Ремонти та поліпшення основних засобів

Під час розбирання об'єктів, що підлягають ремонту, можуть виявитися придатні для дальшого використання матеріали, запасні частини тощо. Вони оприбутковуються, оцінюються, відображаються в обліку і згодом можуть бути реалізовані або використані в процесі ремонту основних виробничих засобів. Отримані при цьому кошти є джерелом фінансування ремонту основних виробничих засобів.  
Ремонт основних невиробничих засобів фінансується з прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, а також інших джерел, за рахунок яких фінансується поточне утримання зазначених основних засобів.

Оцінюючи ефективність капітального ремонту, порівнюють два  варіанти витрат: перший — капітальний ремонт зношеного устаткування, другий — придбання нового устаткування, що замінить старе, яке потребує ремонту. Витрати за першим варіантом будуть складатись: з витрат на ремонт (Р_к) — вартість замінюваних елементів, витрати на заробітну плату при проведенні ремонтних робіт тощо та експлуатаційних витрат (С_р) протягом одного ремонтного циклу на капітально відремонтовану машину. Ремонтний цикл охоплює період від початку експлуатації до першого капітального ремонту або період між двома капітальними ремонтами.

Витрати за другим варіантом охоплюють вартість придбання та встановлення нової машини (К_н), експлуатаційні витраті по новій машині (С_н) та втрати від недоамортизації діючої машини (С_а). Крім цього, необхідно врахувати відмінність у продуктивності і тривалості ремонтного циклу капітально відремонтованого та нового устаткування.

Для визначення ефективності капітального ремонту можна застосувати таку нерівність:

Р_к + С_р < (К_н + С_н) α β+ С_а,

де  α — коефіцієнт, що характеризує співвідношення продуктивності діючого та нового устаткування;

 β — коефіцієнт, що відображає співвідношення ремонтного циклу того самого устаткування.

Зазначену нерівність можна  перетворити у вираз

 

, де Е_р - коефіцієнт ефективності витрат на здійснення капітального ремонту.

Якщо розрахунковий  коефіцієнт Е_р має плюсове значення, капітальний ремонт доцільний, за мінусового значення — недоцільний, за нульового — порівнювані варіанти рівноцінні.

На ремонт основних засобів протягом усього періоду їх використання підприємство здійснює значні витрати, розмір яких залежить від кількості ремонтів та від собівартості кожного з них.

Скорочення кількості  ремонтів можна досягти за рахунок збільшення довговічності устаткування та встановлення раціональних строків його використання. Скорочення строків ремонту, підвищення їх якості та зниження витрат досягаються індустріалізацією ремонту.

Обов’язковою умовою ефективного використання і продовження строку експлуатації основних засобів є постійне підтримання їх в робочому стані за рахунок проведення періодичних ремонтів і технічного обслуговування та поліпшення.

 

1.2.5. Вплив поліпшення основних засобів та їх ремонтів на ефективність господарської діяльності

 

         Підвищення ефективності використання  основних засобів підприємств  є одним з основних питань  у період переходу до ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку.

Саме тому одним із головних завдань економічної науки є дослідження взаємодії факторів та системи показників ефективності виробництва з метою їх практичного застосування.

Більшість праць минулих  років базувалися на так званій Марксовій теорії ефективності, згідно з якою ефективність розглядалась як економічна категорія, сутність якої полягає в тому, щоб досягати виробничої мети з найменшими затратами коштів. За ринкових умов господарювання доцільно замінити саме поняття «мінімізації затрат» на «оптимізацію затрат», що є науково і математично обгрунтованим. Таким чином, можна  сформулювати визначення ефективності як загальної економічної категорії, яка полягає в досягненні максимального результату при оптимальних затратах

Аналіз економічної  літератури засвідчив, що вчені-економісти різних часів обґрунтовували такі основні  показники ефективності використання основних засобів:

• рентабельність основних засобів, що за умов соціалістичного устрою було обумовлено тим, що за цим показником підприємства формували 80% розміру фонду економічного стимулювання;

• показник фондовіддачі, що знаходив своє відображення в наукових дослідженнях економіки в перехідний період;

• показник капіталовіддачі, що обумовлено капіталізацією виробництва та ототожненням таких понять, як «основні фонди», «основний капітал».

В умовах жорсткої конкуренції  та змінного зовнішнього середовища основним критерієм ефективності використання основних засобів є отримання  максимального результату при оптимальних затратах.

За сучасної економічної  політики держави підвищення економічної  ефективності використання основних засобів  можливе лише за умови інтенсифікації відтворювальних процесів на підприємстві. Саме тому  доцільно розглянути загальні підходи щодо системи оцінки показників ефективності використання основних засобів відомого науковця С.Ф. Покропивного. Система показників ефективності розподілена на два блоки:

I. Показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці. До цієї групи показників відносяться:

•виробнича структура основних засобів;

• технологічна та вікова структура устаткування,

• структура виробничих площ;

• коефіцієнт оновлення основних засобів;

• коефіцієнт вибуття  основних засобів,

• коефіцієнт спрацювання  окремих видів та всієї сукупності основних засобів.

II. Показники рівня  використання основних засобів  в цілому та окремих її видів. 

Серед них виділяють узагальнюючі та часткові. Відповідно до узагальнюючих відносять фондовіддачу та фондоємність, а до часткових - коефіцієнт використання наявного устаткування, змінності роботи устаткування, коефіцієнт використання календарного фонду роботи обладнання, інтенсивність завантаження устаткування та напруженості використання устаткування і виробничих площ [19].

Отже, на основі проведених досліджень можна зробити висновок про необхідність перегляду чинної системи оцінки ефективності використання основних засобів, що обумовлено в першу чергу інтенсифікацією відтворювальних процесів на підприємствах та відсутністю або обмеженістю джерел їх фінансування. На нашу думку, слід базуватися на такому загальному критерії ефективності використання основних засобів, як отримання максимального результату при оптимальних затратах.

Політика управління основними  засобами представляє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає в забезпеченні своєчасного їхнього відновлення і високої ефективності використання.

Підприємству, насамперед, необхідно  приділити увагу саме забезпеченню своєчасного відновлення основних засобів в процесі їхнього використання. Характер і періодичність відновлення основних засобів пов'язані з процесом руху їхньої вартості.

Зростання ефективності використання основних засобів дозволяє скоротити  потреба в них, тому що між цими двома показниками існує зворотна залежність. Отже, заходи щодо забезпечення підвищення ефективності використання основних засобів можна розглядати одночасно як заходи щодо зниження потреби в позиковому капіталі і підвищення темпів економічного розвитку підприємства за рахунок більш раціонального використання власних фінансових ресурсів.

 

        

 

1.3 Стан розробки даної теми в економічній літературі

 

   В економічній літературі різних часів знаходять своє відображення питання функціонування механізму відтворення основних засобів, проте на даному етапі досліджень існують розбіжності щодо теоретичного обґрунтування теорії відтворення та можливостей її практичного застосування в господарській діяльності підприємств.

Питання особливостей функціонування механізму відтворення основних засобів знаходять своє відображення у працях таких відомих вчених-економістів, як Е.А. Іванова, В.А. Фурса, Л.І. Воротіна, С. Дорогунцова, А.Е. Фукса, М. Герасимчук, O.A. Бондаренко, та багато інших.

В підручнику під редакцією  Литвина Ю.Я. „Бухгалтерський облік  у сільськогосподарському господарстві”  детально подано завдання обліку основних засобів, а також порядок ведення і заповнення первинних і зведених документів [3].

Економічний зміст, класифікацію та оцінку основних засобів, облік їх надходження і вибуття набули висвітлення в підручнику Скирпона О.П., Олійника В.М. та Палюха М.С. „Бухгалтерський облік у сільськогосподарському господарстві [20].

Заслуговує на увагу  стаття О. Капінус, Т. Високос „Облік надходження та вибуття основних засобів у сільському господарстві” [13]. Автори розкрили методику обліку надходження основних засобів і її документальне оформлення та обліку вибуття основних засобів керуючись при цьому П (С) БО7 „Основні засоби”.

У статті Губачова О. „Обираємо  метод нарахування амортизації  основних засобів” автор докладно розглядає методи амортизації як в теоретичному, так і в практичному плані, показуючи при цьому переваги і недоліки одного методу над іншим [6]. При цьому автор зазначає, що обраний метод має сприяти прискоренню оновлення основних засобів, визначенню реальної величини прибутку, найкраще врахувати усі фактори, пов’язані з експлуатацією об’єкта основних засобів тощо.

Білоусов А. у статті „Про проблеми практичного застосування нового порядку переоцінки основних засобів” розглядає досить актуальну і важливу на даний час проблему переоцінки. Як вказує автор, одним з найбільш складених і трудомістких для виконання вимог П (С) БО7 є розділ, що стосується нового порядку переоцінки основних засобів [1]. Оскільки згідно П (С) БО7 підприємство переоцінює об’єкт основних засобів, якщо його залишкова вартість значно (більш ніж на 10%) відрізняється від справедливої вартості на дату балансу, тому постає ще одна проблема – вибір оцінки основних засобів для нарахування амортизації, а саме як нарахувати амортизаційні відрахування з первісної чи переоціненої вартості. 

У статті В. Піскуненко «Фактори, що впливають на розвиток основних засобів на підприємствах залізничного транспорту »  проаналізовано стан інвестиційного середовища на підприємствах залізничного транспорту та сформульовані завдання для розвитку інвестування даної галузі [17].

Стаття І.Мазуркевич «Оцінка ефективності використання основних засобів на підприємсті» присвячується основним проблемам оцінки ефективності використання основних засобів та їх наукового обґрунтування. Здійснено обґрунтування системи показників ефективності використання основних засобів з урахуванням ринкових умов господарювання [14].

Цей же автор у статті «Особливості відтворення основних засобів на підприємствах      у ринкових умовах» розглядає проблеми функціонування механізму відтворення основних засобів в ринкових умовах господарювання, зокрема аналізує й узагальнює підходи щодо особливостей формування джерел відтворення основних засобів [15].

 

         1.4 Нормативно-правове регулювання  ремонту та поліпшення основних   

               засобів

 

Про ремонт та поліпшення речей (майна) йдеться в багатьох нормах ЦК України. Так, у ст. 776 кодексу вирішується питання про те, яка зі сторін договору найму (оренди) повинна проводити ремонт орендованого майна: поточний ремонт проводиться орендарем і за його рахунок, а капітальний ремонт — орендодавцем за його рахунок. Щоправда, сторони можуть по іншому врегулювати свої відносини.

Якщо орендодавець не проводить капітальний ремонт і це перешкоджає використанню орендованого майна за призначенням, то орендар має право відремонтувати річ, зарахувавши вартість ремонту в рахунок орендної плати, або вимагати відшкодування вартості ремонту.

Тобто ремонт орендованого майна (як поточний, так і капітальний) — це те, що має здійснюватися, так би мовити, в робочому порядку. Це традиційні обов’язки сторін орендних відносин, невиконання яких вважатиметься порушенням договору.

Цього не скажеш про поліпшення орендованого майна. Відповідно до ч. 1 ст. 778 ЦК України наймач (орендар) може поліпшити орендоване майно лише за згодою наймодавця (орендодавця). Якщо поліпшення зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або їх зарахування в рахунок орендної плати. Якщо ж поліпшення зроблені без згоди наймодавця, наймач не має права на відшкодування їхньої вартості.

По-різному розуміється  правова природа поліпшень та ремонту і в нормативно-правових актах з бухгалтерського обліку. Як приклад — Інструкція з бухгалтерського обліку основних засобів та нематеріальних активів комерційних банків України, затверджена постановою Правління НБУ від 21.04.98 р. № 155. В Інструкції дається таке визначення згадуваних вище понять:

- капітальний ремонт — ремонтні роботи основних засобів та нематеріальних активів, в результаті чого збільшується строк їхньої служби або поліпшуються якісні характеристики (потужність, продуктивність та інше);

- поточний ремонт та  технічне обслуговування — ремонтні  роботи, що спрямовані на підтримку основних засобів в нормальному робочому стані;

- поліпшення об’єкта  основних засобів — витрати,  що пов’язані з модернізацією,  модифікацією, добудовою, дообладнанням,  реконструкцією тощо об’єкта  основних засобів, в результаті  чого збільшуються майбутні економічні вигоди, які первісно очікуються від його використання.