Фінанси страхової компанії: суть, взаємозв’язок фінансів і страхування, принципи організації фінансів страховика

     - обсягом і структурою страхового портфеля страховика, яка впливає на відносини із суб'єктами страхового ринку — страховими посередниками; перестраховиками; об'єднаннями страховиків. Ця взаємодія ускладнює кругообіг коштів страховика, створюючи нові канапі їх надходження, розміщення, а також змінює структуру витрат страхової компанії, впливає на її фінансовий результат. Вплив цього фактора все більше відчувається з розвитком страхового ринку, його інституту організаційної структури, з ускладненням відносин між страховими інститутами. Наприклад, певний рівень стосунків між страховиком і перестраховиком передбачає заохочення страховика не тільки шляхом сплати йому перестраху вальної комісії, а й шляхом участі у прибутках перестраховика, депонування у цедента страхових премій, які мати б бути сплачені на користь перестрахувальної компанії, тощо;

     - обсягом і структурою інвестиційного  портфеля страховика, яка визначає  склад суб'єктів фінансових взаємовідносин, впливає на структуру грошових надходжень, обсяги та структуру фінансового результату страхової організації.

     Отже, кругообіг грошових коштів страхової  організації є складнішим, ніж в інших суб'єктів господарювання, а тому складнішими є завдання, пов'язані із організацією фінансів страховика.

     Економічна  сутність фінансів страхових організацій  випливає з економічної сутності страхування й обумовлена особливостями  цієї сфери підприємницької діяльності. Підприємницька діяльність  Господарським  кодексом  України визначається як діяльність, «що здійснюється для досягнення економічних та соціальних результатів та з метою одержання прибутку. З іншого боку, Закон України «Про страхування» визначає страхування як «вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

     Тобто страхові компанії як специфічні підприємства створюються для отримання прибутку, але разом з тим предметом  їх безпосередньої діяльності є страхування, інакше кажучи — надання страхового захисту, і вони мають бути фінансово спроможними його забезпечити. Досягнення такого двоєдиного завдання можливе за умови відповідної організації фінансів страховика.

     Це  означає, що метою організації фінансів страховика й управління ними є не тільки досягнення максимального достатку фірми або загальної вартості капіталу, вкладеного у справу, як зазначають Е. Нікбахт і А. Гропеллі, а ще й забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності страхової компанії (як об'єктивної умови виконання страхових зобов'язань).

     Таким чином, під організацією фінансів страховика слід розуміти організацію управління грошовими перерозподільчими відносинами  між страховою компанією та її контрагентами; організацію та управління рухом грошових коштів страховика та його капіталу в чинному правовому середовищі з метою забезпечення фінансової стійкості страховика і максимізації його прибутку або збільшення вартості компанії.

     Забезпечення  достатнього рівня фінансової стійкості та платоспроможності не завжди відповідає цілям власників, основний економічний інтерес яких полягає у зростанні прибутку і збільшенні ринкової вартості страхової компанії. Звідси зрозуміла необхідність відчутної присутності держави на страховому ринку в особі органу нагляду за страховою діяльністю. Держава виступає у ролі соціального гаранта, що забезпечує інтереси страхувальників, які є найбільш вразливими суб'єктами фінансових відносин у цій сфері і тому потребують відповідного захисту з боку держави, адже при неплатоспроможності страхової організації потерпає саме страхувальник: він втрачає страховий захист і внесені суми премій.

     Характер  кругообігу коштів страховика визначає додаткові завдання фінансового менеджменту страхової компанії. Він є суттєвим чинником впливу на прийняття управлінських рішень ще й з огляду на те, що практично всі перелічені групи фінансових відносин є об'єктом спеціального державного нагляду та регулювання. Державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників. І, оскільки страхові організації мають статус фінансових установ, практично всі питання, пов'язані з регулюванням їхньої діяльності, є питаннями регулювання фінансових відносин у цій сфері.

     Капітал забезпечує функціонування страховика і поділяється за джерелам формування на власний і залучений (деякі вчені виокремлюють власні, залучені і позикові кошти). Специфіка страхової діяльності визначає склад і структуру капіталу страхової компанії: він, в основному, виступає в грошовій формі.

     Джерела формування капіталу, що перебуває  у розпорядженні страхової компанії, унаочнює рис. 1. На ньому у спрощеній схемі балансу структуровано власний, залучений та позиковий капітали страховика.

     Рис.1. Джерела формування капіталу страхової  організації 

     На  перший погляд, схема балансу страховика нічим не відрізняється віл схеми балансу інших господарюючих суб'єктів. Але детальніший розгляд виявляє особливості, які стосуються співвідношення між власним та залученим капіталом, кількісних та якісних характеристик деяких елементів власного та залученого капіталу, складу і структури залученого капіталу, складу та активів страховика.

     Власний капітал страхової організації відображається у пасиві балансу у Розділі І «Власний капітал». Він утворює фінансову основу розвитку страхової компанії і включає такі елементи: статутний капітал, додатковий капітал, резервний капітал та нерозподілений прибуток.

     Статутний капітал (у вітчизняному страховому законодавстві він називається  «статутний фонд») займає базове місце в структурі власного капіталу. Він відіграє дуже важливу роль у діяльності страховика, особливо на її початку: у той період, коли інші джерела капіталу ще не набули своєї ваги, єдину можливість розпочати бізнес у цій сфері дає статутний капітал. Чим більшим є розмір статутного капіталу, тим впевненішою почувається страхова компанія на ринку. Вона відразу може брати на себе великі обсяги відповідальності — а отже, отримувати великі обсяги страхових премій (найважливіше джерело формування залученого капіталу) і швидко нарощувати свою фінансову потужність. Крім того, на початку діяльності, коли страхові резерви ще не сформовані, іншого джерела для покриття можливих збитків страховик не має. Але слід зазначити, що роль статутного капіталу не зменшується і тоді, коли страховик вже діє на ринку протягом тривалого часу. Ця роль полягає в забезпеченні фінансової стійкості страхових операцій і є не менш важливою, ніж роль страхових резервів.

     Через те, що статутний капітал від самого початку заснування страхової організації формує основу її фінансової стійкості, його розміру і структурі приділяється велика увага.

     В Україні законодавчі вимоги до статутного капіталу страховиків підвищувалися  поступово. На початку розвитку страхового ринку таких спеціальних вимог не існувало зовсім. Уперше вони були сформульовані в ст. 28 Декрету Кабінету Міністрів України «Про страхування» (1992 р.). Згідно з вимогами Декрету, мінімальний розмір статутного фонду (капіталу) страховика встановлювався в сумі, еквівалентній 5 тис. доларів США за курсом Національного банку України.

     Законом України «Про страхування» в його першій редакції (1996 р.) мінімальний розмір статутного фонду страховиків був різко збільшений і встановлений в сумі, еквівалентній 100 тис. екю (за валютним обмінним курсом валюти України), а для страховиків, створених за участю нерезидентів, — в сумі, еквівалентній 500 тис. екю (в подальшому, із запровадженням Євросоюзом нової спільної грошової одиниці, екю були змінені на євро).

     Такі  вимоги існували до прийняття у 2001 р. другої редакції Закону України «Про страхування», за яким мінімальний  розмір статутного фонду страховиків знову різко збільшувався. При цьому вперше встановлено різні вимоги щодо статутних фондів «ризикових» і «лайфових» страховиків. Водночас неоднакові вимоги до величини статутних фондів страховиків, створених за участю або без участі нерезидентів, було скасовано.

     Починаючи з 2001 р. і понині страхова організація  може отримати ліцензію і розпочати  свою статутну діяльність лише за умови, що вона спромоглася сформувати свій статутний фонд у відповідності  до вимог Закону України «Про страхування». Законодавчо вимагає, щоб мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається загальними видами страхування (видами страхування іншими, ніж страхування життя), був еквівалентний 1 млн.євро, а страховика, який займається страхуванням життя, - 1,5 млн.євро за валютним обмінним курсом валюти України.

     Виконання страховиками законодавчих та нормативних  вимог до розміру статутного фонду  є одним з головним параметрів нагляду з боку держави за платоспроможністю  страховика і жорстко контролюється Держфінпослуг.

     Статутний капітал страховиків формується у порядку та розмірах, що визначається законодавством та засновницькими документами. Залежно від форми, в якій створена страхова організація як господарське товариство, статутний капітал формується або шляхом внесення своїх часток засновниками, або шляхом відкритої підписки на акції. Далі він поповнюється за рахунок власних джерел (прибутку) і шляхом додатковий емісій акцій або облігацій.

     Через статутний капітал реалізуються найважливіші права власників страхової компанії: право на дивіденди і право на управління страховою компанією. У балансі страховика у статті «Статутний капітал» наводиться зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу страховика.

     Наступний елемент у складі власного капіталу страховика – додатковий капітал. Він  формується в результаті статутної  діяльності страхової організації. У балансі страховика він поділяється  на додатковий вкладений капітал та інший додатковий капітал.

     Додатковий  вкладений капітал може утворюватися тільки у страховиків, які є акціонерними товариствами. Це – емісійний дохід  від розміщення акцій – суму, на яку вартість реалізації випущених  акцій перевищує їхню номінальну вартість.

     Інший додатковий капітал включає: суму дооцінки необоротних активів; вартість активів, безкоштовно отриманих страховиком  від інших юридичних або фізичних осіб та інші види додаткового капіталу.

     Додатковий  капітал, як правило, не займає значної частки у складі власного капіталу страхових організацій.