Рыночные отношения в аграрном секторе экономики

РИНКОВІ ВІДНОСИНИ  В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ

 

 

§ 1. Аграрні відносини, їхній зміст і особливості

 

Слово "аграрний" походить від латинського аgrarius і в перекладі на українську мову дослівно означає "земельний".

Критерієм виділення аграрних відносин в особливу групу не є галузевий підхід сам по собі. Адже економічні відносини в кожній галузі народного господарства також мають свою специфіку. Однак це не дає підстав для виділення в економічній системі особливих галузевих виробничих відносин. У сільському ж господарстві виробничим відносинам властиві особливості якісного, принципового характеру, які дозволяють виділити їх в окрему сферу аграрних відносин.

Аграрні відносини - це складова економічних відносин, які виникають у сільському господарстві з приводу володіння й використання землі як головного засобу сільськогосподарського виробництва, а також виробництва, розподілу, обміну й споживання сільськогосподарської продукції та послуг.

 

Найважливішою особливістю аграрних відносин є  те, що в сільському господарстві основним засобом виробництва є земля*

Земля - перша й основна умова будь-якого виробництва, але в сільському господарстві вона ще й головний засіб виробництва, елемент продуктивних сил. Тому в цій сфері результати виробництва значною мірою визначаються якістю земельних ділянок, їхньою родючістю, місцерозташуванням щодо ринків збуту, баз постачання потрібної техніки, мінеральних добрив тощо.

Особливість аграрних відносин зумовлена й тим, що земля е предметом праці Й одночасно засобом виробництва.

Процес виробництва, технологічні операції в аграрній сфері тісно переплітаються з природними процесами, органічно комбінуючись у процесі створення споживчої вартості.

Основні фактори  сільського господарства наведені на рис. 12.1.

 

Внаслідок того, що економічний процес відтворення в аграрній сфері  тісно переплітається з природним, виникає ще низка особливостей сільськогосподарського виробництва:

 

- природно-кліматичні умови, структура ґрунту, біологічні чинники впливають на продуктивність праці і обумовлюють ризиковість, нестійкість сільського господарства. Одні й ті самі кількість і якість затраченої праці можуть бути представлені різною кількістю продукції, залежно від названих факторів;

 

- природно-кліматичні фактори зумовлюють  і ритм виробництва, його сезонний  характер, що породжує коливання  у зайнятості робітників, у виробництві  і пропозиції продукції сільськогосподарського  виробництва;

 

- особливості використання техніки, фінансування і сформування доходів сільськогосподарських підприємств у зв'язку із сезонним характером виробництва. Для виконання сільськогосподарських робіт необхідно мати повний комплекс техніки, яка використовується протягом певного сезону, а решту часу простоює;

 

- остаточний розмір доходів  формується лише наприкінці року, після реалізації продукції (особливо  в землеробстві);

 

- рівень концентрації виробництва  значною мірою визначається розмірами  земельних угідь, їхньою врожайністю  й інтенсивністю використання;

 

- спеціалізація виробництва зумовлена,  насамперед, географічними і природно-кліматичними  факторами;

 

- ефективне  використання землі можливе за  раціонального комбінування сільськогосподарських  галузей, економічно і біологічно  обґрунтованих сівозмін;

 

- значна  частина виробленої продукції  споживається всередині господарств  не набуваючи товарної форми.  Тому в аграрній сфері довше  зберігаються натуральні та напівнатуральні  види виробництва;

 

- широка  комбінація великих, середніх  і дрібних господарських одиниць різних форм власності;

 

- велика  залежність результатів виробництва  від погодних умов вимагає  створення в господарствах страхових  фондів на випадок посухи, повені, іншого стихійного лиха для  забезпечення безперервного процесу  відтворення. Необхідності створення таких страхових фондів немає в інших галузях народного господарства, де природний фактор не впливає або майже не впливає на результати господарювання.

 

Суб'єктами економічних відносин в  аграрному секторі с (рис. 12.3):

- суспільство в цілому в особі держави;

- сільськогосподарські  підприємства;

- індивідуальні  виробники сільськогосподарської  продукції (фермери, сімейно-індивідуальні господарства

 

Взаємодія суб'єктів аграрних відносин є основою економічних відносин у цьому секторі. Ці суб'єкти вступають  в економічні відносини не лише між  собою, а й з представниками інших  галузей і суспільством в цілому. Отже, аграрні відносини є складовою загальної системи економічних відносин суспільства.

 

Характер і особливості аграрних відносин визначаються насамперед формою власності на землю як основний засіб  виробництва. У сучасних умовах власність  на землю в різних країнах має  такі форми (рис. 12.4).

 

 

Наявність різних форм власності на землю і землекористування є  основою багатоукладності сільського господарства. Світова практика показує, що в аграрному секторі ефективно функціонують різноманітні за розмірами і формами власності види підприємств - дрібні, середні й великі, засновані на повній власності на землю, частковій власності й оренді; сімейні ферми, сільськогосподарські кооперативи і корпорації. Усі вони мають однакові права у відносинах з державою, іншими аграрними і несільськогосподарськими підприємствами та організаціями.

 

В Україні в результаті проведення поетапної земельної реформи  відбулися докорінні, незворотні перетворення земельних відносин. Одним з найважливіших є подолання монополії державної власності на землю і введення інституту приватної власності. Згідно з новим Земельним кодексом, прийнятим у жовтні 2001 р. парламентом України, суб'єктами права власності на землю є:

 

- громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності;

 

- органи місцевого самоврядування - на землі комунальної власності;

 

- державні органи - на землі державної  власності. Іноземні громадяни  і юридичні особи, а також  особи без громадянства можуть  стати власниками лише земель несільськогосподарського призначення, на яких розташовані об'єкти нерухомості, які належать їм на правах приватної власності.

 

Реформування земельних відносин призвело до суттєвих соціально-економічних  змін на селі - створення нових різнотипних суб'єктів господарювання у сільському господарстві та економічного підґрунтя для активізації їх діяльності

 

Тому на сучасному етапі аграрних перетворень основним завданням  державної політики є подолання  деяких негативних процесів в аграрному  секторі економіки і підвищення ефективності функціонування усіх суб'єктів господарювання на основі суттєвого поліпшення їх наукового, фінансового та матеріально-технічного забезпечення.

 

Земельна рента, її сутність, види і механізм утворення

 

Рента (від фр. rendre - віддана) - це передача частини доходу землеробом власнику землі за використання його земельної ділянки.

 

Отже, земельна рента є економічною  формою реалізації власності на землю.

 

Земельна рента у докапіталістичних  системах вилучалася на основі особистої залежності безпосереднього виробника (раба, кріпака) від власника (рабовласника, феодала). В умовах капіталізму земельна рента формується на основі прикладання капіталу до землі й тому в загальній масі додаткового продукту є надлишком над середнім прибутком.

 

Є три основних види земельної  ренти: диференційна, абсолютний монопольна

 

Диференційна рента

 

Причини, умови формування, джерела  та форми вилучення диференційної  ренти наведено на рис. 12.6. Причиною її утворення є монополія на землю  як об'єкт господарювання, яку здійснюють власник або орендар земельної ділянки. Ці суб'єкти мають монопольне право господарювання на земельних ділянках і одержання з них доходу у формі земельної ренти. В той же час ця монополія не дає можливості господарського використання цих ділянок землі іншими економічними суб'єктами

 

 

Слід розрізняти дві  форми диференційної ренти - першу  та другу.

 

Диференційна рента  І - це додатковий чистий дохід, одержуваний у результаті продуктивнішої праці на кращих за природною родючістю і місцезнаходженням землях.

 

Диференційна рента II виникає в результаті штучного підвищення продуктивності землі завдяки використанню ефективніших засобів виробництва, тобто за рахунок додаткових вкладень капіталу в землю.

 

Взаємозв'язок першої і другої диференційної  ренти полягає в тому, що вони засновані на використанні родючості  земель. Тільки перша рента пов'язана  з природною, а"друга - з економічною (штучною) родючістю ґрунтів.

 

У країнах, де панує приватна власність на землю  і діє міжгалузева конкуренція, існує ще Й абсолютна рента, яка  утворюється на всіх використаних землях, у тому числі й на гірших (рис. 12.9). її причиною є монополія приватної  власності на землю, яка закріплює високу норму прибутку у сільському господарстві - понад середню норму.

 

 

Абсолютна рента утворюється на всіх земельних ділянках як надлишок суспільної вартості сільськогосподарської продукції над ціною виробництва (затрати виробництва плюс середній прибуток).

 

Вона виникає  тоді, коли існує монополія приватної  власності на землю, яка заважає  вільному переливанню капіталу з  промисловості в сільське господарство, що спричиняє технічне відставання цієї галузі порівняно з промисловістю.

 

В інших  галузях економіки внаслідок  постійних перетікань капіталу з  однієї галузі в іншу утворюється  щось подібне до спільного "котла", з якого підприємці різних галузей господарства дістають середній прибуток на рівновеликий капітал. Але сільське господарство в процесі вирівнювання індивідуальних прибутків у середній не бере участі у зв'язку з існуванням приватної власності на землю, яка заважає вільному застосуванню капіталу в землеробстві. З цієї причини сільськогосподарська продукція продається не за цінами виробництва, а за своєю вартістю, яка містить у собі й субстанцію абсолютної ренти, тобто надлишок над середнім прибутком.

 

Вона є  даниною, яку отримує землевласник на основі права приватної власності.

 

Деякі економісти заперечують існування абсолютної земельної ренти. Дискусія з цього  приводу не припиняється з часу оприлюднення теорії абсолютної ренти класичною  економічною школою. Свій висновок про відсутність абсолютної ренти, особливо за сучасних умов економісти обґрунтовують тим фактом, що в сільському господарстві розвинутих країн органічна будова капіталу не нижча, ніж у провідних галузях промисловості. Висока тут і технічна озброєність праці, скорочується чисельність працюючих у сільському господарстві. Тому, вважають вони, тут не може бути надлишку прибутку над середнім прибутком.

 

Проте причина  виникнення абсолютної ренти - монополія  приватної власності на землю-залишається. Ось чому слід брати до уваги можливість існування деяких інших соціально-економічних факторів і умов утворення високої норми прибутку в сільському господарстві, яка є джерелом абсолютної ренти (прискорений рух оборотних коштів, використання дешевої робочої сили, економія на основних фондах, податкові пільги, регулювання цін, дотації, субсидії держави тощо).

 

Монопольна рента

 

Крім диференційної  і абсолютної ренти існує монопольна рента (рис. 12.10). Вона утворюється на землях особливої якості чи в особливих  кліматичних умовах. Тільки на певних землях і в певних природно-кліматичних умовах можливе обмежене виробництво сільськогосподарських продуктів з особливими, унікальними якісними характеристиками

 

Оскільки виробництво такої  продукції не може бути збільшене  за рахунок залучення у сільськогосподарський  оборот нових земель, а високий  попит на продукцію не задовольняється, з'являється можливість реалізувати  таку продукцію за монопольно високими цінами. Рівень цих цін визначається не реальними витратами виробництва продукції, а виключно платоспроможним попитом заможних споживачів цих рідкісних продуктів.

 

Різниця між монопольно високою  ціною такого продукту і його вартістю й становитиме монопольну земельну ренту, яка надходить у розпорядження землевласника.

 

Джерело монопольної ренти перебуває  поза межами сільського господарства. Вона не є результатом додаткових вкладень праці і капіталу в землю. Це, як правило, частина прибутку, створена в інших галузях виробництва, яку отримує землевласник через монопольні ціни, тобто внаслідок перерозподілу доходів заможних покупців. Тому монопольну ренту можна вважати "незаробленим" доходом землероба або "квазірентою".

Рента та орендна плата

 

 

Орендна плата - це платіж, який орендар вносить власнику землі за користування земельною ділянкою.

 

В суму орендної плати насамперед входить сама земельна рента. Якщо земельна ділянка здається в оренду з розташованими  на ній будівлями, іригаційними спорудами, на ній проведено меліоративні роботи тощо, то орендар за користування цим основним капіталом, вкладеним в землю, повинен платити амортизаційні відрахування. А оскільки орендар користується цим капіталом в кредит, то він платитиме ще і позичковий відсоток від нього. Таким чином, орендна плата крім ренти може містити амортизацію за використання основного капіталу, вкладеного в землю, та відсоток на нього (рис. 12.11). Наставку орендної плати впливають також термін оренди, розмір банківського відсотка і податків, умови платежу.