Соціально-трудові відносини: їх класифікація та формування

Зміст

 

Вступ

1. Класифікація соціально-трудових відносин

2. Фактори формування соціально-трудових відносин

Висновки 

Список використаної літератури

 

Вступ

 

Сучасний стан соціально-трудових відносин відображає суперечності між ціною та вартістю робочої сили, між інтересами найманих працівників та роботодавців, а також віддзеркалює наявні деформації трудових цінностей, рівень конфліктності у суспільстві внаслідок недосконалої державної політики, яка понад десятиріччя проводилася ціною соціальних втрат.

Регулювання процесу взаємодії суб'єктів відносин у сфері праці - відносно самостійне завдання, яке зачіпає інтереси не лише роботодавців і найманих працівників, а й суспільства в цілому.

Соціально-трудові відносини - це сукупність економічних, соціально-психологічних, адміністративних та правових методів і норм, спрямованих на включення робочої сили в процес праці та її відтворення на основі ринкових механізмів - попиту, пропозиції, ринкової ціни.

Комплексна характеристика соціально-трудових відносин передбачає з'ясування сутності таких категорій, як сторона, суб'єкт, предмет відносин у соціально-трудовій сфері, їхніх типів та рівнів тощо. У сукупності ці елементи та відносини, що їх відображають, утворюють систему соціально- трудових відносин.

Соціально-трудові відносини визначають становище людини у світі праці, її спосіб життя, оточення, клімат у трудовому колективі, ефективність трудової соціалізації людини. При цьому вони залежать не тільки від трудової поведінки самої людини, але й від безлічі факторів. Формування і розвиток соціально-трудових відносин у суспільстві відбувається під впливом величезної кількості факторів, значимість яких обумовлюється історичним, економічним, соціокультурним і політичним змістом.

 

1. Класифікація соціально-трудових відносин

 

Провідними складовими системи соціально-трудових відносин є їх сторони і суб'єкти. І сторонами, і суб'єктами соціально-трудових відносин називають найманих працівників, роботодавців і державу. Відмінність між цими поняттями полягає в тому, що сторони соціально-трудових відносин є носіями первинного права у цих відносинах, а суб'єкти можуть володіти як первинними, так і делегованими первинними носіями правами.

Класифікація соціально-трудових відносин за суб'єктами передбачає їх поділ на індивідуальні (взаємодія одного працівника з роботодавцем) та колективні (коли роботодавці та працівники взаємодіють між собою). Виходячи з даних передумов, суб'єктами соціально-трудових відносин є: найманий працівник, роботодавець (спілки роботодавців), держава .

В умовах розвинутої соціально орієнтованої ринкової економіки суб'єктам соціально-трудових відносин властиві певні характерні риси, що дозволяють ідентифікувати цей суб'єкт саме як сторону соціально-трудових відносин.

Найманий працівник - це громадянин, який уклав трудову угоду (як правило у письмовій формі) з роботодавцем, керівником підприємства (організації) або уповноваженим ним органом, згідно з якою працівник зобов'язується виконувати роботу, обговорену в угоді, у відповідності з вимогами внутрішнього розпорядку, а власник підприємства (організації) або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату та забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором та угодою сторін. Найманим працівником - суб'єктом соціально-трудових відносин - може виступати як окремий працівник, так і група працівників, які відрізняються становищем у соціально-професійній структурі, направленістю інтересів, мотивацією праці та іншими ознаками. Основою групових та індивідуальних відмінностей є: вік, стать, стан здоров'я, освіта, професійна, посадова, галузева приналежність.

Особливу роль у процесі формування нових соціально-трудових відносин в Україні відіграють вікові відмінності: зміна поколінь, які відрізняються один від одного за основними соціально-психологічними параметрами, орієнтації та мотивації, що вимагають адекватного врахування.

Роботодавець як суб'єкт соціально-трудових відносин - це людина, яка працює самостійно та постійно наймає для здійснення трудового процесу одного або декількох працівників. Здебільшого роботодавець є власником засобів виробництва. Однак, у господарській практиці України роботодавцем вважається і керівник у державному секторі економіки, який наймає працівників за договором, хоча і сам є найманим працівником держави та не володіє засобами виробництва.

Роль держави у соціально-трудових відносинах полягає у тому, що найчастіше вона виконує законотворчу функцію, формує та удосконалює на основі або з врахуванням Конвенцій та Рекомендацій МОП, інших міжнародних трудових норм, згідно з національними умовами та практикою національне законодавство і правила здійснення соціального партнерства між державними органами, організаціями роботодавців та найманими працівниками. Ратифікує міжнародні трудові норми, захищає права всіх категорій працівників. Держава може виступати: ініціатором, регулятором, арбітром, посередником у процесі проведення соціального діалогу та колективних переговорів.

Проблема взаємодії суб'єктів соціально-трудових відносин вирішується через виділення рівнів соціально-трудових відносин.

Соціально-трудові відносини важливо розподілити за рівнями їх регулювання, оскільки саме тоді вони набувають конкретного наповнення і змістового викладення. Кожний рівень має своїх суб'єктів відповідно до наявних у них первинних чи делегованих повноважень. За рівнями регулювання соціально-трудові відносини можна розподілити на:

Національний (макроекономічний):

а) державне регулювання - через акти законодавства;

б) договірне регулювання - через Генеральну угоду і рішення органів

соціального партнерства.

Галузевий:

а) державне регулювання - через акти центральних органів виконавчої влади;

б) договірне регулювання - через галузеві колективні угоди і рішення галузевих органів соціального партнерства.

Територіальний (регіональний):

а) державно-комунальне регулювання - через рішення органів виконавчої влади й місцевого самоврядування;

б) договірне регулювання - через регіональні угоди і рішення територіальних органів соціального партнерства.

Виробничий (мікроекономічний):

а) адміністративне регулювання - через рішення власників і уповноважених ними органів;

б) договірне регулювання - через колективний договір, консультації, переговори, індивідуальний трудовий договір.

Цей розподіл дещо умовний, тому що на регіональному рівні, наприклад, можлива диференціація як суб'єктів відносин, так і проблем, котрі вирішуються. Нині партнери вирішують чимало проблем, масштаб яких виходить за межі області чи району як адміністративно-територіальної одиниці.

Оскільки регіональний розподіл в Україні законодавчо не визначений, такі проблеми вирішуватимуться поєднанням зусиль об'єднань профспілок, роботодавців і органів влади кількох областей або районів.

 

2. Фактори формування соціально-трудових відносин

 

Розвиток соціально-трудових відносин у суспільстві відбувається під впливом певної кількості факторів, які обумовлені історичним, економічним, соціокультурним і політичним змістом. Серед значимих факторів можна віднести особливості соціальної політики, глобалізацію економіки, розвиток суспільної праці і виробництва.

Під соціальною політикоюрозуміють стратегічний соціально-економічний напрям, обраний країною для всебічного розвитку громадян, який забезпечує пристойний рівень та умови їхніх життя і праці.

Головною метою соціальної політики є підвищення рівня якості життя громадян на основі стимулювання трудової активності населення, надання кожному працездатному можливості власною працею забезпечувати добробут сім'ї, формувати заощадження і їхнє ефективне інвестування.

Соціальна політика складається з:

- політики в галузі  праці та соціально-трудових відносин;

- політики доходів населення;

- політики зайнятості;

- міграційної політики;

- житлової політики;

- політики в соціальній  сфері;

- демографічної політики;

- екологічної політики.

Соціально-економічна концепція розвитку будь-якого суспільства містить у собі механізм формування і регулювання соціально-трудових відносин як найважливіший елемент соціальної політики. При цьому соціальна політика є соціально-економічним напрямком, обраним урядом країни для всебічного розвитку громадян, який забезпечує їм гідний рівень життя та праці, Також великого значення набувають законодавчо встановлені гарантії соціального захисту, соціальної підтримки і соціальної допомоги.

Соціальний захист - система мір, що забезпечує соціальну захищеність переважно непрацездатного населення і соціальне вразливих шарів працездатного населення;

Соціальна підтримка - система заходів, стосовно до економічно активного населення, спрямована на створення умов, що дозволяють забезпечити соціальну захищеність найманих робітників;

Соціальна допомога - заходи, що являють собою допомогу, як правило, короткочасного характеру, що надається людям, котрі потрапили в екстремальні життєві ситуації, які вимагають додаткових витрат.

Соціальна політика являє собою синтез декількох великих напрямків державної політики, у тому числі політики у сфері праці, соціально-трудових відносин; політики в сфері доходів населення; політики зайнятості, регулювання ринку праці; міграційної політики; політики в соціальній сфері; демографічної політики; екологічної політики.

Фактором, що регулює соціально-трудові відносини в сучасному світі, є глобалізація економіки, він являє собою процес формування системи міжнародного розподілу праці, світової інфраструктури, світової валютної системи, міжнародної міграції робочої сили в умовах бурхливого зростання світової торгівлі і потоків іноземних інвестицій, стрімких технологічних змін.

Глобалізація економіки супроводжується зростанням взаємозалежності національних фінансових ринків, збільшенням спекулятивних валютних потоків між державами і вторинними фінансовими ринками, станом платіжної і торгової незбалансованості, що у сукупності різко обмежують можливість формування макроекономічної політики на національних рівнях.

Значним фактором, що визначає процес формування і розвитку соціально-трудових відносин, є закономірності розвитку суспільної праці, які виступають у формах поділу і кооперації праці (у їхній предметній, функціональній формі, у вертикальному і горизонтальному розрізах), зростання продуктивності праці, заміщення праці капіталом.

У процесі формування соціально-трудових відносин на підприємствах спостерігається певна єдність.

Соціально-трудові відносини з залежать від:

• законодавчих та правових рамок, загальноекономічних умов, розвитку зовнішнього ринку праці, соціокультурного середовища, основних технічних параметрів продукції та обладнання;
• стратегії розвитку організації;
• кадрової політики організації
• трудового поводження .

Фактором, що визначає характер соціально-трудових відносини на підприємстві, є життєвий цикл його розвитку. Якщо на початку функціонування підприємства соціально-трудові відносини зазвичай мають неформальний характер, при його подальшому розвитку ці відносини формалізуються, у них формується більша кількість окремих елементів, виробляється система соціально-трудових відносин, що поступово перетворюється у визначену організаційну культуру. Соціально-трудові відносини є також об'єктом довготермінового планування, елементом стратегії підприємства.

За умов розвитку людських ресурсів велике значення мають елементи суспільного регулювання, саме це дозволить зменшити витрати, великих суспільних перетвореннях.

Суспільне регулювання процесу становлення соціально-трудових відносин складається з:

1) формування й освоєння  всіма суб'єктами соціально-трудових  відносин єдиної системи понять, засвоєння однієї мови спілкування  з метою взаєморозуміння;

2) формування системи  показників, що відбивають процеси  взаємодії суб'єктів соціально-трудових відносин, і відповідно визначення джерел інформації;

3) дослідження досягнень  інших країн у цій сфері  та визначення негативного, проблемного  досвіду.

Досягнення інших країн у цій сфері не повинні механічно проектуватися на українську дійсність, вони мають бути адаптовані до національних традицій і норм трудової етики і моралі, разом з тим досвід становлення соціально-трудових відносин нового типу в колишніх соціалістичних країнах має безсумнівну цінність.

Глобалізація економіки негативним чином впливає на розвиток соціально-трудових відносин, оскільки вивільняє економічні сили, які поглиблюють існуючу нерівність у сфері продуктивності праці, доходів, матеріального добробуту, перешкоджаючи зростанню можливостей у соціально-трудових відносинах.

Розвиток суспільної праці та виробництва проявляються у формах: