Соціально трудові відносини

Зовнішній ринок праці  передбачає мобільність, можливість переміщення  робочої сили між організаціями. При цьому мобільність може бути як професійна, так і географічна. Тобто з цього ринку роботодавці вибирають готову робочу силу, що не потребує глобальної перепідготовки.

Внутрішній ринок базується  на переміщеннях робітників в межах  однієї організації. При цьому робоча сила обізнана зі специфікою діяльності, проте потребує перепідготовки, підвищення кваліфікації.

Загальнонаціональний  ринок праці включає робочу силу, що пропонує свої послуги на всій території  України, та всіх роботодавців, що пропонують роботу на ринках праці України.

Регіональний ринок  праці обмежений кордонами одного регіону. Діюча політика зайнятості держави спрямована на розв'язання більшості проблем саме на цьому рівні.

Важливою складовою  соціально-трудових відносин є сфера  зайнятості населення. Кожна влада  спрямовує багато зусиль на управління зайнятістю.

Управління зайнятістю – це цілеспрямований вплив на ринок праці, поширення попиту на робочу силу та підтримку ефективної пропозиції робочої сили. Сюди, в першу чергу, відносять забезпечення робітників робочими місцями в потрібному обсязі, створення на робочих місцях потрібних умов праці, залучення робітників до праці в організаціях будь-якої форми власності в оптимальному для країни співвідношенні, робота з тимчасово зайнятими робітниками в напрямку їх перерозподілу в господарчій діяльності, організація відповідної підготовки та перенавчання робітників та інше.

Безробіття – це відсутність  зайнятості в частки економічно активної частини населення, що може та бажає  працювати. Безробіття – важливе  невід’ємне явище соціально-трудової сфери, що найбільш явно розкриває її стан в державі. Можна стверджувати, що чим вище рівень безробіття, тим гірше налагоджені соціально-трудові відносини, тим гірше забезпечення громадян соціальними благами.

Державна політика в сфері соціально-трудових відносин

Держава, формуючи систему соціально-трудових відносин, повинна дотримуватися основних принципів формування будь-яких систем:

– послідовності дій;

– поступовості дій;

– непротиріччя дій між собою, іншими формами законодавства країни.

Тому при формуванні вищезгаданої системи керівництву країною необхідно приділити увагу цілій низці питань, що потребують постійного взаємоузгодження при змінах в будь-якому з них: механізму розподілу доходів; забезпеченню основних соціальних гарантій, встановленню їх розмірів та умов виплат в бюджет та виплат з нього; мотивації трудової діяльності та посиленню привабливості праці; структурній перебудові економіки, формуванню нових форм ринкових відносин та ін.

При формуванні системи  соціально-трудових відносин, внесенні в неї окремих змін необхідно спиратися на два моменти: конкретно ставити мету формування системи з заданими умовами та елементами; реально оцінювати можливі шляхи досягнення цієї мети.

Державна політика в  системі соціально-трудових відносин представляє собою комплекс заходів впливу на кожен з елементів соціально-трудових відносин та всю систему в цілому з метою досягнення оптимальної взаємодії між ними, найбільшого задоволення потреб кожного з елементів, підвищення їх соціального рівня.

Заходи державної політики носять подвійний характер: вони можуть бути як активні, так і пасивні, що використовуються відповідно до кожної сфери соціально-трудових відносин.

Активні заходи – це такі, що заздалегідь поліпшують рівень соціально-трудових відносин: зменшення рівня безробіття, підвищення конкурентноздатності кожної людини, створення достатньої кількості раціональних робочих місць; створення законодавчої бази, спрямованої на зацікавленість кожного суб’єкта в задоволенні соціальних потреб інших суб’єктів соціально-трудових відносин; створення умов для підвищення соціального рівня кожного громадянина та інше.

Пасивні заходи, що спрямовані на виправлення негативних наслідків  неврегульованих соціально–трудових відносин, – це підтримка незахищених верств населення шляхом забезпечення первинних соціальних потреб, робота з безробітними громадянами, законодавча та бюджетна фінансова підтримка профспілок в вирішенні ними соціальних питань та інше.

Висновки

З розвитком економіки, стабілізацією грошової, кредитно, фіскальної, валютної сфери в Україні відбувається становлення й розвиток соціальної політики держави. Разам з трансформацією економіки відбувається створення системи соціального захисту населення з метою компенсації негативних проявів ринкової економіки. За роки незалежності розроблено й впроваджено в дію політику соціального захисту, страхування та забезпечення населення. Створено необхідні умови для нормального її функціонування, для постійного доповнення й удосконалення.

Але разам з цим  в соціальній сфері виявляються  риси її недосконалості та невідповідності сучасним потребам людей (це стосується співвідношення між мінімальною заробітною платою, розміром пенсій, стипендій та прожитковим мінімумом).

Тому  перед державою стоять першочергові завдання переходу від надання пільг та дотацій до адресної грошової допомоги, створення умов для досягнення розмірів середньої заробітної плати до розмірів прожиткового мінімуму, розширення мережі недержавних пенсійних фондів поряд з основним державним, проведення зваженої політики у сфері регулювання оплати праці, ринку праці та всієї сфери соціального забезпечення.

Література

1. Бычкова О.В. Социальный менеджмент как вид управленческой деятельности / Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 67. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2001. – С. 79–87.
2. Загреба І.Л. Соціально-трудові відносини: сутність, проблеми формування. / Проблеми теорії і практики становлення соціально-орієнтованої ринкової економіки. Матеріали міжнародної наукової конференції 17–19 листопада 1999 року. – X.: ХДАДТУ, 1999. – С. 128–129.
3. Колот А. Проблеми розбудови національної моделі соціально-трудових відносин // Україна: аспекти праці. – 2002. – №5. – С. 23–28.
4. Колот А. Теоретичні і прикладні аспекти становлення і розвитку сторін соціально-трудових відносин та їх представницьких органів // Україна: аспекти праці. – 2002. – №2. – С. 15, 20–25.
5. Махсма М.Б. Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навч. посібник. – Київ: Вид-во Європ. ун-ту, 2003. – 188 с.
6. Українець С. Соціальне партнерство в Україні: перспективи законодавчого регулювання // Україна: аспекти праці. – 1998. – №2. – С. 23.
7. Управление персоналом организации: Учебник / Под ред. А.Я. Кибанова. – 2-е изд. – М.: ИНФРА-М, 2002. – 638 с.
8. Управление человеческими ресурсами / Под ред. М. Пула, М. Уорнера. – СПб.: Питер, 2002. – 1200 с.