Основи методології та організації державного регулювання національної економіки

До того ж слід зазначити, що адміністративне  регулювання, яке не є органічним елементом ринкової інфраструктури, потребує обмеженого й обережного його застосування з боку держави, оскільки їх владно-силова природа може призвести до зарегульованості економічних процесів, а також до зростання обсягів трансакційних витрат. Щодо останнього потрібно зауважити, що в ринкових державах набувають подальшого загострення проблеми негативного впливу на економіку адміністративних методів, що простежується у стимулюванні зростання трансакційних витрат. Як правило, це проявляється у перекладанні частини витрат держави на утримання інституціонального забезпечення ринкової інфраструктури на витрати і доходи агентів економічної системи. Обсяги такого перекладання навіть у країнах з розвинутою ринковою економікою набувають загрозливих масштабів, а це, на думку Ш. Бланкарта, може призвести до викривлення попиту і пропозиції [1]. На їх значні розміри вказує й учений Н. Даглас у дослідженні, присвяченому інституційним змінам та функціонуванню економіки. Він зазначає, що, наприклад, у США економічні ресурси, які витрачають на оплату управлінських послуг (трансакцій) державних і недержавних інституцій, досягають близько 45% національного доходу та мають тенденцію до зростання.  

На відміну  від адміністративних, економічні методи, навпаки, адекватні природі ринку. Вони пов’язані з використанням державою фінансових ресурсів і безпосередньо впливають на кон’юнктуру ринку й опосередковано – на виробників та споживачів, тобто економічне регулювання діє через ринок за допомогою ринкових механізмів. Економічні методи є сукупністю заходів державного впливу, за допомогою яких створюють відповідні умови для спрямування ринкових процесів до сфери державних інтересів. Ці заходи регулювання пов’язані або зі створенням додаткового матеріального стимулу, або зі зниженням небезпеки фінансової втрати [2]. 

Варто зазначити, що між адміністративними  й економічними методами державного втручання в економіку існує  взаємозв’язок. Так, для того, щоб  застосувати будь-який економічний  регулятор, потрібно попередньо прийняти адміністративне рішення відповідних державних інституцій, наприклад, рішення про зміну податкових ставок, надання податкових пільг, встановлення облікової ставки тощо. Інакше кажучи, будь-які економічні регулятори підлягають адмініструванню. Водночас адміністративні регулятори змушують суб’єктів господарювання виконувати ті чи інші дії та здійснюють непрямий вплив на суміжні економічні процеси. Так, адміністративний вплив на механізм ціноутворення не лише визначає їх рівень, а й опосередковано впливає на стан попиту і пропозиції. Отже, можна вважати, що будь-які адміністративні методи регулювання мають ознаки, характерні економічним – непрямим регуляторам. 

Дієвість  економічних методів як заходів  державного впливу, за допомогою яких створюють відповідні умови для  спрямування ринкових процесів до сфери державних інтересів, тісно пов’язана з реалізацією завдань, які покладено на фінансову політику держави. 

Слід  зауважити, що на сучасному етапі серед вчених-економістів нема єдності щодо розуміння суті фінансової політики. Найбільш поширені два підходи до її визначення: у вузькому значенні вона охоплює сферу фінансів, а у широкому – не лише сферу фінансів, а й монетарну політику, управління грошовим обігом, державним підприємництвом тощо.

3.Методи державного регулювання економіки

Під методами державного регулювання економіки  слід розуміти способи впливу держави  в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктури ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їх діяльності відповідно до національної економічної політики. 

За формами  впливу на суб'єкти ринку методи державного регулювання розділяють на дві групи:  

1.Методи  прямого впливу(адміністративного характеру:державні замовлення, різного роду ліміти, централізовано встановлені ціни, обмеження, штрафи, дозволи, ліцензії, квоти тощо, а також методи, засновані на застосуванні бюджету як джерела дотування, цільового фінансування окремих суб'єктів і сфер діяльності). 

2.Методи  непрямого,(посередкованого)впливу  належать ті, що не прямо регламентують  поведінку суб'єктів ринку, а  через створення певного середовища  для його діяльності, яке мотивує  ту або іншу його поведінку(податкове  регулювання, регулювання через політику прискореної амортизації, методи стимулювання конкуренції тощо). 

Залежно від застосування засобів впливу на ринок розрізняють правові, адміністративні, економічні, в тому числі фінансово-бюджетні і кредитно-грошові методи регулювання ринку. 

Механізм  поєднання методів прямого і  непрямого регулювання, правових, адміністративних і економічних може бути різним —  залежно від ступеня розвитку ринкових відносин, фінансової і економічної  ситуації в країні. 

З розвитком  ринкових відносин, задіянням у процесі регулювання інститутів ринку методи прямого впливу, адміністративні, як правило, поступаються місцем опосередкованим, економічним. 

Правові і адміністративні методи регулювання  економіки. 

Правові методи регулювання розвитку економіки здійснюються шляхом прийняття законів і законодавчих актів Верховної Ради України, нормативних актів Уряду (декретів, постанов), видання указів Президента, а також вироблення механізму їх реалізації і контролю. 

Закони, законодавчі і нормативні акти визначають об'єкт регулювання, зміст регулювання, відповідальність юридичних і фізичних осіб за їх невиконання. 

Закони  здійснюють функцію довгострокового  правового регулювання, а укази, нормативні акти, як правило, — короткострокового, або оперативного.  

Важливе значення для розвитку ринкових відносин і зокрема обмеження монополізму  і розвитку здорової конкуренції  має антимонопольне законодавство.  

Особливість економіки України полягає у  тому, що за відсутності ефективної конкуренції тут склався надзвичайно своєрідний і небезпечний тип монополізму: збереження деяких принципових рис адміністративно-командної системи, стійкість і масовий дефіцит у народному господарстві, який перетворює виробників дефіциту товарів на монополістів. 

Основні принципи антимонопольного регулювання діяльності суб'єктів господарювання визначені у законах України "Про розвиток конкуренції і обмеження' монополістичної діяльності", "Про демонополізацію та конкуренцію. 

Для здійснення державного контролю за розвитком конкуренції  і обмеженням монополістичної діяльності в Україні створено Антимонопольний комітет. 

Адміністративні методи регулювання ринку виражають  по суті пряме управління з боку держави і включають застосування системи державних замовлень  і контрактів, державне підприємництво, застосування державою санкцій і штрафів, ліцензій, дозволів, квот, встановлення норм і стандартів, які регламентують вимоги до якості робіт, послуг, продукції, до організації виробничих процесів, операцій на внутрішньому і зовнішньому ринку тощо. 

Суть  адміністративних методів виявляється  багатогранне — залежно від обраного засобу управління суб'єктами ринкової діяльності. Так ліцензування як адміністративний метод державного регулювання здійснюється з метою недопущення на споживчий  ринок неякісної продукції, впорядкування підприємництва у видах діяльності, які не можуть регулюватися ринком. 

Ліцензії  — спеціальні дозволи, які видаються  суб'єктам підприємницької діяльності на здійснення окремих її видів. 

(пошук  та експлуатація родовищ, корисних  копалин, ремонт мисливської зброї, виготовлення та реалізація медикаментів, хімічних речовин, пива, горілчаних, лікерних, коньячних виробів, виробництво і реалізація тютюнових виробів, здійснення ветеринарної, медичної, юридичної практики, утримання ігрових закладів і ще деякі види діяльності). 

Дозволи (ліцензії) видаються також спеціалізованим  підприємствам на здійснення посередницької діяльності при приватизації майна  державних підприємств, на здійснення діяльності по оформленню та реєстрації документів щодо права власності на квартири (будинки). 

Дозволи необхідні на діяльність по випуску  та обігу цінних паперів, експорт  деяких видів товарів, на право здійснення операцій з валютними цінностями. 

Квотування(як метод державного регулювання)-означає  пряме встановлення державою для учасників монополістичної діяльності їх частки у виробництві, збуті або експорті продукції. Квота також відображає частку, частину, норму, яка в чомусь допускається (наприклад, імпортна квота). 

В Україні  квоти застосовуються як кількісна межа товарів певних категорій, дозволених для ввозу в країну. У даному випадку вона несе у собі завдання найбільш ефективно і економне використовувати іноземну валюту, захистити власні виробництва, зберегти рівень зайнятості населення. Квота встановлюється і на вивіз (експорт) деяких видів продукції. 

Система санкцій — це заходи, які передбачає держава або законодавство проти  порушення або невиконання суб'єктами ринку встановлених умов діяльності.(Сплату неустойки, штрафу, пені за невиконання  певних зобов'язань, вилучення виручки від незаконної діяльності до держбюджету).  

Економічні  санкції передбачаються і в міжнародних  договорах, пов'язаних з обміном  товарів, наданням кредитів та з іншими економічними відносинами між країнами. 

Система норм і стандартів(як адміністративний метод ДРЕ) означає пряму регламентацію діяльності суб'єктів господарської та іншої діяльності у сфері праці, якості продукції, охорони навколишнього середовища з боку держави через встановлення міри або вимог щодо їх стану. 

Норма — науково обгрунтована міра суспільно необхідних затрат ресурсів на виготовлення одиниці продукції (виконання робіт, надання послуг) заданої якості. Норматив — поелементна складова норми, яка характеризує ступінь використання ресурсу на одиницю виміру (продукції, роботи, поверхні, обсягу і т.ін.). 

До основних норм, якими держава регулює різні  сфери діяльності в Україні, слід віднести норми і нормативи затрат праці, норми і нормативи капітальних  вкладень, норми і нормативи витрат і запасів сировини, норми і нормативи охорони навколишнього середовища тощо. 

Стандартизація  — це встановлення єдиних норм за типами, марками, параметрами, розмірами і  якістю виробів, а також за величинами вимірювань, методами випробовування, контролю і правилами упаковки, маркування і зберігання продукції, технології виробництва. 

Об'єктами стандартизації є конкретна продукція, норми і нормативи, вимоги, методи, терміни, позначення, які мають перспективу  багаторазового використання і застосовуються в науці, техніці, різних галузях  н\г, а також у міжнародних економічних відносинах. Дотримання державних стандартів є обов'язковим для всіх суб'єктів ринкової діяльності. 

Особливе  місце у складі адміністративних методів займає механізм державних  замовлень, контрактів та управління майном, що є у загальнодержавній власності. 

Економічні  методи державного регулювання 

У країнах  з розвинутою ринковою економікою основним економічним методом регулювання  ринку виступає кредитно-грошове  регулювання. Це зумовлене тим, що кредитно-грошова  система є тим економічним середовищем, у якому відбуваються усі найважливіші господарські процеси в ринковій економіці. 

Знаряддям грошового і кредитного регулювання  є центральний банк. Суть його діяльності в грошово-кредитному регулюванні  полягав у здійсненні контролю за грошовою масою і кредитом в економіці. 

Провідним інструментом державного грошово-кредитного регулювання у перехідний до ринкової економіки період є Національний банк України, який покликаний виконувати функції загальнодержавної резервноі  системи. Головне завдання Національного банку України — створення стабільного неінфляційного розвитку економіки держави. Поява цього завдання зумовлена відокремленням торгівлі грошима від торгівлі товарами і відносна самостійність кожної з них. Основними методами кредитно-грошового регулювання є: