Тенденції розвитку та регіональна структура наукового комплексу США

їхнього функціонування в різних країнах.

     Інкубатори – це багатофункціональні комплекси, що надають різноманітні

послуги новим інноваційним фірмам, що знаходяться на стадії виникнення і

становлення.

     Іншими словами, інкубатори призначені для «висиджування» нових

інноваційних підприємств, надання їм допомоги на самих ранніх стадіях

їхнього розвитку шляхом надання інформаційних, консультаційних послуг,

оренди приміщення й устаткування, інших послуг.

     Інкубатор займає, як правило, одне чи кілька будинків. Інкубаційний

період фірми-клієнта триває звичайно від 2 до 5 років, після чого

інноваційна фірма залишає інкубатор і починає самостійну діяльність.

     Інкубатор, як форма й елемент інноваційної інфраструктури, знаходиться в

постійному розвитку, логіку якого багато в чому допомагає зрозуміти

історія виникнення і поширення інкубаторів.

     Прабатьком інкубаторів у сфері інноваційної діяльності можна вважати так

називані «творчі комуни» архітекторів, дизайнерів, чи художників

майстрів народних промислів. Ці комуни, як правило, перебудовували

займані ними будинку так, щоб створити найбільш сприятливу для творчості

і спілкування середовище. Відмінною рисою цих комун, батьківщиною яких

вважають Великобританію, є те, що вони мали визначений набір послуг

колективного користування.

     Всі інкубатори, створені і функціонуючі з метою підтримки нових

інноваційних компаній, сприяння інноваційному підприємництву, можна

розділити на два основних види. До першого відносяться ті, котрі діють

як самостійні організації. До другого – інкубатори, що входять до складу

технопарку.

     Останнім часом у зв'язку з розвитком електронного бізнесу, активним застосуванням Інтернет і інших нових інформаційних технологій у

виробничій і управлінській практиці виділяють як окремий вид віртуальні

чи інкубатори «інкубатори без стін». Такі інкубатори допомагають оцінити

комерційний потенціал інноваційного проекту, розглянутого як основа для

створення нової компанії; провести відповідні маркетингові дослідження;

врегулювати відносини з материнською організацією (університетом,

науково-дослідним інститутом і т.п.) з питань інтелектуальної власності;

розробити бізнес-план і загальну стратегію бізнесу; знайти партнерські

організації, що виступають у ролі чи постачальників споживачів

інноваційної продукції і т.д. Природно, що «інкубатори без стін» не

надають оренду приміщень фірмам-клієнтам. Однак достоїнством віртуальної

форми є те, що створення такого інкубатора в порівнянні з традиційною

формою сполучено, як правило, з набагато більш скромними інвестиціями.

     Під технопарком мається на увазі науково-виробничий територіальний

комплекс, головна задача якого складається у формуванні максимально

сприятливого середовища для розвитку малих і середніх наукомістких

інноваційних фірм-клієнтів.

     Поняття технопарку досить близько поняттю інкубатора в сфері

інноваційної діяльності. Обоє ці елемента інноваційної інфраструктури

являють собою комплекси, призначені для сприяння розвитку малих

інноваційних компаній, створення сприятливого, підтримуючого середовища

їхнього функціонування. Розходження між ними полягає в тім, що спектр

фірм-клієнтів технопарків на відміну від інкубаторів не обмежується

тільки знову створюваними і, що знаходились на самій ранній стадії

розвитку інноваційними компаніями. Послугами технопарків користаються

малі і середні інноваційні підприємства, що знаходяться на різних

стадіях комерційного освоєння наукових знань, ноу-хау і наукомістких

технологій. Іншими словами, для технопарків не властива тверда політика

постійного відновлення, ротації клієнтів, типова для інкубаторів в

області інноваційної діяльності.

     Крім того, комплекси інкубаторів розташовуються, як правило, в одному чи

декількох будинках. Технопарки ж звичайно мають і ділянки землі, що вони

можуть здавати в оренду клієнтським фірмам під будівництво тими чи

офісів інших виробничих приміщень.

     Отже, технопарки в порівнянні з інкубаторами мають на увазі створення

більш різноманітного інноваційного середовища, що дозволяє надавати

більш широкий спектр послуг по підтримці інноваційного підприємництва

шляхом розвитку матеріально-технічної, соціально-культурної,

інформаційної і фінансової бази становлення і розвитку діяльності малих

і середніх інноваційних підприємств.

     Основною структурною одиницею технопарку є центр. Звичайно в структурі

технопарку представлені:

      інноваційно-технологічний центр,

      навчальний центр,

      консультаційний центр,

      інформаційний центр,

      маркетинговий центр,

      промислова зона.

     Кожний з центрів технопарку надає спеціалізований набір послуг,

наприклад, послуги по перепідготовці фахівців, пошуку і наданню інформації з визначеної технології, юридичні консультації і т.п. До

складу технопарку в якості його окремого структурного елемента може

входити інкубатор.

     Необхідно відзначити, що парки як елемент інноваційної інфраструктури в

різних країнах одержали різні визначення. Якщо в Росії за ними

закріпилася назва «технологічні парки» («технопарки») чи

«науково-технологічні парки», то в США ці структури називаються

переважно «дослідницькими парками», у Великобританії – «науковими

парками», у КНР – «науково-промисловими парками».

     Технополіс, що нерідко називають також науковим чи містом наукоградом,

«містом мозків», являє собою великий сучасний науково-промисловий

комплекс, що включає чи університет інші вузи, науково-дослідні

інститути, а також житлові райони, оснащені культурною і рекреаційною

інфраструктурою.

     Метою будівництва наукових містечок, технополісів є зосередження

наукових досліджень у передових і піонерних галузях, створення

сприятливого середовища для розвитку нових наукомістких виробництв у цих

галузях. Як правило, одним із критеріїв, яким повинний задовольняти

технополіс, є його розташування в мальовничих районах, гармонія з

природними умовами і місцевими традиціями.

РОЗДІЛ III

Сучасний рівень розвитку та досягнення науки США

     Організацією, проведенням, фінансуванням та сприянням наукових досліджень в США займаються багато державних і приватних організацій, товариств і компаній. Це, зокрема, державні організації такі як Національний Науковий Рада (NSC), Національний Науковий Фонд (NSF), Національне Управління Аеронавтики і Космонавтики (NASA), відділи Міністерства Оборони такі як Агентство передових оборонних наукових проектів (DARPA), Департаменти Військово-повітряних, морських, Ракетних сил, Міністерства енергетики, транспорту, охорони здоров'я, Агентства охорони навколишнього середовища, ядерної безпеки, Малого бізнесу і т.п.

    Багато хто з них мають багатомільярдні бюджети і добре відомі у всьому світі (наприклад НАСА). Відповідно до статистики в наукові дослідження і розробки США вкладають близько 200млрд доларів, з яких 33% складає державне фінансування.

    Успіхи науки США очевидні. США міцно займає лідируюче положення в світі в більшості провідних технологій таких як космонавтика, авіація, комп'ютери, атомна енергетика, біотехнологія, генна інженерія, атомна енергетика. Саме США забезпечували найважливіші прориви в цих галузях і продовжують вести основні дослідження. Наприклад, більшість знань про Всесвіт і планетах Сонячної системи в останні 10 років отримані США. Не можна забувати і про внесок в наукові дослідження найбільш промислових країн Європи (Англії, Німеччини, Франції, Італії) та Азії (Японія). Але їм заважає малий (в порівнянні з США) бюджет і роздробленість. Правда в останні роки в Європі з'являється все більше спільних наукових проектів, але відсутність спільної узгодженої наукової політики, бюджетні розбіжності, секретність продовжують шкодити справі.

     Одне із самих вражаючих і суперечливих досягнень американської технології - підпорядкування людині ядерної енергії. Концепції, що дозволили розщепити атом, розроблялися вченими багатьох країн, але перехід від ідей до практичного здійснення ядерної реакції був досягнутий американськими вченими на початку 40-х рр.

   Після того як німецьким фізикам у 1938 р. удалося розщепити ядро урану, Альберт Ейнштейн, Енрико Ферми і Лео Сцилард прийшли до висновку, що ланцюгова ядерна реакція в принципі здійсненна. У листі до Президента Франкліну Рузвельтові Ейнштейн виражав стурбованість тим, що цей науковий прорив дозволяє створити «надзвичайно могутню бомбу». Його заклопотаність викликала до життя Манхеттенский проект, покликаний забезпечити першість Америки в створенні атомної бомби. Завдяки проекту була створена перша атомна бомба, висаджена в Нью-Мексико 16 липня 1945 р.

    Створення бомби і її скидання на Японію в серпні 1945 р. поклали початок Атомній ері, часу страху перед зброєю масової поразки, що существовали протягом усього періоду холодної війни і пошедшего на спад лише сьогодні, коли починаються спроби покласти кінець розростанню арсеналів зброї. Але разом з тим Атомна ера характеризується і мирним використанням сил атома в енергетику і медицині.

    Перша комерційна атомна електростанція була пущена в Іллінойсу в 1956 р. У той час перспективи розвитку атомної енергетики в США виглядали самим райдужним образом. Однак опоненти вказували, що АЕС потенційно небезпечно і задавалися питанням: чи можливо безпечне поховання ядерних відходів? Аварія, що відбулася в 1979 р. на АЕС «Три майл айленд» у Пенсільванії, викликала в багатьох американців ворожість до атомної енергії. Вартість будівництва АЕС росла, і більш економічні джерела енергії стали виглядати куди привлекательнее. У 70-і і 80-і відбулося відмовлення від будівництва ряду раніше планувалися електростанцій, і сьогодні майбутнє атомної енергетики в США залишається під сумнівом.

    Тим часом американські вчені експериментували з іншими джерелами енергії, інтерес до яких відновився. Серед них - і енергія Сонця. І хоча одержання енергії від сонячних електрогенераторів економічно невигідно в більшості районів США, два останніх винаходи можуть змінити ситуацію до кращого.

    У 1994 р. Сабхенду Гуха, віце-президент «Юнайтед солар системз» (Троя, штат Мічиган), читав лекцію про вигоди одержання сонячної енергії і демонстрував фотографію сонячних батарей, установлених на даху будинку. Присутній у залі архітектор помітив: «Але в них же жахливий вид. Хто захоче встановлювати таке на своєму будинку?» Це зауваження змусило Гуха задуматися про те, як зробити перетворювачі сонячної енергії чимось начебто черепиці, а не монтувати сонячні батареї на рамах, повернених до неба.

    З 1996 р. використовується ще один винахід, зв'язане із сонячною енергією: електростанція «Сонц-два», пущена в експлуатацію в пустелі Мохаве в Каліфорнії, робить електрика, забезпечуючи їм 10000 будинків. На площі 38 гектарів розташовано близько 2000 дзеркал, що направляють сонячне світло на 90-метрову «силову вежу», де нагрівається перенасичений сольовий розчин, що надходить потім до парогенератора, що надає руху турбіні. Такий розчин зберігає теплову енергію краще, ніж вода, і ентузіасти «Сонц-два» думають, що нова технологія дозволить зробити великі комерційні електростанції рентабельними в тих районах, де багато сонця і значне споживання електроенергії.

    Космічна ера почалася майже одночасно з Атомною ерою. Американець Роберт Г. Годдард був одним з перших учених, що експериментують із системами ракетної тяги. У своїй невеликій лабораторії у Вустере, Массачусетс, Годдард працював з рідким киснем і гасом, використовуваними як паливо при запуску ракети в атмосферу. У 1926 р. він успішно запустив першу у світі ракету на рідкому паливі, що піднялося на висоту 12,5 м. Протягом наступних за цим 10 років Годдард домігся того, що його ракети досягали помірної висоти - 2 км, а інтерес до ракетобудування значно зріс як у США, так і у Великобританії, Німеччині і СРСР.

    Ракети уможливили запуск штучних супутників і пілотованих людиною космічних апаратів. У 1957 р. Радянський Союз запустив перший «Супутник», у 1958 р. за ним пішли США, що відправили в космос «Експлорер-I». Поле людини в космос відбувся навесні 1961 р. Першим у космосі побував радянський космонавт Юрій Гагарін, а слідом за ним - американець Алан Б. Шепард-молодший.

    Від цих спробних кроків у космосі до висадження на Місяць у 1969 р. і сьогоднішніх кораблів багаторазового використання американська космічна програма - свого роду дзеркало розвитку прикладних наук - пройшла значний шлях. Супутники зв'язку передають комп'ютерні дані, через них здійснюються телефонні розмови, ведеться тілі- і радіомовлення. Супутники прогнозу погоди поставляють нам дані, необхідні для завчасного оповіщення про жорстокі бури. Космічні технології породили тисячі видів продукції, використовуваних у повсякденному житті: від надлегких матеріалів, що застосовуються у виробництві кроссовок, до систем штучного дихання для лікарень.

    Так само як в області фізики і хімії, так і в медицині, і психології велика частина Нобелівських премій після Другої світової війни була отримана американцями. Національний інститут здоров'я (НИЗ), що є основним центром біохімічних досліджень у США, зіграв ключову роль у цьому процесі. Складається з 24 автономних інститутів НИЗ займає 75 будинків, що розкинулися на 120 гектарах у місті Бетесда, штат Мериленд. У 1997 р. його бюджет складав 13 мільярдів доларів.