Змішана економіка її суть та особливості

• ^{Значна частка національного доходу молодих національних держав переходила в руки колишніх метрополій. Причому траплялися випадки, коли ця частка була більшою, ніж нові надходження від іноземних держав;}
• ^{Поглиблювалася колоніальна структура економіки і диспропорціональний розвиток галузей виробництва, оскільки іноземний капітал, передусім той, що надходив у формі прямих інвестицій, вкладався в галузі, що характеризували економіку молодих національних держав як сировинний придаток економіки колишніх метрополій;}
• ^{Іноземний капітал протидіяв розвитку прогресивних тенденцій в економіці, зокрема усуспільненню засобів виробництва, в тому числі і формуванню державного сектора в національних господарствах молодих країн.}

       ^{Ці  та інші несприятливі для формування більш  прогресивних економічних  систем умови не могли  зникнути самі по собі. їх потрібно було крок за кроком долати шляхом здійснення соціально-економічних перетворень. Хоча ці останні в силу певних причин в різних країнах були різними за строками, формами, методами та глибиною, проте в них можна віднайти багато чого спільного. Таким спільним є: формування державного сектору економіки, здійснення індустріалізації, реформування сільського господарства, розв'язання соціальних проблем.}

       ^{Формування  державного сектора  в економіці країн, що розвиваються здійснювалося  трьома шляхами:}

• ^{шляхом націоналізації власності іноземних монополій. Молоді національні країни в першу чергу націоналізували велику промисловість, електростанції, зв'язок, транспорт, банки і цим отримали дійові важелі впливу на економічний розвиток. Вкупі із такими засобами обмеження та контролю за діяльністю іноземного монополістичного капіталу, як податкова, митна і валютна політика, ліцензування, створення підприємств, укладання концесійних угод тощо, націоналізована власність забезпечувала урядам молодих національних країн можливість ефективного впливу на процес суспільного відтворення;}
• ^{шляхом будівництва нових підприємств за рахунок коштів державного бюджету. Це головним чином великі об'єкти видобувної та обробної промисловості, енергетики;}
• ^{шляхом створення спільних з іноземними компаніями підприємств та придбання контрольних пакетів акцій в дочірніх підприємствах іноземних компаній.}

       ^{В результаті всіх названих заходів в країнах, що розвиваються, питома вага державного сектора  економіки становить  сьогодні 60-85 %. А це дозволяє урядам не тільки більш ефективно контролювати стан справ в економіці але й розвивати її цілеспрямовано, виходячи з національних інтересів.}

       ^{Одним із таких інтересів  виступає індустріалізація, тобто піднесення ролі промисловості  в народному господарстві, модернізація існуючих і створення нових промислових підприємств, переведення всіх інших галузей (передусім сільського господарства) на сучасну технічну основу. І хоча сьогодні країни, що розвиваються, мають різний рівень індустріального розвитку, всі вони після здобуття незалежності стали більш індустріальними. Серед них навіть появилися так звані нові індустріальні країни. За рівнем економічного розвитку країни, що розвиваються, прийнято поділяти на такі групи:}

• ^{Нові індустріальні країни, що постійно вдосконалюють своє виробництво, впроваджують нові технології, виробляють конкурентоспроможні товари і цим тіснять на світовому ринку промислово розвинуті капіталістичні держави. Це передусім країни Південно-Східної Азії: Південна Корея, Гонконг, Сингапур, Тайвань, Малайзія, Тайланд, Індонезія, та Латинської Америки: Аргентина, Бразилія;}
• ^{Краши-експортери енергоресурсів з активним платіжним балансом і високим доходом на душу населення, великим природно-ресурсним потенціалом і важливою роллю на капіталістичному ринку енергетичної сировини. До цієї групи відносяться Бруней, Ірак; Іран, Катар, Кувейт, Лівія, Об'єднані Арабські Емірати, Саудівська Аравія, Бахрейн і ін.;}
• ^{Чисті експортери енергоресурсів, але з переважно пасивним платіжним балансом та середнім доходом на душу населення (1000 дол. США). Це передусім Алжир, Болівія, Венесуела, Габон, Єгипет, Камерун, Конго, Перу, Сірійська Арабська Республіка, Туніс, Еквадор, Гватемала, Парагвай і ін.;}
• ^{Країни з великими територіями і населенням, могутнім природно-ресурсним потенціалом, але низьким рівнем ВВП на душу населення (300 дол. США). До цієї групи відносяться Індія, Пакистан і ін.;}
• ^{Найменш розвинуті країни, так звані країни четвертого світу, в яких виробляється 100-120 дол. ВВП з розрахунку на душу населення і мають гострі соціальні проблеми. До них відносять більшість країн Африки, деякі країни Азії (Бангладеш, Шрі-Ланка, Афганістан, Непал, Йемен), низку країн Латинської Америки (Гаїті, Гондурас, Нікарагуа, Санто-Домінго і ін.). Таких країн близько 60, і всі вони наштовхуються на серйозні труднощі, породжені не тільки обмеженістю фонду нагромадження, але й вузькістю внутрішнього ринку, низьким рівнем професійної підготовки кадрів, відносно вагомими залишками докапіталістичних укладів, особливо в сільському господарстві.}

       ^{Соціально-економічні перетворення в країнах, що розвиваються, включають в себе радикальне реформування сільського господарства на користь селян. Необхідність у реформах зумовлена, по-перше, тим, що молоді національні держави, будучи аграрними, як правило, не могли, а окремі з них і сьогодні не можуть, забезпечити себе продуктами харчування. По-друге, потреба здійснити аграрні перетворення зумовлена пануванням в сільському господарстві докапіталістичних виробничих відносин, які гальмують розвиток продуктивних сил не тільки на селі, але й в масштабі всього суспільства.}

       ^{Справа  в тому, що у переважній більшості молодих  національних країн  у сільському господарстві збереглися міцні  позиції общинного  укладу. Причому в  окремих з них, передусім в Африканських країнах, він виступав у родоській племінній формі. Базуючись на общинній власності і натуральному господарстві, цей уклад не міг забезпечити потреби населення у продовольстві. Якщо його не реформувати, то він довго еволюціонуватиме або в напрямі дрібнотоварного укладу, який базується на приватній власності та особистій праці безпосередніх виробників, або в напрямі феодального чи напівфеодального укладу, що базується на феодальній власності і різноманітних формах докапіталістичної ренти. Цим архаїчним укладам відповідали такі ж архаїчні класи, які слід було переконати, мобілізувати, організувати на прогресивні перетворення, в тому числі на подолання панування в цих країнах іноземних аграрних компаній.}

       ^{Аграрні перетворення, таким  чином, включали в  себе заходи антифеодального та антимонополістичного спрямування. В результаті їх здійснення підривалося феодальне землеволодіння, націоналізувалися або ставилися під контроль іноземні аграрні фірми. В багатьох країнах в ході аграрних реформ всіляко стимулювалося створення кооперативних підприємств, а також перетворення націоналізованих господарств іноземних колоністів і місцевих землевласників у державні на зразок колишніх наших радгоспів.}

       ^{Уряди молодих національних держав беруть на себе відповідальність за зростання темпів виробництва, прогресивні зміни в галузевій структурі, індустріалізацію, проведення радикальних аграрних реформ, пошук коштів для нагромадження, обмеження та ліквідацію експлуатації іноземним капіталом, подолання негативних тенденцій світового капіталістичного господарства, підвищення матеріального та культурного рівня життя народу. Крім того, вони розробляють і впроваджують плани економічного розвитку, які при всіх їх недоліках і прорахунках сприяли прискоренню руху по шляху до економічної незалежності. Усе це є свідченням того, що в молодих національних державах є ті основні ознаки, які на думку багатьох вчених характеризують змішану економіку.}

       ^{Причому в ряді країн соціально-економічні перетворення були настільки  глибокими, що дали підстави їх керівництву говорити про некапіталістичний  шлях розвитку - шлях соціалістичної орієнтації". Щоправда, вибору, а  ще більше реалізації цього шляху активно  протидіяли і протидіють сьогодні колишні метрополії, іноземний капітал і так звана компрадорська буржуазія. Вони намагаються за будь-яких обставин зберегти країни, що розвиваються, в рамках світової капіталістичної системи господарства Як визнавав ще в кінці 60-х років відомий американський економіст Г.Кан, приклад соціалістичних країн може стати звабливим для країн, що розвиваються, оскільки він демонструє окремі переваги соціалістичного шляху розвитку. Інший американський економіст У. Ростоу навіть застерігав, що для капіталізму є небезпечним соціалістичний метод господарювання, оскільки дозволяє у гранично короткий строк перевести країну з відсталої у передову. А це означало б втрату колишніми метрополіями можливості експлуатувати країни, що розвиваються.}

       ^{Не слід ототожнювати країни соціалістичної орієнтації з країнами, що здійснюють перехід від докапіталістичних укладів до соціалізму. В перших з них на відміну від других відсутні соціалістичні перетворення. В них швидко формуються капіталістичні виробничі відносини, діють економічні закони капіталізму і докапіталістичних економічних укладів, країни об'єктивно тяготіють до світової капіталістичної системи господарства, але зміст їхніх соціально-економічних перетворень може послужити передумовою для поступового вступу у перехідний період від докапіталістичних або незрілих капіталістичних відносин до соціалізму.}

       ^{Перехід цих країн до соціалізму від докапіталістичних  форм виробництва  в певній мірі може стимулюватися тим, що історія вже  знає подібні переходи. Скажімо, народи районів Середньої Азії, окремих районів Закавказзя та Крайньої Півночі при всебічній підтримці Радянської Росії змогли включитися у перехідний період від феодальних відносин до соціалізму, обминувши капіталізм. При допомозі Радянського Союзу стала на шлях побудови соціалізму, обминувши капіталізм Монгольська Народна Республіка. Всі вони в короткі строки ліквідували історичну відсталість і досягли відносно великих успіхів у соціально-економічному розвитку.}

       ^{Щоправда, в сучасних умовах у зв'яжу з відновленням капіталістичних відносин на теренах колишнього СРСР і колишніх соціалістичних країн Східної Європи можливості світової соціалістичної системи господарства щодо надання допомоги країнам соціалістичної орієнтації значно скоротилися. Цим останнім доводиться розрахувати головним чином на свої власні сили і набутий людством досвід.}

       ^{2.2 Моделі змішаної економіки}

• ^{Німецька модель «змішаної економіки»}

       ^{Неоліберальній  моделі «соціально-ринкового  господарства» (синтезу  «вільного» і соціальне  спрямованого суспільного ладу), яка втручання держави в економіку визнавала лише способом удосконалення механізмів функціонування капіталізму, німецькі соціал-демократи протиставили модель «змішаної економіки» («змішаного економічного ладу»), що в ній державне втручання розглядалося як засіб переходу до соціалізму. Її авторами були X. Дайст та Г. Вайссер — ідеологи і теоретики СДПН. В основу моделі було покладено теорію «економічної демократії» (уточнену концепцію «господарської, індустріальної демократії» Р. Гільфердінга і Ф. Нафталі).}

       ^{«Соціально-ринкова» економіка базувалась на вільній конкуренції  приватних фірм, але  посилення концентрації виробництва сприяло  розвитку державної, кооперативної та інших форм власності. Це покликало до життя  нові форми конкурентної боротьби — між підприємствами різних суспільних секторів. Назріла необхідність перегляду неоліберальної моделі розвитку.}

       ^{Основними ланками німецької  моделі «змішаної  економіки» стала  економічна влада (а  не власність) і суспільний контроль над нею. Саме вони були об'єктом реформування. Формування «економічної демократії» трактувалось як:}

       ^{— створення альтернативної щодо капіталу влади;}

       ^{— поділ відповідальності між сторонами, що беруть участь в управлінні;}

       ^{—оприлюднення прийнятих рішень як в межах підприємства, так і на державному рівні;}

       ^{— створення системи  самоконтролю;}

       ^{— запобігання зловживанням економічною владою.}

       ^{Новий лад мав увібрати все краще, що дав  національний історичний досвід: за економічною  базою, системою власності  — капіталізм, за морально-духовними  та інституціональними принципами — соціалізм.}

       ^{За  капіталізмом закріплювалась функція забезпечення ефективного розвитку економіки, економічного зростання. Соціалізм  мав забезпечувати  постійне підвищення рівня добробуту, соціальної справедливості і якості життя, коли задоволення вимог соціалістичного сектора гарантується і контролюється державою.}