Аналіз вирогідності банкрутства ТОВ „Делюкс”

ЗМІСТ

 

Вступ	3
1 Економічний зміст  банкрутства і ліквідації підприємств	6
1.1 Сутність, причини та  ознаки банкрутства	6
1.2 Основні підходи  діагностики банкрутства	12
2. Огляд методик та  підходів діагностики банкрутства	14
2.1 Найпоширеніші методи діагностики банкрутства	14
2.2 Вітчизняний підхід до побудови моделі вірогідності банкрутства	19
3 Аналіз вирогідності  банкрутства ТОВ „Делюкс”	27
3.1 Оцінка фінансового  стану підприємства	27
3.2 Аналіз можливого  банкрутства ТОВ «Делюкс»  за  допомогою іноземних методик	32
Висновки	34
Список використаної літератури	36

 

 

ВСТУП

 

У практиці країн з ринковою економікою, банкрутство є невід’ємним атрибутом  ринкової економіки і виступає в  якості механізму регулювання та саморегулювання останньої, насамперед, дотримання виконання зобов’язань суб’єктами господарювання.

Державна політика в сфері банкрутства  спрямована на фінансове оздоровлення підприємств-боржників шляхом застосування правових процедур відновлення їхньої платоспроможності або визнання їх банкрутами. Хоча проблема порушення справ про банкрутство підприємств залишається досить гострою, позитивною тенденцією стало впровадження процедур, спрямованих на поновлення платоспроможності боржника, зокрема санації й мирової угоди.

Питання діагностики  банкрутства підприємства є вкрай актуальним на сьогодення в Україні, про що свідчить тривала криза неплатежів та її негативні наслідки.

Об’єктивними процесами  ринкової економіки, заснованої на конкуренції, є постійне перетікання капіталів  у найбільш дохідні сфери, перерозподіл власності — від суб’єктів господарювання, що неефективно ведуть свою господарську діяльність, до суб’єктів, які справляються з цією задачею.

З проголошенням України незалежною демократичною державою було започатковано  реформування різних сфер суспільного життя, насамперед — економічної. Проте майже двадцятирічний період здійснення перетворень показує, що їх проведення часто є непослідовним і не дає бажаних наслідків. Одним із результатів неефективної економічної політики стала збитковість, а отже — неплатоспроможність багатьох суб’єктів господарювання. Ця проблема може бути вирішена за допомогою створення дієвого, такого, що відповідає життєвим реаліям, правового регулювання відносин, пов’язаних з неплатоспроможністю та банкрутством.

Інститут банкрутства має давню історію. Своїм подальшим розвитком він зобов’язаний еволюції підприємництва та вільної конкуренції, за яких суб’єкт господарської (підприємницької) діяльності несе всі ризики, пов’язані з останньою. З одного боку, банкрутство дозволяє відсівати неефективні підприємства, а з іншого — сприяє оздоровленню господарських суб’єктів, що зазнають тимчасових фінансових труднощів.

Інститут неплатоспроможності  є невід’ємною складовою законодавства  будь-якої розвинутої держави з ринковою економікою й слугує для запобігання ситуаціями, коли переваги виявляються на боці одного із кредиторів, що приступив до стягнення першим і в той же час покликаний забезпечити найбільш рівне й справедливе задоволення вимог усіх кредиторів з урахуванням інтересів як кредиторів, так і самого боржника.

Фінансова діяльність підприємства становить  систему грошових відносин у процесі  утворення, розподілу та використання різних фондів коштів. Фінанси підприємства насамперед мають забезпечити грошовими  ресурсами безперервний виробничий процес через своєчасну і повну сплату необхідних для підприємства засобів виробництва. Нормальна фінансова діяльність, в свою чергу, створює належні умови для виробництва продукції, забезпечує додаткові можливості  для понадпланового його збільшення. Але завжди існує вірогідність спаду діяльності обсягів виробництва, а також зовсім його банкрутства.

Метою курсової роботи є  проведення діагностики вірогідності  банкрутства ТОВ «Делюкс». Підприємство було створено у 2003 році у формі товариства з обмеженою відповідальністю.

Парфумерно-косметична фабрика  ТОВ «Делюкс» працює на ринку з 2003р. і спеціалізується на випуску натуральних косметичних засобів та парфумерії. За цей час продукція ТОВ «Делюкс» здобула визнання спеціалістів та споживачів як в Україні, так і за кордоном. Асортимент та якість продукції є результатом ретельного аналізу світових тенденцій в косметології та спеціально розроблених рецептур з використанням натуральної сировини вітчизняного виробництва і провідних виробників косметичного та фармацевтичного ринків.

На сьогоднішній день під торговельною маркою  «Делюкс» випускається більш  ніж 160 найменувань косметичних засобів:

- гіпоалергенні дитячі креми

- креми для обличчя і тіла  з рослинними біостимуляторами "Спеціальний  догляд"

- серія кремів для рук і  для ніг

- системний догляд за шкірою  обличчя, тіла і волоссям " Shanty", у тому числі 20 відтінка стійкої гель-фарби для волосся;

- тонуючі креми для обличчя; 

- засоби для і після гоління  " Gillette";

- одеколони 

На фармацевтичному ринку ТОВ «Делюкс» представляє продукцію:

- лікувально-профілактичні засоби  різної спрямованості під торговельною  маркою "Чистая линия"

- засоби з догляду і лікування  волосся і шкіри голови шампуні  і бальзами-кондиціонери "Daf".

Продукція фабрики  «Делюкс» пройшла дерматологічне тестування і рекомендована до застосування Міністерством Охорони здоров'я України; сертифікована Науково-дослідним Інститутом Медицини Праці РАМН, має сертифікати відповідності Держстандарту України і Росії.

 

 

1 Економічний зміст банкрутства і ліквідації підприємства

 

1.1 Сутність, причини  та ознаки банкрутства

 

Банкрутство — загальновідомий  та необхідний інструмент ринкової економіки, це комплексний правовий інститут. Він складається з норм як матеріального, так і процесуального права.

Згідно із Законом України "Про  відновлення платоспроможності  боржника або визнання його банкрутом" під неплатоспроможністю розуміється "неспроможність суб’єкта підприємницької  діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов’язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов’язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності".

Впродовж розвитку інституту банкрутства  використовувалися різні терміни  для визначення стану боржника, коли він не в змозі виконувати свої зобов’язання через брак коштів або майна. Наприклад, у середньовічних джерелах права італійських міст використовувались терміни „fuggitivі” та „decoctor”. Сучасне поняття „банкрут” походить від італійського виразу – banka rotta. Він означає звичай перекидати лавку банкіра, що стояла на площі міста, в разі нездатності останнього провести розрахунки з кредиторами. Так, часто вживаним був термін „конкурс”, який широко застосовувався у німецькому законодавстві через те, що у межах законодавства про банкрутство існувала єдина процедура — конкурсне провадження. У законодавстві США взагалі не міститься поняття „банкрутство”, хоча цей термін використовується у назві основного нормативного акта у цій сфері — Кодексу про банкрутство, а в самому кодексі дається визначення поняття неспроможності. У країнах, які не мали своїх традицій правового регулювання, найчастіше застосовувалися терміни „неспроможність” та „банкрутство”.

Українське законодавство про  банкрутство містить один критерій банкрутства: визнана господарським  судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Теорії права відомі два критерії банкрутства: неоплатність та неплатоспроможність.

Отже, неоплатність означає, що пасиви боржника перевищують його активи. При використанні критерію неоплатності необхідно за кожною кредиторською вимогою перевіряти майно боржника, тоді як вимога кредитора може бути абсолютно безпідставною.

У сучасних правових системах переважно  використовується критерій неплатоспроможності. Англійське, французьке законодавства певною мірою базуються на недостатності ліквідних активів боржника. Але у Німеччині поряд з критерієм неплатоспроможності використовується і критерій неоплатності — „надлишкова заборгованість”, який є додатковою підставою для провадження у справі про банкрутство та підставою для вибору конкретної процедури — ліквідаційної чи реабілітаційної. Окрім названих ознак та критеріїв банкрутства законодавчі акти багатьох країн визнають необхідною умовою банкрутства — збіг кредиторів, тобто наявність у боржника кількох кредиторів.

За переконанням А.Ф. Трайніна, „банкротство — деликт своеобразный: он слагается из двух элементов, из которых один (несостоятельность) — понятие гражданского права, другой (банкротское деяние) — понятие уголовного права. Эта сложность состава банкротства чрезмерно затемняет его юридическую природу”.

Сьогодні використовується термін „банкрутство” у двох значеннях:

1) як синонім терміна „неспроможність” ;

2) як окремий випадок неспроможності, коли посадова особа або громадянин-засновник (власник) неплатоспроможного боржника вчиняє каране діяння, яке завдає шкоди кредиторам виділяє два види такого банкрутства — умисне банкрутство та фіктивне банкрутство).

Деякі українські представники юридичної науки підтримують позицію російського законодавця та ототожнюють поняття „неспроможність” та „банкрутство”.

З аналізу законодавства про  банкрутство України можна зробити  висновок, що термін „банкрутство”  використовується у двох значеннях: як визнана господарським судом нездатність відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури та як „фінансова неспроможність” суб’єкта господарської діяльності, з яким так чи інакше пов’язані злочинні дії громадянина-засновника, власника, службової особи підприємства (установи, організації).

Важливим є визначення умов порушення  справ про банкрутство. Справа про  банкрутство може бути порушена, якщо виконуються наступні дві ознаки. П. 3. ст. 6 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” визначено ознаки банкрутства: „справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом”.

Тобто першою з ознак є закінчення тримісячного терміну з дня, встановленого для погашення боржником безспірних вимог кредиторів. Даний підхід ґрунтується на тому, що усі учасники майнового обігу повинні своєчасно оплачувати куплені товари, виконані на їх користь роботи, надані їм послуги, своєчасно повертати отримані суми кредитів тощо. До речі, такий же строк передбачено відповідним законодавством інших країн СНД, зокрема Росії та Белорусії. В основу цієї ознаки банкрутства покладено критерій „неплатоспроможності”, який полягає в тому, що боржник більше трьох місяців не може розрахуватися з кредиторами по безспірних вимогах, тобто за таких умов неспроможність підприємства набуває вже постійного, а не тимчасового характеру.

Другою ознакою банкрутства  є досягнення сукупною заборгованістю боржника за безспірними вимогами кредиторів рівня в триста мінімальних заробітних плат. Якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) складають суму, що не досягає зазначеного рівня, справа про банкрутство не може бути порушена. Поява останньої ознаки у вітчизняному законодавстві про банкрутство є однією з найбільш помітних новел нового Закону і буде чи не найбільш помітним чинником, який впливатиме на практику судового розгляду цієї категорії справ.

Відповідно до Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” під неплатоспроможністю розуміється неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

З економічної  точки зору банкрутство є неспроможністю продовження суб'єктом своєї підприємницької діяльності внаслідок її економічної нерентабельності, безприбутковості. Суб'єкт підприємництва має стільки боргів перед кредиторами і зобов'язань перед бюджетом, що коли їхні вимоги будуть пред'явлені у визначені для цього строки, то майна суб'єкта — активів у ліквідній формі — не вистачить для їх задоволення.

Юридичний аспект банкрутства полягає насамперед у тому, що у суб'єкта є кредитори, тобто особи, котрі мають підтверджені документами майнові вимоги до нього як до боржника. Це майнові правовідносини банкрутства, здійснення яких у встановленому законом порядку може призвести до ліквідації суб'єкта підприємництва.

Особливістю Закону України  «Про відновлення платоспроможності  боржника або визнання його банкрутом» є те, що цей Закон регулює дві великі групи суспільних відносин — матеріальні (організаційно-правові і частково процедурні), які пов'язані з відновленням платоспроможності боржника, та процесуальні — пов'язані з визнанням боржника банкрутом.