Паливно-енергетичний комплекс України

Екологічні проблеми. Електроенергетика України являє  собою складну організаційно-технічну систему, численні об'єкти якої (ГРЕС, ТЕЦ, ГЕС, АЕС, лінії електропередач, водойми — охолоджувачі, шлакоохолоджувачі, шлакозоловідвали, сховища радіоактивних відходів та ін.) розосереджені по території, функціонують у безперервно змінних умовах природного середовища. Серед забруднювачів природного середовища найбільш масштабними і шкідливими є газопилові викиди теплової енергетики. Небезпека об'єктів теплової енергетики для населення і природного середовища України обумовлена їх розміщенням (особливо потужних ТЕС) у великих містах та густонаселених районах, а також наявністю в їх викидах, крім основних токсичних домішок (сірчистий ангідрид та окисли азоту), дрібнодисперсного попелу окису вуглецю і таких канцерогенів, як бензопірен, окис ванадію, високомолекулярних органічних сполук тощо.

Крім хімічного забруднення, електроенергетика здійснює ряд  фізичних впливів, до яких належать: теплове забруднення атмосфери паровими викидами великих градирень охолоджуючих водоймищ ТЕС і АЕС, що викликає негативні зміни місцевого клімату; значний шумовий вплив на навколишні території; утворення постійно діючих потужних електромагнітних полів вздовж трас високовольтних ЛЕП, а також формування під факелами аерозольних викидів потужних ТЕС небезпечного для здоров'я людини електричного поля. Серед фізичного впливу слід також відзначити і радіаційний вплив на населення і біосферу радіоактивних викидів атомних, деяких вугільних теплових електростанцій, попіл яких може мати радіоактивні речовини.

Шкідливий вплив на природне середовище здійснюють і хімічно чисті гідравлічні та гідроакумулюючі електростанції, водойми яких призводять до затоплення і виведення з господарського використання значних площ високопродуктивних земель та ріллі, формування екологічно шкідливих мілин, а також суттєвих змін гідрологічного і погіршення гідрохімічного режимів регульованих цими водоймами рік.

З точки зору хімічного  забруднення природного середовища найбільш чистими вважаються атомні електростанції. Разом з тим вони є потенційно небезпечними з точки  зору радіоактивного забруднення, про  що свідчить аварія на Чорнобильській АЕС, яка призвела до глобальної радіоекологічної катастрофи, негативні наслідки якої будуть відчуватися на території України, Росії, Білорусі ще багато десятиліть.

Основними шляхами забезпечення екологічної безпеки традиційної теплової енергетики є економія споживання електричної і теплової енергії, збагачення палива і вдосконалення процесів його спалювання з метою зменшення викидів вуглецю та окислів азоту, впровадження високоефективного пило- та газоочисного обладнання, утилізація уловлених відходів та розробка економічних важелів екологізації енергетики.

У зв'язку з нестачею в Україні традиційних енергоносіїв (вугілля, нафти і особливо газу) і незначних запасів відновлюваних джерел енергії (гідро-, вітро-, біо-, геотермальної та ін.) єдиним надійним джерелом енергозабезпечення народного господарства може бути лише атомна енергія. Однак для її використання необхідно разом з будівництвом нових високонадійних реакторів і блоків АЕС створити на території України на базі наявних багатих покладів уранової руди власного ядерного енергетичного циклу, а також вирішити проблему консервації і демонтажу АЕС, що відпрацювали свій термін і безпечного довготермінового зберігання радіоактивних відходів. Зараз щорічний приріст цих відходів становить майже 11 тис. м3. Для забезпечення енергетичної безпеки функціонування ядерно-енергетичного комплексу необхідно дотримуватися при його створенні і експлуатації правил ядерної безпеки, а також організації високоефективної системи радіаційного моніторингу природного середовища і всіх установок цього комплексу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

І Україна, і Росія  наблизилися до того етапу розвитку, коли без розв’язання питань енергозбереження рухатися далі просто неможливо. Візьмемо житлово-комунальну сферу, інфраструктуру,  які в обох наших країнах фактично тотожні: цілком зношені мережі, застарілі котельні, не спроможні без модернізації задовольняти потреби населення, дорожнеча комунальних послуг за вкрай незадовільної їхньої якості тощо. При цьому проблеми настільки комплексні та взаємопов’язані, що розв’язати їх поодинці неможливо: незалежно від того, стосуються вони кожного окремого багатоквартирного будинку чи країни загалом.

У нас стоїть завдання знизити енергоємність економіки на 40%. Нині енергоощадний потенціал РФ загалом оцінюють у 45% від поточного споживання всіх енергоресурсів. В окремих сферах економіки цей потенціал визначають як 27%, або 253 млн.т умовного палива в житловому секторі, 28%, або 277 млн.т у промисловості й 28%, або 269 млн.т в електроенергетиці.

Завдання скоротити  споживання енергоресурсів було поставлено років на три раніше, ніж у вас, тому й певні результати вже є. Особливо у сфері теплопостачання.

За три роки з’явилися 47 нових нормативно-правових актів. Починали з обліку виробленої й поставленої  теплової енергії, а далі перейшли до більш ефективного її використання, коли кожна квартира, будинок чи підприємство платять лише за те, що отримують, причому в справді необхідних обсягах. Паралельно почало скорочуватися споживання газу, тепла, води, електроенергії.

На мій погляд, наша країна перебуває у вигіднішому становищі, бо може врахувати помилки Росії в цій політиці. У нас діяли старими методами: спочатку спрямували народ рахувати, скільки газу, тепла і води ми споживаємо, а вже потім «зі скрипом» пробували впроваджувати енергоефективні технології експлуатації будинків і споруд. Україна ж цілком спроможна відразу перейти до найбільш ефективних енергоощадних проектів, добре, що початок у вас уже є: майже всі підприємства комунальної теплоенергетики  обладнано приладами обліку відпуску тепла, а держава ініціювала процес енергоаудиту регіонів.

— За даними Мінрегіону України, кожен 6-ий метр тепломереж і кожен 5-ий котел у котельнях треба терміново міняти, все інше модернізувати. І грошей на це треба не менше, ніж витрачає весь український бюджет за рік, а то й два. Але річ у тім, що схожість наших проблем дає змогу Україні негайно застосовувати найопти-мальніші рішення, до яких російські підприємства і фінансисти вимушено йшли ро-ками. У нас бюджетне фінансування енергоощадних заходів було фактично заборо-неним, на відміну, до речі, від України. Це змусило нас створити такий інновацій-ний фінансовий продукт, який дає змогу залучати кошти з позабюджетних джерел.

Для України в цьому  разі російський досвід цілком може знадобитися як пілотний проект. При цьому можливості СОТ відкривають широкі перспективи.

Знову-таки, з огляду на те, що Україна може відразу скористатися напрацюваннями, до яких і ми, і в  Європі рухалися роками. Приміром, можливостям  так  званої віддаленої диспетчеризації, завдяки якій можна не лише точно обліковувати спожиті ресурси, а й керувати ними залежно від потреби. Якщо в нас доводиться, так би мовити, вбудовувати систему в уже колись встановлені й часто застарілі вузли обліку, українці можуть усе робити одразу.

Система може постійно контролювати кожен свій датчик, кожен вузол  обліку тепла і води в будь-якому  населеному пункті. Що дуже важливо  для населення, кожен споживач залежно  від рівня доступу завжди може отримати всі наявні дані щодо конкретного  будинку, об’єкта керуючої організації чи певної структури, що надає такі послуги.

Доступ споживачів до даних здійснюється через веб-інтерфейс. Це означає, що мешканець будь-якої квартири може в перший-ліпший момент подивитися дані вузла обліку свого  будинку і квартири і вирішити, чи потрібно, скажімо, не кватирку відчиняти, а вентиль на батареї прикрутити.

У свою чергу,відповідні органи кожного населеного пункту можуть контролю-вати ситуацію з теплопостачанням загалом, а тепловики — вчасно збільшити чи зменшити вироблення тепла. До речі, цими системами зацікавилися європейці, хоч їх треба ще адаптувати до тамтешньої специфіки. Зате Україні, можна сказати, пощастило: не потрібно напрацьовувати систему з нуля, можна брати готову схему з мінімальними затратами. І так майже у всіх сферах енергозбереження.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

1. Герасимович В. Н., Голуб А. А. Методология зкономической  оценки природних ресурсов. —  М: Наука, 1988. — 140 с.

2. Глобальная знергетическая  проблема /Под ред. Й. Д. Иванова. — М:Мысль, 1985. —240с.

3. Давыдова Л. Г., Буряк А. А. Энергетика: пуги развития и перспективы. — М: Наука, 1981. — 120 с.

4. Дорогунцов С. Й., Пириашвили Б. 3. Основньїе направлення фор-мирования знергетической политики Украины. — К: Экономика Украины. — 1992. — № 8. — С. 3—8.

5. Біттнер О., журналіст «УРЯДОВИЙ КУР'ЄР», 03.11.2012 «За нашу і вашу енергоощадливість» Із інтерв’ю з керівником експертної секції «Облік і регулювання споживання енергоресурсів» при комітеті Держдуми РФ з енергетики, генеральним директором холдингу «Теплоком» Андрієм Ліпатовим

6. Піріашвілі Б. 3. Якою буде енергетична політика, таким стане наше життя. — К: Віче, 1994. — С. 47-54.

7. Решетняк А. А. Эффективность развития топливно-знергетического комплекса Украины. — К: Наукова думка, 1991. — 124 с.

8. Качан Є.П., Ковтонюк М.О., Петрига М.О. Розміщення продуктивних сил України. Київ: Вища школа, 1998, 375 с.

9. Формирование й реализация знергетической политики Украины. Сб. науч. тр. / Под ред. Б. 3. Пириашвили — К.: СОПС Украины ПАН Украины, 1992. — 140 с.