Державний бюджет та особливості його формування і використання в Україні

самоврядування.

      2. Виділення з центрального бюджету субвенцій і субсидій  у випадку,

коли витрати  місцевих бюджетів не  покриваються  доходами.  Це  субвенції  з

державного  бюджету України спрямовуються  в  місцеві  бюджети  на  конкретні програми і не можуть бути використані на інші цілі. Кошти, що виділяються  з державного бюджету України для фінансування видатків місцевих  бюджетів,  що не покриваються доходами, є дотаціями. Відсутність законодавчо  встановлених умов надання субвенцій для  областей  (отже,  критеріїв,  на  підставі  яких здійснюється вилучення бюджетних коштів областей)  призводить  до  того,  що державний бюджет перетворюється на  знаряддя  досягнення  політичних  цілей, розв'язання завдань і додержання інтересів одних регіонів за рахунок  коштів інших. Проте невизначеність у наданні субсидій означає, що витрати  місцевих бюджетів  регулюються  центральними  органами  влади,  а  органи   місцевого самоврядування   залишаються   в   більшості   випадків   лише   виконавцями централізованих рішень.

      3. Основним критерієм, відповідно до якого розподіляються витрати між

державним  та  місцевим   бюджетами,   є   організаційна   підпорядкованість

підприємств та організацій.

      4. Підвищення цін, що  спричинило  зростання  видатків  бюджетів  усіх

рівнів, у той же час доходи зростали в менших обсягах.  Це  стало  однією  з

головних причин незбалансованості бюджету.

Отже,  урядвзяв курс на жорстку економію видатків,  яка  була  продовжена  на наступні роки.

      5. Реформування бюджетної системи, що взаємопов'язане з  реформуванням

політичної  системи.  Так,   згідно   з   Конституцією   України   скасовано

підпорядкованість Рад по вертикалі. Це  створює  передумови  для  формування

бюджетної системи, адекватної ринковій економіці.

 

3.2. Зарубіжний  досвід в формуванні та використанні бюджету

 

      Досвід проведення твердої і  м'якої бюджетної політики в  інших  країнах

показав, що  існує  об'єктивна  закономірність:  при  зростанні  номінальної

грошової  маси  (проведенні  м'якої  грошової  політики)  росте  інфляція  і

скорочується  реальна грошова маса,  тобто  зменшується  рівень  монетизації.

Порозумівається це тим, що  в  умовах  інфляції  громадяни  і  підприємства,

намагаючись уникнути втрат, викликаних знеціненням грошей,  переводять  свої засоби в  матеріальні  активи.  Гроші  буквально  «палять»  руки,  швидкість їхнього обороту різко зростає, виходить, частка багатства у формі  ліквідних грошей скорочується.

      Не розуміючи цього,  не  бажаючи   робити  висновки  з  українського  і

закордонного  досвіду, деякі  українські  економісти  і  політики  пропонують

друкувати більше грошей – тоді рівень монетизації  підвищиться.  На  практиці

ж чим вище емісія, тим менше  цей  рівень,  тим,  отже,  гостріше  недостача

грошей у  народному господарстві і вище частка бартеру.  Навпроти,  обмеження грошової маси відповідно до реального попиту  на  гроші  знижує  інфляцію  і створює передумови для збільшення  рівня  монетизації,  насичення  економіки грошима  до  нормальних  розмірів.  Друкуванням  «порожніх»   грошей   цього домогтися  не  можна,  результат  буде  протилежний.  Наприклад,   найнижчим (0,3%), мабуть, за усю світову історію цей рівень  виявився  в Югославії в 1996 р.,  у розпал  гіперінфляції,  коли  країна  була  затоплена грошима, друкувалися банкноти в мільярд і навіть трильйон динарів.

      Як показали дослідження, проведені  Інститутом економічного аналізу,  у

групі країн  з темпом емісії менш 4% рівень  монетизації  був  найвищим  -  у

середньому 60,6%, а найнижчим (у середньому 19,8%) - у  групі країн з  темпом

емісії вище 100%.

      Проявилася   зацікавлена   закономірність:   у   колишніх   радянських

республіках,  що  швидко  і  рішуче  проводять   ринкові   реформи,   рівень

монетизації високий  за абсолютною величині і щодо інших  країн, а  в  країнах

(у тому числі  в Україні),  де  період  високої   інфляції  затягся  внаслідок

нерішучості в  проведенні реформ, - низький.

      У 90–і  роки  ХХ  століття  принципові  рішення  в  області   бюджетної

політики   в   Україні   пропонувалися   і   приймалися   не    стільки    з

загальноекономічних  розумінь,  скільки  з  політичних  амбіцій  і  кланових загальноекономічних  розумінь,  скільки  з  політичних  амбіцій  і  кланових

інтересів. Бюджетна політика не стала тим механізмом, що допомагав би  уряду

проводити структурні реформи. Але ж від  політичних  рішень  у  цій  області

залежить економічний  ріст.  Тут  вчені-економісти  і  політики  бачать  два

варіанти розвитку подій.

      Один  варіант  припускає   стимулювання   економічного   росту   через

скорочення державних витрат і забезпечення профіциту  бюджету.  Пропонується провести реформи: інституціональні для формування ефективних прав  власності і соціальні, котрі підвищили б гнучкість і ефективність  бюджетної  політики на федеральному і регіональному рівнях.

      Інший варіант  ґрунтується   на  гіпотезі  про  принципову  нездатність

приватного  бізнесу накопичувати капітал і  інвестувати  його  у  виробництво.

На це здатно тільки  державу,  що  стає  центром  інвестиційної  активності.

Прихильники цього варіанта  пропонують  увести  пряме регулювання основних макроекономічних параметрів, включаючи контроль над цінами  на  найважливіші товари і послуги. Коротше кажучи,  держава  повинна  концентрувати  у  своїх руках ресурси і перерозподіляти їх відповідно  до  національних  економічних інтересів. Інструментом концентрації ресурсів  у  руках  держави  може  бути інфляційний  податок  в   умовах   «контрольованої»   інфляції,   викликаної дефіцитом  держбюджету.  Фактична  мета   таких   пропозицій   -   відновити перерозподільні функції держави  в  основному  для  концентрації  засобів  в експортоорієнтованих  секторах  машинобудування  (насамперед  у  виробництві озброєнь). Для значної частини керівників промисловості  це  украй  важливо, оскільки розривши  між  експортними  галузями  (нефто-  і  газовидобуток)  і орієнтованими на  імпортозаміщення  (виробництво  продукції,  увезеної  з-за кордону) став критичним.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

      Бюджет  –  це  баланс   грошових   доходів   (надходжень)   і   витрат

(використання), який складається для держави,  місцевих  органів  управління,

суб'єктів господарювання, сімей або окремих громадян  на  певний  термін.  З

метою створення єдиної Інформаційної системи зведення державних  доходів  та видатків  на  всіх   рівнях   влади,   забезпечення   загальнодержавної   та

міжнародної порівнянності  бюджетних даних Верховна  Рада  у  липні  1996  р.

прийняла Постанову "Про структуру бюджетної класифікації України".

      Кожна країна  має  свою  структуру  доходів  і   видатків  бюджету.  Це

залежить  від  багатьох  чинників:  державного  ладу,   рівня   економічного

розвитку, політики, що проводиться в конкретних умовах (стримування  ділової

активності  або  її  стимулювання,  лібералізації  економіки  чи   активного

соціального  захисту  населення  та  ін.).  Незважаючи  на   різноманітність

державних підходів до формування та використання бюджету,  існують  загальні риси та закономірності.

      Бюджетна система України стоїть  перед декількома протиріччями:

- між терміновою  потребою  фінансування  дефіциту  та  зобов'язанням

  короткострокового порядку у монетарній  політиці  для того,  щоб

   контролювати інфляцію.

- між, з однієї сторони, терміновістю створення ефективного  оптового

   ринку грошей, з якого уряд міг би позичати  гроші,  оскільки  ринок

   державних позик потребує заміни, та, з іншого  боку,  дуже  низьким

   рівнем монетаризації економіки та недостатнім розвитком банківської

   системи,

-між  періодичною  політикою  Міжнародного  Валютного  Фонду   щодо

    можливого дефолту в Україні та  зростаючими  потребами  у  поточних

    урядових видатках.

-між слабкістю системи збирання податків та фактом, що уряд здійснює

    неефективні витрати для того, щоб забезпечити послідовне  зростання

доходів,  оскільки  приватні  та  державні  інвестиції  дуже  тісно пов'язані.

      Але, будучи надзвичайно важливою  для покращання української економіки,

бюджетна політика має розглядатися в рамках діяльності Центру, викладеної  у

концепції. Згідно з підходом економічної  політики  у  перспективі,  рішення

будуть обумовлені наступними положеннями.

      Необхідно у  середньостроковій   перспективі  розглянути  два   ключових

питання:

• вдосконалення податкових надходжень, що залежить як  від  зростання

         економіки в цілому,  так   і  від  здатності  реалізувати   стратегію

         інституційної розбудови системи  збирання податків.

• створення внутрішніх джерел фінансування,  в рамках  яких  держава

         може   генерувати   фінансування   з   державної    казни    шляхом може   генерувати   фінансування   з   державної    казни    шляхом   реструктуризації  банківської системи та  розвитку  нової  кредитної  системи.

      Важливість згаданих двох  питань  ще  більше  посилюється  за  рахунок

факту,  що  по  завершенню  двох  -  трьох  років  неможливо  буде  уникнути

суттєвого  дефіциту  (наприклад,  4%  ВВП),  дозволити   Уряду   фінансувати

державні інвестиції, що було б сумісним з нормальним економічним ростом.

      В той же час, у наступні  дванадцять місяців  постануть   інші  бюджетні

питання, які  треба буде опрацьовувати:  реструктуризація  зовнішніх  боргів,

найбільш вірогідна  як альтернатива дефолту, та політика  валютного  курсу  у

контексті завищеної  оцінки вартості гривні.

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  використаних джерел

 

1. Бюджетний  кодекс України //Відомості Верховної  Ради (ВВР) . – 2001.  -  №

   37-38. - ст. 189.

2. Закон України  “Про Державний бюджет України  на 2003 рiк”  від  26  грудня

   2002 року  № 380-IV.

3. Закон України  “Про Державний бюджет України  на 2004 рiк”  №  1344-IV  вiд

   27.11.2003.

4. Проект Податкового  кодексу України.

5. Андрианов  В. Роль государства в формировании  рыночной  модели  динамичной

   экономики в Южной Корее // Экономист. - 1994. - № 8. - С. 90-96.

6. Ботвинов Е., Глядовский А. Налогообложение  в зарубежных  странах.  –   М.:

   Менатеп, 1991.

7. Бредова В.  Экономика стран Восточной Европы  в 1993-1994  гг.  //  Мировая

   экономика  и междунар. отношения. - 1995. - № 2. - С. 110-118.

8. Буряковский  В.В., Кармазин В.Я. Налоги. – Днепропетровск: Пороги, 1998.

9. Василик О.  Д. Державні фінанси України:  Навч. посібник. – К.:  Вища  шк.,

   1997.

10. Гета П.Т.  Правовий режим оподаткування   в  України.  –  К.:  Юрінком.  –

   1997.

11. Горский И.В.  Налоги в рыночной экономике.  – М.: Антил. – 1992.

12.  Деркач  Н.И.,  Гордеева   Л.П.   Бюджетный   процесс   в   Украине.   -

   Днепропетровск, 1995.

13. Доморацкая  Э.И., Маклаков В.В. Государство  и экономика во Франции. -  М.

   : Наука, 1981. - 224 с.

14. Економічна  теорія: Політекономія: Підручник  /За ред. В.Д. Базилевича.  –

   К.: Знання-Прес, 2001. – 581 с.

15. Енэмура Н., Цукамото Х. О  системной   экономической  реформе  в   странах

   бывшего  СССР. - М. : Б. и., 1992. - 63 с.

16. Епіфанов  А.О., Сало В.І., Д’яконова І.І.  Бюджет  i  фінансова  політика

   України.  – К.: Наукова думка, 1997.

17. Епіфанов  А.О., Сало В.І., Д’яконова І.І.  Бюджет  i  фінансова  політика

   України.  – К.: Наукова думка, 1997.

18. Жаліло Я.А.  Регулювання ринкової економіки:  сучасний  досвід  розвинених

   країн. - К.: НІСД, 1996. - 86 с. - (Сер. "Економічні  стратегії"; Вип. 1).

 

 

19. Жаліло Я.А.  Регулювання ринкової економіки:  сучасний  досвід  розвинених