Ринок цінних паперів та його вплив на стабільність грошово-кредитного ринку

 

РОЗДІЛ 1

Теоретичні аспекти ринку цінних паперів

 

Складовою частиною ринкової економіки є ринок цінних паперів, який виник кілька століть  тому. В 1592 році в Антверпені було вперше оприлюднено список цін на цінні  папери, що продавалися на місцевій біржі. У сучасних умовах нормальне  інвестування народного господарства будь-якої країни з ринковою економікою неможливе без ефективного функціонування ринку цінних паперів.

В умовах становлення  ринкової економіки складовою частиною фінансової системи України, особливим  сегментом фінансового ринку  є ринок цінних паперів, куди банки, держава, населення, підприємства, установи вкладають свій капітал [9, c 277].

Фондовий  ринок – чуйний барометр стану  економіки. Основними завданнями ринку  цінних паперів є становлення  і закріплення відносин власності, а головними учасниками цього  ринку – комерційні банки, метою  яких є одержання прибутку.

Ринок цінних паперів, як і інші ринки, характеризується наявністю попиту, пропозиції і системою цін. Він тісно пов'язаний з іншими ринками: товарним, природних ресурсів, капіталу, грошовим тощо. Ринок цінних паперів є складовою частиною фінансового ринку і за умов розвинутої ринкової економіки виконує низку  важливих макро- і мікроекономічних функцій [17, с 209].

На сьогодні вітчизняний ринок цінних паперів  перебуває в стадії становлення, активно формуються його елементи та інфраструктура. Про зростання ролі ринку цінних паперів в економіці  свідчить той факт, що в останні  роки постійно збільшувалися обсяг  торгів на фондовому ринку та частка обсягів угод за цінними паперами у валовому внутрішньому продукті. Нині показники питомої ваги обсягу випуску акцій та обсягів угод за цінними паперами у ВВП наближаються до 40%.

У сучасній економічній  літературі пропонуються різні підходи  щодо визначення місця ринку цінних паперів у структурі фінансового  ринку. Згідно з найбільш поширеною  серед спеціалістів думкою ринок  цінних паперів є сегментом як грошового ринку, так і ринку  капіталів.

Ринок цінних паперів (РЦП) – це частка фінансового  ринку, яка забезпечує можливість мобілізації  фінансових коштів та інвестицій, переміщення  капіталу в різні галузі економіки  з можливо найвищою нормою прибутку, а також виконання посередницької ролі в процесі збирання коштів у  їх власників та ефективного розміщення цих коштів як у державному, так  і в приватному секторах економіки. Предметом купівлі-продажу на цьому  ринку є цінні папери [11, с 248].

Правовою  базою державного регулювання ринку  цінних паперів є Закони України: "Про державне регулювання ринку  цінних паперів в Україні", цей Закон визначає правові засади здійснення державного регулювання ринку цінних паперів та державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних в Україні [1, ст. 292]; "Про цінні папери та фондовий ринок", даний Закон регулює відносини, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і провадження професійної діяльності на фондовому ринку, з метою забезпечення відкритості та ефективності функціонування фондового ринку [3, ст. 268]; "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні", цей Закон визначає правові основи обігу цінних паперів у Національній депозитарній системі та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні [2, ст 67]; Указ Президента України "Про Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку" з метою комплексного правового регулювання відносин, що виникають на ринку цінних паперів, забезпечення захисту інтересів громадян України та держави, запобігання зловживанням та порушенням у цій сфері [4] та інші нормативно-правові акти.

Залежно від  того, які цінні папери пропонуються на ринку, нові чи імітовані раніше, РЦП поділяють на первинний та вторинний.

Первинний ринок  є ринком перших і повторних емісій, на якому здійснюється початкове  розміщення цінних паперів серед  інвесторів та початкове вкладання  капіталу у певні сфери економіки. На вторинному ринку обертаються  емітовані раніше цінні папери. Операції на вторинному ринку не збільшують загальної кількості цінних паперів  і загального обсягу інвестицій в  економіку. Якщо вторинний ринок  функціонує ефективно, то це забезпечує високу ліквідність цінних паперів. Основними операціями на вторинному ринку є перерозподіл сфер впливу та спекулятивні операції.

Механізм  функціонування ринку цінних паперів  залежить від складових цього  ринку, тобто його структури (рис. 1).

 

Рис. 1. Структура ринку цінних паперів за основними ознаками [25, с 507]

 

Біржовий  ринок нерозривно пов'язаний із поняттям "фондова біржа", власне, ці терміни  тотожні. Під обома розуміють  ринок із найвищим рівнем організації, що максимально сприяє підвищенню мобільності  капіталу та формуванню реальних ринкових цін на фінансові вклади, що перебувають  в обігу [6, с 327].

 Позабіржовий  ринок охоплює операції з цінними  паперами поза біржею. Найчастіше  на цьому ринку відбувається  первинне розміщення, а також  перепродаж цінних паперів тих  емітентів, які не бажають чи  з об'єктивних причин не можуть  виставити свої активи на біржу.  Позабіржовий ринок не є альтернативою,  а доповнює й розширює біржовий  ринок як на вторинному, так  і на первинному рівнях.

Документи, які відокремлюються від угод купівлі-продажу кредитів або частки підприємств та існують самостійно, виконуючи при цьому функції грошей, називають цінними паперами. Цінні папери розподіляють на три групи [22, с 7]:

1. Пайові цінні папери – засвідчують право їх власників приймати участь у акціонерному капіталі, дають право власникам на управління фірмою, отримання дивідендів та частки майна при ліквідації фірми. Емітент цих цінних паперів не зобов’язаний повертати гроші, які інвестувалися у його діяльність.
2. Боргові цінні папери. Емітент паперів зобов’язаний повернути залучені кошти інвестора та виплатити йому інтереси за їх використання. Власник цих паперів не має права приймати участь в управлінні підприємством.
3. Похідні цінні папери, які обслуговують обіг пайових і боргових цінних паперів та прав щодо них.

Також є такі групи цінних паперів [16, с 17]:

Іпотечні  цінні папери – цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним  покриттям (іпотечним пулом) та які  посвідчують право власників  на отримання від емітента належних їм коштів;

Приватизаційні  цінні папери – цінні папери, які посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі  приватизації частки майна державних  підприємств, державного житлового  фонду, земельного фонду;

Товаророзпорядчі  цінні папери – цінні папери, які надають їхньому утримувачу право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах.

Функціонування  ринку цінних паперів забезпечується його суб’єктами: емітентами, інвесторами, посередниками, фондовою біржею [20, 209].

Емітент –  юридична особа, Автономна Республіка Крим або міські ради, а також  держава в особі уповноважених  нею органів державної влади, яка від свого імені розміщує емісійні цінні папери та бере на себе зобов'язання щодо них перед їх власниками.

Інвестор  – юридична або фізична особа, що придбаває цінні папери від  свого імені і за власні кошти. Відповідно до українського законодавства  інвесторами можуть бути не тільки вітчизняні юридичні та фізичні особи, а й іноземні. Інвестори поділяються:

– на індивідуальних (приватні особи);

– корпоративних (підприємства, організації, установи тощо);

– інституціональних (колективних).

З перерахованих  груп інвесторів найбільш представницькою  і впливовою є група інституціональних  інвесторів. Ними можуть бути різні  фінансові інститути: пенсійні фонди, страхові компанії, траст-компанії. З  одного боку, вони залучають грошові  кошти своїх клієнтів, а з іншого – значну частину залучених коштів без збитку для інтересів своїх  клієнтів інвестують у різні фондові  цінності [15, с 135].

Інвестор  – це той, хто при закупівлі  цінних паперів думає насамперед про мінімізацію ризику.

На відміну  від інвесторів, спекулянт готовий  іти на розрахований ризик, а гравець  – на будь-який ризик.

Цінні папери або фондові цінності – інструменти  вкладання грошей, які являють  собою чиї-небудь боргові зобов'язання або які забезпечують право участі в компанії як власника. На цій підставі вони поділяються на портфельні інвестиції і прямі інвестиції (ПП). Портфельні інвестиції складаються з короткострокових вкладень (кредитні векселі і т. ін., строком до одного року і менше) і  довгострокових вкладень (придбання  акцій у зарубіжному підприємстві, яке не належить і непідконтрольне  інвестору). Прямі зарубіжні інвестиції – це довгострокові вкладання  на строк понад один рік або  безстрокові (придбання облігацій  і акцій в зарубіжному підприємстві, яке значною мірою є власністю  інвестора або під його контролем). Отже, інвестиції пов'язані або з інтересами кредитора (портфельні), або з участю капіталу як власника (прямі).

Таким чином, розрізняють [14, с 177]:

• реальні та фінансові інвестиції;
• державні й приватні інвестиції;
• короткострокові й довгострокові інвестиції;
• прямі й портфельні інвестиції. Основна мета інвесторів:
• безпека вкладень;
• збільшення поточних доходів;
• накопичення коштів для великих витрат;
• накопичення коштів на пенсійний період;
• зростання вкладень;
• приховування доходів від податків;
• ліквідність вкладень.

Емітенти  й інвестори, як правило, рідко виходять самостійно на фондовий ринок. Частіше  за все вони вдаються за допомогою  до професійних посередників.

Українське  законодавство як основного посередника  на фондовому ринку затверджує інвестиційний  інститут – юридичну особу, що створена в будь-якій організаційно-правовій формі відповідно до Господарського кодексу України.

Інвестиційний інститут може здійснювати свою посередницьку  діяльність на ринку цінних паперів  у ролі [27, с 54]:

– фінансового  брокера;

– інвестиційного консультанта;

– інвестиційної  компанії.

Крім того, на ринку цінних паперів професійними посередниками можуть бути й комерційні банки.

Роль фінансових посередників на ринку цінних паперів  надзвичайно важлива, адже саме вони визначають його активність та ефективність. Безпосередні взаємовідносини емітентів  та інвесторів можливі тільки при  обмежених рамках ринку або при цілеспрямованій емісії цінних паперів під конкретних інвесторів. В умовах нинішнього, практично безмежного міжнародного ринку цінних паперів на ньому можуть працювати лише фахівці, які досконало володіють навичками роботи на ринку та добре його знають.

Посередники на фінансовому ринку поділяються  на фінансових, якими є інституційні інвестори, та обслуговуючих – реєстратори, депозитарії та ін. Інституційні інвестори розглядаються як колективні інвестори на ринку цінних паперів, які централізують фінансові ресурси індивідуальних інвесторів. Видами фінансових посередників є інвестиційні фонди, трасти і компанії. Вони мобілізують кошти шляхом випуску власних цінних паперів – інвестиційних сертифікатів.

Інвестиційні  фонди і трасти здійснюють тільки мобілізацію коштів. Розміщення коштів проводять спеціальні компанії – інвестиційні керуючі, а зберігання забезпечують депозитарії. Інвестиційні фонди укладають з інвестиційними керуючими угоди щодо здійснення інвестиційної діяльності, а трасти довіряють інвестиційним керуючим мобілізовані кошти. Як правило, трасти створюються на певний термін і здійснюють тільки один випуск сертифікатів. Після їх погашення вони закриваються. Інвестиційні фонди діють тривалий період. Вони є двох типів – відкриті й закриті. Відкриті здійснюють випуск і погашення інвестиційних сертифікатів на постійній основі. Закриті здійснюють разовий випуск сертифікатів і не погашають їх на першу вимогу власника. Інвестиційні компанії, на відміну від фондів і трастів, здійснюють розміщення мобілізованих коштів самостійно. Їх інвестиційні сертифікати можуть виставлятись на продаж на фондових біржах.

Обслуговуючі  посередники на ринку цінних паперів  належать до його інфраструктури. Вони не беруть участі у мобілізації і  розміщенні фінансових ресурсів, але  сприяють цим процесам. Реєстратори  надають послуги щодо ведення  реєстру власників іменних цінних паперів, а депозитарії – зі збереження і (або) обміну прав власності на цінні папери та обслуговують угоди, пов’язані з рухом цінних паперів. Ці незалежні від емітентів та інвесторів посередники забезпечують надійне функціонування ринку цінних паперів [20, с 210].

Фондова біржа  є особливим посередником на ринку  цінних паперів, будучи центром торгівлі ними. Вона виконує три основні  функції – посередницьку, індикативну та регулятивну. Сутність посередницької функції полягає в тому, що фондова біржа створює достатні й всебічні умови для торгівлі цінними паперами емітентам, інвесторам та фінансовим посередникам. Торговельні угоди на біржі укладають брокери. Вони діють від імені своїх клієнтів-інвесторів, емітентів чи фінансових посередників, купуючи чи продаючи цінні папери. При цьому права власності на куплені цінні папери чи отримані від їх реалізації гроші належать клієнтам. Дохід брокера формується за рахунок комісійних від укладених угод. Крім того, у торгівлі на біржі беруть участь дилери. Вони купують через брокерів цінні папери з метою їх наступного перепродажу. Їх дохід формується за рахунок різниці в цінах купівлі й продажу цінних паперів.

Індикативна функція фондової біржі полягає  в оцінці вартості й привабливості  цінних паперів. Саме на біржі проводиться  котирування цінних паперів, яке  дає інформацію інвесторам про вартісну і якісну оцінку цінних паперів та динаміку їх розвитку. Це створює передумови для надійного і достовірного механізму торгівлі, хоча і не виключає можливостей цілеспрямованих махінацій  з метою спекуляції цінними паперами. Водночас це є важливим чинником стимулювання ефективної діяльності емітентів. Будь-які  помилки відразу спричиняють  зниження вартості емітованих ними цінних паперів, а відтак і попиту на них, що веде до зменшення притоку фінансових ресурсів. Тому для емітента так  важливо забезпечувати стабільний фінансовий стан та високі фінансові  результати.

Регулятивна функція фондової біржі виражається  в організації торгівлі цінними  паперами. Вона встановлює вимоги до емітентів, які виставляють свої цінні папери на біржові торги, правила укладення  і виконання угод, механізм контролю за діяльністю суб’єктів біржової торгівлі. Біржі здійснюють контроль за фінансовим станом емітентів. Вони мають право на отримання та перевірку  інформації про їх діяльність. Відповідно біржі можуть знімати з котирування  окремих емітентів, які або не виконують вимог біржової торгівлі, або мають незадовільні фінансові  показники. Мета контрольної діяльності біржі – забезпечення достовірності котирування цінних паперів та надійності біржової торгівлі.