Банківське кредитування господарської діяльності підприємств

      Межі  вивчення кредитоспроможності залежать від:

     • розміру позички;

     • терміну позички;

     • результатів минулої діяльності позичальника;

     • забезпечення кредиту (яка форма  забезпечення передбачається);

     • взаємовідносин банку з клієнтом.

      Жодних  твердих правил щодо цього не існує, оскільки кожний клієнт, що подав кредитну заявку, може мати специфічні особливості, які вимагають більш детального вивчення.

      Банк  може використовувати різні джерела  інформації про кредитоспроможність  потенційного позичальника:

      • використання карток на всіх вкладників і позичальників, якщо такі ведуться в банку;

      • отримання інформації з зовнішніх  джерел, використання великої кількості  довідкових та аналітичних звітів; при цьому в діловому світі  неухильно дотримуються правил передачі конфіденційної інформації (в США  ці відносини регулюються Етичним кодексом про обмін банками інформацією щодо кредитоспроможності комерційних фірм).

      У вітчизняній практиці організації  кредитування такого високоорганізованого та якісного джерела зовнішньої інформації про кредитоспроможність підприємств поки що немає. Однак, якщо банк зацікавлений в підтвердженні достовірності окремих моментів діяльності потенційного позичальника, він може отримати зовнішню інформацію від інших банків, куди раніше звертався позичальник, від постачальників, покупців, конкурентів, органів податкової інспекції, а також шляхом вивчення архівів банку і фінансової преси;

• фінансові звіти позичальника (баланс, звіт про прибутки і збитки), які є основним джерелом внутрішньої інформації. Розрахунок різних коефіцієнтів на основі цих звітів дозволяє глибше проаналізувати дійсний стан справ потенційного позичальника, оцінити перспективи його розвитку і здатність погасити позику.

      Одночасно з цим вивчається репутація позичальника, його чесність, порядність, взаємовідносини  з іншими банками, компетентність керівників, досвід і знання справи, потенційні можливості, особистий добробут позичальника, ринкова вартість підприємства та інші.

     Оцінка  кредитоспроможності - процес творчий, що вимагає від банківських працівників глибоких економічних знань, аналітичного мислення, вміння визначати та оцінювати тенденції в господарській діяльності і фінансовому стані позичальників, зокрема можливості дотримання ними принципів кредитування, прогнозувати майбутній стан справ позичальника і передбачати обставини, які можуть на них вплинути.

      Здійснюючи  оцінку кредитоспроможності, банки  України  керуються власними положеннями, що розробляються кожним банком, а  також повинні враховувати нормативні вимоги НБУ, зокрема Рекомендації щодо визначення фінансового стану позичальників (постанова НБУ від 29.09.97 № 323) та Положення про порядок формування і використання резерву на можливі втрати за позиками банків (затверджене правлінням НБУ від 16.12 98 № 520).

      Згідно  з цими документами НБУ виділяє  три групи позичальників:

• юридичні особи, крім комерційних банків;
• комерційні банки;
• фізичні особи.

      Для оцінки фінансового стану юридичної  особи враховують такі економічні показники  його діяльності: обсяг реалізації, прибутки та збитки, рентабельність, ліквідність, собівартість продукції, грошові потоки, склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованості.

      Крім  того, враховуються фактори суб'єктивного  характеру: ефективність управління позичальника, його ринкова позиція і залежність від циклічних та структурних змін в економіці, погашення кредитної заборгованості позичальника у минулому, професіоналізм керівництва, державна підтримка позичальника тощо.

      Згідно  з даним положенням для оцінки кредитоспроможності позичальника-юридичної  особи комерційні банки повинні обов'язково враховувати такі показники:

      1. Коефіцієнт загальної ліквідності  ( ), який характеризує, наскільки обсяг поточних зобов’язань за кредитами і розрахунками можна погасити за рахунок усіх мобілізованих оборотних активів:           

.

      * Витрати майбутніх періодів включаються  до складу поточних активів  у тій частині, яка буде використана  (списана) протягом 12 місяців з  дати балансу.

      ** Доходи майбутніх періодів включаються  до складу поточних зобов’язань  у тій частині, яка буде погашена протягом 12 місяців з дати балансу.

      Ця  інформація зазначається у Примітках  до фінансової звітності.

      Нормативне  значення  не менше 2,0 - 2,5. 

      

2. Коефіцієнт  абсолютної (термінової) ліквідності ( ), який показує, яка частина поточних (короткострокових) зобов’язань може бути погашена негайно:

 

 

      ** Доходи майбутніх періодів включаються  до складу поточних зобов’язань  у тій частині, яка буде погашена  протягом 12 місяців з дати балансу.

      Ця  інформація зазначається у Примітках  до фінансової звітності.

      Нормативне  значення не менше 0,2 - 0,25. 

      

3. Коефіцієнт  співвідношення залучених  і  власних  коштів ( ), який характеризує розмір залучених коштів на 1 грн. власних коштів:

 

      

. 

      Нормативне  значення не більше 1,0 

      4. Коефіцієнт фінансової незалежності ( ), який свідчить про питому вагу власних коштів у загальній сумі заборгованості:

    

.

      Нормативне  значення не менше 0,2. 

      5. Коефіцієнт маневреності власних  коштів ( ), що характеризує ступінь мобільності використання власних коштів:

          

 .

      Нормативне  значення не менше 0,5. 

      При здійсненні оцінки кредитоспроможності  та фінансової стабільності банки можуть використовувати й інші показники.

      Для отримання комплексної оцінки кредитоспроможності  позичальника потрібно визначені показники  порівняти з оптимальними і на підставі їх аналізу вирішувати питання про можливість надання кредиту.

      Кредит  надається банком, як правило, позичальникам  з найбільш високою кредитоспроможністю, які забезпечують своєчасне його погашення за рахунок отриманих  доходів.

      Якщо  позичальником виступає банк, то оцінка його фінансового стану здійснюється на підставі:

     • дотримання обов'язкових економічних  нормативів та показників діяльності банку, передбачених нормативними актами НБУ;

• аналізу прибутків і збитків;
• аналізу якості активів і пасивів;
• створення резервів;
• виконання зобов'язань банком у минулому;
• якості банківського менеджменту.

      Якщо  позичальником є фізична особа, то при здійсненні оцінки її фінансового  стану мають бути враховані:

     • соціальна стабільність клієнта, тобто  наявність власної нерухомості, цінних паперів, постійної роботи, сімейний стан;

     • наявність реальної застави;

     • вік та здоров'я клієнта;

     • загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати;

     • інтенсивність користування банківськими позичками у минулому та своєчасність їх погашення і процентів за ними, а також користування іншими банківськими послугами;

     • зв'язки клієнта у діловому світі  тощо.

 

4. Етапи процесу  кредитування

      Організація кредитних взаємовідносин банку  і клієнтів визначається багатьма факторами, що включають стратегію і тактику банку, кваліфікацію банківських працівників, розмір статутного та власного капіталу, кредитну політику банку тощо.

      У банківській практиці виділяються  такі етапи кредитування:

      Перший  етап. До банку подається заявка (клопотання) на отримання кредиту за формою, визначеною банком. На цьому етапі оцінюються сильні й слабкі сторони майбутнього позичальника та об'єкта кредитування. Крім заявки, клієнт має подати такі документи:

      1. Анкету позичальника (стислі відомості  про позичальника) за формою, визначеною банком.

      2. Копії установчих документів, а  також інші документи, що підтверджують  правоздатність (для юридичних осіб) і дієздатність (для фізичних  осіб) клієнта.

      3. Копію статуту.

      4. Копію свідоцтва про реєстрацію (переєстрацію).

      5. Копії ліцензій, передбачених законодавством.

      6. Техніко-економічне обґрунтування одержання кредиту з розрахунком строку окупності та рентабельності об’єкта кредитування із зазначенням спрямування позичкових коштів та розрахунку затрат та надходжень на весь термін користування позикою.

      7. Копії контрактів, угод та інших  документів, що стосуються кредиту:  контракти на придбання та  реалізацію товарно-матеріальних  цінностей, послуг та виконання  робіт, накладні, митні декларації  тощо.

      8. Завірений податковою адміністрацією бухгалтерський баланс (форма № 1), звіт про фінансові результати (форма № 2), звіт про рух грошових коштів (форма № 3), звіт про власний капітал (форма № 4) на останню звітну дату, а також річні баланси за весь період діяльності підприємства, при необхідності - розшифровка окремих статей балансу.

      9. Документи, що стосуються забезпечення  кредиту:

• застава майна - опис закладеного майна, угоди на придбання заставлених ТМЦ, накладні та інші документи, що підтверджують право власності (техпаспорти, технічні талони - у разі застави транспортних засобів);
• застава нерухомості - довідка-характеристика з Бюро технічної інвентаризації, довідка з міської нотаріальної контори, угода купівлі-продажу (передачі, дарування) чи свідоцтво про приватизацію;
• гарантія (поручительство) - угода гарантії (поручительства), а також відповідні документи по гаранту;
• страхування - страховий поліс, угода страхування, умови страхування, а також необхідні документи по страховій компанії.

      10. Довідку з обслуговуючого банку  про наявність рахунків позичальника, наявність (відсутність) заборгованості за кредитами та картотекою № 2.

      11. Відомості за кредитами, отриманими  в інших банках.

      До  документів, перерахованих у пп. 2 - 4, 7 додаються також оригінали  для звіряння.

      У разі необхідності позичальник подає (до ухвалення рішення про надання кредиту або в процесі подальшого контролю) внутрішні фінансові та управлінські звіти, звіт про рух касових надходжень, дані про дебіторську та кредиторську заборгованість, податкові та митні декларації, документи про оренду приміщень та інші.

      Після ознайомлення з документами працівник  банку проводить попередню бесіду з майбутнім кредитоодержувачем, що дозволяє з'ясувати важливі деталі щодо умов надання та погашення кредиту  і процентів. На цьому етапі банк приділяє увагу достовірності документів та інформації, на основі яких вирішується питання про надання кредиту.

      Другий  етап. Передбачає вивчення кредитоспроможності клієнта. При цьому аналіз кредитної заявки клієнта та його кредитоспроможності базується на використанні різних джерел інформації, серед яких:

     • матеріали, отримані безпосередньо  від позичальника;

     • матеріали, що знаходяться в архіві і базі даних самого банку;

• відомості, отримані від кредиторів, покупців і постачальників позичальника та інших зовнішніх джерел.

      Важливе значення мають архіви банку. Якщо клієнт вже отримував кредит у цьому  банку, то в архіві містяться відомості  про можливі затримки в погашенні  боргу або інші порушення.