Загальна характеристика процесу реструктуризації підприємств

Відсутність ясності  та стабільності законодавчого середовища та урядової політики на перспективу  викликало застосування реактивних (пасивних чи захисних) способів реструктуризації. Міністерство економіки України 18.06.96 затвердило “Методичні рекомендації щодо проведення реструктуризації державних підприємств”, які фактично передбачали проведення реактивної реструктуризації державних підприємств, яка включала зменшення кількості робочої сили, зменшення реальної заробітної плати та утримання її на низькому рівні, зменшення соціальних та виробничих активів, що не використовуються, закриття збиткових продуктових ліній, перехід на дешеві фактори виробництва та поділ великих науково-виробничих комплексів на окремі юридичні особи з наступним реформуванням за власним планом приватизації.

Реактивна реструктуризація дійсно призводила до короткотермінового результату для підприємства, що її здійснило, але у випадках, особливо з великими підприємствами, мало втрати в конкурентоспроможності в довготерміновій перспективі на світових ринках.

Початком реструктуризаційних  процесів в Україні можна вважати  приватизацію державних підприємств  що проводилася в нестабільній економіці, де стара політична і господарська еліти намагалися створити штучні псевдо ринкові структури, зберігши та зміцнивши тим самим свою колишню владу. Саме на цьому етапі термін «реструктуризація» частіше всього асоціювалася з терміном «приватизація» та фактично були синонімами.

Приватизація визнається як відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить АР Крим, на користь фізичних та юридичних осіб з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та

Більшість підприємств  виявилися не готовими працювати в ринкових умовах: неефективний внутрішній механізм і структура господарювання не дозволяють протистояти конкуренції, підвищувати рівень доходності діяльності і вирішувати проблему виживання.

Така форма  реструктуризації малоефективна, ще й  тому, що новий власник отримує нерентабельне підприємство з застарівшим обладнанням, високим рівнем його зносу, а держава використовує кошти від продажу таких об’єктів не на розвиток та перебудову економіки країни, а на інші цілі, такі як покриття дефіциту бюджету.

Так як теперішні  власники підприємств бажають отримувати результат від інвестованих коштів на придбання таких об’єктів, то подальшою метою проведення реструктуризації є створення повноцінних суб'єктів  підприємницької діяльності, здатних  ефективно функціонувати за умов переходу до ринкової економіки та виробляти конкурентоспроможну продукцію, що відповідає вимогам національного та світового ринків.

Українські  підприємства проводили такі види реструктуризації як злиття, приєднання, поглинання, розділення, створення дочірніх підприємств, передача майна в оренду або ж його продаж чи безкоштовна передача, змінювали внутрішню структуру підприємств, проводили продаж акцій, продаж підприємства, купівля активів, проводили реструктуризацію кредиторської заборгованості.

В результаті здійснення реорганізації підлягає зміні правовий статус юридичної особи.

Законодавство України передбачає такі варіанти реорганізації  підприємств:

• злиття, у разі чого усі майнові права та обов’язки кожного з підприємств переходять до товариства, яке виникло внаслідок злиття;
• приєднання, при якому одне підприємство приєднується до іншого, внаслідок чого до останнього переходять усі майнові права та обов’язки приєднаного товариства;
• поділ підприємства, при якому до нових підприємств, які виникли внаслідок цього поділу, переходять за розподільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права та обов'язки реорганізованого підприємства;
• відділення від підприємства одного або кількох нових підприємств, до кожного з яких переходять за розподільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права та обов'язки реорганізованого підприємства;
• перетворення, при якому усі майнові права та обов'язки колишнього підприємства переходять до підприємства, яке щойно виникло.

Ці варіанти можна поєднати у 3 групи:

1. Укрупнення підприємства (злиття, приєднання, поглинання).
2. Зменшення підприємства (поділ, відділення).
3. Без зміни розміру підприємства (перетворення).

В результаті реорганізації  підприємства необхідно провести процедуру  скасування державної реєстрації одних юридичних осіб і реєстрацію або перереєстрацію – інших. Процедура здійснюється відповідно до Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності.

Перереєстрація  підприємств здійснюється при зміні:

• організаційно-правової форми;
• форми власності;
• назви юридичної особи.

Антимонопольним законодавством України в окремих  випадках (якщо частка підприємства на ринку певного товару перевищує 35 %) передбачено надання згоди  Антимонопольного комітету на злиття, поглинання, приєднання.

Реорганізація підприємств, які мають кредиторську заборгованість, має здійснюватись за дотриманням  вимог переведення боргу відповідно до статей 201, 202 Цивільного Кодексу  України, а саме: за згодою кредитора  на підставі угоди, укладеної у письмовій  формі.

Подальша структурна перебудова підприємств повинна  забезпечувати ефективний розподіл і використання всіх ресурсів суб’єкта господарювання. Неоднозначність і  складність проведення такого комплексу  заходів, а також своєрідність та деяка унікальність розвитку галузі функціонування спонукає власника діяти майже наосліп.

Рис.3.1. – Етапи реструктуризації

 

Бізнес-план реструктуризації — це трансформація обраного з  декількох альтернатив варіанта досягнення встановлених цілей в  комплексний план конкретних дій з визначенням строків, ресурсів, відповідальних за реалізацію.

Резюме бізнес-плану  має відображати:

• причини, основні цілі реструктуризації;
• головні напрямки реструктуризації;
• кількісні і якісні результати, які очікується отримати.

Програма реструктуризації — це перелік заходів, що дозволяють досягти поставленої мети — підвищення прибутковості діяльності компанії і забезпечення зростання її ринкової вартості з вказівкою відповідних  служб і підрозділів, задіяних в  її виконанні, та орієнтовних строків реалізації, поетапність впровадження тих чи інших заходів.

План реструктуризації — розробляється на основі програми реструктуризації. Він містить перелік дій по кожному заходу, строки його початку і закінчення, визначає відповідальних осіб за його виконання, необхідні ресурси і кошти, очікуваний результат. Він може передбачати дії як в межах всього підприємства, так і окремого підрозділу.

Ефективність проектів реструктуризації:

• збільшення обсягів реалізації продукції;
• підвищення конкурентоспроможності продукції;
• раціональне використання ресурсів;
• зменшення витрат виробництва.

Вибір варіанта реструктуризації здійснюється на підставі критерію оцінки реальних можливостей структурних підрозділів підприємства, а саме:

а) ступінь освоєння нових ринків (відображає, наскільки швидко підрозділ може змінити структуру збуту продукції та подолати бар’єри вступу до нових ринків). Проте треба враховувати, що олігопольні ринки та ринки з високим ступенем вкладення капіталу в продукцію освоюються дуже повільно;

б) рівень специфічних виробничих знань і технологій (характеризує рівень застосування специфічних науково-технічних знань у виробничій діяльності підрозділу, який маж відмовитись від усього асортименту продукції, що виготовлялася раніше.

Проблемами сучасного підприємництва є острах новітніх підходів, не бажання експериментувати, використовувати інформаційні процеси для власної користі, недостатність фінансування, слабка підтримка з боку держави. Саме тому процеси реструктуризації не так активно спостерігаються, хоча й за ними майбутнє.

Також на стан вітчизняних  підприємств негативно впливають  дві групи факторів: внутрішні  та зовнішні.

До зовнішніх  факторів відносяться світова фінансова  криза, відтік закордонних інвестицій через зниження інтересу західних інвесторів, втрата ринків збуту через розрив господарських зв’язків.

Внутрішніми факторами  справедливо вважати політичну  нестабільність в країні, високий  рівень інфляції, високий рівень зносу  основних засобів виробництва, використання застарілих технологій, виробництво морально застарілої продукції, занадто високий податковий тиск, високі масштаби взаємних заборгованостей та неплатежів.

Розглянемо  проблеми реструктуризації підприємств  виключно з позиції підготовчого етапу інтеграції України у світовий ринок. На сьогодні існує декілька цілеспрямованих заходів, які, на нашу думку, можуть створити умови економічного розвитку за рахунок реструктуризації підприємств.

Перший – це проведення всіх видів  реструктуризації підприємств. З огляду на набутий досвід у процесі реформування відносин власності ця, по суті логічна, схема може не спрацювати, тому держава повинна підтримати бізнес, перш за все, організаційно та за допомогою класичної політики фінансової стабілізації виробничого сектора економіки.

Другий – активізація відповідної інвестиційної політики держави в напрямку підтримки, значною мірою, інноваційно-інвестиційних пріоритетів. Цей шлях за наших умов не дозволяє швидко розв’язати інноваційну кризу, що загострюється, і може стримати створення виробничої стабільності, але робити перші кроки необхідно.

Третій – цілеспрямована співпраця  міжнародних організацій та Уряду. При цьому здійснюється реструктуризація фінансів підприємства, їх фізична  реструктуризація, доступ до досвіду  ноу-хау в маркетинговій та менеджментській діяльності, відбувається впровадження маркетингової стратегії розвитку виробництва. Цей напрямок, на жаль, не може охопити всі сфери економіки. Тому він може відіграти показову роль і демонструє, яким чином країна може здійснити реструктуризацію власними силами.

Четвертий – обмеженість фінансових ресурсів для реструктуризації підприємств  вказує на те, що основний наголос треба  робити на переорієнтацію внутрішніх капіталовкладень на проекти реструктуризації підприємств.

П’ятий – важливо здійснювати підтримку з боку держави тих підприємств, які реально здійснюють реструктуризацію. Такий шлях вимагає створення умов залучення, перш за все, вітчизняних інвесторів, які готові вкладати кошти у реструктуризацію інших підприємств.

Звичайні методи підвищення продуктивності – раціоналізація і автоматизація процесів – в майбутньому не будуть призводити до серйозних поліпшень, які потрібні компаніям. Зокрема, результати від інвестицій в інформаційні технології через деякий час розчарують, багато в чому через те, що компанії використовують технологію тільки для того, щоб механізувати старі способи вести справи. Вони залишають незмінними існуючі процеси і використовують механізми, щоб просто їх прискорити [5, c. 28-30].

Однак прискорення  процесів не може виправити фундаментальний недолік виробничої системи. Обладнання робочих місць, потоки роботи, механізми управління та організаційні структури були розроблені в епоху, коли не існувало ні сьогоднішнього рівня конкуренції, ні сьогоднішніх інформаційних технологій. Ключовими ж концепціями нового десятиліття є інновації, швидкість, обслуговування та якість.

Підсумовуючи  вищесказане, необхідно виділити те, що вітчизняні підприємства, хоча й  відстають в розвитку в порівнянні з конкурентами, але відійшовши від  «стандартизованого» підходу до вирішення проблем їх вдосконалення, ще досі мають шанси на лідерство на світовому ринку.

Слід відзначити, що необхідність процесів реструктуризації вітчизняних  підприємств в цілому сприймається владними структурами і керівниками та менеджерами виробничо-господарських об’єктів. Проблема полягає в тому, що інтереси урядових структур і керівництва підприємств в більшості випадків є різними.

Головне протиріччя між  ними полягає у визначенні джерел фінансування процесів реструктуризації. Більшість приватизованих підприємств, змінивши форму власності, продовжують політику вичікування державної допомоги. В умовах економічної кризи і дефіциту бюджетних коштів держава дуже обмежена у вирішенні фінансових проблем підприємств. Саме тому більшість прийнятих на державному рівні програм реструктуризації впроваджуються в практику господарювання дуже повільно і не в повному обсязі.

Наявний досвід реструктуризації свідчить, що вона не завжди дає відповідну віддачу через неврегульованість  на державному рівні питань, пов’язаних з передачею об’єктів соціальної сфери, які перебувають на балансі підприємств, до комунальної власності, а також у зв’язку з реструктуризацією кредиторської та дебіторської заборгованості, відсутністю коштів у новостворених підприємств для поповнення оборотного капіталу, відсутністю цивілізованого власника, господаря. Потрібні капітали - власні і позичені. Потрібен ринок і закони, адаптовані до наявної економічної ситуації і національного світогляду.