Фінанси страхової компанії: суть, взаємозв’язок фінансів і страхування, принципи організації фінансів страховика

     Резервний капітал страхової компанії, як і  додатковий капітал, формується в результаті її статутної діяльності. Методика формування резервного капіталу страхової  компанії не має галузевої специфіки, а відповідає загальним принципам організації господарської діяльності підприємств. Формування і використання його ґрунтується на законодавстві про акціонерні товариства. Резервний капітал не протистоїть ніяким фінансовим зобов'язанням і слутує доповненням до статутного капіталу. Він може бути спрямований на покриття невиробничих витрат, збитків страховика по страхових операціях, виплати дивідендів (особливо за привілейованими акціями), коли для цього недостатньо прибутку, а також для погашення облігацій і викупу акцій страховика у випадках відсутності інших коштів. Така ситуація може статись у збиткові для страховика роки. Резервний капітал додатково забезпечує фінансову стійкість страхової компанії, зміцнює її матеріальну і фінансову безпеку. В свою чергу, це сприяє підвищенню гарантій виконання страховиком своїх зобов'язань перед страхувальниками, зменшує можливість банкрутства страховика. Резервний капітал утворюється в порядку, що передбачений зборами акціонерів (засновників), а його величина встановлюється у відсотках до статутного капіталу. Джерелом утворення резервного капіталу є відрахування від чистого прибутку. Розмір цих відрахувань визначається вищим органом управління страховою компанією, але не менше законодавчо визначеної величини. Відповідно до вимог статті 14 Закону України «Про господарські товариства» резервний капітал (фонд) формується в розмірі, не меншому, ніж 25 % розміру статутного капіталу (фонду). Розмір щорічних відрахувань передбачається установчими документами, але не менше 5 % суми чистого прибутку. Якщо в процесі чи після утворення резервного капіталу провадяться виплати для покриття збитків і фінансування непередбачених видатків, то відрахуваннями з прибутку він поновлюється до досягнення встановленого розміру.

     Нерозподілений прибуток — найважливіший після статутного капіталу елемент у складі власного капіталу страхової організації. Він є джерелом формування власного капіталу, яке має внутрішнє походження і яке виникає за наслідками фінансового року. Нерозподілений прибуток уособлює величину прибутку, реінвестованого у страхову компанію. Він утворюється як залишок прибутку після виконання всіх зобов'язань страхової організації перед бюджетом, після виплати дивідендів, відрахувань до резервного та інших фондів. Оскільки розміри всіх відрахувань, крім дивідендів і внесків у вільні резерви, вже визначені, то залишок нерозподіленого прибутку залежить, в основному, від величини дивідендів, що встановлюється загальними зборами акціонерів або іншим органом управління страховою компанією (залежно від форми її організації) і внесків у вільні резерви страховика.

     Особливістю управління власним капіталом страховика с те, що Закон України «Про страхування» передбачає для страховиків право  створювати вільні резерви. Рішення  про створення таких резервів та порядок їхнього створення приймає сама страхова організація. Вільні резерви страховика законодавство визначає як частку власних коштів страховика, яка резервується з метою забезпечення його платоспроможності відповідно до прийнятої методики здійснення страхової діяльності. Джерелом формування вільних резервів виступає нерозподілений прибуток. Вільні резерви слід розглядати не просто як автономну частку нерозподіленого прибутку. Їх формування має самостійне значення для забезпечення платоспроможності страховика і для дотримання вимог Закону України «Про страхування» (ст. 29) щодо обов'язкового укладення договорів перестрахування за окремими об'єктами: якщо страхова сума за окремим об'єктом страхування перевищує 10 % суми сплаченого статутного фонду і сформованих вільних резервів та страхових резервів, страховик зобов'язаний  укласти договір перестрахування. Це означає, що наявність вільних резервів дозволяє страховику страхувати і залишати на власному утриманні об'єкти більшої вартості

     Ще  однією особливістю щодо власного капіталу страховиків є вимоги Закону України «Про страхування», відповідно до якої страховики, з метою забезпечення платоспроможності крім сплаченого статутного фонду повинні мати гарантійний фонд. Гарантійний фонд не виступає як певний самостійний фонд. До гарантійного фонду страховика законодавство відносить додатковий та резервний капітал, а також суму нерозподіленого прибутку. Тобто поняття «гарантійний фонд» є узагальнюючим, воно об'єднує ті власні кошти страховика, які не є статутним капіталом. 3аконодавство передбачає, що структура гарантійного фонду страховика може змінюватися за рішенням Кабінету Міністрів України [3, ст. 29]. Конкретних вимог щодо обсягів такого гарантійного фонду вітчизняним законодавством не передбачено.

     Слід  відзначити, що для західноєвропейських  страхових компаній розміри гарантійного фонду визначені законодавчо, і  вони залежать від спеціалізації  страховиків: для страховиків, що здійснюють страхування життя, мінімальний розмір гарантійного фонду становить 800 тис. євро; для страховиків, які працюють у секторі загального страхування, розмір гарантійного фонду коливається залежно від здійснюваних видів страхування: страхування кредитів — 1400 тис. євро; страхування різних видів відповідальності — 400 тис. євро; страхування від вогню, нещасних випадків, хвороб — 300 тис. євро; страхування урожаю від заморозків і градобою — 200 тис. євро. Якщо страхова компанія здійснює всі ці види страхування, її гарантійний фонд має дорівнювати більшій із перерахованих величин.

     Такі  вимоги щодо формування страховиками гарантійного фонду сформульовані  Першими Директивами ради ЄС у  галузі страхування.

     Залучений капітал страховика відображається в пасиві балансу у Розділі II «Забезпечення  наступних витрат і платежів». До складу залученого капіталу страховика належать: страхові резерви, забезпечення наступних витрат і платежів, цільове фінансування.

     Головною  особливістю балансу страхової  організації є структура Розділу II пасиву «Забезпечення наступних  витрат і платежів». У складі забезпечень наступних витрат і платежів усі інші підприємства відображають типові показники — в основному, нараховані у звітному періоді витрати на оплату майбутніх відпусток персоналу, гарантійні зобов'язання тощо, величина яких на дату складання балансу може бути визначена тільки шляхом попередніх (прогнозних) оцінок. Страховики у цьому розділі відображають ще свої страхові резерви, бо вони за своїм економічним змістом підпадають під визначення «забезпечення наступних витрат і платежів». Ця стаття балансу страховиків поряд із статтею «Статутний капітал» є найбільш вагомою статтею у пасиві балансу. Порівняно з обсягами страхових резервів показники всіх інших статей, де знаходять своє відображення залучені і позикові кошти, є досить скромними.

     Страхові  резерви — основний елемент залученого капіталу страховиків. Поряд із статутним капіталом страхові резерви — основа фінансової стійкості страховика та його платоспроможності. Через це їх склад та порядок формування визначені законодавством і є обов'язковими для всіх страховиків. Страхові резерви, сформовані за рахунок залучених коштів (страхових премій), мають виключно цільове призначення: вони протистоять зобов'язанням з відшкодування збитків і уособлюють ту частку ресурсів страхової компанії, яка за звичайних умов діяльності достатня для сплати страхового відшкодування за всіма укладеними договорами страхування.

     На  відміну від статутного капіталу, роль якого є особливо значимою на початку діяльності страховика, роль страхових резервів посилюється поступово, з розвитком бізнесу і розширенням страхового портфеля. Страхові резерви мають абсолютний взаємозв’язок з технологією, з особливостями проведення певних видів страхування. Страхові резерви існують, доки страхова компанія здійснює страхову діяльність і несе певний обсяг страхової відповідальності. Вони дозволяють страховикові бачити загальний обсяг своїх зобов’язань за чинними договорами, я розмір цих резервів має бути достатнім для відшкодування всіх збитків за укладеними договорами навіть у випадку, якщо нові страхові премії не надходитимуть.

     Якщо  страхова діяльність зупиняється і премії не надходять, страхові резерви будуть зберігатися як стаття пасиву балансу до моменту виконання страховиком останнього страхового зобов'язання., бо вони С джерелом страхових виплат. Не буде страхових зобов'язань — не буде й страхових резервів. У ньому основна відмінність страхових резервів від усіх інших джерел формування власного і залученого капіталу страховика: безпосередній зв'язок і залежність від операційної (страхової) діяльності страхової організації як суб'єкта господарювання.

     В Україні законодавчі вимоги щодо переліку та порядку формування страхових  резервів складалися поступово. На початку  розвитку страхового ринку таких  спеціальних вимог не існувало зовсім. Новостворені страховики користувалися методологією формування страхових резервів, яку застосовував у своїй діяльності Держстрах України. Вперше загальні вимоги щодо страхових резервів (знову ж таки на основі досвіду Держстраху) були сформульовані в ст. 29 Декрету Кабінету Міністрів України «Про страхування» (1992 р.). У пій статті зазначалося, що страхові резерви утворюються страховиками з метою забезпечення майбутніх страхових виплат залежно від видів страхування шляхом відрахувань до 50 % від страхових премій, отриманих з них видів страхування, та доходів, одержаних від розміщення тимчасово вільних коштів; резерви зі страхування життя було відокремлено від резервів з ризикових видів страхування. В цей період ще не сформувався загальноприйнятий у світі погляд на страхові резерви як на такі, що безпосередньо пов'язані з технологією здійснення страхової діяльності як процесу і обумовлені логікою цього процесу.

     Такий погляд знайшов своє перше втілення в нормах Закону України «Про страхування» ще в його першій редакції (1996 р.) і зберігається досі, відповідаючи загальноприйнятому у світі: «Страхові резерви утворюються страховиками з метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування залежно від видів страхування (перестраховування)» (ст. 30). Таким чином страхові резерви набули статусу залученого капіталу і посіли своє місце у розділі 11 пасиву балансу страховика.

     Наявність страхових резервів вважається необхідною умовою забезпечення платоспроможності страхової компанії, у зв'язку з чим їх формування є обов'язковим для страховиків у всіх розвинутих країнах світу. Але потрібно розуміти, що джерелом формування страхових резервів є залучені кошти (страхові премії). Через це оцінка обсягів і динаміки зростання страхових резервів носить суперечливий характер. їх зростання, з одного боку, свідчить про розвиток страхової компанії і про зростання її фінансових можливостей, дозволяє страховику:

     - залишати на власному утриманні  об'єкти страхування більшої вартості;

     - економити на витратах із залучення  капіталу;

     - отримувати більші інвестиційні  доходи;

     - підвищувати гарантії виплати  страхових відшкодувань.

     З іншого ж боку, зростання обсягів  страхових резервів свідчить про  відповідне зростання грошових зобов'язань  страхової компанії перед страхувальниками за укладеними договорами.

     Склад і структура страхових резервів визначаються галузевою спрямованістю страхової діяльності (страхування життя чи загальне страхування) і залежать від того, які види страхування здійснює страховик. Згідно з чинним законодавством, страхові резерви поділяються на технічні резерви і резерви із страхування життя.

     Технічні  резерви формують страховики, що здійснюють загальне страхування.

     Резерви зі страхування життя формують «лайфові»  страховики.

     Крім  того, окремо від інших видів страхових резервів страховики повинні формувати резерви з медичного страхування і з обов'язкових видів страхування. Згідно з Законом України «Про страхування», окремий перелік резервів з медичного страхування, а також порядок їх формування та обліку може визначатися актами чинного законодавства.

     На  практиці величина страхових резервів показує обсяг зобов'язань страхової  компанії на звітну дату. Оскільки в основу розрахунку страхових резервів покладено оцінку невиконаних зобов'язань страховика, розмір страхових резервів змінюється адекватно збільшенню чи зменшенню страхової відповідальності страховика укладеними договорами. Високі темпи зростання обсягів страхових премій віддзеркалюються показниками зростання обсягів страхових резервів.

     Отже, головною особливістю формування залученого капіталу страховиків є наявність у його складі страхових резервів, що мають виключно цільове призначення. Дуже важливо підкреслити, що залучений у вигляді страхових премій і зосереджений у страхових резервах капітал вважається одним з найдешевших видів залученого капіталу. Страхові компанії, що здійснюють загальне страхування, взагалі не сплачують власникам капіталу (страхувальникам) за його використання (тут своєрідною «платою» з боку страховика є надання страхового захисту), а «лайфові» страховики сплачують страхувальникам за користування капіталом невеликий відсоток: його максимальна величина, регламентована законодавством, складає 4 %. їх отримує страхувальнику вигляді відсотків, нарахованих на залишок страхових внесків за довготерміновими договорами страхування життя або у вигляді бонусів, на величину яких зменшуються страхові премії за цими договорами.