Вчення Платона про державу

     В «Законах» Платон виступає за змішаний вид державного ладу, в якому поєднуються елементи двох основних форм держави – монархії і демократії. Правильна організація держави, згідно Платону, повинна сочитати в собі обидва ці початки для досягнення помірності в питаннях політичної свободи і підкорення [5, 194с.].

     Вищезгадані міркування Платон використовує у ряді випадків при формуванні органів  і посадовців, передбачаючи поєднання  виборів з подальшим відсіваючим  жеребкуванням. Вибори, вироблювані  таким чином, займають середину між монархічним і демократичним пристроєм: державний пристрій взагалі повинен завжди дотримуватися середини. Організація державних властей в «Законах» Платона досить складна. Найвищим органом в державі є варта законів в числі 37 чоловік.

     Також передбачається обрання безлічі підлеглих цивільних і військових посадовців: агорономів (охоронці порядку на ринках), астеномів (охоронців порядку в містах), евфинів (здійснюють перевірки), стратегів і ін. Судових інстанцій для цивільних справ повинне бути три: першу утворює третейський суд за призначенням сторін; місцеві суди, де судді повинні бути призначений по долі; третя інстанція – верховний суд, у виборі членів якого повинні брати участь всі сановники держави. Для злочинців, караних смертною стратою, встановлювався особливий суд, що складається з «вартових законів» і «членів поради»[3, 160с.]. Справи ж про злочини проти держави повинні бути на розгляді всього Народного збору.  
 

     2.2 Вчення про закони держави 

     Велика  увага Платон уділяв питанню про  закон, який є одним з найголовніших у всій його системі політичних поглядів. Платон зв'язує поняття закону зі справедливістю. Платон вважав, що закон і порядок поняття тотожні. Закон – основна опора, на якій тримається держава. Захищаючи інтереси громадян, він все-таки на вищій меті має благо держави[10, 197с.].

     Закон повинен бути вищим за правителів, що є лише слугами закону. Проте Платон не абсолютизує роль закону, оскільки і останній має межі, обумовлені обмеженістю ситуацій, які він повинен регулювати, і специфікою історичної епохи, коли цей закон був доцільний.

     Нікому, під страхом смертної страти, не дозволяється порушувати закон. Платон указує два засоби, за допомогою яких закони виконуються: переконання і сила. При цьому відзначає, що законодавці часто забувають про перше і зловживають другим. За допомогою переконання держава повинна копітко і систематично виховувати у своїх громадян таку здатність, як уміння підкорятися[13, 198с.]. Здатність підкорятися філософ ставить вище за уміння володарювати. Право міняти закон Платон представляє володарям.

     Платон  розрізняє правильні і неправильні  закони. Правильні лише ті закони, які  встановлені ради загального блага  всієї держави в цілому, а не якоїсь вузької володарюючої групи.

     В «Законах» Платон основну ставку робить на детальні і суворі закони, які скрупульозно і жорстоко регламентують  публічне і приватне життя людей, визначаючи розпорядок дня і ночі.

     Платон, подібно Сократу, визнавав неможливим свідоме явне здійснення зла. Погані вчинки є результатом незнання, оскільки, знаючи блага, людина не може прагнути зла. Саме ж незнання може мати різні причини, і тому виділяють три його різні вигляд. По-перше, це може бути неведення, випадкова, безневинна помилка. По-друге, – незнання, сполучене з небажанням шукати знання або самовпевненим визнанням свого невідання знанням. По-третє, незнання, обумовлене затемненням розуму афектом або плотським жаданням.

     В «Законах» Платон формулює актуальний і до цього дня принцип невідворотності покарання за досконалий злочин. Взагалі ніхто ніколи не повинен залишатися безкарним за якою б то ні було вчинок, навіть якщо що вчинив його біг за межі держави.

     До  видів покарання він відносить: смерть, тюремний висновок, паличні удари, принизливі місця для сидіння і стояння або стояння біля святилищ на околиці країни; або покаранням повинна бути грошова пеня. Мета кримінального покарання полягає в попередженні повторення злочинів. Покарання приводить до досягнення цієї мети трояким способом: 1)виправленням самого злочинця, для якого воно є як би ліками, що зціляють його етичну недугу; 2) усуненням впливу поганого прикладу на співгромадян; 3)позбавленням держави від небезпечного, шкідливого члена.

     В діалозі «Закони», останньому своєму творі, Платон зображає «другий по гідності» державний лад, наближаючи останній до реальної дійсності грецьких полісів. Цей лад, зберігаючи деякі риси, що ріднять його в «Державі» (рівноправність жінок і чоловіків, суспільне виховання дітей і т. п.), саме і свої відмінні особливості: 1. допускається приватна власність (окрім земельної) і індивідуальна сім'я; 2. розподіл громадян на стани замінюється градацією по майновому цензу; 3. виробничі потреби землеробства передбачається повністю забезпечити за рахунок рабів; 4. передбачається «змішана форма» правління, що поєднує в собі елементи демократії, (вибори більшістю голосів) і монархії (заміщення посад по заслугах і гідності).

     «Закони»  є більш докладним політичним проектом, і це пояснюється крайнім недовір'ям Платона до людей і його прагненням все передбачити і визначити. Він хоче зв'язати волю правителів і громадян законодавством, яке повинне бути строгим. Замість абсолютного правління філософів, Платон пропонує незмінне законодавство, написане філософом для безумовного виконання.

      Розділ 3. Соціальний сенс утопії Платона 

     3.1 Обґрунтування Платона необхідності  соціальної нерівності 

     Як  вже було зазначено, виходячи з того, що люди помітно різняться за своїми здібностями, одні з них народжені для управління, інші — для військової справи, а решта — для землеробства й ремесла, Платон поділяв усе вільне населення в ідеальній державі на три стани: філософів, що керують державою; воїнів, покликаних воювати, боронити державу і лад у ній; та землеробів, ремісників і торговців, тобто всіх тих, хто займається господарською діяльністю. Раби не належать до жодного стану: вони є тільки знаряддям праці, яке здатне говорити.

     Отже, поділ праці у Платона є також підставою для соціального поділу суспільства. Філософи й воїни, на думку Платона, не повинні мати приватної власності, у них все має бути спільним. Щоб ці стани могли якнайліпше керувати державою і захищати її, вони мають бути цілковито вільними від виробничої праці й матеріальних клопотів. Засоби існування для вищих станів мусять постачати члени третього стану, а також раби. [3, 160c.]

     Із  тези, що людей від природи наділено неоднаковими здібностями, випливала  необхідність закріпити їх поділ за заняттями. Кожна людина, уважав Платон, мусить займатися тією діяльністю, яка найбільше відповідає її здібностям, не поєднуючи її з іншими видами діяльності. На це має бути пряма державна заборона. Але займаючись лише одним видом праці, людина інші свої потреби може задовольнити через обмін продуктами. Унаслідок цього з'являються ринок, торгівля і гроші.

     Платон  стверджує, що «людина — соціальна  тварина», акцентує увагу на обох частинах висловлювання. Платон досліджує типологію  особистості: тимократичну, олігархічну, демократичну та тиранічну. Ідеальним типом вважає аристократичний тип особистості, а решта можуть діалектично переходити один в один. [6, 6с.]

     Поняття «суспільство» ототожнюється спочатку у Платона з поняттям держави, потім суспільство, на його думку, розпадається, зовнішнім проявом чого є поляризація справедливості й несправедливості. Внаслідок своєрідного заперечення ця протилежність усувається, і суспільство повертається до вихідного стану. Тобто Платон намагається позбавити ідеальну державу можливості розвитку, залишаючи їй право лише функціонувати. На його думку, будь-які суспільні зміни є не прогресом, а регресом. Кругообіг державних форм і складає філософію історії Платона, яка є критикою неприйнятних для нього форм державного ладу.

     Отже, Платон був одним з перших, хто  спробував пояснити причини соціальної нерівності. На його думку, соціальна  структура суспільства створювалась внаслідок дії надлюдського розуму. Він вважав, що теорія управління державою має бути заснована на вивченні людини, а здорове суспільство не може складатися з людей, яких переслідують страх і невпевненість. 
 

     3.2 Вплив утопії Платона на європейську  історичну думку 

     Платон, мислитель давньої Греції, зробив суттєвий внесок у розвиток політико-правових уявлень, у теоретичну розробку проблем держави і права. Це обумовило його помітний вплив на наступних мислителів та його значне місце в історії політичних та правових вчень.

     Всесвітньо-історичне  значення духовної спадщини античної Греції  обумовлене тим, що давньогрецькі мислителі були першовідкривачами в багатьох галузях людського пізнання. Я маю на увазі не внесок античних греків в історію філософської, політичної та правової думки, а створення ними фундаменту і формування ідей та концепцій у різноманітних сферах теорії та практики. [1, 198c.]

     Завдяки давньогрецьким мислителям було зроблено перехід до раціонально-логічного  способу пізнання і пояснення  оточуючого світу та суспільних явищ. На цій новій теоретичній базі ними вперше було поставлено, розроблено і оформлено фундаментальні проблеми політико-правової тематики.

     Головні політичні та правові ідеї, концепції  і поняття теорії Платона стали  основою всієї європейської політичної та правової думки.

     Так Платон сформував основи політичної філософії, політології й етики сучасності. Його трактування влади, поділ і структуризація інститутів влади дотепер використовуються в політології у вигляді трьох галузей влади. Утопічні погляди, вплинули на формування соціалізму, марксизму й комунізму. А теорія вертикальної структури влади знайшла своє відбиття в сучасній ієрархії влади багатьох держав.

     Він, творчо використавши ідеї практично попередніх античних філософів, але, насамперед, орфиков, піфагорійців і Сократа, створив вчення, яке досі є джерелом філософської творчості представникам найрізноманітніших філософських шкіл і напрямків. Хтось приймав та приймає вчення повністю. Інші будують вже свої філософські системи. Треті сперечаються з Платоном, спростовують його, як "більшість філософів-матеріалістів, проте власні ідеї вони формулюють лише йдучи від Платона. Величезний вплив, хоча й опосередковане, вчення Платона справило на формування головних складових християнської філософії і християнського образу думки взагалі. [8, 72c.]

     Вчення  Платона про ідеї дозволило пізнішим дослідникам охарактеризувати його філософію як ідеалізм, бо Платон визнає існування ідеального незалежно від усвідомлення людини. Пізніше, вже йдучи від платонівської філософії, було створено вчення суб'єктивного ідеалізму, яке всі явища світу вбачає лише як похідні від людської свідомості і людської волі.

     Платон  заклав основу для філософських пошуків  кращого способу організації  людського суспільства, функціонування держави, права й влади.

     Його  вчення про державу було суперечливе  й містило досить спірні тези, зовсім незастосовні для сучасного людства. Але Платоном були оформлені основи європейської філософської й політичної науки, політичної культури й свідомості. Висока оцінка моральні якості громадян і введення розуміння суспільного блага актуально для побудови сучасної правової держави, цивільного суспільства з демократичними правами та свободами.

     ВИСНОВКИ 

     У своїх творах Платон говорить про  модель "ідеального", кращої держави. Ця модель не є опис якого-небудь існуючого  ладу, системи, а, навпаки, модель такої  держави, якої ніде і ніколи не було.

     Беручи  за основу ступінь користі в державних  правліннях, Платон виводить два різновиди  держав: правильні (аристократія та монархія) і неправильні (тимократія, олігархія, демократія й тиранія).

     Він був ідеологом афінської рабовласницької аристократії, де влада буде належати кращим – філософам, чия душа схильна до мудрості. Воїни будуть охороняти державу, а ремісники створювати предмети праці. Такий поділ обов'язків враховує уявлення Платона про троїстість душі та справедливість, як про благо, утворюване сполученням всіх цих трьох якостей. Ці його погляди представлені головним чином у діалозі "Держава".

     Надалі  політичні погляди Платона змінилися  й еволюціонували. В останньому діалозі "Закон" він більше приділяє увагу  праву й відкидає ідею аристократичного правління еліти. Тепер він бачив можливої для практичного застосування концепцію "другого за гідністю" державного ладу, що являв собою сполучення монархії та демократії. Родина та приватна власність є нормою, на відміну від "ідеальної держави" попередньої теорії, хоча державний комунізм залишається ідеалом. Ціль держави в "Законах" – установлення порядку, верховенства чеснот. Але в трактаті "Закони" Платон ближче підходить до інтерпретації політичного життя, малює реалістичну картину соціальної й політичної еволюції людства.