Фінансовий механізм підприємства в умовах сучасної ринкової економіки

Таким чином, можна  зробити висновок, що фінансовий механізм як система заходів впливу у формі інструментів, методів та важелів – це цілісність, властивості якої проявляються лише за спільної взаємодії її елементів. Із закону цілісності системи випливає, що внаслідок взаємодії елементів фінансового механізму, які й утворюють систему, з’являються нові якості, які не можна отримати простою сукупністю його елементів. Отже, на сучасному етапі економічного розвитку успішне вирішення проблем, пов’язаних з функціонуванням підприємств, їх об’єднань,галузей і соціально-економічного розвитку держави залежить від функціонування фінансового механізму, як організаційної основи управління фінансами, бо тільки за умови добре відпрацьованого фінансового механізму, злагодженої роботи його елементів може бути забезпечене досягненнястратегічних і тактичних цілей.

 

 

 

ГЛАВА 3. КОНЦЕПЦІЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ  ФІНАНСОВОГО МЕХАНІЗМУ ПІДПРИЄМСТВА В УКРАЇНІ 

 

 

Особливість ринкової економіки  України, що визначає діяльність підприємства в цей період, полягає в тому, що ринкові процеси протікають не в чистому вигляді, а в тій  чи іншій мірі деформовано. Недосконалість господарського середовища визначається системною кризою, у тому числі  кризою неплатежів, це призводить до того, що практичне завершення переходу до економіки ринкового типу залежить більше не від політичної волі влади, а від реструктуризації галузей  економіки на основі переходу на саморегулюючі  системи ринкових відносин, що функціонують в режимі "попиту – пропозиції" в конкурентному середовищі і  грамотному державному регулюванні  цін на продукцію природних монополій.

Проаналізуємо деякий статистичний матеріал, щоб зрозуміти усю необхідність створення якісно нової концепції  фінансового механізму підприємства. На даному етапі розвитку економіки України характеризується великою кількістю збиткових підприємств, загальне число яких зросло майже у 2 рази у порівнянні з минулим роком й склало у 2011 році 4,3 тис. У промисловості кількість прибуткових та збиткових підприємств була рівною і складала 50% відповідно, у будівельній галузі збиткові підприємства привалювали, склав 63%, аналогічні показники спостерігались у сфері надання комунальних послуг (56,2%), транспорту й зв’язку (51,8% збиткових).

В таких умовах підприємства усіх форм власності можуть забезпечити  перспективу свого існування  тільки на основі стратегічного управління, одним з важливіх компонентів  якого є процес управління реалізації фінансової діяльності компанії (тобто  фінансового механізму).

Згідно даним Державного комітету статистики, підприємства й  організації України у січні 2010 збільшили фінансовий результат  від звичайної діяльності до оподаткування  у 2,1 рази у порівнянні з аналогічним  періодом у 2009 році – до 20,166 млрд. грн. (у січні-травні 2009 року – 9,673 млрд. грн.). У січні-травні 2010 року 52,9% підприємств України працювало успішно 1 отримало 63,58% млрд. грн. прибутку, що на 14,6% більше, ніж за аналогічних період у 2009 році.

У той самий час збитково працювало 47, 1% підприємств. Їх збитки за п’ять місяців 2010 року збільшились  на 37,5 % у порівнянні з січнем-травнем 2009 року – до 43,414 млрд. грн. Збиток підприємств  України за той же період 2009 року склав 31,56 млрд. грн.

Тому видно, що сучасні загрози в діяльності підприємства висувають принципово нові вимоги до побудови й організації фінансового механізму підприємства. Для того, щоб протистояти сучасним загрозам і ризикам фінансовий механізмповинен використовувати сучасні технології, методи та методики щодо активної протидії всім реальним і потенційним небезпекам та ризикам. Механізм управління фінансово-економічною безпекою підприємства створюється з метою забезпечення правильного використання всіх захисних заходів для мінімізації (або недопущення) негативного впливу небезпек, загроз та ризиків. Механізм управління проявляється насамперед за допомогою управлінських відносин, реалізованих шляхом використання відповідних методів на основі принципів управління.

Згадаємо, що фінансовий механізм — це система фінансових форм, методів, важелів та інструментів, які використовують у фінансовій діяльності держави і підприємства за відповідного нормативного, правового та інформаційного їхнього забезпечення, а також за відповідної фінансової політики на мікро- і макрорівні.(мал. 3.1)

 

Мал. 3.1 Загальна модель фінансового механізму.

 

Слід зазначити, що серед  українських вчених існує чітка  позиція щодо визначення фінансового  механізму підприємства та його складових, якщо поза увагою лишити центральну складову механізму – економічний інтерес  учасників фінансових відносин та його присутність у кожній складовій  механізму (крім фінансових індикаторів).

Фінансове забезпечення полягає  у виділенні певної суми фінансових ресурсів на вирішення окремих завдань  фінансової політики господарюючого суб’єкта. При цьому розрізняють забезпечувальну  і регулятивну його дію. Забезпечувальна  дія проявляється у встановленні джерел фінансування, тобто покриття повсякденних потреб і характеризує пасивний вплив фінансового забезпечення. Регулятивна дія здійснює вплив  через виділення достатніх коштів та через конкретну форму фінансового  забезпечення  і характеризує активний вплив фінансового забезпечення. В цілому ж дія фінансового  механізму спрямована на реалізацію економічних інтересів учасників  фінансових відносин.

На мал. 3.2. запропоновано схему фінансового механізму підприємства, який доцільно з точки зору впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства поділити на зовнішній і внутрішній. До зовнішнього належать усі регулювальні важелі держави, за допомогоюяких вона створює відповідне економічне, правове й нормативне середовище, в якому працюють підприємства. Так, до правового і нормативного забезпечення належать відповідні закони, постанови, нормативна документація, які регламентують діяльність підприємства.

 

			ЗОВНІШНІЙ (фінансовий механізм  державного регулювання)
ПРАВОВЕ Й НОРМАТИВНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ				Фінансовий  механізм підприємства				ФІНАНСОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ
			ВНУТРІШНІЙ (внутрішньогосподарський  фінансовий механізм)
Механізм фінансового  забезпечення		Механізм формування структури капіталу				Механізм фінансового  планування й бюджетування				Механізм балансування грошових потоків

Мал. 3.2 Структура фінансового механізму підприємства

 

До фінансового  регулювання входить система  інструментів, за допомогою яких держава  впливає на фінансову діяльність підприємства. З одного боку, - це ставки податків і зборів та механізм їх стягнення, а з другого — інструменти  державної фінансової підтримки у вигляді бюджетних позик або дотацій. Ця частина фінансового механізму не залежить від внутрішніх зусиль підприємства і має бути прийнятою підприємством як умова зовнішнього середовища, до якої воно має пристосуватися у процесі своєї господарської діяльності.

Інша річ —  внутрішній фінансовий механізм підприємства, ефективність котрого визначається формами, методами та інструментами, які  використовує підприємство у своїй діяльності. Тому ця складова фінансового механізму потребує пильної уваги до організації його функціонування.

З огляду на аналіз підходів до визначення фінансового  механізму й на наведену структуру фінансового механізму пропонується таке-тлумачення фінансового механізму підприємства.

Із точки зору створення умов для безперебійного процесу відтворення визначальним елементом фінансового механізму підприємства є його фінансове забезпечення.

"Фінансове  забезпечення відтворювального  процесу — це покриття відтворювальних  витрат за рахунок фінансових  ресурсів, що акумулюються суб'єктами  господарювання і державою" [47, с.37]. Формами фінансового забезпечення є самофінансування, кредитування й державне фінансування[48, с.42], а інструментами механізму фінансового забезпечення — склад і структура його джерел. Вони визначають не тільки політику фінансування господарської діяльності підприємства, а й впливають на фінансові результати його діяльності. Для виявлення впливу окремих інструментів фінансового забезпечення пропонується така класифікація складу основних джерел фінансових ресурсів на мал. 3.3.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мал. 3.3 Схема складу основних джерел фінансових ресурсів підприємства.

 

Найбезпечнішою  представляється така структура  джерел фінансового забезпечення, за якої всі необоротні фонди й постійна частина оборотних активів (оборотні активи за винятком коливань їх сезонної складової) формуються за рахунок власних коштів підприємства. Далі йдуть два проміжних класи, які характеризуються помірним підходом до формування джерел фінансування та відрізняються один від одного підвищенням ризикованості структури джерел — значна частина необоротних активів і певна частина оборотних фондів мають власні й довгострокові Можливість залучати фінансові ресурси" з різних джерел, у тому числі на фінансовому ринку, дає змогу підприємству відносно вільно маневрувати структурою цих ресурсів, вибираючи оптимальні їхні комбінації.

Однак є певні чинники, що впливають на обсяг і структуру фінансових ресурсів підприємства. До них належать: форма власності й організаційно-правові форми підприємства (так, наприклад, державні підприємства багато в чому залежать від складу і обсягу державних фінансових ресурсів як додатковогоджерелаформування капіталу),галузева приналежність підприємства, мета і завдання фінансово-господарської діяльності на певному проміжку часу, внутрішня фінансова політика підприємства тощо.

Структура джерел фінансового забезпечення впливає  на балансування, між фінансовою стійкістю  і фінансовим ризиком діяльності підприємства. Так, згідно з ефектом фінансового левериджу [8, с.436] наявна певна залежність між часткою позикових коштів у структурі фінансового забезпечення та рентабельністю власного капіталу. Зв'язок між ними такий: чим більша частка позикових коштів, тим вища рентабельність власного капіталу (якщо підприємство взагалі отримує прибуток! Отже, кожне підприємство має балансувати між цими чинниками, що впливають на фінансові результати його діяльності.

Тут на перший план виступає необхідність діагностики  рівня й структури фінансового забезпечення. Тут діагностика має бути націлена насамперед на виявлення достатності загального обсягу фінансових ресурсів, а потім — на контролінг відповідності їхньої фактичної структури тим цільовим параметрам, які були сформовані на етапі розробки фінансової стратегії підприємства.

Однак для різних сфер виробничої діяльності структура  джерел суттєво коливатиметься. Так, вважатимемо, що загальним критерієм фінансової стійкості є граничне співвідношення власних і позикових коштів на рівні 50 на 50, тоді для окремих сфер діяльності такий норматив може бути дещо завищеним. Наприклад, якщо в структурі активів підприємства переважають основні фонди, то таке співвідношення не відбиватиме стійкого і безпечного рівня фінансування, бо фінансова безпека потребує, щоб основні фонди підприємства були сформовані за рахунок власних джерел, і в цьому разі частка власного капіталу повинна відповідати питомій вазі основних фондів у структурі майна підприємства. Якщо цієї вимоги не буде задоволено, підприємство відчуватиме хронічну нестачу власних обігових коштів, що підірве фінансову стійкість, а постійне використання банківського кредиту для покриття усіх потреб підприємства в оборотному капіталі може спровокувати під час негативної ринкової кон’юнктури високий ступінь ризику втрати платоспроможності й фінансової стійкості. Винятком із цього можуть бути підприємства, які мають регулярні, стабільні й ритмічні позитивні грошові потоки. Однак за нинішніх умов господарювання в Україні перелік таких  підприємств досить малий.

При проведенні діагностики  фінансового забезпечення виділяють  кілька класів об’єктів за ознакою  рівня ризику втрати фінансової стійкості  підприємством. Критерієм цієї ознаки доцільно обрати рівень забезпеченості власними фінансовими ресурсами основних і оборотних фондів підприємства, який буде визначати тип політики фінансування. Залежно від того, яка частка продуктивного капіталу фінансується за рахунок власних джерел, пропонується виділяти чотири класи із різними рівнями забезпеченості власними коштами процесу відтворення (рис. 3.4).

Найбезпечнішою  буде така структура джерел фінансового  забезпечення, за якої всі необоротні фонди й постійна частина оборотних  активів (оборотні активи за винятком коливань їх сезонності складової) формується за рахунок власних коштів підприємства. Далі йдуть два проміжних класи, які характеризуються помірним підходом до формування джерел фінансування та відрізняються один від одного підвищення ризиковості структури джерел – значна частина необоротних активів і певна частина оборотних фондів мають власні й довгострокові запозичені джерела фінансування. До граничного і найризикованішого класу слід віднести підприємства, основні фонди яких сформовано за рахунок значної частки не тільки довгострокових, а й короткострокових позикових джерел.