Аналіз державного боргу та рейтингова оцінка країн-позичальників

Управління державним боргом має за мету: досягнення стабільного економічного розвитку, забезпечення необхідних темпів приросту ВВП та повної зайнятості, стримування інфляційних процесів, забезпечення фінансування соціальних програм, формування достатніх обсягів кредитних ресурсів для розвитку підприємницької діяльності, залучення необхідних обсягів (і відповідної структури) іноземних інвестицій та інше.

Базовими показниками, на підставі яких у Міністерстві фінансів України приймається рішення  про управління державним боргом, є:

- відношення державного боргу до ВВП (критичним рівнем для цього встановлюється діапазон від 60% (за методологією Міжнародного Валютного Фонду) до 80 – 100% (за методологією МБРР)). На 01.01.2003р. цей показник ( для України) перебував у межах 35%.

- відношення державного боргу до доходів державного бюджету базового року, за яким бюджет затверджений (за методологією МВФ граничне значення цього показника є 300%).

- відношення загальної суми річних платежів по зовнішніх державних боргах до доходів державного бюджету поточного року, за якими бюджет затверджений (згідно з Маастрихтськими критеріями граничною межею цього співвідношення є 20%).

- відношення загальної суми річних платежів за державним боргом до ВВП (критичним рівнем для нього часто встановлюється діапазон 10 – 15%).

У процесі управління державним боргом вирішують такі завдання:

- пошук ефективних умов запозичення коштів з точки зору мінімізації вартості боргу;

- недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів;

- забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

- визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження фінансової рівноваги країни;

- забезпечення стабільності валютного курсу та фінансового ринку країни.

В управлінні державним  боргом України можна виділити такі принципи:

-  зберігання фінансової незалежності – підтримка оптимальної структури боргових зобов’язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами;

-  безумовності – забезпечення режиму безумовного виконання державою всіх зобов’язань перед інвесторами і кредиторами, які держава, як позичальник, прийняла на себе при укладанні договору позики;

- оптимальності структури – підтримання оптимальної структури боргових зобов’язань за термінами обертання і погашення;

-  зниження ризиків – розміщення і погашення позик таким чином, щоб максимально знизити вплив коливань кон’юктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов’язань;

-  прозорості – дотримання відкритості при випуску позик, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічний стан у державі для підтримки високої кредитної репутації і рейтингу держави-позичальника. [6]

Основні заходи щодо управління й обслуговування державного боргу найбільш розповсюдженими у світовій практиці є: рефінансування, конверсія, консолідація, уніфікація, новація, відстрочення, анулювання.

Рефінансування —  це випуск нових позик з метою  покриття раніше випущених боргових зобов'язань. Цей механізм використовується звичайно при недостатності коштів централізованого грошового фонду (бюджету).

 Держава має право  уточнювати первинні умови позики. Зміна первинних умов позики, що стосуються прибутковості,  називається конверсією. Зміна прибутковості  може приводити як до зниження, так і до підвищення процентної ставки доходу, який виплачується позичальником — державою своїм кредиторам. Існує кілька методів проведення конверсій, головними з яких є примусові, добровільні та факультативні. При примусовій конверсії кредитор зобов'язаний обміняти облігації старої позики на облігації нової зі зниженою процентною ставкою. При добровільній конверсії кредитор має право погодитися на нові умови або одержати дану в борг суму назад, при факультативній — погодитися чи відмовитися від змін умов позики. Щоб зацікавити власників облігацій у конверсії, держава, як правило, звичайно надає пільги по новій позиці.

Консолідація — це зміна термінів дії раніше випущених  позик. Якщо виникає необхідність змінити  термін державної позики, то держава  правомочна скоротити або збільшити терміни повернення боргових зобов'язань тільки за узгодженням із кредиторами, тобто з юридичними і фізичними особами, що є власниками державних облігацій.

Уніфікація — це об'єднання декількох позик в одну, коли облігації раніше випущених позик обмінюються на облігації нової позики. Така міра передбачає зменшення кількості видів цінних паперів, які є у обігу одночасно, що спрощує роботу і скорочує витрати держави по системі державної позики.

Новація — це угода  між позичальником і позивачем з заміни зобов'язання за зазначеною фінансовою позикою іншим зобов'язанням.

Відстрочення погашення  позики чи усіх раніше випущених позик  проводиться в умовах, коли подальший  активний розвиток операцій з випуску  нових позик не має фінансової ефективності для держави. Це відбувається в момент, коли уряд уже випустив занадто багато позик і умови їх емісії не були досить вигідні для держави. У таких випадках велика частина надходжень від реалізації облігацій нових позик спрямовується на виплату відсотків і погашень по раніше випущених позиках. Щоб розірвати це порочне коло, держава повідомляє про відстрочення погашення позик, яка відрізняється від консолідації тим, що при відстроченні не тільки відсуваються терміни погашення, але і припиняється виплата доходів. Під час консолідації позик власники облігацій продовжують одержувати за ними свій дохід.

Анулювання — це повна  відмова держави від своїх  боргових зобов'язань (внутрішніх, зовнішніх, по всьому державному боргу в цілому). Анулювання може здійснюватися через дві причини. По- перше, через анулювання державного боргу може бути застосоване у випадку фінансової неспроможності держави, тобто її банкрутства. По-друге, анулювання заборгованості може бути наслідком приходу до влади нових політичних сил, що з певних причин відмовляються визнати фінансові зобов'язання попередньої влади.

Конверсія, консолідація, уніфікація державних позик звичайно здійснюються відносно тільки внутрішніх позик. Що стосується новації і відстрочення погашення зобов'язань, то ці міри можливі і стосовно нової заборгованості. Відстрочення погашення позик, як правило, проводиться за узгодженням із кредиторами. При цьому відстрочення погашення боргу може і не спричинити припинення виплати відсотків по ньому.

Управління державним  боргом варто розглядати як циклічний і багатостадійний процес, що послідовно включає три стадії: залучення — використання — погашення. На етапі залучення позик управління державним боргом здійснюється в контексті бюджетного процесу. Зокрема, Законом України "Про державний бюджет України" на відповідний рік установлюються граничні розміри боргу, вказуються обсяги державних запозичень із чіткою класифікацією на внутрішні і зовнішні. У період залучення позик необхідно основну увагу акцентувати на мінімізації затрат при погашенні боргу, враховуючи аспекти, що надані на рис. 1.1.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.1. Основні аспекти, що враховуються при погашенні боргу.

 

Управління розміщенням  запозичених коштів є основним елементом  усієї системи управління державним  боргом. Воно має базуватися на принципі максимізації доходу від залучених позик та створення джерел його погашення. Використання позик може бути:

- фінансовим, коли державні позики та кредити виступають джерелом фінансування інвестиційних проектів і використовуються на розвиток національного виробництва. Цей спосіб є найпрогресивнішим видом використання державного боргу. При цьому надзвичайно важливим є відбір конкурентних високоефективних інвестиційних проектів, які б забезпечували повернення одержаних ресурсів;

- бюджетним, за якого залучені ресурси спрямовуються на поточне споживання, шляхом фінансування поточних бюджетних витрат, у тому числі на покриття дефіциту бюджету. Цей спосіб використання ресурсів є найменш ефективним з існуючих;

- фінансово бюджетним, коли запозичення використовуються як на фінансування поточних бюджетних потреб, так і на інвестиційний розвиток економіки в цілому [7].

Управління державним  боргом здійснюється за тісної взаємодії  і співпраці різних міністерств  і відомств, які несуть відповідальність за розроблення та реалізацію ефективної боргової стратегії держави. В Україні в управлінні державним боргом беруть участь органи, подані на рис. 1.2.

 

 

 

 

 

 

Рис.1.2. Органи управління державним боргом.

 

Державні позики характеризуються тим, що тимчасово вільні кошти населення, підприємств і організацій залучаються для фінансування дефіциту державного бюджету шляхом випуску і реалізації різних видів державних цінних паперів. Відповідно до Закону України «Про державний внутрішній борг України» боргові зобов'язання Уряду України виступають у вигляді облігацій внутрішніх державних позик і казначейських зобов'язань України. В окремих випадках можуть бути й інші форми урядових боргових зобов'язань. Характер і умови таких зобов'язань у кожному окремому випадку визначаються Урядом України за погодженням з Національним банком України.

 

3. Вивчення зарубіжного досвіду в регулюванні боргу

 

В умовах посилення глобалізаційних  процесів підвищуються вимоги до якості заходів регулювання національних економік. Соціальні та економічні перетворення на тлі світових змін потребують значних ба безпечних джерел фінансування, основними умовами з яких, у переважній більшості країн, є зовнішні та внутрішні державні позики. На сьогодні майже не існує країни, державний бюджет якої характеризується наявністю позитивного сальдо. І розвиненим країнам, і країнам, що розвиваються, притаманна тенденція до постійного зростання абсолютної суми державного боргу. Обмеженість власних ресурсів, неефективне використання кредитів, порушення строків виконання боргових зобов’язань обумовили значне зростання обсягу світової заборгованості.

Виділяють три етапи  формування фінансово-економічного механізму  регулювання державного боргу в країнах:

1. кризовий етап – формування елементів механізму регулювання державного боргу. На даному етапі боргова політика країн спрямована на здійснення та обслуговування позик міжнародних організацій;
2. етап становлення та розвитку – формування та розвиток зв’язків між елементами механізму регулювання державного боргу. Функціонування елементів механізму регулювання підпорядковано поточним потребам у сфері державних витрат. Боргова політика орієнтована на короткострокову перспективу, вирішення поточних проблем дефіцитності державного бюджету. Початок становлення інфраструктури. Вироблення стратегічного підходу у сфері державних запозичень;
3. етап вдосконалення  - це етап майбутнього, перспективного розвитку подій, що має передбачати:

• становлення зв’язків між елементами механізму регулювання державного боргу та складовими фінансової системи;
• координацію операцій на ринках внутрішніх та зовнішніх боргових зобов’язань;
• вироблення процедур управління ризиками, пов’язаними зі структурою державного боргу.

Методи регулювання  державного боргу сформувалися за допомогою  гнучкої співпраці країн-дебіторів  і країн-кредиторів за тривалий період світової боргової практики.

Поширеною практикою  в процесі обслуговування державного боргу є використання приватизаційних програм. Найбільші приватизаційні емісії державних облігацій здійснили також Італія, Іспанія та ін.

У механізмі формування державного боргу різних країн простежуються  специфічні риси та особливості цього  процесу, однак можна виділити загальну еволюційну схему за якою відбувається накопичення зобов’язань і загальні методи та інструменти врегулювання заборгованості, що є результатом накопиченого світового досвіду вирішення боргових проблем.

Процес управління державним  боргом знаходиться на етапі переходу до єдиної системи, що включає в себе уніфіковані та багатоланкові  елементи регулювання державними борговими зобов’язаннями.

Складовою системи регулювання  державним боргом має стати боргове  планування, що органічно поєднане та здійснюється на основі єдиної методології з бюджетним та макроекономічним плануванням.

Базуючись на роботах  дослідників зарубіжної практики врегулювання боргової проблеми ми виділяємо наступні напрями удосконалення механізму  регулювання державного боргу:

- визначення та законодавче  закріплення напрямку боргової стратегії, зокрема щодо співвідношення внутрішньої та зовнішньої складової державних запозичень;

- створення агентства  з управління державним боргом, що підзвітне міністерству фінансів  та зорієнтоване на управління  ризиками боргової діяльності;

- розробка та впровадження  середньострокової програми регулювання  державного боргу як елементу  будови ефективної системи планування  державної заборгованості [8].

 

 

 

 

 

 

2. АНАЛІЗ ДЕРЖАВНОГО  БОРГУ ТА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН

 

1. Аналіз державного боргу України

 

В умовах ринкової економіки  держава для фінансування своїх  потреб може мобілізувати фінансові  ресурси у формі державного кредиту. Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу. Державний борг безпосередньо впливає на фінансовий сектор економіки, спричиняючи дефіцит державного бюджету, негативне сальдо платіжного балансу України, стримує економічний розвиток та погіршує інвестиційний клімат. Саме тому проблема державного богу стає особливо актуальною нині в умовах глобалізації економіки та інтеграції виробництва, тобто за умов, коли всі країни світу намагаються якнайвигідніше використати наявні обмежені ресурси для задоволення безмежних потреб суспільства [9].