Приднепровский економический район

Характер  і масштаби виробництва визначають особливості розміщення підприємств галузі”[13; 179]. Важливе місце тут займає Придніпровський  економічний район (Див. рис. 2).

 

 

Рис.2  Місце  придніпровського економічного району в металургійному комплексі України.

„Сучасна  чорна металургія району включає  практично все металургійне виробництво — від видобутку й збагачення залізних і марганцевих руд, виробництва коксу, вогнетривів до виплавки чавуну, сталі, виготовлення прокату, труб, феросплавів, металевих виробів. Чорна металургія району є головною ланкою, що зв'язує хімічний, енергетичний, машинобудівний, транспортний комплекси в єдину систему. Серед металургійних районів світу є мало, де на такій невеликій відстані були б розташовані ресурси залізної, марганцевої руд, коксівного вугілля.

В Придніпровську групу входять центри Дніпропетровської  та Запорізької областей — Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Нікополь, Новомосковськ, що орієнтуються на місцеві залізні й марганцеві руди; неабияке значення має водопостачання з Дніпра. Криворізький металургійний комбінат є одним з найпотужніших у світі.

В Запоріжжі  на основі дешевої електроенергії діє  завод феросплавів. Придніпровський мезорайон — лідер металургійної промисловості України.

Вдале сполучення економічних умов сприяло формуванню складної й багатогалузевої структури машинобудівного комплексу. Основні фактори, що визначають його характер, такі: наявність масового виробництва металу; забезпеченість трудовими ресурсами; місткий ринок машин; розвинута науково-технічна база машинобудування.

Асортимент  продукції машинобудування району надзвичайно великий. Тут виробляється металургійне, гірничорудне, шахтне, хімічне устаткування, магістральні тепловози, верстати, сільгоспмашини, автомобілі, технологічне обладнання для різних галузей промисловості. В галузевій структурі машинобудування виділяються такі групи: важке машинобудування, транспортне машинобудування й приладобудування. 

Важке машинобудування  визначається великим споживанням металу й відносно малою працемісткістю ”[8; 316-317].

 

 

3.2. Сільське  господарство

„Придніпров'я нині займає значне місце в сільськогосподарському виробництві України: на нього припадає понад 20 % виробництва пшениці, майже 25 % — кукурудзи, 35 — соняшнику, 14 — овочів, 14 — м'яса, 15 — молока, понад 20 % виробництва вовни.

Рослинництво є провідною  галуззю сільськогосподарського виробництва Придніпров'я. Воно дає понад половину валової продукції сільського господарства, забезпечуючи розвиток тваринництва.

Як і в інших лісостепових та степових районах України, використання землі в сільськогосподарському виробництві Придніпров'я дуже інтенсивне. Під посівами сільськогосподарських культур зайнято 3,61 млн га. Розораність території досягає 70 %. Нині понад 47 % посівної площі припадає на зернові культури, в тому числі майже 30 % на озиму пшеницю. Висока частка соняшника і кормових культур.

Озима пшениця в умовах Придніпров'я дає добрі стійкі врожаї. Значні площі відведено під посіви кукурудзи на зерно, яка тут дає врожаї до 40—50 ц/га. Посіви пшениці і кукурудзи розміщені досить рівномірно на всій території Придніпров'я.

Третє місце серед  зернових займає ярий ячмінь. Вирощують  також просо, яке забезпечує добрі врожаї, та гречку. Різко зменшилися площі під вівсом, житом (його висівають лише на півночі Придніпров'я) і ярою пшеницею.

Зросли посіви технічних  культур, серед яких основне значення мають соняшник (у Дніпропетровській, Запорізькій обл.) та цукрові буряки (у Дніпропетровській обл.). Поширені посіви коноплі, льону-кудряшу, рицини (понад 50 % посівної площі в Україні). Певного розвитку набуло вирощування овочевих культур і картоплі. Однак виробництво їх ще не задовольняє потреб населення району. Передбачається значно збільшити виробництво овочів завдяки штучному зрошуванню значних площ. Посіви баштанних культур найбільш поширені на півдні району (у Дніпропетровській і Запорізькій обл.), добре розвинені тут садівництво і виноградарство. В перспективі передбачається розширити площі під садами та виноградниками.

Значна частина посівної площі відводиться під кормові  культури. Збільшення продуктивності польового кормовиробництва дасть можливість створити достатню кормову базу для розвитку продуктивного тваринництва.

У структурі тваринництва за поголів'ям та валовою продукцією перше місце посідає велика рогата худоба (понад 3,1 млн голів, з них  корів — 1,2 млн голів), далі — свинарство (2,5 млн голів), вівчарство (1,5 млн голів). Крім того, розвинені кролівництво, птахівництво, рибництво, шовківництво.

Перспективи розвитку сільського господарства Придніпров'я досить сприятливі. Впровадження передових агротехнічних  методів, підвищення рівня механізації основних виробничих процесів, поліпшення структури посівних площ та зрошування допоможуть підвищити продуктивність рослинництва. Зміцнення кормової бази при значному зростанні поголів'я великої рогатої худоби, свиней, овець і підвищення його продуктивності забезпечать зростання виробництва тваринницької продукції”[7; 277-278].

„Агропромисловий  комплекс району характеризується однорідністю територіальної спеціалізації. Це пояснюється тим, що вся територія району практично розташована в одній природній зоні — степовій. Головні галузі спеціалізації сільського господарства — зерно (пшениця, ячмінь, кукурудза), соняшник, м'ясо-молочне скотарство, свинарство, птахівництво. Донецько-Придніпровський район — основна зернова й олійна база України. Вирощуються також коноплі, на півночі Дніпропетровської області   — цукровий буряк.  Навколо міських агломерацій розвинуто господарство приміського типу: молочно-м'ясне скотарство, свинарство, птахівництво, виробництво овочів та плодів”[8; 318-319].

 

                              3. 3. Транспортна система

„У Придніпров'ї розвинені такі види транспорту: залізничний, водний, автомобільний, авіаційний, трубопровідний. Через Придніпров'я проходять шляхи, що з'єднують Криворізький басейн з Донбасом і центральними районами європейської частини СНД, з портами Чорного та Азовського морів.

Провідну роль у транспортній системі Придніпров'я відіграє залізничний  транспорт. Через цей район проходять  Московсько-Кримська (Москва — Харків — Запоріжжя — Мелітополь —  Крим), Криворізько-Донецька (Кривий Ріг  — Запоріжжя — Волноваха) магістралі, які зв'язують район з іншими регіонами країни. Найбільш напружені ділянки залізниць електрифіковані (ділянки Довгинцеве — Нікополь — Запоріжжя, П'ятихатки — Нижньодніпровськ — Вузол — Чаплине — Ясинувата та деякі інші). Найбільші залізничні вузли району: Долинський, Нижньодніпровський, Апостолове, П'ятихатки, Синельникове, Запоріжжя, Знам'янка, Помічна.

У розвитку водного транспорту велика роль Дніпра, особливо після  спорудження Дніпрогесу. Після завершення будівництва каскаду гідроелектростанцій значення Дніпра зросло ще більше. Найважливішими річковими портами на Дніпрі є Запоріжжя (великий перевалочний пункт у залізнично-водному сполученні ряду районів країни з Придніпров'ям і Донбасом) і пристані — Запоріжжя, Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Нікополь. Передбачається будівництво портів на Дніпродзержинському водосховищі, важливим портом стане Верхньодніпровськ.

Значну роль в економічних  зв'язках відіграє морський транспорт. На узбережжі Азовського моря (у Запорізькій обл.) розташований великий морський порт Бердянськ, який посідає значне місце в загальному вантажообороті країни; особливо зросло його значення після спорудження Волго-Донського судноплавного каналу. Від порту Бердянська курсують судна в напрямі Маріуполя, Таганрогу, Ростова-на-Дону та міст Кримсько-Кавказького узбережжя.

Невпинно зростає значення автомобільного транспорту у внут-рішньорайонних і міжрайонних перевезеннях. Придніпров'я  має розвинену мережу нерейкових шляхів. Довжина шляхів з твердим  покриттям становить 6,1 тис. км. Серед них виділяються дуже важливі автомагістралі Москва — Сімферополь, Запоріжжя — Новомосковськ та ін.

Авіатранспорт зв'язує найбільші  міста Придніпров'я (Запоріжжя, Дніпропетровськ, Нікополь, Кривий Ріг та ін.) з багатьма центрами країни.

Госпорадський комплекс, створений у Придніпров'ї, визначає і характер його міжрайонних зв'язків. В основному вивозяться продукція гірничорудної, металургійної промисловості, машини, будівельні матеріали, а також сільськогосподарська продукція, вугілля, нафтопродукти, боксити, ліс, текстиль та інші види продукції.

Придніпров'я є одним  з найважливіших експортерів  промислової продукції до країн Європи, Азії та Африки. Експортують залізну і марганцеву руди, прокат, металургійне устаткування тощо. Структура ввезення і вивезення свідчить про значний рівень розвитку продуктивних сил і є наслідком спеціалізації господарства Придніпров'я в Україні.

На території Дніпропетровської  області сформувались три промислових вузли. На Дніпропетровський вузол припадає 30 % промислової продукції області, його основу становлять чорна металургія, машинобудування і хімічна промисловість, а також легка, меблева галузі та виробництво будівельних матеріалів. Криворізький вузол спеціалізується на залізорудній промисловості та гірничорудному машинобудуванні у поєднанні з легкою і харчовою промисловістю; Дніпродзержинський — на металургії, хімічній, машинобудівній, цементній галузях у поєднанні з легкою, харчовою, будівельних матеріалів та деревообробною галузями. Формуються промислові вузли: Нікопольський (чорна металургія, зокрема виробництво труб, машинобудування і металообробка, легка і харчова промисловість), Павлоградський (кам'яновугільна, хімічна, машинобудівна, металообробна, харчова галузі промисловості), Новомосковський (чорна металургія, зокрема виробництво труб, легка промисловість, машинобудування і металообробка, деревообробна промисловість), Марганецький (гірничорудна, машинобудування і металообробка, деревообробна промисловість), Синельниківський (машинобудування і металообробка, легка, фарфоро-фаянсова, будівельних матеріалів і харчова промисловість)”[7; 279-280].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

        IV. Перспективи розвитку економічного району

„Серед країн Східної  та Центральної Європи Україна володіє чи не найбільшим потенціалом чорної металургії.

Україна практично  успадкувала металургійне виробництво, яке розвивали царська Росія і Радянський Союз.

Сприятливі  природні умови, достатні сировинні, енергетичні ресурси не потребували великих капітальних вкладень для розвитку металургії. Практично Україна забезпечувала виробництво дешевого металу, що зумовлювало розвиток виробництв напівфабрикатної продукції загалом. У поділі праці серед країн колишнього Радянського Союзу Україна була постачальником напівфабрикатних та комплектуючих виробів переважно для підприємств Росії. З розвитком металургії стимулювалося виробництво паливно-енергетичних ресурсів і відповідної інфраструктури. Внаслідок такої інвестиційної політики в Україні сформувався комплекс напівфабрикатних виробництв і не набув розвитку комплекс виробництв продукції кінцевого споживання, зокрема соціальних, наукомістких, інвестиційних тощо. Промисловість України та її металургійний комплекс були тісно прив'язані до підприємств із виробництва кінцевих товарів Росії та інших республік, що таїло небезпеку кризи за певних економічних і політичних змін у радянській системі.

Така проблема виникла з розпадом політичної й  економічної радянської системи. Наприклад, Росія після розпаду СРСР намагалася стримувати економічні контакти деяких своїх підприємств, галузей, зокрема Газпрому, з металургійними підприємствами України, оскільки українські труби великого діаметру на російському ринку були дешевшими від російських. Це призвело до різкого спаду обсягів виплавки металу, випуску труб різного діаметру, прокату та інших металевих виробів на металургійних підприємствах України, стримувало просування українських металургійних товарів і встановлення високого ввізного мита та низької квоти. Високе мито робить українські товари неконкурентоспроможними, а низькі квоти спричиняють зниження обсягів виробництва”[6; 134-135].

„В Придніпровському районі зосереджена найбільша кількість вузлів, що базуються на матеріаломісткому, енергомісткому, екологічно небезпечному виробництві. Основою формування цих вузлів є вугільна й залізорудна промисловість, важке машинобудування. Надзвичайно щільна територіальна концентрація таких промислових вузлів призводить до величезної екологічної напруги.

Проблеми  територіально-галузевого вдосконалення економіки району. Надмірне перевантаження в структурі економіки галузей важкої індустрії привело до серйозних соціально-економічних диспропорцій.

Район має  застарілу структуру промисловості, яка вже не відповідає вимогам науково-технічного прогресу. Переважає металомістке машинобудування, недостатня частка працемісткого, особливо електронного, верстатобудування, приладобудування.

У вугільній  промисловості застаріли основні фонди, погіршилися гірничо-геологічні умови. Собівартість вугілля зростає, рентабельність знижується, тому нерентабельні шахти доцільно вивести з експлуатації.

Металургійна  промисловість, що робить значний внесок в експортний потенціал країни, характеризується технологічною відсталістю.

У виробництві  сталі переважає мартенівський спосіб, частка електроплавильного — лише 10%. Мало виготовляється спеціальних сортів сталі. Подальший розвиток чорної і кольорової металургії стримується через брак енергоносіїв і води, особливо в Донбасі. Можливості для екстенсивного розвитку металургії вичерпано; належить її докорінно модернізувати.

Дефіцит енергоресурсів зумовлює потребу енергозберігаючих технологій. Екологічна проблема має розв'язуватися за рахунок часткової територіальної деконцентрації виробництва й технологічної перебудови промисловості”[8; 320].

„До найбільш важливих напрямів перспективного розвитку господарства Придніпровського економічного району належить паливно-енергетичний комплекс, основою якого є кам'яне вугілля Донбасу.