Фінансовий механізм підприємства в умовах сучасної ринкової економіки

У фінансовому  механізмі організації економіки  можна виділити шість основних елементів: фінансові методи, фінансові важелі, правове, нормативне та інформаційне забезпечення, фінансова політика (мал. 2.1).

Слово "метод" — грецького походження, означає  спосіб для досягнення якоїсь мети [33, с. 429].  З огляду на це можна сказати, що система фінансових методів — це сукупність фінансових способів, які використовують у фінансовій діяльності господарські суб'єкти (держава, фірма, організація тощо) для виконання своїх функцій.

Загалом серед українських  вчених існує чітка позиція щодо визначення складових фінансового механізму підприємства. Фінансове забезпечення полягає у виділенні певної суми фінансових ресурсів підприємства на розв'язання окремих завдань його фінансової політики.

При цьому розрізняють  забезпечувальну і регулятивну  його дію. Забезпечувальна дія проявляється у встановленні джерел фінансування, тобто покриття повсякденних потреб підприємства і характеризує пасивний вплив фінансового забезпечення.

Регулятивна дія здійснює вплив через виділення достатніх  коштів і через конкретну форму  фінансового забезпечення характеризує активний вплив фінансового забезпечення. Фінансове регулювання проявляється у двох напрямках:

• за допомогою фінансових інструментів встановлюються певні пропорції розподілу доходів, які впливають на забезпеченість фінансовими ресурсами;
• за допомогою встановлення певних пропорцій розподілу встановлюється відповідна система реалізації економічних інтересів.

       Фінансове  забезпечення та фінансове регулювання  проводиться за допомогою фінансових  інструментів, які в свою чергу  мають свої важелі впливу. Елементи  фінансових інструментів поділяються  на:

• елементи первинною впливу - діють у процесі вилучення частини доходів (податки, внески, відрахування);
• елементи вторинного впливу-діють шляхом збільшення доходів (банківські позички, бюджетні субсидії).

       Дія  фінансових інструментів здійснюється на основі загального підходу -характерного для всіх суб'єктів фінансових відносин (єдиний рівень оподаткування, кредитування, фінансування); на основі селективного підходу - диференційований підхід. З метою здійснення певної фінансової політики переважає селективний підхід. Важелі визначають характер дії фінансових інструментів і коригують цю дію. Важелі впливу поділяються:

• за напрямом дії:
• стимули
• санкції;
• за видами на:
• норми й нормативи;
• умови і принципи формування доходів,
• нагромаджень і фондів;
• умови і принципи фінансування і кредитування.

       В теорії  фінансів система фінансових  індикаторів включає:

• фінансові категорії;
• фінансові показники;
• фінансові коефіцієнти.

       В рамках  фінансового механізму застосовувати  фінансові категорії як фінансові  індикатори не доцільно тому, що вони відображають наукову  абстракцію, чисто теоретичні поняття,  які не можуть застосовуватись  як інформаційна база. Фінансові  показники дають кількісну характеристику  фінансових відносин і показують  обсяги фінансових операцій, що  дає змогу оцінити масштаби  фінансової діяльності. Фінансові  коефіцієнти - це відносні фінансові  показники, які оцінюють ефективність  фінансової діяльності. Саме вони  можуть виступати у ролі фінансових  індикаторів, якщо при їх визначенні  виконуються вимоги повноти, достовірності,  своєчасності. Отже, по-перше, фінансовий  механізм – досить складна  система, керувати якою надзвичайно  важко, по-друге, це дуже дійовий  механізм, який дає змогу розв’язати  практично всі проблеми, але враховуючи, що роль фінансів у розподільних  відносинах вторинна і основне  регулювання здійснюється у сфері  виробництва.

Для цього він повинен відповідати наступним вимогам:

- налаштованість кожного елементу фінансового механізму на виконання властивого йому навантаження;

- спрямованість усіх елементів фінансового механізму на процес відтворення з метою отримання запланованого обсягу фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення соціально-економічного розвитку суспільства;

- організація дії фінансового механізму на забезпечення інтересів усіх суб'єктів фінансових відносин;

- зворотній зв'язок елементів фінансового механізму різних рівнів;

-своєчасність реакції елементів фінансового механізму вищого рівня назміни, що відбуваються під впливом елементів нижчого рівня.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мал. 2.1 Модель побудови фінансового механізму підприємства

 

Фінансовий важіль — це спосіб дії при використанні фінансового методу.

Нині у науковій літературі панує неузгодженість і  плутанина у розумінні суті методу і важеля. Наприклад,  до фінансових методів відносять оренду, лізинг, факторинг [5,с.27]. Насправді ж вони є важелями одного методу, який називають кредитуванням. Отже, ми припускаємо, по-перше, що один метод, як спосіб дії, може мати кілька важелів. По-друге, заставні, трансфертні, трастові операції ніяк не стосуються фінансових методів чи важелів. Це випливає із того, що поняття "фінансова операція" є незіставним із "фінансовим методом" і "фінансовим важелем". По-третє, якщо прибуток, дохід, фінансові санкції належать до фінансових важелів, то постає питання: який фінансовий метод чи методи породжують ці важелі? Вважаємо, що у цьому випадку йдеться про такий фінансовий метод, як господарський розрахунок. Із цього погляду матеріальну відповідальність і матеріальне стимулювання треба розглядати не як окремий фінансовий метод, а як фінансовий важіль господарського розрахунку.

Аналітичний підхід до визначення й оцінки найважливіших  фінансових методів фінансового  механізму організації економіки  дає змогу нам виділити такі методи: планування (прогнозування), інвестування, кредитування, фінансування, ціноутворення, оподаткування, господарський розрахунок, фондоутворення, страхування, дисконтування.

В економічній  практиці давно використовують фінансове  прогнозування як один із фінансових методів. Вивчаючи економічні процеси, можна передбачити їхній розвиток і визначити максимально наближені до реальності показники на перспективу.

Процес прогнозування  як наукового передбачення, окрім  знання економічних законів, потребує ще й наукової орієнтації та інтуїції. З огляду на це фінансове прогнозування є набагато складнішим фінансовим методом, ніж фінансове планування. Якщо фінансове прогнозування — це стратегія розвитку фінансів держави на певну перспективу, то фінансове планування — тактичні шляхи досягнення цієї перспективи.

Фінансове планування — це діяльність держави з формування і використання цільових централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів суспільного призначення. Кошти цих фондів ідуть на розширене відтворення і задоволення суспільних потреб.

Інвестування  — це фінансовий метод, який реалізується через інвестиції. Розрізняють так звані реальні інвестиції (які близькі за значенням до терміна капітальні вкладення) і фінансові (портфельні) інвестиції, тобто вкладення коштів в акції, облігації, інші цінні папери, які дають право на отримання прибутків від власності.

Кредитування  як важливий фінансовий метод організації  економіки охоплює сім головних стадій кредитного процесу, управління якими банк має ретельно організовувати: розгляд заявки позичальника на отримання кредиту; розробка умов позики і підготовка та укладення кредитного договору; аналіз фінансового стану (кредитоспроможності) клієнта; визначення порядку забезпечення кредиту, гарантій повернення позики; процедура надання позики; процедура сплати позики; контроль за кредитною операцією.

Самокредитування — це фінансовий метод, за яким суб'єкти господарювання не беруть зовнішніх кредитів, а використовують внутрішні джерела.

Самофінансування  — також фінансовий метод організації  і розвитку економіки. Самофінансування — це "система господарювання, за якої всі витрати як на просте, так і на розширене відтворення підприємства забезпечуються ним із власних джерел, без залучення коштів державного бюджету"  [15,с. 425]. Практично самофінансування виявляється у тому, що коштів фонду розвитку, який формується із прибутку, достатньо для фінансування витрат на ці потреби.

Оподаткування як фінансовий метод — це узаконене  державою обкладання податками юридичних (підприємств, установ і організацій) та фізичних (громадян) осіб. Його використовують від найдавніших часів, а точніше, від появи держави.

Податок — важливий фінансовий важіль у господарському механізмі. Через оподаткування рівень організації економіки має підтримуватися у належному стані.

Страхування як важливий і необхідний фінансовий метод  передбачає систему заходів щодо створення страхових (грошових) фондів, призначених для повного або часткового відшкодування суб'єктам господарювання втрат від непередбачених обставин та надання допомоги громадянам у разі настання страхових випадків.

До правового  забезпечення фінансового механізму  організації економіки України слід віднести: Закони Верховної Ради; Укази Президента України; постанови Кабінету Міністрів; накази, розпорядження міністерств і відомств; статути юридичних осіб (підприємств, установ, організацій) тощо.

Нормативне забезпечення фінансового механізму охоплює  інструкції, накази, циркулярні листи, норми, нормативи, тарифні ставки, методичні рекомендації, роз'яснення.

Інформаційне  забезпечення фінансового механізму  — це економічна, комерційна, фінансова та інша інформація. Носіями її можуть бути звіти підприємств, статистичні збірники і довідники, дані одноразових обстежень, засоби масової інформації, Інтернет тощо.

До фінансової інформації, наприклад, можна віднести відомості про фінансову стійкість, платоспроможність партнерів і конкурентів, дані про ціни на ринках (товарних, фондових, валютних) тощо.

Фінансовий механізм діє ефективно, якщо функціонують усі  складові частини. Однак його дієвість визначається фінансовою політикою держави.

Фінансова політика — це сукупність заходів держави  з організації та використання фінансів для забезпечення її економічного і соціального розвитку.

В економічній  літературі фінансову політику розглядають  як економічну категорію, що відображає систему цілеспрямованих заходів для досягнення державою певної мети.

У фінансовій політиці чи не найважливіше місце посідає  податкова політика, тобто державна політика оподаткування юридичних і фізичних осіб. Її метою є формування державного бюджету за одночасного стимулювання діловоїактивності підприємців. Податкова політика реалізується через систему податків, податкових ставок і податкових пільг. Бюджетна політика — це політика уряду, спрямована на підвищення сукупного попиту. Грошово-кредитна політика є політикою держави у сфері грошового обігу, а валютна політика — у валютній сфері.

Недооцінка важливості своєчасного формування і використання фінансової політики виявилася уже в перші роки незалежності України в негативних результатах макроекономічної діяльності [19, с. 139]. З'явився тіньовий сектор, який із часом набрав загрозливих форм. Необхідно було шукати шляхи подолання цього та інших негативних явищ [ 20, с.90-91]. Окрім того, фінансову політику можна розглядати як важливий фактор соціальної безпеки населення [21, с. 307].

Від виваженої  фінансової політики залежить успіх  проведення подальших економічних реформ, створення умов для залучення зовнішніх та внутрішніх інвестицій і перспектива розвитку України як держави із ринковою економікою. Форми й методи реалізації фінансової політики змінюються відповідно до стратегії і тактики окремих її складових: податкової, бюджетної, грошово-кредитної, валютної політики.

Фінансовий механізм в історичному розвитку зазнав суттєвих змін. Одні фінансові методи і важелі відживають і натомість з'являються нові. Такі з них, як лізинг, факторинг, франчайзинг, форфейтинг тощо особливо важливі — вони сприяють становленню ринкових умов.