Історія розвитку наук охорои праці

      Будівлі категорії А і Б є вибухопожежонебезпечними, а категорії В, Г, Д тільки пожежонебезпечними.

      Розподіл  приміщень і будівель за категоріями  щодо вибухопожежної і пожежної небезпеки враховується на стадії проектування для визначення відповідного ступеня їх вогнестійкості.

      Категорія будівель визначається, виходячи з  сумарної площі приміщень різних категорій, які знаходяться в них. Будівлі належать до категорії А, якщо сумарна площа категорії А в них перевищує 5% загального об’єму будівлі. До категорії Б належать приміщення, коли їх сумарна площа приміщень категорії А і Б перевищує 5% сумарної площі всіх приміщень.

      Будівлі належать до категорії В, якщо сумарна  площа приміщень А, Б, В перевищує 5% сумарної площі всіх приміщень, а  приміщення обладнуються автоматичними  установками пожежогасіння.

      Будівлі категорії Г, це ті, що також мають  сумарну площу приміщень категорії А, Б, В, Г, що перевищує 5% сумарної площі всіх приміщень.

      Зовнішня  установка - установка, розміщена поза приміщень (ззовні будинків) просто неба або під дахом чи за сітчастими захисними конструкціями.

      Визначення  категорій зовнішніх установок здійснюють шляхом послідовної перевірки їхньої належності до категорій від вищої (А3) до нижчої (Д3).

      Установка відноситься до категорії А3, якщо в ній знаходяться (обертаються) горючі гази (ГГ); легкозаймисті рідини з температурою спалаху не більше 28°С; речовини або матеріали, які здатні вибухати і горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або один з одним. Горизонтальний розмір зони, що обмежує газоповітряні суміші із концентрацією горючої речовини вище нижньої концентраційної межі поширення полум'я (С ) перевищує ЗО м (даний критерій застосовується тільки для горючих газів і парів) або розрахунковий надлишковий тиск у разі згоряння газо-, паро-повітряної суміші на відстані 30 м від зовнішньої установки перевищує 5 кПа.

      Установка відноситься до категорії Б3, якщо в ній знаходяться (обертаються) горючі пил і/або волокна; легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28°С; горючі рідини. Горизонтальний розмір зони, що обмежує газоповітряні суміші із концентрацією горючої речовини вище нижньої концентраційної межі поширення полум'я (С ), перевищує ЗО м (даний критерій застосовується тільки для горючих газів і парів) або розрахунковий надлишковий тиск у разі згоряння газо-, паро- або пилоповітряної суміші на відстані 30 м від зовнішньої установки перевищує 5 кПа.

      Установка відноситься до категорії В3, якщо в ній знаходяться (обертаються) горючі гази, легкозаймисті, горючі або  важкогорючі рідини, горючі пил і волокна, тверді горючі або важкогорючі речовини і матеріали, а також речовини, які здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або один з одним вибухати і горіти або тільки горіти за умови, що установка не відноситься до категорій А3 або Б3. Інтенсивність теплового випромінювання від осередку пожежі на відстані 30 м від зовнішньої установки перевищує 4 кВт-м2.

      Установка відноситься до категорії Г3, якщо в ній знаходяться (обертаються) негорючі речовини або матеріали  в гарячому, розпеченому або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор або полум'я, а також горючі гази, рідини або тверді речовини, які спалюються або утилізуються в якості палива.

      Установка відноситься до категорії Д3, якщо вона не відноситься до категорій  ,  ,  ,  .

      Класифікація  приміщень за правилами  облаштування електроустановок

      Згідно  з Правилами улаштування електроустановок (ПУЕ) усі приміщення поділяються на сухі, вологі, особливо сирі, жаркі, запилені, з хімічно активним середовищем, пожежо- й вибухонебезпечними речовинами.

      Правила класифікують дві групи приміщень, у яких від електричних джерел запалювання можуть виникати загоряння, пожежі й вибухи. Це — пожежонебезпечні й вибухобезпечні. До окремої групи відносяться зовнішні установки з пожежо- й вибухонебезпечними речовинами.

      Пожежонебезпечними  приміщеннями вважаються такі, у яких обертаються або зберігаються тверді горючі речовини й рідини.

      За  ступенем пожежної небезпеки згідно з ПУЕ вказані приміщення поділяються на класи: П-І, П-ІІ, П-ІІа і П-ІІІ.

      Клас  П-І — це приміщення, де є горючі рідини з температурою спалаху парів  понад 61?С (склади мастил, просочування деревини і ін.).

      Клас  П-ІІ — це приміщення, у яких при  технологічному процесі виділяється  горючий пил або волокна в  аерозольному стані і небезпека  обмежується пожежею без вибуху (деревообробні цехи і ін.).

      Клас  П-ІІа — це приміщення, де горючі речовини знаходяться у твердому або волокнистому стані без виділення пилу й волокон (тканини, папір, деревина і ін.).

      Клас  П-ІІІ — зовнішні установки й  сховища горючих рідин (з tс>61?) і  твердих горючих матеріалів (відкриті склади мінеральних мастил, торфу, вугілля і т.ін.).

      Вибухонебезпечне  середовище - об'єм, у якому середовище внаслідок природних або виробничих чинників може стати вибухонебезпечним.

      Вибухонебезпечна  зона - простір у приміщенні або  навколо зовнішньої установки, у якому присутнє вибухонебезпечне середовище бо воно може утворюватися внаслідок природних чи виробничих чинників у такій кількості, яка вимагає спеціальних заходів у конструкції електрообладнання під час його монтажу та експлуатації.

      Газо- пароповітряні вибухонебезпечні середовища утворюють вибухонебезпечні зони класів 0, 1, 2, а пилоповітряні - вибухонебезпечні зони класів 20, 21, 22.

      Вибухонебезпечна  зона класу 0 - простір, у якому вибухонебезпечне середовище присутнє постійно або протягом тривалого часу.

      Вибухонебезпечна зона класу 1 - простір, у якому вибухонебезпечне середовище може утворитися під час нормальної роботи, (коли установка працює відповідно до своїх розрахункових параметрів).

      Вибухонебезпечна  зона класу 2 - простір, у якому вибухонебезпечне середовище за нормальних умов експлуатації відсутнє, а якщо воно виникає, то рідко і триває недовго. У цих випадках можливі аварії катастрофічних розмірів (розрив трубопроводів високого тиску або резервуарів значної місткості).

      Частоту виникнення і тривалість вибухонебезпечного газо- пароповітряного середовища визначають за правилами (нормами) відповідних галузей промисловості.

      Вибухонебезпечна  зона класу 20 - простір, у якому під  час нормальної експлуатації вибухонебезпечний пил у вигляді хмари присутній постійно або часто в кількості, достатній для утворення небезпечної концентрації суміші з повітрям. Звичайно це має місце всередині обладнання, де пил може формувати вибухонебезпечні суміші часто і на тривалий термін.

      Вибухонебезпечна  зона класу 21 - простір, у якому під  час нормальної експлуатації ймовірна поява пилу у вигляді хмари в кількості, достатній для утворення суміші з повітрям вибухонебезпечної концентрації.

      Вибухонебезпечна  зона класу 22 - простір, у якому вибухонебезпечний пил у завислому стані може з'являтися не часто й існувати недовго або в якому шари вибухонебезпечного пилу можуть існувати й утворювати вибухонебезпечні суміші в разі аварії.

      Ця  зона може включати простір поблизу обладнання, що утримує пил, який може вивільнятися шляхом витоку і формувати пилові утворення.

      Класи й розміри вибухонебезпечних  зон для зовнішніх вибухонебезпечних установок повинні прийматися відповідно до норм технологічного проектування та особливостей технологічних процесів і затверджуватися в установленому порядку згідно з чиним законодавством.

      За  відсутності обмежень у відомчих нормативних документах для зовнішніх  установок допускається приймати вибухонебезпечну зону класу 2 в межах до:

      - 0,5 м по горизонталі і вертикалі від закритих віконних і дверних прорізів;

      - З м по горизонталі і вертикалі  від закритих технологічних апаратів, заповнених горючими газами та ЛЗР;

      - 5 м по горизонталі і вертикалі  від пристрою для викиду із  запобіжних і дихальних клапанів ємностей і технологічних апаратів з горючими газами або ЛЗР;

      - 20 м по горизонталі і вертикалі  від місця відкритого зливу  і наливу для естакад з відкритим зливом і наливом ЛЗР.

      Біля  зовнішніх установок, які виділяють  в атмосферу горючі гази, пару ЛЗР під час нормальної роботи, має місце обмежена вибухонебезпечна зона класу 1 (наприклад, біля нафтових свердловин, клапанів, місць відкритого зливу і наливу ЛЗР). За відсутності даних у відомчих нормативних документах зону класу 1 допускається приймати в межах не більше 1 м від місця викиду газів, пари ЛЗР.

      За  межами вибухонебезпечної зони класу 1 буде, як правило, присутня вибухонебезпечна зона класу 2.

      Зони  біля трубопроводів горючих газів, ЛЗР не є вибухонебезпечними за винятком зон класу 2 в межах до 3 м по горизонталі і вертикалі від запірної арматури і фланцевих з'єднань трубопроводів.

      Клас  зони приміщення, суміжного з вибухонебезпечною  зоною іншого приміщення

Клас  вибухонебезпечної зони Клас зони приміщення, суміжного з вибухонебезпечною зоною іншого приміщеня і відділеного від нього   Стіною (перегородкою) з дверима, які знаходяться у вибухонебезпечній зоні Стіною (перегородкою) без отворів або з отворами, обладнаними тамбур-шлюзами або дверима, які знаходяться поза вибухонебезпечною зоною 1 2 Не вибухо- і не пожежонебезпечна зона 2 Не вибухо- і  не пожежонебезпечна зона Не вибухо- і  не пожежонебезпечна зона 21 22 Не вибухо- і  не пожежонебезпечна зона 22 Не вибухо- і  не пожежонебезпечна зона Не вибухо- і  не пожежонебезпечна зона

      У всіх випадках стіни і перегородки між приміщеннями повинні бути пило-газонепроникними, а двері - протипожежними і такими, що відчиняються в бік менш небезпечної зони та самі зачиняються.

5. Практична частина

1. Задача 1

     Оцінити ефективність природної вентиляції приміщення економічного відділу габаритами: довжина-7,2 м, ширина-5,8 м, висота-4,0м , кількістю працюючих-5 співробітників, розміром кватирки-0,21 м², розміром дверей - 1,85м², висотою від центру дверей до центру кватирки 2,2 м.

      

     Розв’язок задачі :

     Для оцінки ефективності природної вентиляції  приміщення економічного відділу необхідно порівняти фактичний повітрообмін L_ф з необхідним – L_н

     Якщо  об’єм робочого приміщення, що припадає на кожного працюючого L1, менше 20 м³, необхідний повітрообмін повинен складати не менше L' = 30 м³/год на одну особу. При об’ємі 20 м³ і більше на одного працюючого повітрообмін повинен складати не менше L' = 20 м³/год. При об’ємі 40 м³ і більше на одного працюючого за наявності в приміщенні вікон та дверей повітрообмін не лімітується.

     Таким чином, необхідний повітрообмін L_н обчислюється за формулою

               

, м³/год,   (11.1)

     де n - кількість працюючих.

     В нашому випадку об’єм робочого приміщення, що припадає на кожного працюючого складає:

     L1=7,2*5,8*4,0/5=33,408м³

     Тому:

     L_н=20*5=100м³/год

     Фактичний повітрообмін у відділі здійснюється за допомогою природної вентиляції як неорганізовано – через різні  нещільності у віконних і дверних  прорізах, так і організовано - через  кватирку у віконному прорізі.

     Фактичний повітрообмін L_ф, м³/год, обчислюється за формулою

               

,   (11.2)

де F_кв - площа кватирки, через яку буде виходити повітря, м²;

μ

V_п - швидкість виходу повітря через кватирку, м/с. Її можна розрахувати за формулою:

   

,    (11.3)