Товар і його характеристики

     Просте  товарне виробництво грунтується  в основному на праці самого товаровиробника, якому і належить вироблений ним продукт. Таке виробництво є дрібним, у ньому відсутній глибокий поділ праці. Товаровиробник виконує всі операції при виготовленні готового продукту і реалізує його з метою задоволення своїх потреб. Купівля-продаж на такій стадії розвитку товарного виробництва здійснюється через вільне ціноутворення і стихійний розвиток.

     Водночас  у суспільствах, яким було притаманне просте товарне виробництво, і виробництво, і розподіл в основному здійснювалися за традиціями, що склалися, і за наказом господаря (пана).

     За  цих умов "робити гроші" вважалося  непристойною справою, було гріхом. Багатство  у такому суспільстві належало не тим, хто "робив гроші", а тим, хто мав привілеї, землю, тобто  багатство було наслідком могутності. Так, Юлій Цезар став багатим лише тоді, коли став правителем Іспанії.

     Капіталістичне  товарне виробництво створює  ринкову систему, для якої характерно те, що люди можуть не тільки вільно обирати  собі роботу, а і їх мають обрати. Праця, земля, природні ресурси, засоби виробництва стають товаром. Таке виробництво перетворюється на високомеханізоване із застосуванням комплексів машин, масове. Головними тут є галузі матеріального виробництва, що постійно розвиваються. Етапи розвитку капіталістичного товарного виробництва такі: [2, c.115]

     а) 1770-1840 pp.: текстильна промисловість, текстильне машинобудування, обробка заліза, будівництво магістральних каналів, водяний двигун;

     б) 1840-1890 pp.: паровий двигун, будівництво  залізниць, машино- і пароплавобудування, верстато-індустріальна промисле" вість, чорна металургія;

     в) 1890-1930-1940 pp.: електричне, електротехнічне  та важке машинобудування, лінії електропередач, кораблебудування, основна хімія, синтетичні фарби;

     г) 1930-1940-1980 pp.: автомобільна, літако- і  тракторобудівна промисловість, моторизована зброя, виробництво товарів тривалого користування, синтетичних матеріалів, нафтохімічна промисловість.

     Сучасне товарне виробництво виникає на рубежі 60-70-х років XX ст. у розвинених країнах (США, Канаді, західноєвропейських країнах, Японії) у зв'язку з переходом їх до постіндустріальної цивілізації. Розвивається під впливом сучасної науково-технічної революції, де визначальним стає нематеріальне (особливо духовне) виробництво. Грунтується на: різноманітних формах власності (індивідуальній, колективній, державній, змішаних); в основному інтелектуальній праці, носії якої виступають водночас і як власники. Регулюється законами ринкової економіки, державою та іншими інституціями.

     Сучасне товарне виробництво тільки-но виростає з попереднього і тому має багато спільного з ним (великомасштабність, масовість, розвиненість матеріальної сфери) і специфічні риси, що тільки починають формуватися. Це знаходить вияв у пріоритетних напрямах розвитку. Домінуючими стають електронна промисловість, обчислювальна техніка, програмне забезпечення, засоби телекомунікації, оптичні волокна, нові керамічні матеріали, банки даних, інформаційні послуги. Все більшого значення набувають галузі нематеріального виробництва і особливо духовної сфери, що спрямовані на розвиток людини, задоволення її інтелектуальних потреб.

     Відповідні  зміни визначаються переходом від  енергетичної до інформаційної складової: тобто інформатика і телекомунікації лежать в основі технологічного розвитку. Це призводить до появи принципово нових секторів виробництва: біотехнології, космічної техніки, в основі яких лежать мікроелектронні компоненти. Визначальною стає інтелектуальна праця, а головним багатством - людина.

     У межах сучасного товарного виробництва  діють дві протилежні тенденції: до подальшого розширення та до підриву.

     Перша зумовлена насамперед поглибленням суспільного поділу праці, зокрема  спеціалізацією виробництва (виокремленням  виробничих функцій у самостійні виробництва), збільшенням кількості  економічно самостійних виробництв (у США за період 1947—2000 рр. кількість підприємств зросла майже на 15 млн.), що з погляду відносин економічної власності означає відокремлення товаровиробників, які, виготовляючи товари чи надаючи послуги, вступають у відносини з іншими товаровиробниками й споживачами.

     Товарне виробництво розширюється також  внаслідок перетворення науки у безпосередню продуктивну силу: матеріалізовані результати наукових досліджень у вигляді патентів, ліцензій, ноу-хау стають товаром. Дію першої тенденції посилює зростання економічної значущості сфери нематеріального виробництва (освіти, охорони здоров'я та ін.) у відтворенні робочої сили. Послуги, що надають ці галузі, теж перетворюються на товар. Товар набуває і таких потворних форм, як продаж частин тіла (наприклад, людської нирки). Розширення товарного виробництва стимулюється збільшенням населення, дією закону зростання потреб та іншими факторами.

     Дію тенденції до підриву товарного  виробництва живить розвиток одиничного поділу праці — подетальна та поопераційна спеціалізація всередині виробничих одиниць. їх матеріальною основою є посилення концентрації виробництва, розвиток гігантських промислових об'єднань. Ця тенденція зумовлена також поширенням організованості та планомірності у межах компаній, які частково заперечують ринкові важелі регулювання економіки.

     Розвиток  контрактних відносин між великими компаніями і дрібними та середніми  капіталістичними підприємствами, укладання  юридичних контрактів, державних контрактів на національному та міжнародному рівнях ще більше підривають товарне виробництво, а отже, механізм ринкового саморегулювання, його негативні функції. Гігантські банки, які створюють апарат для суспільного регулювання процесу виробництва й розподілу продуктів посилюють такі тенденції. За цих умов значно послаблюється потреба підтверджувати через ринок суспільно необхідний характер товарів.

     Дія тенденції до підриву товарного  виробництва зумовлює зростання  третьої основної форми суспільного  виробництва — безпосередньо  суспільної.[4,c.93]

     Отже, особливостями сучасного товарного виробництва є:

     1) поглиблення форм суспільного  поділу праці і виникнення  нових поділів праці в межах суспільства;

     2) переважання колективних типів  і форм економічної власності,  поява окремих ознак суспільного  типу власності, які зменшують масштаби неорганізованості, стихійності товарного виробництва, а отже, ринкової економіки;

     3) державне та наддержавне регулювання  товарного виробництва, конкурентного середовища, перетворення держави в підприємця, інвестора, споживача, фінансиста, організатора та ін., що формує гарантований планомірний ринок збуту і виробництва товарів і послуг;

     4) економічні зв'язки між суб'єктами  підприємницької діяльності через  контрактну систему;

     5) переважно планомірний характер  розвитку товарного виробництва  в національних та інтернаціональних масштабах;

     6) поступове витіснення готівки  із процесу купівлі-продажу товарів  і посилення ролі безготівкових грошей.

     Сучасне товарне виробництво — високоорганізована і планомірна організація суспільного виробництва, за якої складні продукти виготовляються здебільшого великими промисловими компаніями шляхом спеціалізації та кооперації з іншими компаніями на основі попередніх замовлень споживачів і держави, внаслідок чого задовольняються зростаючі індивідуальні, колективні та суспільні потреби.

     Водночас  певна частина виготовлених продуктів  набуває суспільного характеру  на ринку, який також поступово стає організованим і регульованим. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  ІІ. Властивості товару

     Для того щоб з'ясувати, що таке товар, слід усвідомити, чим відрізняється товар від продукту. Наприклад, ягоди, одяг, чоботи, хліб, молоко, вироблені певним господарюючим суб'єктом, можуть бути спожиті самим виробником або подаровані комусь, а можуть бути реалізовані на ринку. У першому і другому випадку, тобто коли перелічені блага споживаються виробником або передаються іншим суб'єктам без будь-якого еквівалента, вони є натуральними продуктами, а у третьому випадку стають товарами.

      Отже, причину товарної форми продукту праці треба шукати не в природних властивостях того чи іншого блага, а в суспільних відносинах, які роблять останні товаром. Товаром стає той продукт праці або благо, які призначені не для власного споживання, тобто він мас бути суспільним благом. Однак цього замало. Суспільство має визнати це благо через його купівлю-продаж. Якщо продукт праці чи благо не продані й за них у процесі обміну не отримано певного еквіваленту, то вони суспільству непотрібні і товаром бути не можуть.[5,c.65]

      Товар — це продукт праці або певне  благо, що здатні задовольняти певні потреби людини і призначені для обміну (купівлі та продажу)

      В економічній літературі країн з  розвиненим ринком поняття «товар»  має кілька визначень. Відомі американські економісти Г. С. Слоуен і А. Дж. Цюрчер у «Словнику економіки», виданому 1970 p., трактують його так.

      Commodity (товар) — будь-який предмет  комерції або торгівлі. Цей термін використовують замість терміна «goods» у однині, оскільки термін «good» має інше суспільне значення (по-перше, благо, користь; по-друге, у множині — товари, вироби; по-третє, вантаж, багаж). Крім того, цей термін має інше спеціалізоване значення в економіці, коли вживається як «economic good».

      Economic good (економічний товар) — все  зовнішнє по відношенню до людини, що має властивості корисності, може бути присвоєним і є відносно дефіцитним. Цей термін вживають на противагу терміну «freegood». Економічні товари можуть бути матеріальними або нематеріальними. Матеріальні, в свою чергу поділяються на товари тривалого використання (використовуються протягом значного періоду: автомобілі, телевізори, комп’ютери, холодильники, меблі тощо)  і короткочасного (використовуються за один раз або протягом незначного періоду: продукти харчування, одяг, взуття, мило, мийні засоби). До нематеріальних товарів відносяться послуги, які можуть бути у вигляді певного виду діяльності – ремонту телевізорів, побутової техніки; ідеї, консультації – юриста, лікаря, вчителя, економіста. Отже, послуги вчителя або юриста цілком логічно розглядаються як економічний товар, як і книги, які вони використовують. Таке визначення є більш об'ємним, ніж термін wealth (багатство), оскільки останнє автори зазначеного словника обмежують матеріальними економічними товарами.

     Free good (вільний товар) — все зовнішнє  по відношенню до людини або таке, що має властивості корисності, пропозиція якого є достатньою, оскільки його так багато, що потреба в ньому задовольняється без трудових зусиль. Свіже повітря, клімат, сонячне світло є вільними товарами. Проте слід зазначити, що все те, без чого не можна обійтись, не обов'язково є атрибутом вільного товару. Вода у містах, наприклад, незважаючи на те, що без неї не можна обійтись, не є вільним товаром, тому що її розподіл вимагає трудових зусиль.

      Також товари можна ще поділити на товари широкого вжитку і виробничого призначення. До товарів широкого вжитку відносяться:

      а) основні товари щоденного вжитку: продукти харчування, одяг взуття, побутова техніка, меблі, книги, газети, мийні засоби тощо;

      б) послуги постійного характеру: за обслуговування житла, водозабезпечення, водопроведення, електрозабезпечення, перукарня, театр, кінотеатр тощо;

в) інші послуги: юриста, лікаря, репетитора, страхування  життя тощо.

     До  товарів виробничого призначення  відносять: а) матеріали і деталі: сировина (сільськогосподарська продукція, природні продукти), напівфабрикати (компоненти виробництва), деталі (частина якогось виробу); б) капітальне майно: споруди (виробничі будівлі, приміщення); обладнання (комплект машин, верстати тощо); допоміжне обладнання (транспорт на підприємстві, тара, все, що сприяє процесу виробництва); в) ділові послуги, послуги з технічного обслуговування обладнання і послуги консультативного характеру (юриста, економіста, посередника тощо)[6,c.138]

      Існує три основні властивості товару:

1. Споживна вартість (корисність)
2. Вартість
3. Відносна рідкість

     Споживна  вартість товару — це його здатність задовольняти потреби людини. Наприклад, хліб, м'ясо, молоко та інші продукти споживання задовольняють потребу в їжі; костюм, плаття — потребу в одязі; верстат, нафто-, газопровід, виробничі споруди тощо — потребу в засобах виробництва. Отже, матеріальні блага і послуги задовольняють ті чи інші потреби як предмети особистого споживання або як засоби виробництва. Кінцевою метою будь-якого виробництва є створення споживних вартостей. Якщо не брати до уваги ті конкретні економічні форми, в яких за певних умов виступають продукти праці, то багатство суспільства завжди складається із споживних вартостей. Споживна вартість продукту праці безпосередньо не виражає суспільних відносин, але має історичний характер, оскільки її роль та значення змінюються залежно від змін у суспільстві. Якщо благо створюється виробником для особистого споживання, то воно має споживну вартість для самого виробника. Якщо ж внаслідок суспільного поділу праці продукт (послуга) призначається для когось іншого, то він є суспільною споживною вартістю. В умовах товарного виробництва споживна вартість — це здатність товару задовольняти потреби не самого виробника, а покупців. Специфічно історичний характер споживної вартості проявляється не лише в тому, що вона є матеріальною основою обміну, а й у тому, що вона відбиває ступінь суспільного поділу праці, його історичну зрілість. Споживна вартість речей, їх корисність для людей тісно пов'язані з прогресом науки і техніки, розвитком продуктивних сил у цілому. Так, корисність заліза стала відомою лише тоді, коли люди навчилися виплавляти його з руди і виготовляти з нього знаряддя і предмети праці. Науково-технічний прогрес, запровадження у виробництво досягнень науки і техніки розкривають все нові можливості та способи використання природних і штучних матеріалів, їх нові корисні властивості. Проте загальна економічна теорія вивчає лише роль споживної вартості в системі суспільних відносин, які складаються в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання. Сучасний світ споживних вартостей надзвичайно різноманітний. Його основу становлять товари особистого і виробничого споживання. Крім того, існує ринок ремісничих товарів. Переважну їх частину становлять вироби ручної чи частково індустріальної праці. Особливим є ринок раритетів (рідкостей). Це, з одного боку, унікальні наукові відкриття та конструкторські розробки, а з другого — шедеври мистецтва. Товари такого ринку збагачують виробництво культурними і естетичними цінностями та традиціями. Все більшого значення серед сукупності споживних вартостей набувають різні види сучасного транспорту, енергії, інформації, комп'ютерного забезпечення, доставки енергоносіїв тощо