Загальна характеристика процесу реструктуризації підприємств

• реорганізація підприємства на базі його децентралізації, створення центрів відповідальності (бізнес-одиниць);
• запровадження нових методів управління;
• організація нових (у тому числі міжнародних) представництв з продажу і маркетингу;
• оптимізація чисельності працюючих;
• навчання і перекваліфікація персоналу;
• розробка і впровадження схем підвищення мотивації праці.

Незадовільні  результати від реструктуризації часто  відображають неадекватну увагу  саме до управлінських і організаційних аспектів трансформації підприємств.

Технічна реструктуризація охоплює модернізацію або заміну застарілих основних фондів, впровадження нових технологічних процесів, інвестування заходів, спрямованих на краще використання виробничих потужностей та інших ресурсів підприємства. Закриття (ліквідація) підрозділів і навіть підприємств може розглядатися як складова частина такого виду реструктуризації. Більш широке визначення технічної реструктуризації може включати регіональне переміщення виробничих потужностей для використання певних стратегічних переваг, які проявляються у нижчому рівні оплати праці, вищій кваліфікації персоналу, перспективному ринку, кращій інфраструктурі та інших чинниках, які можливо використати при зміні місця розташування бізнесу. Цей вид реструктуризації суттєво не збільшує ефективність господарювання, якщо він не супроводжується додатковими змінами в організації, менеджменті, розробкою маркетингової і товарної політики, а також без впровадження політики стимулювання конкурентоспроможності виробництва.

Економічна реструктуризація має забезпечувати рівень рентабельності виробництва (діяльності), що відповідає сучасним умовам господарювання поточних і капітальних витрат, гнучкого ціноутворення та достатнього обсягу продажу товарів.

Необхідність у фінансовій реструктуризації виникає, оскільки більшість  вітчизняних підприємств мають велику заборгованість, що виникла внаслідок ризикованої кредитної політики, макроекономічної нестабільності, кризи неплатежів у національній економіці. Фінансова реструктуризація передбачає оптимізацію структури капіталу підприємств (зміну структури пасивів), що досягається, насамперед, переоформленням боргових зобов'язань (розстрочка, списання виплат). Крім того, під час фінансової реструктуризації вирішуються завдання ліквідації субсидіювання, підвищення фінансової автономії, використання переваг цінних паперів, залучення іноземного капіталу. 
Фінансова реструктуризація може передбачати відстрочення погашення заборгованості, зниження процентної ставки по ній, визначення більш вигідної схеми її погашення, використання інших прийомів покращання фінансового стану, наприклад, конвертацію заборгованості або її частки у цінні папери підприємства. В окремих випадках підприємство проводить дії з отримання від кредиторів нових позичок, кредитів або гарантій.

Організаційно-правовий вид реструктуризації полягає у зміні організаційно-правового статусу підприємства, що полегшує здійснення всіх інших напрямів реформування підприємства.

У процесі оперативної  реструктуризації вирішуються два  головних завдання: забезпечення ліквідності  і суттєве покращання результатів діяльності підприємства.

Комплекс заходів  оперативної реструктуризації містить  у собі, в першу чергу, дії зі зниження всіх видів витрат (без  будь-яких суттєвих інвестицій) і швидкого збільшення збуту та обігу. Серед  цих заходів, як правило, виокремлюють такі:

• оперативне зниження дебіторської заборгованості;
• зменшення запасів оборотних фондів шляхом виявлення і реалізації (ліквідації) зайвих запасів (у тому числі запасів допоміжних матеріалів);
• усунення матеріальних втрат, пошук дешевших джерел матеріального постачання;
• відмова (продаж) від пайової участі в інших підприємствах і організаціях після попереднього аналізу їх ефективності;
• скорочення основних фондів шляхом вияву і реалізації (ліквідації) зайвого обладнання, транспортних засобів тощо;
• суворе оцінювання і припинення всіх інвестицій, крім життєво необхідних для підприємства та обґрунтованих з позицій розвитку ринку;
• відмова від збиткових видів діяльності, звільнення від зайвих активів та соціальної інфраструктури;
• скорочення кількості працюючих.

Оперативна  реструктуризація здійснюється у короткостроковому  періоді (3-4 місяці), коли підприємство не може розраховувати на зовнішні джерела фінансової допомоги і розв'язує питання підвищення своєї ліквідності, в першу чергу, за рахунок внутрішніх резервів. 
Більшість українських підприємств, які вже мають досвід проведення реструктуризації або приступають до цих процесів, починають з оперативної реструктуризації, яка носить санаційний характер і має на меті вивести підприємство з кризового стану, забезпечити певний рівень його прибутковості, спроможність генерувати грошові потоки за умов відсутності суттєвих інвестицій.

Якщо процес перетворення буде зупинений після  завершення оперативної реструктуризації, то підприємство через деякий час  може знов опинитися у кризовому стані, який, як правило, зумовлений не однією, а багатьма причинами. їх тим більше, чим значнішим є запізнювання реакції підприємства на зміну типу господарської системи.

Реалізація  програми стратегічної реструктуризації ставить за мету створення адекватних умов всередині підприємства для досягнення ним своїх стратегічних цілей. Суттєвою особливістю цього виду реструктуризації на відміну від оперативної є те, що вона:

• здійснюється в значно триваліші строки, ніж оперативна;
• базується на попередньо розроблених корпоративній та функціональних стратегіях;
• потребує суттєвих капіталовкладень.

Стратегічна реструктуризація забезпечує довготермінову конкурентоспроможність, для досягнення якої необхідне визначення стратегічної мети підприємства, розробка стратегічної концепції розвитку, а також напрямів і інструментів реалізації цієї мети. При здійсненні стратегічної реструктуризації все починається з визначення місії компанії, що дає змогу обґрунтувати її існування, напрям розвитку, сферу та специфіку діяльності. 
Стратегічна реструктуризація може передбачати такі дії:

• диверсифікацію виробництва та вихід на нові ринки збуту;
• технічне переозброєння та впровадження нових технологій;
• сертифікацію виробництва і продукції;
• реструктуризацію організаційної структури підприємства;
• підвищення кваліфікації персоналу;

Реструктуризації  поділяється на види також:

• залежно від мети змін — санаційна, адаптаційна, випереджаюча;
• залежно від об'єкту змін — управлінська, технічна, економічна, фінансова, реструктуризація власності;
• в залежності від тривалості періоду — оперативна, стратегічна.
• в залежності від повноти охоплення проблем підприємства можна стверджувати, що є обмежена (або часткова) і комплексна (або усебічна) реструктуризації.

Більшість видів  і форм реструктуризації було описано вище. Розкриємо зміст тих видів, які залишилися.

Санаційна, або  відновна, реструктуризація застосовується, коли підприємство знаходиться у  передкризовому або кризовому стані, основними ознаками якого може бути:

• погіршення ринкових позицій;
• наявність значних запасів готової продукції;
• зростання кредиторської заборгованості.

Основні напрямки реструктуризаційних дій у цій  ситуації такі:

• скорочення ресурсів, які використовуються підприємством;
• вихід із нерентабельних ринків;
• відмова від нерентабельної продукції, сфер діяльності, організаційних одиниць;
• зменшення фізичних обсягів/розмірів.

Адаптаційна, або  прогресивна, реструктуризація здійснюється за відсутності кризових явищ, але  в разі виникнення негативних тенденцій  з метою їх подолання та адаптації підприємства до нових ринкових умов. Ознаки необхідності проведення цього виду реструктуризації такі:

• зниження загальної ефективності господарювання;
• вичерпання ринкового потенціалу;
• відсталість порівняно зі світовими стандартами;
• наявність перспектив для роботи на інших ринках;
• недостатня ефективність управління.

Випереджувальна реструктуризація здійснюється на підприємствах, які передбачають можливість зміни  умов функціонування (виникнення нових  або підсилення наявних конкурентів, впровадження сучасних технологій, виникнення нових або втрата існуючих ринків) і прагнуть покращити свої конкурентні позиції. Характерними рисами такої реструктуризації є створення стратегічних альянсів, купівля-продаж окремих видів діяльності (структурних одиниць, бізнес-одиниць) тощо.

У процесі обґрунтовування  видів, форм та ступеня реструктуризації необхідно насамперед глибоко проаналізувати техніко-економічну й фінансову  ситуацію. Перше питання, на яке необхідно  знайти відповідь, — це визначити (встановити) вид продукції, що його вироблятиме підприємство після реструктуризації для відновлення свого потенціалу та нормального функціонування. Цьому передує аналіз усіх напрямів діяльності підприємства за критерієм конкурентоспроможності продукції (ціна, якість), ринкової частки, структури витрат і прибутковості. Передовсім аналізують такі альтернативи: 
• якщо прибутковість виробництва певної продукції не можна відновити з причин її низької якості, застарілої технології, високої собівартості, низького рівня використання виробничої потужності, яка унеможливлює економію на масштабах тощо, то виробництво треба припинити;

• для ресурсів, які вивільняються (виробничі потужності, «ноу-хау», управлінський  і трудовий потенціал), визначаються нові перспективні види продукції, виробництво  котрих забезпечить необхідну рентабельність вкладеного капіталу з урахуванням вартості реструктуризації;

• якщо виробництво не може бути відновлене навіть із реструктуризованими  технічними умовами і перепрофільованим  персоналом, тоді підприємство підлягає закриттю, неекономічне й застаріле обладнання та наявні активи треба продати, а виробничі площі здати в оренду.

Будь-яку стратегію реструктуризації треба підсилювати заходами за трьома основними напрямками:

• зменшення витрат і  підвищення ефективності виробництва  та продуктивності праці, зниження енергоємності виробництва, посилення контролю за якістю продукції;

• модернізація або заміна обладнання; здебільшого  модернізація є вигіднішою і за критерієм  витрат і з погляду стратегії  розвитку підприємства;

• запровадження  нової технології, доцільність якої має бути ретельно обґрунтована.

Реструктуризація  підприємств (організацій) здійснюється після занесення їх до Реєстру неплатоспроможних суб’єктів господарювання і поглибленого аналізу фінансово-господарської діяльності з висновками про можливі шляхи фінансового оздоровлення.

3. Проблеми та перспективи реструктуризації підприємств в Україні

        Сучасні умови ведення бізнесу вимагають підвищення рівня прибутковості підприємств, ефективності їх роботи, конкурентоспроможності продукції як на національному так і на світовому ринку. Виконати поставлені вимоги складно і частіше всього не можливо без докорінних змін структури підприємства, стратегії їх розвитку. Однією із проблем на шляху до створення «ідеального» бізнесу є деформована структура виробництва, яка відмічається на багатьох українських підприємствах.

Проблема реструктуризації підприємств в Україні є актуальною зі дня проголошення незалежності і по сьогоднішній день.

Ідея проведення реструктуризації підприємств виникла  в Україні у 1992р. з початком процесу  реформування відносин власності. Зв’язок  реструктуризації з приватизацією був викликаний тим, що для більшості підприємств, які опинилися у незадовільному фінансовому стані, реструктуризація в процесі приватизації була чи не єдиним засобом досягнення рівня, який би викликав інтерес потенційних інвесторів до підприємства або забезпечував задачу виживання його взагалі. На той час економічне становище в Україні описувалося як постійна боротьба за виконання приватизаційних програм, макроекономічну стабілізацію та лібералізацію торгівлі.

Розвиток сектора  підприємств був затриманий обмеженою здатністю залучати достатню кількість зовнішнього капіталу, недостатньою фінансовою дисципліною та неспроможністю виконувати закони з банкрутства. Тривала економічна криза спричинила зменшення прибутковості українських підприємств, більш ніж 50 % з них звітувало про збитки між 1995 і 1999 роками.