку становить 15% бази оподаткуваннящодо доходів, одержаних, у тому числі, але не виключно, у формі:

— заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат;

— інших виплат і винагород, які  виплачуються (надаються) платникові у  зв’язку з трудовими відносинами  та за цивільно-правовими договорами;

— виграшу у державну та недержавну грошову лотерею, виграшу гравця (учасника), отриманого від організатора азартної гри.

Якщо загальна сума отриманих платником податку у звітному податковому місяці доходів, зазначених вище, перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17 відсотків суми перевищення з урахуванням податку, сплаченого за ставкою, визначеною в абзаці першому цього пункту.

Державна Податкова Служба України (ДПСУ) надала орієнтовний порядок  розрахунку бази оподаткування для  фізособи, що отримувала протягом календарного року одночасно кілька видів доходу.

Податкова нагадала, що відповідно до п. 163.1 ст. 163 р. IV Податкового Кодексу  України (ПКУ) об’єктом оподаткування  платника податку (як резидента, так  і нерезидента) є, зокрема, загальний  місячний (річний) оподатковуваний  дохід, який складається із суми оподатковуваних  доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового  місяця.

Відповідно до пп. 168.1.3 п. 168.1 ст. 168 ПКУ  окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню  під час їх нарахування чи виплати, але не є звільненими від оподаткування. Платник зобов’язаний самостійно включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього  податку в терміни, передбачені  пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 ПКУ.

Відповідно до пп. «є» п. 176.1 ст. 176 ПКУ платники мають подавати декларацію за результатами звітного року у строки, передбачені для платників ПДФО, якщо протягом календарного року дохід, що оподатковується за ставками, визначеними  п. 167.1 ПКУ, виплачується платнику двома  чи більше податковими агентами, і  при цьому сума такого доходу за будь-який календарний місяць перевищує 10-кратний розмір мінімальної зарплати, встановленої законом на 1 січня  звітного податкового року.