Заробітна плата сутність, форми, системи

    Індексації  підлягає також заробітна плата, що виплачується працівникам, для яких підприємство не є основним місцем роботи, тобто сумісникам. При цьому за сумісництвом індексується тільки частина заробітної плати, яка з урахуванням зарплати за основним місцем роботи знаходиться у межах прожиткового мінімуму. [3, с.90]

    Виплата сум індексації грошових доходів  здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню:

    1) підприємства, установи та організації  підвищують розміри оплати праці  у зв'язку з індексацією за  рахунок власних коштів;

    2) підприємства, установи та організації,  що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету;

    3) об'єднання громадян підвищують  розміри оплати праці за рахунок  власних коштів;

    4) індексація пенсій, страхових виплат, що здійснюються відповідно до  законодавства про загальнообов'язкове  державне соціальне страхування,  інших видів соціальної допомоги  провадиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування та коштів державного бюджету;

    5) індексація допомоги по догляду  за дитиною до досягнення нею  трирічного віку особам, не застрахованим  у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, допомоги на дітей одиноким матерям, державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, щомісячної грошової допомоги малозабезпеченій особі, яка проживає разом з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним провадиться за рахунок коштів бюджету того рівня, з якого фінансується виплата відповідного виду допомоги;

    6) індексація стипендій особам, які  навчаються, провадиться за рахунок  джерел, з яких вони сплачуються. [18]

 

2.2. Проблеми регулювання заробітної плати

 

    Одна  з основних проблем у сфері  оплати праці - хронічне зменшення реальної заробітної плати основної маси працюючих. Хоча в деяких сферах діяльності і вдавалося компенсувати інфляційний падіння заробітної плати, але люди, одержують середню (або менше середньої) заробітну плату, постійно програють жорстоку гонку з цінами.

      Постійне зменшення реальної  заробітної плати призвело, як вже зазначалося, до появи масової бідності та злиднів.

      Результати реформування української економіки свідчать про негативні наслідки фактичного виходу держави зі сфери регулювання відносин у сфері оплати праці, що поряд із лібералізацією цінової політики призводять до унеможливлення застосування ефективних механізмів зростання доходів, так і заробітної плати працівників. [12, с.171]

    Як  свідчать проведені дослідження, внаслідок  неефективної державної політики щодо регулювання оплати праці, темпи зростання номінальної на реальної заробітної плати за 2007-2010 рр. мають значну розбалансованість (див. додаток Д) та характеризуються ознакою: при зростанні номінальної заробітної плати у 5,87 разу, реальна заробітна плата зросла лише у 1,29 разу. [20] Проблематика оплати праці в Україні характеризується також такими негативними тенденціями: 

1. внаслідок ринкових економічних реформ відбулися  суттєві зміни в розмірах диференціації заробітної плати за галузями, видами економічної діяльності та всередині них;
2. темпами зростання заробітної плати у сфері послуг (зокрема, фінансів, кредитування та страхування) більш ніж удвічі перевищили темпи зростання в цілому по Україні та у 1,5 разу в реальному секторі економіки. [20]

 

    Проблематика  оплати праці в України турбує вчених-економістів на науковців, як у фундаментальному, так і в прикладному напрямах досліджень. Різні точки зору щодо вирішення цієї проблеми та шляхи її розв’язання пронодують Д.П. Богиня, В.М.Гончаров, О.В, Додонов, А.М Колот, Н.Д. Лук’янченко, В.М. Новиков, О.М. Новикова та ін.

    У той же час невирішеними залишаються  проблеми оцінки збалансованості між  купівельною спроможністю заробітної плати та зростанням цін зі зростанням як рівня мінімальної заробітної плати, так і номінальної заробітної плати в Україні.

    Неконтрольовані процеси в ціноутворенні не дозволяють підвищувати реальні доходи працівників у порівнянні зі статистичним (номінальним) зростанням заробітної плати. [12, с.172]

    Відсутність ефективних механізмів підвищення реальних доходів та збереження низької вартості робочої сили не сприяє відтворенню основних функцій заробітної плати (зокрема, мотиваційної та стимулюючої) та призводить до зростання її диференціації між галузями та видами економічної діяльності.

    В Україні існують проблеми відповідності  державної соціальної політики в питаннях оплати праці можливостями економіки та бюдженим видаткам (табл.. 2.1)

 

     Таблиця 2.1

    Динаміка  реальної заробітної плати в Україні  у 2000-2007 рр.

    порівняно з номінальною та індексом споживчих цін [20] 

 
 

      Впродовж 2000-2007 рр. темпи зростання  реальної заробітної плати були  досить повільними у порівнянні  не тільки з номінальною заробітною  платою. Як і в 2000 р., динаміка  реальної заробітної плати була нижчою, ніж динаміка індексу споживчих цін.

    Ці  тенденції дають підставу стверджувати, що незважаючи на існуючу позитивну динаміку, зростання заробітної плати в Україні, купівельна спроможність працюючих громадян щорічно знижується, про це свідчать порівняння з індексом споживчих цін у 2007р.

    По-перше. Якщо оперувати динамікою зміни  основного економічного показника  – валового внутрішнього продукту (ВВП) – то зміною середньої заробітної плати, то можна констатувати, що в  Україні рівень середньої заробітної плати не пов’язаний із ефективністю роботи економіки та є, швидше за все, не економічною, а статистичною дефініцією. При тому, що аналізований період середньорічні темпи зростання ВВП складали від 12,1% у 2004р. до 2,7% у 2005р., темп прирості як номінальної, так і реальної заробітної плати значно відрізняється від зміни ВВП (табл. 2.2).

    Таблиця 2.2

    Зміна динаміки заробітної плати та ВВП в Україні у 2000-2007 рр.[20] 

 
 

    Таким  чином можна констатувати, що в Україні спостерігається значна розбалансованість між зміною основного показника економічної діяльності та рівнем заробітної плати.

    По-друге. Статистичне зростання заробітної плати не пов’язується із поліпшенням економічної діяльності, а є наслідком чергового підвищення рівня мінімальної заробітної плати (МЗП), темп зростання якої є підставою статистичного зростання заробітної плати. Але при такому підвищення, якщо погіршується робота економіки, традиційним заходом для суб’єктів господарювання щодо встановлення розміру ставок у відповідності до перерахунку за єдиними тарифними сітками та норм галузевих угод є скорочення певної кількості працівників та (або) фонду робочого часу.

    По-третє. За умови дії чинного законодавства в Україні регламентувати чутке співвідношення між зміною результатів економічної діяльності та видатками на оплату праці неможливо, оскільки в країні існують вільні механізми ціноутворення, регулювання стосунків між роботодавцями та найманими працівниками у сфері оплати праці, вільне право роботодавців визначати питому вагу фонду оплати праці в структурі собівартості продукції. Тобто фактично відсутній контроль з боку держави за станом оплати праці та цін.

    Концептуальною  проблемою в Україні є обмеження  сфери державного втручання у  систему регулювання оплати праці (за винятком мінімальних державних гарантій та регулювання оплати праці в бюджетній сфері  та в державних підприємствах). Це унеможливлює виконання більшості положень Концепції, задекларованих із метою обґрунтування зростання заробітної плати як економічної категорії разом із зростанням самої економіки.

    Як  наслідок, за період 2000-2007 рр. в Україні  у порівнянні з індустріально  розвинутими країнами, незважаючи на значне зростання основного економічного показника (ВВП), середньої заробітної плати та мінімальної заробітної плати, що призводило до зростання індексу споживчих цін, матеріальних витрат у собівартості, «деградації» всіх функцій заробітної плати. При цьому, якщо частка оплати праці у ВВП складала в Україні 42,3% у 2000 р. та лише 49,8% у 2007р., то в індустріально розвинутих країнах вона значно вища (наприклад, 59,8% у США, 58,5% у Швеції, 56,5% в Японії, 54,4% у Великій Британії, 52,7% у Німеччині, 51,9% у Франції). Розмір середньої заробітної плати в Україні у 20-25 разів нижчий, ніж у цих країнах та в 1,8 разу нижчий ніж у Китаї, де майже в 40 разів більше робочої сили, у 2,49 разу – на Філіппінах, у 1,4 разу – в Індії, у 2,06 разу – у Росії (тобто в тих країнах, які належать до однієї з Україною групи за рівнем ВВП на душу населення від 3126 до 9655$ на рік) [20].

    За офіційними даними Держкомстату України, у 2006 р. 50,9% населення отримали дохід нижче прожиткового мінімуму. За підсумками грудня 2005 р. 10,7% найманих працівників (1,1 млн. осіб) що відпрацювали неповну норму робочого часу, нарахована заробітна плата, нижча за мінімальну (332 грн.), а 26,5% - в межах від 332 до 453 грн. (прожитковий мінімум).

    Це  дає підставу констатувати, що існуючі  державні стандарти та гарантії в  сфері оплати праці для значної  частки населення не забезпечують можливості заробляти собі на життя працею, щоб «мати право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло», як це проголошено в статтях 43 та 48 Основного закону України – Конституції України. [22].

    Необґрунтовано  низький рівень мінімальної заробітної плати є не менш гострою проблемою. В Україні основою регулювання розмірів номінальної заробітної плати є мінімальна заробітна плата (МЗП). Основою оцінки дієздатності МЗП як регулятора номінальної заробітної плати є показник її співвідношення з прожитковим мінімумом та фактично досягнутим рівнем номінальної заробітної плати.