Аналіз державного боргу та рейтингова оцінка країн-позичальників

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Харківський національний економічний університет

 

Кафедра фінансів

 

 

Студентська науково-дослідницька робота

«Аналіз державного боргу  та рейтингова оцінка країн-позичальників»

 

 

 

 

 

 

Керівник роботи

к.е.н., доцент.                                                         Кондусова Л.Ф.

 

 

 

 

Студентки 2 курсу 1 групи

Фінансового факультету      Кравченко Г.Г.

 

 

Харків 2011

 

ЗМІСТ

Вступ

1. Теоретичні аспекти державного боргу та механізму управління ним.

1. Сутність та види державного боргу.
2. Механізм управління державним боргом.
3. Вивчення  зарубіжного досвіду в регулюванні державного боргу.

2. Аналіз державного боргу України та деяких інших країн.

1. Аналіз державного боргу та боргового навантаження України.
2. Аналіз основних макроекономічних показників Італії, Іспанії, Португалії та Греції.

Висновок

Перелік використаної літератури

Додатки

 

 

 

 

ВСТУП

 

 Формування та нагромадження внутрішнього та зовнішнього державного боргу є органічною складовою функціонування економіки більшості країн світу, потужним важелем макроекономічного регулювання та інструментом реалізації економічної стратегії. На жаль, в Україні в ході трансформаційних процесів формування державного боргу відбувалося значною мірою хаотично, під впливом потреб оперативного фінансування поточних бюджетних видатків, що отримало відображення в його структурі та обсягах.

В останні роки все  помітнішою стає необхідність створення  умов, які сприятимуть стабілізації фінансової системи держави, досягнення прийнятих темпів економічного зростання, проведенню заходів щодо інтеграції національної економіки у світову господарську систему,подолання інфляційних процесів і залежності держави та національних економічних суб’єктів від зовнішніх джерел фінансування. Напряму чи опосередковано ці процеси можуть бути пов’язані з ефективною політикою по управлінню державним боргом України. Особливо актуальною ця проблема стає у зв’яжу із збільшення обсягів зовнішніх зобов’язань держави, банківських установ, суб’єктів господарювання. Більше того, досвід багатьох країн свідчить про те, що неефективність структури боргу в плані строків погашення, валют та процентних ставок і значних, не забезпечених резервами, зобов’язань були важливими факторами зародження і розповсюдження економічних криз.

Питання управління та регулювання  державної заборгованості є надзвичайно  актуальним, особливо за сучасних умов, коли Україна крім значного дефіциту бюджету має ще й досить великий  державний борг.

Розвиток соціально-економічних  відносин у державі підтверджує необхідність якомога скорішого вирішення проблеми фінансової оптимізації як основи загальнодержавної стабілізації і виходу з економічної кризи.

Метою роботи є визначення пріоритетів для національної економіки  при здійсненні внутрішніх та зовнішніх запозичень, а також дослідження основних аспектів врегулювання боргової проблеми у зарубіжних країнах для підвищення ефективності управління вітчизняним державним боргом.

Питання, що пов’язані державним боргом, є предметом дослідження провідних учених і практиків. Позитивним є те, що останнім часом посилюється увага вітчизняних фахівців до аналізу означеної проблеми. Особливо відзначилися роботи таких дослідників, як Барановський О.І., Кириченко О.А., Дудченко В.Ю., Андрущенко В.А., Онищук Я.В. та ін.

Наявність державного боргу, його розміри, розміщення і методи погашення прямо чи опосередковано впливають майже на всі сторони економічного життя держави, такі як: розмір грошової маси в обігу, що визначає темпи інфляції, дефіцит державного бюджету, звуження чи розширення сукупного попиту і пропозиції та інші. Усе це робить державний борг не просто засобом залучення коштів для фінансування державних потреб, але й важливим інструментом фінансової політики держави, невірне використання якого може призвести до істотних ускладнень, чи навіть до фінансової кризи [3].

 

1. Теоретичні аспекти державного боргу та механізму управління ним

 

1.1 Сутність та види державного боргу

 

 Кожна країна, в тому числі й Україна, з метою найефективніше використати свої фінансові ресурси, активізувати підприємницьку діяльність намагається залучити додаткові капітальні вкладення у розвиток своєї економіки. Залучення додаткових фінансових ресурсів у формі кредитів є передумовою виникнення державного боргу.

Борг є важливим елементом  кругообігу “доходи-витрати”. Коли в економіці зростають доходи, зростають і заощадження, які повинні бути використані домашніми господарствами, фірмами та урядом. Створення боргу – це механізм, за допомогою якого заощадження передаються економічним агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства не схильні до запозичень, то приватна заборгованість зростає недостатньо швидко, аби поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла від стану повної зайнятості ресурсів, ці заощадження мають бути використані державою шляхом приросту державного боргу.

За економічною суттю  державний борг визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами і  нерезидентами) щодо перерозподілу  частки вартості валового внутрішнього продукту на умовах повернення, строковості та платності.

Відповідно до ст. 2 Бюджетного Кодексу України державний борг – загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених  і непогашених боргових зобов’язань  держави, включаючи боргові зобов’язання держави, що вступають у дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов’язань, що виникають на підставі законодавства або договору [1, с. 2].

Загальна сума державного боргу складається з усіх випущених  і непогашених боргових зобов’язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), і відсотків за ними, включаючи надані іноземним позичальникам гарантії за кредитами місцевим органам влади і державним підприємствам. Крім того, до державного боргу включаються неоплачені державні замовлення, заборгованість з заробітної плати перед бюджетниками, невідшкодований податок на додану вартість та ін., оскільки практично ця заборгованість являє собою некоректно оформлений державний борг, на який до того ж не виплачуються відсотки.

Порядок формування державного боргу здійснюється шляхом здійснення зовнішніх та внутрішніх запозичень, та обслуговування вже існуючого боргу.

Відповідно за типом  кредитора державний борг поділяється  на:

- внутрішній – це сукупність зобов’язань держави перед резидентами, тобто заборгованість держави всім громадянам, які тримають внутрішні державні облігації;

- зовнішній – заборгованість перед кредитором за межами держави: за позиками міжнародних організацій; за позиками, наданими іноземними державами під гарантії уряду; за позиками, наданими іноземними банками; за позиками, наданими іноземними юридичними особами; ішна заборгованість [2, с.267].

Зовнішній державний  борг має такі дві складові:

-  борг органів державної влади і управління, який виникає в результаті залучення кредитів іноземних держав та випуску державних цінних паперів, що розміщуються на міжнародних ринках капіталів. Ця частина державного зовнішнього боргу погашається та обслуговується за рахунок коштів Державного бюджету та коштів Національного банку України;

-  борг суб’єктів господарювання, гарантований Урядом. Він погашається та обслуговується суб’єктами господарювання — позичальниками. Проте у разі невиконання боргових зобов’язань суб’єктами господарювання перед іноземними кредиторами набирає чинності державна гарантія і погашення та обслуговування таких кредитів здійснюється Державним казначейством за рахунок коштів Державного бюджету.

Цей вид боргу є  для країни найбільшим тягарем, оскільки для його погашення держава має  віддавати будь-які коштовні товари, робити певні послуги. Можливі ситуації, коли кредитор ставить певні умови, після виконання яких і надається позика. Якщо платежі по ній становлять значну частину надходжень від зовнішньоекономічної діяльності країни, наприклад 20-30 %, то залучати нові зарубіжні позики стає важко. їх надають неохоче і під більш високі відсотки, вимагаючи застав чи особливих порук. У деяких мало розвинутих і середньо розвинутих країнах щорічні зобов'язання виплат по позиках перевищують усі надходження від зовнішньоекономічної діяльності. У сфері зовнішнього державного боргу діє ряд нормативних актів, що і визначають відносини з такого боргу між Україною та іншими державами. це Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів, Положення про порядок проведення операцій зменшення зовнішніх державних боргових зобов'язань з використанням казначейських векселів, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 16 листопада 1999 р., постанова Кабінету Міністрів України від 5 травня 1997 р. «Про впорядкування залучення і використання іноземних кредитів, повернення яких гарантується Кабінетом Міністрів України, вдосконалення системи залучення зовнішніх фінансових ресурсів та обслуговування зовнішнього державного боргу» тощо.

Слід зазначити, що внутрішній борг має певні переваги над зовнішнім. Повернення внутрішнього боргу і  виплати відсотків за ним не зменшують  фінансового потенціалу держави, тоді як зовнішній борг має у своїй  основі відплив капіталу з держави. Державний внутрішній борг гарантується всім майном, що перебуває у власності держави. Платоспроможність за внутрішніми позиками забезпечується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспроможність держави за зовнішніми позиками залежить насамперед від валютних надходжень. Можливості у погашенні зовнішнього боргу визначаються сальдо торговельного балансу. Його позитивне сальдо характеризує ті ресурси, які забезпечують платоспроможність держави і дають змогу тим самим урегулювати платіжний баланс.

Державний борг також ділять на капітальний та поточний. Капітальний включає всю сукупність боргових зобов’язань держави на певну дату. Поточний складається з платежів по зобов’язаннях, які позичальник повинен погасити у звітному періоді [4].

Залежно від суб'єкта розрізняють державний і муніципальний борг. Муніципальний внутрішній борг являє собою загальну суму заборгованості муніципального утворення по непогашених боргових зобов'язаннях і не виплачених по них відсотках.

Основними причинами  виникнення і зростання державного боргу в Україні є дефіцит державного бюджету та постійний дефіцит платіжного балансу країни. Для фінансування дефіциту державного бюджету України залучаються кошти міжнародних фінансових організацій.

Згідно з міжнародними стандартами (Маастрихтською угодою) критичними вважаються боргові зобов’язання держави, які перевищують 60 % від ВВП.

Залежно від терміну  дії розрізняють короткостроковий (до одного року), середньостроковий (від  одного до п'яти років) і довгостроковий (п'ять і більш років) державний  борг. Найбільш важкими є короткострокові борги. По них доводиться протягом короткого часу виплачувати основну суму з відсотками. Таку заборгованість можна пролонгувати (продовжити), але це пов'язано з виплатою відсотків. Державні органи намагаються консолідувати короткострокову і середньострокову заборгованість, тобто перетворити її на довгострокові борги, відклавши на тривалий термін виплату основної суми й обмежуючись щорічною виплатою відсотків.

 

1.2 Механізм управління  державним боргом 

Безпосереднім напрямком зростання державної заборгованості є організація системи управління державним боргом. Під управлінням державним боргом розуміється сукупність заходів держави з виплати доходів кредиторам і погашення позик, визначення умов і випуску нових державних цінних паперів.

 Відповідно до Закону України «Про державний внутрішній борг України» управління державним внутрішнім боргом України здійснюється Міністерством фінансів України в порядку, погодженому з Національним банком України. Граничні розміри державного внутрішнього боргу України, його структура, джерела і терміни погашення встановлюються Верховною Радою України одночасно з прийняттям Державного бюджету України на наступний рік. Рахункова палата здійснює контроль за утворенням і погашенням державного внутрішнього боргу України.

Обслуговування державного внутрішнього боргу України здійснюється Міністерством фінансів України  через банківську систему України  шляхом проведення операцій з розміщення облігацій внутрішніх державних  позик, інших цінних паперів, їх погашення і виплаті доходу по них у вигляді відсотків та в іншій формі. Для фінансування витрат з розміщення, рефінансування, виплати доходу по погашенню боргових зобов'язань Уряду України в складі Державного бюджету України створений фонд обслуговування державного внутрішнього боргу України. У цей фонд зараховуються кошти в розмірі 50 %, отриманих від приватизації майна державних підприємств [5].