Філософія серця П.Юркевича

РЕФЕРАТ

 

З Філософії на тему:

 

Філософія серця П.Юркевича

 

                                               План

 

1.Загальна характеристика роботи.

 

2.Релігійна філософія П.Юркевича.

 

3.Практичні виміри філософії.

 

4.Висновок.

 

    Загальна характеристика  роботи.

 

   Актуальнiсть теми. ХХ ст. характеризується тенденцiєю до  формування

нової парадигми свiтосприйняття. Вiдбувається перегляд усталених

пiдходiв i оцiнок, утверджується дiалогiчне, плюралiстичне розумiння

iсторико-фiлософського процесу.  В iсторико-фiлософськiй науцi

зменшується кількість “бiлих плям”, оскiльки стало зрозумiлим, що

замовчування певних постатей або  явищ, так само як i применшення їх

ролi, веде до збiднення фiлософської думки, до звуження масштабiв

мислення.

 

   Творчiсть видатного українського  мислителя ХIХ ст. Памфiла Юркевича  є

яскравою сторiнкою в iсторiї вiтчизняної  фiлософської думки, i все ж,

незважаючи на зростаючу кiлькiсть  дослiджень, вона залишається ще

недостатньо вивченою i мало задiяною у сучасний культуротворчий процес.

Тимчасом справжнє вiдродження  українського суспiльства неможливе  без

повноцiнної духовної присутностi тих, хто зробив iстотний внесок у

нацiональну та вселюдську культурну  скарбницю.

 

   Отже, актуальнiсть дисертацiйного  дослiдження зумовлена насамперед

потребою розкриття цiлiсної картини  розвитку української фiлософiї,

необхiднiстю вивчення закономiрностей  її професiйного становлення i

впливу на духовнi процеси в суспiльствi. Повернення фiлософської

спадщини П.Юркевича в усiй глибинi допоможе українськiй фiлософiї у  її

поступi i самоусвiдомленнi, у визначеннi своїх джерел, що кореняться в

ментальностi українського народу, i свого  мiсця на аренi свiтової

фiлософської культури.

 

   Релiгiйна фiлософiя православ’я,  представником якої є П.Юркевич,  має

великий гуманiстичний потенцiал, тому що звернена до проблем людини, її

внутрiшнього свiту, особистiсного  вдосконалення, загальнолюдських

моральних цiнностей. У царинi релiгiйної фiлософiї долаються антагонiзми

мiж науковим знанням i релiгiйним одкровенням, утверджується дiалог i

спiвробiтництво мiж наукою i релiгiєю. Все це в умовах суспiльного

оновлення має велике теоретико-методологiчне i соцiально-практичне

значення.

 

   Останнiм часом стала  особливо актуальною проблема  специфiки

фiлософського знання та його функцiй. Це пов’язано iз введенням у

науковий обiг думок (часто нетрадицiйних) ранiше заборонених фiлософiв;

iз зняттям з фiлософiї iдеологiчної  заангажованостi та руйнуванням

стереотипiв мислення; з прагненням до подолання фрагментаризацiї

культури та вироблення цiлiсного  гуманiстичного свiтогляду, необхiдного

для виживання людства. Однiєю з  найхарактернiших рис духовної ситуацiї

сьогодення є визнання рiвноцiнностi найрiзноманiтнiших способiв

сприйняття i осягнення людиною  свiту. В цих умовах погляди П.Юркевича на

суть i призначення фiлософiї, на спiввiдношення рацiонального i

позарацiонального, розуму i серця, знання i вiри виявляються дуже

цiнними. Вони спiвзвучнi з теперiшнiми пошуками “нової” рацiональностi,

-----> Page: “нової”  рацiональностi,

вiдповiдають назрiлiй iсторичнiй  необхiдностi гуманiзувати мислення, а

тому викликають неабиякий фiлософський iнтерес. Актуальнiсть дослiдження

не в останню чергу визначається проведенням аналiзу фiлософiї П.Юркевича

на основi цiлiсного пiдходу, що дозволяє показати цю фiлософiю в новому

свiтлi, уникнути поширених однобiчностей  у її трактуваннi.

 

   Зв’язок роботи з науковими  програмами, планами, темами. Напрям

дослiдження пов’язаний з планами  науково-дослiдної роботи кафедри

iсторiї фiлософiї Львiвського  державного унiверситету iмені Iвана

Франка, зокрема з галузевими темами “Iсторiя української фiлософiї”,

“Антропологiчно-концептуальнi засади оновлення змiсту середньої i вищої

гуманiтарної освiти”, а також з  державними програмами розвитку

соцiально-гуманiтарної освiти.

 

   Об’єктом дослiдження є  фiлософська спадщина П.Юркевича  в контекстi

тих основних процесiв i тенденцiй, що спостерiгалися у вiтчизнянiй i

захiдноєвропейськiй фiлософiї другої половини ХIХ ст.

 

   Предметом дисертацiйного  дослiдження є концепцiя фiлософiї

П.Юркевича: фiлософське свiтосприйняття i його цiлiснiсть, природа

філософської рацiональностi, основнi завдання i функцiї фiлософiї, її

вiдношення до iнших форм суспiльної  свiдомостi. Предметом особливої

уваги стала “фiлософiя серця” П.Юркевича, а також обгрунтування  ним

практичних можливостей фiлософiї.

 

   Мета i завдання дослiдження.

 

Метою дослiдження є виявлення та аналiз сутнiсних особливостей концепцiї

фiлософiї П.Юркевича. Цiлiснiсть i несуперечливiсть  фiлософування

П.Юркевича автор прагне показати на тлi доби — не лише у контекстi

вiтчизняної фiлософiї, а й враховуючи деякi моменти кореляцiї iз

захiдноєвропейською культурою.

 

   Для досягнення поставленої  мети передбачається вирiшення  ряду

завдань:

 

— визначити характер взаємодiї  мiж фiлософiєю i наукою, а також  розкрити

специфiку фiлософської рацiональностi у розумiннi П.Юркевича;

 

— виявити критерiї оцiнки П.Юркевичем  фiлософських систем (iдеалiзму та

матерiалiзму);

 

— проаналiзувати спiввiдношення знання i вiри у релiгiйнiй фiлософiї

П.Юркевича; 

 

— розкрити роль серця, емоцiйного  начала у фiлософському пiзнаннi;

 

— обгрунтувати практичний характер фiлософiї в концепції П.Юркевича;

 

— з’ясувати iдейнi та теоретичнi джерела  фiлософiї П.Юркевича, показати

її спадкоємнiсть щодо вiтчизняної  фiлософської традицiї i значимiсть для

розвитку української духовностi.

 

     Наукова новизна одержаних  результатiв.

 

 Наукова новизна пов’язана  з самою постановкою проблеми  та

запропонованими методами її вирiшення. Вперше на основi цiлiсного

пiдходу всебiчно проаналiзовано концепцiю фiлософiї П.Юркевича, а  також

здійснено:

 

— залучення у науковий обiг  малодослiджених педагогiчних праць

П.Юркевича, що представлені  як складова загально-фiлософської концепцiї

мислителя;

 

— розкриття змiстового зв’язку  теоретико-пiзнавальних i

цiннiсно-свiтоглядних позицiй П.Юркевича з основними корелюючими

тенденцiями у вiтчизнянiй i свiтовiй  фiлософiї;

 

— подальший розвиток i обгрунтування  думки про кордоцентризм фiлософiї

-----> Page:

[0] 1 [2] [3] [4] [5] [6] [7]

0 [1] [2] [3] [4] [5] [6] [7] i обгрунтування думки про кордоцентризм фiлософiї

П.Юркевича, що розглядається  у нерозривнiй єдностi з релiгiйним

характером фiлософування;

 

— аналiз спiввiдносних  понять “розум” i”розсудок”, “поняття”  та “iдея”;

уточнено змiст понять “серце”, “загальнолюдська свiдомiсть”, встановлено

їх роль у гносеологiї  П.Юркевича.

 

    Наукова  новизна може бути конкретизована  у наступних положеннях, які

виносяться на захист:

 

1. Фiлософiя в концепцiї  П.Юркевича включає науковiсть  як необхiдний

чинник, але виходить за межi науки, є багатшою i складнiшою  формою

духовного життя i має  ряд точок зiткнення з релiгiєю; “зустрiч” науки i

релiгiї у сферi фiлософiї уможливлює несуперечливе  спiвiснування й

органiчний синтез трьох  основних форм суспiльної свiдомостi.

 

2.  Ідеал П.Юркевича  — фiлософiя, вiльна вiд обмежень iдеалiзму та

матерiалізму, яка  виходить з онтологiчної єдностi iдеального  та

матерiального начал, гносеологiчної доповнюваностi  апрiорних  та

апостерiорних складових  пiзнавальних актiв свiдомостi.

 

3. Поряд з рацiональним iснує емоцiйне осягнення свiту, що здiйснюється

через серце i є первинним  та глибинним способом свiтосприйняття,

забезпечує його цiлiснiсть.

 

4. Розум i серце,  знання i вiра в концепцiї П.Юркевича  поєднується в

металогiчному синтезi, i тим самим знiмається суперечнiсть  мiж

рацiоналiзмом та iррацiоналiзмом, утверджується нове, розширене

розумiння фiлософської рацiональностi.

 

5. Цiлiснiсть фiлософiї  визначається також її “практичнiстю”,

зверненiстю до проблем  суспiльного й iндивiдуального людського  буття та

його вдосконалення; яскравим виявом практичних можливостей  фiлософiї є

фiлософiя моралi та фiлософiя освiти П.Юркевича.

 

6. Цiлiснiсть i духовнiсть  виділені П.Юркевичем в якості  найважливiших

рис фiлософiї, що зумовлюють її життєвiсть; його власна творчість, що

розгортається в  руслі екзистенційно-кордоцентричної  лінії філософування,

відповідає зазначеним вимогам і завдяки цьому зберігає своє значення для

сучасної культури.

 

    Результати  дисертацiйного дослiдження доцiльно  використати:

 

— при написаннi науково-методичних посiбникiв з iсторiї фiлософiї,

курсових i дипломних  робiт;

 

— у вузiвських курсах з iсторiї української фiлософiї, культури,

педагогiки;

 

— при укладаннi лекцiй i спецкурсiв з етики, фiлософiї  освiти, фiлософiї

релiгiї;

 

— при розробцi нових  методiв викладання фiлософiї;

 

— у навчально-виховнiй  роботi.

 

Аналiзується феномен  загальнолюдської свiдомостi, iдея якої (як

свiтової, єдиної, всезагальної) має давнi коренi у фiлософських вченнях

та релiгiях свiту. П.Юркевич розглядає загальнолюдську  свiдомiсть як

своєрiдне синкретичне  втiлення найрiзноманiтнiших форм духовної

дiяльностi, що є спiльною  основою буденної свiдомостi, релiгiї, моралi,

науки i фiлософiї. Вiдповiдно  до цього фiлософiя не протиставляється

iншим формам суспiльної  свiдомостi, а включає їх у себе  в прагненнi

наблизитися до конкретної людини з її багатим життєвим свiтом, виконує

важливу функцiю узгодження, iнтеграцiї всiх форм людського  досвiду —

пiзнавального, практичного  й цiннiсного. Автор вбачає заслугу i

-----> Page: авального,  практичного й цiннiсного. Автор  вбачає заслугу i

новаторство П.Юркевича в тому, що вiн намагався збагнути фiлософське

пiзнання в усiх  його багатогранних виявах — як аспект життя, складову

культури. У часи кризи фiлософiї Юркевич передбачив подальшi шляхи її

розвитку, здiйснив  у своїй творчостi варту уваги  сучасних фiлософiв

спробу синтезу  об’єктивного i суб’єктивного, науково-теоретичного i

цiннiсносвiтоглядного.

 

З розумiння фiлософiї  як внутрiшньої цiльностi духу, для  якої iстина має

не вiдчужено-теоретичне, а живе, сутнiсне значення, випливають критерiї

оцiнки П.Юркевичем  фiлософських систем. Найбiльш спорiдненим

П.Юркевичевi є платонiзм, який все ж переосмислюється ним  в

особистiсно-теїстичному  дусi. До представникiв справжньої, “живої”

фiлософiї П.Юркевич  зараховує також Беме, Лейбнiца, Сведенборга.

Фiлософiю Арiстотеля, Спiнози, Гегеля вiн вiдносить (не завжди

обгрунтовано) до механiстичного свiтоспоглядання, холодний безособовий

об’єктивiзм якого  є, на його думку, свiдченням нежиттєвостi.  У Гегеля

П.Юркевич не приймає  панлогiзму, однобiчного трактування iдеї, у Канта —

скептицизму та агностицизму, рiзкого протиставлення сутностi i явища,

теоретичного i практичного  розуму. Вiн проникливо вiдзначає  недолiки

iдеалiстичної фiлософiї  в цiлому, яка має нахил до  ототожнення духу i

свiдомостi та розмежування мiж емпiричним і метафiзичним знанням,

силкується вивести  знання про свiт з начал та iдей  чистого апрiорного

мислення. Заслуга  протилежного фiлософського напрямку — реалiзму

(крайнiм виявом  якого П.Юркевич вважає матерiалiзм) в тому, що вiн

звертає увагу на тi факти i методи, якими нехтує iдеалiстична фiлософiя,

захищає цiннiсть  науково-дослiдного знання дiйсностi.

Вульгарно-механiстичний  матералiзм (представлений, зокрема, у  працях

М.Чернишевського) заперечує  духовно-iдеальне начало у свiтi, зводить

вищi форми буття  до нижчих (психiку до фiзiологiї, духовне  до

матерiального i т.iн.), а тому ще бiльше, нiж iдеалiзм, не вiдповiдає

всебiчним iнтересам духу. Дисертант робить висновок, що П.Юркевич на

пiдставi об’єктивного аналiзу позитивних i негативних сторiн iдеалiзму й

матерiалiзму приходить  до заперечення будь-яких крайнощiв  у

фiлософуваннi, до  утвердження єдностi матерiалiстичних  та iдеалiстичних

пiдходiв у поясненнi дiйсностi i визнання того, що зведення Храму iстини

вимагає зусиль усього людства у всебiчному розкриттi його духовних

можливостей.

 

   

 

    Релігійна  філософія.

 

ф

 

ф

 

ъ

 

гословської традицiї. Мислитель розвинув погляди на вiру як на особливу

пiзнавальну силу людського духу, яка, утверджуючись  переважно в серцi,

знаходить опертя й  у розумi. Вiн не приймає Кантового  визнання вiри

слiпою i несвiдомою, вважаючи, що вiра народжується не тiльки iз

суб’єктивних потреб людини, але також iз пiзнання природи  речей; вона

доповнює прогалини  точного знання i засвоєння її iстин вимагає серйозної

розумової працi. З  огляду на це дисертант не погоджується з висновками

Д.Чижевського про  те, що П.Юркевичевi не вдалося обгрунтувати згоду