Теорія ціни та її розвиток в історії економічних вчень

    Таким чином, Фома Аквінський ставив процес ціноутворення у залежність від  соціального статусу учасників  обміну і вважав "справедливою" не однакову, а різну для різних верств ціну на один і той самий товар. Він виправдовував прагнення людей до багатства, яке відповідає їх соціальному статусу, водночас наміри отримати більше трактував як гріховні. 
 
 
 

    Як  древні, так і середньовічні автори вже виділяли такі характеристики ціни, як вартість, витрати, корисність. Саме ці підходи знайшли істотний розвиток у більш пізній період у працях представників класичної політичної економії, маржиналістської школи та їхніх послідовників. 

    Базові  концептуальні підходи до ціноутворення формувалися поступально, виходячи з існуючих в тому чи іншому історичному періоді умов і відповідних їм економічних відносин. 

     
 

    Рання трудова теорія вартості

 
 

    Базові  визначення вартісної теорії ціни викладені  в працях представників епохи становлення капіталізму (кінець XVIII - початок XIX ст.) - Засновників класичної школи політичної економії В. Петті, А. Сміта, Д. Рікардо, в основі вчення яких закладено уявлення, про трудову теорії вартості .  

    В.Петті

 

    В. Петті (1623-1687) вважається першим автором трудової теорії вартості. Він ввів поняття «природної ціни» (внутрішньої вартості) і «ринкової ціни». Вартість визначається витраченою працею. 

    В. Петті стверджував, що саме гроші  наділяють вартісними характеристиками всі інші товари у процесі обміну. Відтак вартість, створену працею з видобутку срібла, вчений називав "природною ціною", а вартість товарів, виявлену шляхом їх прирівнювання до срібла — "істинною ринковою ціною".[10] 

    У цьому контексті на особливу увагу заслуговує думка В. Петті стосовно того, що між міновою вартістю та ринковою ціною товарів є велика кількість опосередкованих ланок, які впливають на процес ціноутворення. Трактуючи працю як "основу порівняння і зіставлення цінностей", вчений зазначав, що "надбудова, яка розвивається на цій основі... дуже багатогранна і складна". Цілком сучасно сприймаються зауваження вченого щодо різноманітності та складності факторів ціноутворення, у тому числі попиту та пропозиції, ціни товарів — замінників і товарів-новинок, існуючих традицій споживання тощо. Водночас підхід вченого до аналізу вартості не був однозначним.[7] 

    Тісно пов'язаною з аналізом ренти була спроба В. Петті визначити ціну землі. Виходячи з того, що земля не є  продуктом праці, вчений відрізняв ціну землі від ціни звичайних товарів. Наголошуючи на тому, що земля приносить ренту, вчений стверджував, що продаж землі є не що інше, як продаж доходу. Відтак ціну землі дослідник зводив до суми річних рент за певну кількість років, необхідних людині для того, щоб забезпечити себе і своє найближче потомство.[1] 
 

    П'єр Буагільбер

 

      Незалежно від В. Петті трудова  теорія вартості була розроблений  засновником французької класичної  економічної школи П'єром Буагільбером (1646-1714), який величину «істинної вартості» також пропонував визначати затратами праці. Крім того, П. Буагільбер велику увагу приділив вивченню споживної вартості, так як вважав, що метою виробництва є споживання. 

    Вчений  першим в історії економічної  науки звернув увагу на те, що цінам ринкової рівноваги відповідають цілком визначені пропорції суспільного виробництва. 

    Найважливішою умовою економічної рівноваги і  прогресу вважав "пропорційні ціни", за яких виробники покривають свої витрати і отримують прибуток, підтримується стійкий споживчий попит, а гроші "знають своє місце" в обслуговуванні товарного обігу.[10] 

    Оголосив  гроші основним злом та джерелом нещасть  товаровиробників, вбачаючи у них  причину порушень природної рівноваги  товарного обігу та відхилень  ринкової ціни від "істинної вартості". Ігнорування грошової форми вартості виявилось у недооцінці вченим самостійності та значущості грошей у господарському житті. 
 

    Відносна  трудова теорія вартості 

    А.Сміт

 

    Подальший розвиток поглядів англійської класичної  школи пов'язане з працями А. Сміта (1723-1790), основним з яких є «Дослідження про природу і причини багатства народів» (1776). На думку А. Сміта, вартість визначається витратами праці, а саме тією кількістю праці, на яке можна придбати даний товар. Разом з тим вартість визначається джерелами доходу, під якими він розумів заробітну плату, прибуток і ренту. 

    Таку  ціну вчений вважав природною ціною  — своєрідним центром, навколо якого "постійно обертаються ціни на всі  товари". Водночас А. Сміт аналізував ринкову ціну — фактичну ціну, за яку зазвичай продають товар, зазначаючи, що "Ринкова ціна кожного окремого то-| вару визначається відношенням між кількістю його, фактично доставленою на ринок, і попитом на нього з боку тих, хто готовий сплатити його природну ціну або повну вартість ренти, заробітної плати та прибутку, що їх належить сплатити для того, аби товари доставляли на ринок"[4]. На думку вченого, ринкова ціна формується в результаті вільної конкуренції, тому вона є найнижчою із прийнятних, в той час як монопольна ціна є найвищою серед цін, які можна справити з покупців. 

    Визначивши  природну ціну як своєрідний центр, навколо  якого відбувається коливання ринкових цін, А. Сміт започаткував дослідження  факторів, які впливають на відхилення ціни від вартості. Виходячи з існування природної (середньої) величини заробітної плати, земельної ренти таї прибутку на капітал, він показав, що нарощування пропозиції товарів понад платоспроможний попит неминуче знижує ринкову ціну нижче природної, що зменшує кожен компонент ціни. Результатом цього є скорочення залучених до виробництва певного товару праці, землі та капіталу, що зменшує пропозицію товару. Зниження пропозиції піднімає ринкову ціну та доходи дон природного рівня і так далі. [5] 

    Відтак  за умов вільної конкуренції (природного порядку) середня ринкова ціна збігається з природною ціною, яку визначають природні норми прибутку, заробітної плати і ренти, тому товар продається "саме за те, що він коштує". Водночас учений зазначав, що всілякі зовнішні втручання у природний хід речей (привілеї, монополії, регламенти) порушують ринкові регулятори, перешкоджаючи ефективному розподілиш ресурсів та економічному зростанню.[1] 

    А. Сміт визнавав, що вартість окремого товару включає як складову вартість спожитих засобів виробництва. Водночас він стверджував, що "хоча в ціну хліба має входити оплата ціни та утримання коня, у цілому вона все-таки зводиться — безпосередньо чи в кінцевому підсумку — до тих самих трьох складових: до ренти, заробітної плати та прибутку". Таким чином, вчений не визнавав затрат капіталу четвертою складовою ціни, виходячи з того, що матеріальні витрати (перенесена вартість) — не що інше, як доходи, отримані на попередніх стадіях виробництва. 

    Продовжуючи свої економічні міркування, А. Сміт писав: "Оскільки ціна, або мінова вартість, будь-якого товару, узятого окремо, зводиться до тієї чи іншої або до всіх трьох зазначених складових частин, то до таких самих трьох складових частин має зводитись ціна, або мінова вартість, усіх товарів, що становлять загальний річний продукт праці кожної країни, узятих разом".[15] 
 

    Д.Рікардо

 

    Трудова теорія ціни була істотно розвинена  Д. Рікардо (1772-1823), який послідовно розкрив ідею А. Сміта про те, що ціна товару повністю визначається працею тільки в примітивних суспільствах. Д. Рікардо зробив спробу знайти кількісні співвідношення між заробітною платою, вартістю, прибутком і рентою. 

    Основна праця «Начала політичної економії та оподаткування» був опублікований  їм в 1817 р. Д. Рікардо показав, чому теорія трудових витрат не може повністю пояснити співвідношення товарних цін. У ціну він включав вартість, створену витраченим на виробництво товару працею, а також вартість капіталу, зайнятого в його виробництві. Тим самим істотне значення відводиться витратам виробництва, які, на думку Д. Рікардо, регулюють ціну товарів. Дослідник підкреслював, що вплив попиту та пропозиції на ринкову ціну товару має тимчасової (короткостроковий) характер, а визначальним фактором у довгостроковій перспективі є витрати виробництва. 

    Як  і його попередники, вчений розрізняв природну та ринкову ціни товарів. Під першою він фактично розумів мінову вартість, зазнаючи, що природна ціна покриває не лише витрати капіталу, але і середню норму прибутку. Зіткнувшись з тим, що норма прибутку пропорційна величині капіталу, а не затратам праці, Д. Рікардо натрапив на значні труднощі. Щоб подолати цю суперечність, він змушений був відступити від твердження про те, що заробітна плата не впливає на ціни, пояснюючи вирівнювання норми прибутку через різні зміни стану та співвідношення основного та оборотного капіталу. 

    Водночас  учений зазначав, що основною причиною зміни вартості є збільшення або  зменшення витрат праці, а коливання  прибутку, не пов'язані з цими змінами, є досить незначними, здатними змінити  величину "природної" ціни товару не більше ніж на 6—7 %.[14] 

    "Ринкові"  ціни, на думку вченого, можуть  зазнавати випадкових і тимчасових  коливань під впливом попиту  та пропозиції, однак за умов  вільної конкуренції перелив  капіталів неминуче повертає  їх до "природних" цін. 
 

    Теорія трьох факторів виробництва

    Ж.Б.Сей

 

    Певний  внесок у розвиток теорії ціни вніс французький економіст Жан Батіст Сей ​​(1767-1832), який істотну увагу приділив дослідженню попиту і пропозиції. Землю, працю і капітал він вважав рівноцінними чинниками створення вартості. На його думку,ціна залежить від корисності товару, витрат на його виробництво, попиту та пропозиції. 

    Виходячи  з того, що "Цінність кожного предмета, поки вона не встановлена, абсолютно  довільна і невизначена"[5], , Ж.Б. Сей вважав мірилом останньої ціну. Він обстоював думку про те, що "ціна предмета слугує... правильною вказівкою корисності, яку люди визнають у предметі, якщо тільки обмін предметами, що між ними відбувається, не порушується ніяким для їх корисності стороннім впливом, подібно до того, як барометр показує атмосферний тиск лише постільки, поскільки ніякий сторонній вплив не порушує впливу атмосфери на нього". 

    Аналізуючи  пропорції обміну, Ж.Б. Сей визначив ціну як результат взаємодії попиту та пропозиції, зазначаючи, що зростання ціни прямо пропорційне попиту і обернено пропорційне пропозиції. На думку французького дослідника, під впливом конкуренції покупців та продавців ціни тяжіють до рівня витрат виробництва, які складаються із оплати виробничих послуг (заробітної плати, прибутку, ренти). 

    На  відміну від попередників, французький  дослідник не вважав працю вартісною  основою товарів, зазначаючи, що А. Сміт зробив хибний висновок стосовно того, що всі вартості є уречевленою людською працею. 
 

    Ф.Бастіа

 

    Фредерік  Бастіа (1801-1850) висунув і обгрунтував теорію послуг, а також концепцію "економічних гармоній ". У теорії послуг виробництво трактувалося як обмін послугами. У результаті такого обміну, на думку Бастіа, створюється корисність, що представляє одну з частин сукупного продукту у вигляді товарів або послуг. Таким чином, ідея Бастіа близька ідеї Сея.

    Теорія  витрат виробництва

    Дж.С.Мілль

 

    Англійський економіст Джон Стюарт Мілль (1806-1873) ввів поняття ціни як грошового вираження  вартості. Їм досліджено ціноутворюючий фактор конкуренції. 

    Дж. С. Мілль не надав особливого значення розмежуванню категорій вартості і  ціни. "Під ціною предмета, —  писав учений, — ми будемо у подальшому розуміти його грошову вартість; під  вартістю або міновою вартістю предмета — його загальну купівельну силу, владу, яку володіння цим предметом дає над товарами, які продаються взагалі".[15] 

    Стверджуючи, що не лише попит і пропозиція впливають  на ціну, але і ціна у свою чергу  змінює попит і пропозицію, Дж. С. Мілль вперше поставив питання про  функціональний зв'язок ринкової ціни, попиту та пропозиції. 

    Н.Сеніор

 

    Сеніор визначав ціну як суму утримання капіталіста і робітника або суму заробітної плати і прибутків.Він дослідив закономірності ціноутворення, дійшовши висновку, що витрати виробництва окреслюють лише приблизні ціни, виступаючи їх "регулятором". Остаточну та визначальну роль при формуванні ціни вчений відводив співвідношенню попиту та пропозиції. 

    Дотримуючись  класичної традиції, Н. Сеніор був  прихильником економічного лібералізму  та свободи зовнішньої торгівлі, стверджуючи, що вільна конкуренція забезпечує найвищу ефективність. Наголошуючи на тому, що за умов свободи ціноутворення вартість товару визначається затратами праці та капіталу, вчений звернув увагу на те, що монополізація виробництва змінює механізм ціноутворення, уможливлюючи ситуацію, за якої вартість товару перевищує затрати праці та капіталу. Утворений за рахунок цього дохід монополіста Н. Сеніор назвав рентою.[7]