Оподаткування населення

Київський Національний університет імені Тараса Шевченка

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

Оподаткування населення

 

 

 

 

Виконала:

Студентка 2 курсу, спеціальності

Менеджмент організацій

Неборачківська О.В.

Перевірила:

К.е.н., доцент

Субботович Ю.Л.

 

Зміст

Зміст 2

Вступ 3

Ознаки податків: 5

Платники  податку на доходи фізичних осіб: 7

Об’єкт оподаткування 11

Визначення  податкової ставки 18

Приклад розв’язання  задачі на визначення ПДФО 24

Податкове навантаження населення в Україні 26

Література: 37

 

Вступ

Податки – дуже складна й надзвичайно  впливова на всі економічні явища  та процеси фінансова категорія. Можна без перебільшення сказати, що, з одного боку, податки – це фінансове підґрунтя існування  держави, мірило її можливостей у  світовому економічному просторі щодо розвитку науки, освіти, культури, гарантування економічної безпеки, зростання  суспільного добробуту народу. І  з другого боку, податки – це знаряддя перерозподілу доходів  юридичних і фізичних осіб у державі.[3, с.197]

В умовах ринкової економіки важливим питанням, пов`язаним із ефективністю виробництва і загальним економічним  розвитком країни є правильна  побудова і організація податкових відносин господарюючих суб`єктів  і громадян з державою.

Податки повинні стати суттєвим важелем державного регулювання, за допомогою якого можна досить ефективно впливати на процеси економічного зростання та соціального розвитку.

В структурі податкових систем більшості  розвинутих країн світу провідні місця посідають особистий прибутковий  податок, податок (внески) на соціальне  страхування, а також податки  на споживання, що існують залежно  від країни в різних формах (на додану вартість, з обороту).

Проблеми оподаткування фізичних осіб в Україні, а також в інших  країнах, являються актуальними  і потребують всебічного дослідження.

В Україні широко використовуються як прямі, так і не прямі податки  якими оподатковуються як фізичні, так і юридичні особи.

Серед різного роду прямих податків (на прибуток підприємств, на власність: місцевий та на нерухомість, плата за використання природних ресурсів: водних, лісових, надра, внутрішні на товари і послуги) за своїм фіскальним і  регулюючим значенням переважає  оподаткування доходів фізичних осіб, тобто оподаткування громадян.

Дохід суб’єкта оподаткування –  надходження у власність або  на користь фізичної чи юридичної  особи коштів у національній чи іноземній  валюті, а також грошовий еквівалент надходжень у вигляді інших валютних цінностей, майна, послуг, майнових і  немайнових прав, а також приріст  їхньої вартості, одержаний (нарахований, розподілений, набутий) від резидентів і нерезидентів. [3, с.384]

Дохід у матеріальній формі –  гроші, інші валютні цінності, грошовий еквівалент вартості майна, що має фізичні  виміри та властивості, одержані суб’єктом  оподаткування у власність. [3, с.384]

Дохід у нематеріальній формі –  грошовий еквівалент вартості послуг, майнових і немайнових прав, що не мають  фізичних вимірів, одержаний суб’єктом  оподаткування в користування або  у власність. [3, с.384]

З отриманих доходів фізичні  особи, які являються громадянами  України, особами без громадянства або громадянами іноземної держави, повинні сплачувати певну суму податків. 

Ознаки податків:

1. Податки – це платежі юридичних і фізичних осіб, що стягуються до бюджету держави (державний і місцевий) та державних цільових фондів. Тобто на відміну від інших обов’язкових платежів, які стягуються до фондів загальнообов’язкового соціального страхування (наприклад, Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування на випадок тимчасової втрати працездатності), податки не мають конкретного цільового призначення. Всі інші платежі використовувати не за призначенням не дозволяється.
2. Податку властива індивідуальна безеквівалентність. Це означає, що при його стягненні держава не бере на себе обов’язків щодо надання кожному окремому платнику певного індивідуального еквівалента, рівного їх платежу.
3. Податки – це обов’язковий вид платежу. Обов’язковість податку виражається в тому, що за порушення встановленого строку сплати, розміру платежу, ухилення від сплати, передбачена відповідальність платника, тобто необхідність примусового виконання даного платежу, що відрізняє його від добровільної пожертви.
4. Податок може стягуватись у формі натуральної чи грошової сплати. Однак у сучасних умовах грошова форма сплати податків практично переважає, але існують окремі випадки сплати податків і в натуральній формі. Тому при визначенні податку доцільніше вказувати, що це збір або платіж переважно у грошовій формі.
5. При сплаті податку відбувається перехід частини коштів із власності окремих платників у власність органів державної влади. Іншими словами, податкові надходження мають односторонній характер і пов’язані з перерозподілом частини вартості ВВП від юридичних і фізичних осіб до органів державної влади. Такого переходу права власності немає при внесенні до бюджету обов’язкових платежів державними підприємствами. Такі платежі будуть податками лише за формою, а не за змістом, бо зміни форм власності при цьому не відбувається.
6. Для податку характерна регулярність його стягнення, а це означає, що даний платіж вноситься періодично, у чітко встановлені законодавством строки.
7. Податок – категорія не тільки економічна, але й правова. Податки встановлюються виключно державою на підставі закону, за юридично закріпленими правилами. Встановлення державою податків – це своєрідна форма прояву її державного суверенітету і здійснення належних їй функцій. Отже, мобілізація і використання податкових надходжень дістають правове обґрунтування, стають об’єктом контролю з боку законодавчих структур. Правовий зміст категорії податку проявляється через систему специфічних зобов’язань, правових норм, інститутів.
8. Податки є невід’ємним атрибутом держави, які встановлюються для фінансового забезпечення виконання покладених на неї функцій і вирішення соціально-економічних завдань.

Таким чином, логіка аналізу характерних  ознак податків дає можливість визначити дану категорію. Податки – це об’єктивна економічна категорія, яка відображає фінансові відносини, що складаються між органами державної влади, юридичними та фізичними особами з приводу мобілізації до бюджетів та цільових фондів частини вартості ВВП, визначеної на законодавчому рівні з метою забезпечення суспільними благами та послугами. 

Платники податку на доходи фізичних осіб:

Справляння податків ґрунтується  на виділенні таких елементів  системи оподаткування: суб’єкт  і носій податку, об’єкт і одиниця  оподаткування, джерело сплати, податкова  ставка і квота. Між цими поняттями  існує певне підпорядкування, яке  найпростіше можна проілюструвати, поставивши до них запитання: суб’єкт ® хто сплачує; об’єкт ® що оподатковується ; одиниця ® як це що обчислюється; джерело ®  
® з чого сплачується; ставка ® скільки сплачується; квота ® як частка доходу утримується. [7, с.139]

Платниками податку  є фізичні особи — резиденти, які є громадянами України, або особами без громадянства, котрі постійно проживають в Україні й отримують доходи як із джерел походженням з території України, так і з-за кордону.

Платниками податку  можуть бути й неризиденти, тобто особи, які є громадянами інших держав, але одержують доходи з джерел їх походження з території України.

Резидентами і неризидентами  можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, проте при розгляді питань оподаткування доходів фізичних осіб ці терміни застосовуються лише щодо фізичних осіб. [4, с.143]

Якщо неможливо визначити резидентський  статус фізичної особи, то фізична особа  вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Якщо всупереч закону фізична  особа — громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого законом або нормами міжнародних угод України.

Якщо фізична особа є особою без громадянства, то її статус визначається згідно з нормами міжнародного права.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Самозайнята особа — це платник  податку, який є суб'єктом підприємницької діяльності або здійснює незалежну професійну діяльність та не є найманою особою у межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність — діяльність, що полягає в участі фізичних осіб у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності так само, як діяльності лікарів (у тому числі стоматологів, зубних техніків), адвокатів, приватних нотаріусів, аудиторів, бухгалтерів, оцінників, інженерів чи архітекторів та помічників зазначених осіб або осіб, зайнятих релігійною (місіонерською) діяльністю, іншій подібній діяльності, за умови, якщо такі особи не є найманими працівниками чи суб'єктами підприємницької діяльності, які прирівнюються до найманої особи.

Наймана особа — фізична  особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію виключно за дорученням або наказом працедавця згідно з умовами укладеного з ним трудового договору (контракту) відповідно до закону. При цьому усі вигоди від виконання такої трудової функції (крім заробітної плати такої найманої особи, інших виплат чи винагород на її користь, передбачених законодавством), а також усі ризики, пов'язані з таким виконанням або невиконанням, отримуються працедавцем.

Фізична особа, яка зареєструвалася  як суб'єкт підприємницької діяльності та надає послуги іншій особі в межах цивільно-правового договору, прирівнюється до найманої особи з відповідним оподаткуванням отриманих нею доходів як заробітної плати, якщо умови такого цивільно-правового договору передбачають надання таких послуг чи робіт на постійній та регулярній основі протягом більш ніж одного місячного податкового

Періоду та отримання усіх видів  вигод, винагород та понесення всіх ризиків, пов'язаних з таким наданням або ненаданням, такою іншою особою — замовником послуг або робіт.

Не вважається з метою оподаткування  найманою фізична особа, яка передоручає виконання зазначеної трудової функції третім особам як за згодою її працедавця, так і без такої згоди.

Працедавець — юридична особа, її філія, відділення, інший відокремлений  підрозділ чи її представництво або  фізична особа — суб'єкт підприємницької діяльності, яка укладає трудові договори (контракти) з найманими особами та несе обов'язки зі сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати цього податку до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов'язки, передбачені законами.

Якщо платник податку не відповідає наведеним вище вимогам, то він є нерезидент і сплачує податок з доходів, отриманих на території України.

Не є платником податку нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України і має дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені на умовах взаємності міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, щодо доходів, одержуваних ним безпосередньо від здійснення такої дипломатичної чи прирівняної до неї таким міжнародним договором іншої

діяльності.

Якщо платник податку  помирає або визнається судом  померлим чи безвісно відсутнім, то податок за останній податковий період справляється з активів такого платника податку (нарахованих на його користь доходів) при відкритті спадщини, з урахуванням обмежень, встановлених законом.[4, с.143-145]

 Отже, суб’єкт, або платник (останній термін найуживаніший на практиці), податку — це та фізична чи юридична особа, яка безпосередньо його сплачує. Податкова робота починається саме з установлення платників, бо податкова служба держави повинна чітко знати, хто саме вносить той чи інший податок до бюджету, хто відповідає за зобов’язання перед державою.

Термін «платник податку» визначає саме суб’єкт оподаткування. Однак  цей суб’єкт здебільшого є  тільки посередньою, транзитною ланкою проходження доходів. Він не стільки  сплачує податок, скільки перераховує  до бюджету частину отриманих  доходів. Реальним платником, або носієм, кожного податку є кінцевий споживач. Саме він сплачує вартість товарів і послуг, а якщо так, то і все, що в їх цінах відображається, — і витрати виробництва та реалізації, і прибуток усіх ланок, де відбувається рух товарів, і відрахування частини отриманих доходів до бюджету. Оскільки основним споживачем у будь-якій країні є її народ, то саме громадяни скрізь були, є і завжди будуть основними носіями, тобто реальними платниками податків. З огляду на це твердження про перекладання податкового тягаря на їхні плечі безпідставні — він був там завжди й альтернативи просто не існує. [7, с.139]

 

Об’єкт оподаткування

Об’єкт оподаткування вказує на те, що саме оподатковується тим чи іншим податком. Це другий за черговістю елемент оподаткування, бо, визначивши платника, необхідно встановити, що саме у нього оподатковується. Нормальна податкова робота можлива тільки у разі чітко визначеного об’єкта оподаткування. Об’єкт оподаткування має бути стабільним, піддаватись чіткому обліку, безпосередньо стосуватися платника, відображати саме його (а не сторонніх юридичних чи фізичних осіб) вплив на даний об’єкт.

Одиниця оподаткування — це одиниця виміру (фізичного чи грошового) об’єкта оподаткування. Фізичний вимір досить точно відображає об’єкт оподаткування. Наприклад, оцінювання земельної ділянки при оподаткуванні проводиться в гектарах, сотих гектара, квадратних метрах тощо. Чим більші розміри об’єкта оподаткування, тим більша одиниця виміру. Грошовий вимір може бути безпосереднім — при оцінці доходів, і опосередкованим — при оцінці тієї ж земельної ділянки (за ринковою чи нормативною ціною), майна та ін. [7, с.140]

Об'єктом оподаткування  резидента є:

загальний місячний оподатковуваний  дохід;

чистий річний оподатковуваний  дохід, який визначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного року;

доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті;

іноземні доходи.

Об'єктом оподаткування  нерезидента є:

загальний місячний оподатковуваний  дохід з джерелом його походження з України;

загальний річний оподатковуваний  дохід з джерелом його походження з України;

доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому  оподаткуванню при їх виплаті.

При нарахуванні доходів у вигляді  валютних цінностей або інших  активів, чия вартість є вираженою  в іноземній валюті або міжнародних  розрахункових одиницях, така вартість перераховується у гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, чинним на момент одержання таких доходів. При нарахуванні доходів у будь-яких негрошових формах об'єкт оподаткування визначається як вартість такого нарахування, визначена за звичайними цінами, помножена на коефіцієнт, який розраховується за такою формулою: