Товар і його характеристики

     Вартість, на відміну від споживної вартості, не лежить на поверхні явищ, тому з'ясування її природи як другої властивості товару є більш складним. Формою її прояву є мінова вартість, тобто кількісне співвідношення (пропорція), в якому одні споживні вартості обмінюються на інші. Це співвідношення постійно змінюється залежно від місця й часу, що створює враження випадковості, відсутності внутрішньої стійкої основи мінової вартості. Насправді ж, як би не відрізнялись мінові вартості одного й того самого товару, вони завжди мають щось загальне. В найрізнорідніших товарах спільною є одна властивість: вони — продукти праці. Прирівнювання різнорідних товарів один до одного передбачає, очевидно, їх об'єктивну рівність ще до обміну. Внутрішнім змістом товару є вартість як вкладена в товар праця — те спільне, що знаходить вираження у міновому співвідношенні товарів. Саме вартість робить їх порівнянними. Як споживні вартості товари якісно розрізняються, як вартості — мають спільну міру. Вартість виражає відносини між товаровиробниками з приводу порівняння витрат їх праці на виробництво благ і послуг, якими вони обмінюються. Кількісні характеристики праці, витраченої на виготовлення товару, втілюються у величині вартості товару. Розрізняють індивідуальну і суспільна необхідну працю й відповідно індивідуальну і суспільну вартість товару. Товаровиробники діють у різних індивідуальних і природно-кліматичних умовах. Тому на виробництво товарів одного й того самого виду, однакової маси і однакової якості витрачається різна кількість праці, що знаходить своє втілення в витратах робочого часу. Згідно з цим у товарах втілюється різна індивідуальна вартість. Робочий час, витрачений на виробництво товару окремим виробником (підприємством), називається індивідуальним робочим часом, а вартість, створена ним, — індивідуальною вартістю. Проте на ринку товари однакової споживної вартості оцінюються покупцями (споживачами) однією мірою, яка не збігається з індивідуальним робочим часом. Це означає, що ринок у процесі обміну враховує лише суспільну вартість. Величина її визначається не індивідуальними витратами праці, а суспільне необхідним робочим часом, тобто тим робочим часом, який визначається наявними суспільне нормальними умовами виробництва при середньому в конкретному періоді і в даному суспільстві рівні уміння й інтенсивності праці товаровиробників. Суспільне нормальні умови виробництва — це типові, пануючі в конкретному суспільстві в певний час.[7,c.45]

     Отже, величина вартості товару значною мірою  визначається суспільне необхідними витратами праці й вимірюється суспільне необхідним робочим часом. Величина останнього, як правило, збігається з індивідуальними витратами праці тих товаровиробників, які доставляють на ринок переважну більшість товарів одного виду, і встановлюється стихійно в процесі конкурентної боротьби. Такі товаровиробники знаходяться в кращому становищі, ніж їх конкуренти, оскільки останні зазнають втрат на суму реалізованої продукції, помножену на різницю суспільної та індивідуальної вартості продукції. Суспільне необхідний робочий час і зумовлена ним величина суспільної вартості не залишаються незмінними і залежать від продуктивної сили праці та її інтенсивності. Продуктивна сила праці визначається, в свою чергу, рівнем розвитку науки, природними здібностями, досвідом, культурою і кваліфікацією робітника, а також суспільною комбінацією виробничого процесу та природними умовами, в яких він відбувається. Величина вартості товару змінюється прямо пропорційно кількості і обернено пропорційно продуктивній силі праці. Під час інтенсивнішої праці одиниця часу виражає більшу масу праці. Це свідчить про те, що сам по собі робочий час не може дати повне уявлення про фактичні витрати праці. Тому при різній інтенсивності праці він не може бути безумовним мірилом вартості. Суспільне необхідні витрати праці вимірюються робочим часом лише при її середній інтенсивності. Базовою величиною для вимірювання вартості товару є витрати простої праці (тобто без спеціальної кваліфікації), посильної кожному здоровому члену суспільства на даному етапі розвитку. Складна  праця — кваліфікована, вона вимагає попередньої підготовки виробника. За одиницю складної праці створюється більша вартість,  ніж за одиницю простої. Складна праця зводиться до простої (редукція праці) через ринкові відносини. У цілому величина вартості товару значною мірою визначається суспільне необхідними витратами праці, а також його корисністю. У процесі праці людина створює споживну вартість і вартість товару. Це випливає з подвійної природи праці, яка створює товар. 3 одного боку, вона має корисний зміст і створює блага та послуги, що задовольняють ті чи інші потреби людей. Певна корисна праця є природною необхідністю існування людей незалежно від суспільних умов. 3 другого боку, праця кожного товаровиробника є частиною всієї суспільної праці як витрати людської робочої сили взагалі безвідносно до її конкретних форм. Перший вид — це конкретна праця, другий — абстрактна праця. Конкретній праці властиві мета, певний характер операцій, предмет, засоби і, нарешті, результати. Вона витрачається в доцільній,  корисній формі, що характеризує її з одного якісного боку. Конкретна праця створює певну споживну вартість (хліб, вугілля, метал, будинки, обслуговування тощо). Розрізнення споживних вартостей зумовлюється тим, що вони є результатами якісно різних видів корисної праці (трудових зусиль хлібороба, шахтаря, металурга, будівельника, лікаря, вчителя та ін.). Саме специфічний характер конкретної праці кожного товаровиробника і породжує її відмінність від праці іншого товаровиробника. Другий бік праці — праця взагалі як продуктивна витрата розумових здібностей, сили мускулів тощо безвідносно до її корисної доцільної форми. Вона характеризує працю насамперед кількісно, як  джерело вартості в товарному виробництві. На всіх історичних етапах суспільного розвитку праця виступає, з одного боку, як корисна, доцільна, а з другого — як витрата фізичних і розумових сил, як "праця взагалі". Однак лише за умов товарного виробництва ця подвійність набуває особливих історичних форм як праця конкретна і абстрактна. Якщо немає товарного виробництва, то немає й товару з його властивостями і відповідно немає абстрактної праці й породжуваної нею вартості. Абстрактна праця, яка значною мірою створює вартість, є специфічною формою праці, що властива лише товарному господарству і відбиває відносини товаровиробників. Процеси конкретної праці — це сукупність економічних явищ, безпосередньо пов'язаних з функціонуванням конкретної праці; процеси абстрактної праці — це всі безпосередньо пов'язані з нею явища. До перших належать: процес створення споживної вартості товару, в якому вирішальну роль відіграє корисна форма праці; споживної вартості товару як результат функціонування конкретної праці; перенесення старої вартості з засобів виробництва, здійснюване конкретною працею, на заново створюваний товар. До других — створення вартості товару як результат функціонування абстрактної праці; додаткового продукту незалежно від його конкретних форм. В усіх цих випадках йдеться лише про нерозривно пов'язані між собою сторони економічних явищ товарного виробництва, оскільки процеси конкретної праці не існують окремо від відповідних процесів абстрактної праці, а останні перебувають в органічному зв'язку з першими. Крім того, конкретна праця, створюючи споживну вартість, впливає й на вартість товару. В свою чергу, абстрактна праця, значною мірою створюючи вартість, впливає й на споживну вартість товару. Під впливом науково-технічного прогресу відбуваються важливі зміни як у конкретній, так і в абстрактній праці. В зв'язку з розвитком нових видів виробництва і технологій, використанням у них немеханічних форм руху матерії (наприклад, лазерної тощо) з'являється багато нових професій (видів конкретної праці), чимало старих — відмирає. Разом з тим суттєво підвищується рівень кваліфікації робочої сили. Стосовно абстрактної праці найважливіші зміни полягають у значному збільшенні інтенсивності витрат, насамперед розумових, психічних, нервових сил трудівників, а також у зростанні складності виконуваної ними праці.[13,c.56]

      Існують різні погляди на суть вартості. Серед них чільне місце посідає  теорія трудової вартості, розвинута  класиками буржуазної політичної економії Вільямом Петті, Адамом Смітом і Давідом Рікардо.[8,с. 76]

     Так, Петті визначав вартість товару рівним робочим часом, джерелом вартості вважав працю. Проте Петті був непослідовним. Він давав суперечливі визначення вартості і споживної вартості і помилково вважав, що справжньою формою вартості є лише гроші.

     Дальший розвиток вчення про трудову вартість набуло в працях Адама Сміта. Сміт зробив важливий висновок про те, що праця є єдиним загальним точним мірилом вартості.

     Проте Сміт висунув і ненауковий висновок про те, що тільки при простому товарному виробництві вартість товару визначається працею, а при капіталізмі вартість товару, начебто, складається з доходів трьох класів: землевласників, капіталістів та робітників.

     Більш послідовним в розвитку теорії трудової вартості був Рікардо. Йому належить важливе положення про те, що вартість товару прямо пропорційна кількості праці, затраченої на його виробництво, і обернено пропорційна  продуктивності праці.

     Проте і теорія трудової вартості Рікардо  мала ряд недоліків. Рікардо, як і  Петті і Сміт, виходив з того, що товарна форма продуктів праці  є вічною формою. Тому і вартість виступає в нього як вічна категорія. Для Рікардо характерним є чисто кількісний підхід до аналізу вартості. Його цікавила тільки величина вартості. Він не займався якісним аналізом вартості і праці, що її створює.

     Він, як і його попередники, не розкривав двоїстого характеру праці, втіленої в товарі, а також протиріччя між приватною і суспільною працею. Рікардо не бачив внутрішнього зв’язку між вартістю і міновою вартістю як  необхідною формою її прояву, а відповідно і зв’язку між вартістю і грошами.

     З трудової теорії вартості, особливо з  теорії трудової вартості Рікардо, самі по собі напрошуються певні революційні  висновки. Яких сам Рікардо не зробив.

     Класична  буржуазна політекономія, яку створили  В. Петті, А.Сміт, Д.Рікардо послужила джерелом марксистського напряму політичної економії. Тобто марксистська політекономія виникла не на голому місті.

     Широке  розповсюдження одержала маржиналістська  теорія вартості, або, як її ще називають, теорія граничної корисності. Вона була висунута ще у XVIII ст. економістом Ф. Галіані і одержала розвиток в кінці ХІХ – початку ХХ ст. у працях К. Менгера, Ф. Візера, Е. Бем-Баверка, Л. Вальраса та деяких інших вчених. За їх твердженням, вартість це цінність, корисність речі, і визначається  вона величиною користі, яку приносить людині та чи інша річ. В міру насиченості потреби людини в певній речі цінність її зменшується. Найменша потреба, яку задовольняє останній екземпляр блага даного виду, і буде граничною корисністю. Саме ця корисність, на думку авторів теорії граничної корисності, є основним регулятором товарних цін, тобто виступає вартістю товару. Наприклад, якщо людині потрібно один мішок зерна для випікання хліба, то він матиме найвищу корисність, і за нього людина  готова заплатити найбільшу ціну. Мішок зерна для утримання коня матиме меншу корисність і ціну, мішок зерна для насіння ще меншу, а мішок зерна для утримання, скажімо, папуги – найменшу. Ця остання і є  граничною корисністю. [9,с. 42]

     Своєрідне тлумачення вартості у авторів так  званого неокласицизму (А. Маршалл, П. Самуельсон і ін. ). Вони вважають, що товари самі по собі  не мають  вартості, а отже, вони не можуть бути співмірними. Вони стають співмірними  лише завдяки грошам. А ринкова ціна товару формується під впливом попиту і пропозиції, граничної корисності та витрат виробництва.

     Звичайно  всі ці фактори можуть впливати на коливання цін. Проте є центр, навколо якого це коливання відбувається. І таким центром є вартість як уречевлена в товарі праця товаровиробників.

     Серед теорій вартості досить поширена теорія факторів виробництва. Її родоначальником був французький економіст Жан-Батист Сей . Він вважав, що вартість товарів створюється працею, капіталом і землею. Кожний з цих факторів створює відповідно заробітну плату робітників, прибуток капіталістів і ренту землевласників. Всі ці доходи в сукупності і становлять вартість товару.

     Теорія  факторів виробництва поширена і  в сучасних умовах. Наприклад, Дж. Гелбрейт вважає, що вартість товару в наш час створюється не тільки працею, капіталом і землею, а й таким фактором, як підприємницький талант.

     К. Маркс вперше довів, що не лише товари мають дві властивості - споживну вартість і вартість, - але й сама праця, втілена в товарі, має двоїстий характер: виступає як конкретна і як абстрактна праця.

     Інша  властивість товару – це його відносна рідкість. Все те, що продається, має бути обмеженим, тобто рідкісним. У світі, який він є, навіть діти знають, що на питання «який з двох?» не можна відповідати «обидва». Ця рідкість є іншим вираженням закону  зростаючих потреб та закону обмеженості виробничих ресурсів. Якби всі блага, що виробляються, не були щодо наших потреб відносно рідкими, тоді б не було б економічних благ, товарів і грошей.[10,c.97]

     Розділ  ІІІ. Товари і товарне виробництво в сучасній Україні 

     Осмислення  сучасних економічних проблем через  призму світового досвіду становлення, розвитку товарного виробництва і ринкових відносин має суттєве значення для теорії і практики ринкової трансформації економіки України. Розвиток товарного виробництва напряму залежить від соціального, політичного та економічного розвитку країни. Якщо ефективно використовуються нові досягнення в технології виробництва, запроваджуються досягнення в науці та техніці по виробництву того чи іншого товару, існують нормальні ринково-економічні умови попиту та пропозицій тих чи інших товарів на ринку країни, працюють основні економічні закони, все це свідчить про країну з розвинутою економікою. [12,c.109]

     Протягом  століття не лише в Україні, а й у всьому світі відбувався розвиток товару, у діалектиці відносин конкретної і абстрактної, приватної і суспільної праці виникли якісно нові аспекти. У виробництві товарів (як і у двоїстому характері праці, споживчій вартості і вартості) сталися важливі кількісні та якісні зміни, зумовлені ускладненням технологічного способу виробництва, виникненням нових суспільних потреб, еволюцією типів і форм економічної власності тощо. Але їх майже не аналізують економісти, що є свідченням антиісторизму.

     Як  приклад сучасного стану виробництва товарів в Україні можна взяти виробництво товарів народного споживання. Воно не задовольняє господарських потреб населення України, тому слід збільшити випуск товарів і обсяг послуг за рахунок поліпшення використання виробничих потужностей, зниження матеріаломісткості продукції, економного витрачання всіх видів ресурсів, будівництва нових підприємств і їх філіалів у містах і селищах, які мають відповідні трудові ресурси.

     В Україні відчувається дефіцит багатьох товарів народного споживання. Відсутність реальної конкуренції спричиняє завищення цін, спонукає продавати низькоякісну продукцію. Нині зростання дефіциту товарів поєднується з гострим дефіцитом державного бюджету. Потреба радикального реформування очевидна. Слід рішуче згортати економічно неефективні для суспільства види діяльності. Доцільно переорієнтовувати підприємства на випуск продукції, потрібної споживачеві, збільшувати капітальні вкладення у виробництво нових, технічно складних товарів тривалого користування, формувати розвинену мережу обслуговування їх, нарощувати виробництво садових будиночків, розширювати продаж будівельних матеріалів, засобів механізації, що реально впливатиме на рівень життя населення України.

     Сьогодні, виходячи на вільний ринок в Україні, товар придбав нову властивість, про яку в умовах державного монополізму було не прийнято говорити. Мова йде про конкурентоспроможність товару, тобто здатності товару конкурувати серед собі подібних. Конкуруючі між собою, фірми прагнуть, як можна повніше задовольнити потреби споживачів і забрати у них як можна більше грошей. Всесвітньо відомі фірми прагнуть отримати максимум грошей споживачів за свій якісний товар, але на ринку є і фірми, які шляхом обману споживачів бажають отримати з покупців гроші за не якісний, а іноді і фальсифікований товар.

     Шляхи щодо усунення проблем якості товарів на українському ринку:

  - перегляд та удосконалення нормативної бази країни

  -  посилення покарань за недотримання відповідностей з нормативною базою.

  -  технічне переоснащення лабораторій.

  -  підготовка висококваліфікованих фахівців в області якості.

   - допомога з боку державних органів.

   Принципами нової концепції виробництва товарів і послуг в Україні мають стати: по-перше, визнання абсолютної цінності всіх природних об'єктів; по-друге, недопустимість будь-якого техногенного втручання у життя природних об'єктів; по-третє, оцінка вилучення твердих, рідких і газоподібних тіл із земельних надр за тими наслідками, які виникають при надзвичайних ситуаціях. Побудована на цих принципах структура промислового виробництва, яка може бути реалізована і оптимізована на основі економічних критеріїв, дозволить скасувати суперечності між необхідними темпами розвитку технічного прогресу та нього руйнівним впливом на природу. 

Висновки

     Товар – це продукт, що створюється не для особистого споживання, а для обміну. Виробляється за умов товарного виробництва – така організаційна форма суспільного виробництва, за якої продукти виробляються не для власного споживання, а для обміну через купівлю-продаж на ринку. Іншою організаційно формою суспільного виробництва є натуральне виробництво, яке існувало до товарного.

     До  визначальних рис товарного виробництва належать:

• суспільний поділ праці
• використання грошей як посередника обміну
• наявність конкуренції, вільне ціноутворення
• стихійність розвитку як форма саморегулювання економіки.

     Товарні відносини пронизують усі зв’язки  спеціалізованого товарного господарства. Обмін товарів складне явище  економічного життя, саме в обміні приховані і зосередженні таємниці ринкової економіки.

      Товар є попередником багатьох інших категорій  ринкової економіки – грошей, капіталу, найманої праці, капіталізму та ін. Тому, щоб зрозуміти ці та інші категорії  сучасної економічної системи, важливо пізнати і зрозуміти сутність товару.