Предмет і метод мікроекономіки

 
 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат на тему:  Предмет і метод мікроекономіки

 

План

Вступ

1. Мікроекономіка як складова економічної науки

2. Методи мікроекономічних досліджень

3. Предмет мікроекономіки,  її суб’єкти та об’єкти

4. Нормативна і позитивна мікроекономічна теорія

Висновки

Список  використаної літератури

 

Вступ

     Економікс, економічна наука – суспільна наука про використання рідкісних економічних ресурсів з метою максимального задоволення необмежених матеріальних потреб суспільства.

     Економіка поділяється на два головних розділи: мікроекономіку і макроекономіку.

     Мікроекономіка (префікс "мікро”- у перекладі з грецької мови означає "малий”, проте більшість з економічних одиниць "малі” лише порівняно з економікою в цілому. Наприклад, щорічний обсяг збуту "Дженерал Моторз”, "Ай-Бі-Ем” перевищує національний валовий продукт багатьох країн світу) – вивчає поведінку окремих економічних одиниць. Ці одиниці включають споживачів, інвесторів, працівників, землевласників, окремі компанії – по суті, будь-яку особу чи організацію, що відіграє певну роль у функціонуванні нашої економіки.

     Мікроекономіка  пояснює те, як і чому вищевказані  одиниці, приймають економічні рішення. Наприклад, як споживачі приймають  рішення про покупку і як зміни  в цінах і доходах впливають  на їх вибір, як фірми приймають рішення, скільки працівників найняти, як робітники вирішують, де працювати і який обсяг роботи виконувати.

     Ще  один важливий об'єкт вивчення мікроекономіки – це відстеження, як внаслідок взаємодії  первинних економічних одиниць  формуються більші підрозділи – ринки і галузі промисловості. Мікроекономіка допомагає нам зрозуміти, наприклад, чому американська автомобільна промисловість розвивалася саме таким шляхом, як виробники й споживачі взаємодіють на ринку автомобілів, як визначається ціна на автомобіль, які кошти вкладають автомобільні компанії у нові заводи і скільки легкових автомобілів випускається щороку. Вивчаючи поведінку і взаємодію окремих фірм і споживачів, мікроекономіка з'ясовує те, як функціонують і розвиваються галузі промисловості й ринки, чому вони відрізняються, і як впливають на них політика уряду й загальні економічні умови.

 

1. Мікроекономіка як складова економічної теорії

   Мікроекономіка – одна з базових економічних дисциплін, сукупність яких в західній економічній науці одержали назву «Економікс».  Сюди входять такі дисципліни, як «Макроекономіка» і «Мікроекономіка». Специфіка цих учбових дисциплін полягає в тому, що вони дають комплексний опис, хоча і з різних точок зору, економічної системи.

   Існують два різних рівні опису та аналізу економічних процесів: рівень макроекономічного аналізу і мікроекономічного налізу.  Макропідхід виходить з необхідності обґрунтування закономірностей функціонування національної економіки в цілому або в її крупних агрегатів – таких, як урядовий сектор, сектор домогосподарств і приватний сектор, в той час, як в мікропідході вирішальним є аналіз, оцінка поведінки окремої фірми чи окремого домогосподарства. Якщо макроекономіка, аналізуючи різні економічні проблеми, вивчає такі величини як загальний обсяг виробленої продукції, сукупні видатки, сукупні доходи, загальний рівень цін, загальний рівень зайнятості тощо, то мікроекономіка досліджує такі показники як обсяг виробництва певного продукту на окремому підприємстві чи ринку, ціна продукту, доходи і витрати окремого підприємства, доходи і витрати окремого домогосподарства. Ці різні підходи і об’єкти дослідження обумовлюють відмінності двох самостійних дисциплін: макроекономічної теорії (макроекономіки) і мікроекономічної теорії (мікроекономіки).

   Мікроекономіка сформувалась в останній третині ХІХ ст. як теорія, яка пояснювала поведінку суб’єктів ринку (фірми та домогосподарства) в межах локального ринку. Цим була окреслена, зокрема, сфера приватного бізнесу – базового рівня і масової соціальної основи ринкової економіки.

   Виникнення  мікроекономіки і мікроекономічної теорії, яка її вивчає, знаменували  якісний стрибок в розвитку економічної  науки, так як саме мікроекономічна  теорія звела поведінку виробника  і споживача до раціональної поведінки  – до прагнення досягнути максимальної вигоди кожним. 

 

2. Методи мікроекономічний досліджень

   Застосовуючи  методологію спільну для всіх природничих і суспільних наук, мікроекономіка досліджує поведінку суб’єктів ринку, застосовує специфічне економічне сприйняття. Це економічне сприйняття враховує декілька важливих аспектів: обмеженість; наявність альтернатив; раціональна поведінка; порівняння вигод і витрат.

   Кожний  суб’єкт ринку, приймаючи певні  рішення, зіштовхується з необхідністю здійснювати певний вибір. Так, підприємець стоїть перед проблемою вибору, які товари і в якій кількості виробляти, які для цього використовувати економічні ресурси і технології, для кого виробляти товари; домогосподарство визначає, які товари із великого різноманіття придбати;  влсник економічних ресурсів зіштовхується з проблемою вибору одного із альтернативних варіантів використання своїх ресурсів.

   Необхідність  вибору обумовлюється метою, яку  переслідує людина в своїй поведінці, обмеженістю можливостей щодо досягнення мети і наявністю альтернатив.

   Основною  метою поведінки (вибору) є одержання вигоди, причому, максимальної вигоди. Так,т підприємець переслідує мету одержати максимальний прибуток, найманий працівник – максимальну зарплату, покупець – максимальне задоволення від використання чи споживання блага.

   В силу феномена обмеженості (рідкісності) економічних ресурсів, коштів і благ можливості людей щодо досягнення своїх цілей є обмеженими.  Так, покупець, переслідуючи мету одержати максимальне задоволення від споживання товарів і послуг, зіштовхується з обмеженнями у вигляді певної суми грошей, яка є в його розпорядженні, і цін на товари. Перешкодою до одержання підприємцем найбільшого прибутку є попит на товари, які він виробляє, певна сума грошей, якою він володіє, ціни на економічні ресурси, які використовуються у виробничому процесі.

   Необхідність  вибору обумовлена і існуванням альтернатив: у покупця – при придбанні товарів; у виробника – при виробництві різної продукції і використанні різних технологій; у власника економічних ресурсів – при їх використанні.

   Приймаючи рішення про те, як потратити час, гроші, наявні ресурси, люди роблять  свій вибір раціонально, тобто обирають найкращий спосіб із можливих для досягнення своєї мети – той, який забезпечує одержання найбільшої чистої вигоди.

   Будь-який вибір передбачає, з однієї сторони, певні вигоди, а, з іншої сторони, певні жертви, втрати. Так, власник будівлі, здаючи її в оренду і одержуючи вигоду у вигляді орендної плати, жертвує прибутком, який би він одержав займаючись власною підприємницькою діяльністю; студент, який навчається у вузі і одержує стипендію, жертвує заробітною платою, яку б він одержав, працюючи на якомусь підприємстві.

   Раціональна поведінка грунтується на порівнянні граничних вигод і граничних витрат. Гранична вигода – це задоволення (або цінність), одержане від зробленого вибору, а граничні витрати – це жертви, втрати внаслідок відмови від іншого альтернативного вибору.

   Раціональним  вважається той вибір, для якого гранична вигода дорівнює граничним витратам.

   Поряд із специфічними методами в мікроекономічному дослідженні використовуються загальнологічні (аналіз, синтез, абстрагування, індукція, дедукція, моделювання) і загальнонаукові методи, які в свою чергу, поділяються на емпіричні (спостереження, опис, вимір, порівняння, експеримент) і теоретичні (формалізація, аксіоматичний метод, метод сходження від абстрактного до конкретного, логічний та історичний методи). Це робить економічну теорію об’єктивною, науково обґрунтованою.

   Мікроекономічний  аналіз передбачає широке використання моделювання мікроекономічних процесів. Під економічною моделлю розуміють відображення в словесно-описовій, математичній чи графічній формі сторін, властивостей і головних зв’язків економічної системи, яка аналізується. 

 

3. Предмет мікроекономіки, її суб’єкти та об’єкти

   Мікроекономіка вивчає поведінку і механізм прийняття рішень окремими суб’єктами ринку (домогосподарствами, підприємствами, державними і приватними організаціями), які прагнуть досягнути своєї мети шляхом використання обмежених ресурсів, що мають альтернативне використання. Іншими словами, предметом мікроекономіки є обґрунтування вибору, який роблять окремі економічні одиниці, використовуючи обмежені економічні ресурси, з метою досягнення своїх цілей.

   Цими  економічними одиницями виступають споживачі, працівники, інвестори, землевласники, окремі підприємства, які виконують певну роль в економіці.

   Мікроекономічна теорія пояснює як фірма приймає  рішення про ціну на свій продукт  та обсяг його виробництва, при якому  одержує максимальний прибуток, як обирає оптимальну кількість ресурсів (сировини, праці, капіталу), яка дозволяє випускати бажаний обсяг продукту з мінімальними витратами виробництва та максимальним прибутком; вона досліджує як домогосподарство здійснює свій оптимальний вибір, витрачаючи свій дохід на певні товари і послуги, і при цьому максимізує своє задоволення; вона досліджує як працівник приймає рішення про те, де йому працювати і який обсяг робіт виконувати.

   Економічний вибір, який роблять окремі суб’єкти ринку, відбувається не у вакуумі. Тому іншим важливим аспектом мікроекономіки є вивчення взаємодії окремих економічних одиниць, яка відбувається в контексті ряду соціальних інститутів, важливішими з яких є ринок та уряд (держава).

   Ринок являє собою місце чи організацію, яка використовується людьми для купівлі-продажу. Завданням ринку є забезпечення взаємовигідної торгівлі. Торгівля вигідна для покупця, коли задоволення, яке він одержує від придбання певного товару, є не меншим від задоволення, яке би він одержав придбавши інший товар, потративши на нього ту ж саму суму грошей. Для виробника торгівля є вигідною в тому випадку, коли ціна, яку він одержує за проданий товар, по величині покриває принаймні альтернативну вартість його виробництва. Під альтернативною вартістю товару чи послуги розуміють вартість, оцінену з точки зору втраченої можливості займатись найкращою з доступних альтернативних діяльностей, яка вимагає таких же затрат часу чи ресурсів.

   Під впливом попиту і пропозиції на ринку  формується рівноважна ціна, тобто  ціна, яка задовольняє і покупця, і продавця. Ринкова, рівноважна, ціна є тим орієнтиром, який дозволяє економічним одиницям зробити свій вибір. Крім того, ринкова ціна відіграє роль координуючого механізму, який дозволяє привести до спільного знаменника різні інтереси суб’єктів ринку. Цей механізм координації рішень економічних одиниць можна проілюструвати за допомогою моделі кругообігу ресурсів, продуктів і доходів (схема 1).

   

   Схема 1. Модель кругообігу ресурсів, продуктів  і доходів

   Дана  модель ілюструє взаємозв’язок між двома суб’єктами ринку – домогосподарствами і підприємствами, які взаємодіють на ринках ресурсів і продуктів. На верхній половині схеми представлений ринок ресурсів, на який, з однієї сторони, домогосподарства постачають економічні ресурси, які  знаходяться у їх власності (землю, працю, капітал, підприємницькі здібності) і створюють їх пропозицію, а, з іншої сторони, підприємства купують ці ресурси, створюючи таким чином, попит на них. Взаємодія попиту на кожний з цих ресурсів та їх пропозиції встановлює ціну цих ресурсів. За цими цінами, встановленими ринком ресурсів, підприємства їх купують, ресучи при цьому грошові витрати, а домогосподарства їх продають, одержуючи, таким чином, грошові доходи у вигляді заробітної плати, ренти, процента та прибутку.

   На нижній половині схеми представлений ринок продуктів. На ньому, з однієї сторони, виступають підприємства, які використовують куплені на ринку ресурсів для виробництва товарів і послуг, і постачають ці продукти на ринок продуктів, створюючи їх пропозицію. З іншої сторони, домогосподарства, одержавши доходи, їх витрачають, купуючи товари і послуги на ринку продуктів, створюючи попит на них. При взаємодії попиту на товари і послуги та їх пропозиції на ринку продуктів встановлюється ціна на них. Ціни на товари і послуги, встановлені на ринку продуктів, формують, з однієї сторони, виручку від продажу продукту підприємства, а, з іншої сторони, споживчі видатки домогосподарств.