Організація експортної діяльності підприємства (на матеріалах ВАТ „Вероніка”)

Прямий метод ЗЕО  здійснюється:

• при продажу і закупівлі промислової сировини на основі довгострокових контрактів;
• у разі експоту дорогого і великогабаритного устаткування;
• у разі експорту стандартного устаткування через закордонні філії;
• у разі закупівлі сільськогосподарських товарів у фермерів;
• у разі продажу і закупівлі товарів державою.

Прямі зв’язки мають низку перваг: більш тісні контакти з контрагентом; краще знання кон’юнктури ринку; швидке пристосування своїх виробничих потужностей до потреб покупця.

Проте і непрямий експорт  продовжує зберігати своє значення. За деякими оцінками, з допомогою  торговельних посередників у світовий товарообіг залучається біля 50% загального обсягу товарів. Цей метод застосовується:

- разі збуту стандартного  промислового устаткування;

- у разі збуту споживчих  товарів;

- при реалізації другорядної  продукції;

- на окремих важкодоступних  і маловідомих ринках;

- при просуванні нових товарів;

- у разі відсутності  власної збутової мережі.

         Переваги: великий досвід, власна  мережа обслуговування, знання ринку  та ін

                1.3. Організація експортних операцій

Якщо обсяг ЗЕО у  фірми назначний і основна  частина продукції реалізується на зовнішньому ринку, то для здійснення зовнішньоторговельних операцій вона використовує торговельний апарат, призначений для роботи на внутрішньому ринку.

При здійсненні зовнішньоторговельних  операцій створюється спеціальний  експортний відділ, що не входить до складу внутрішнього збутового апарату. Він, як правило, складається із таких підрозділів:

• функціональні сектори (торговельно-договірний, валютний, калькуляції, транспорту, реклами) вивчають відповідні функціональні питання, готують керівництву необхідні відомості про умови здійснення зовнішньоторговельних операцій, надають кваліфіковані консультації;
• територіальні сектори приділяють увагу всім питанням торгівлі з певною групою країн незалежно від номенклатури товару;
• галузеві сектори займаються питаннями торгівлі лише якимось окремим товаром або дуже близькою за характером групою товарів.

Іноді замість експортних відділів великі фірми мають підрозділи в закордонних відділеннях, побудовані за регіональним принципом. Їм підпорядковуються всі збутові і виробничі фірми за кордоном. Наприклад, у „Дженерал Моторз” лише одне закордонне відділення, а американської компанії „Зінгер” – п’ять.

Для реалізації продукції  усіх своїх підприємств великі фірми  нерідко створюють центральний  офіс у вигляді юридично самостійного акціонерного товариства або дочірньої експортної фірми, при цьому комерційна діяльність повністю відокремлюється від виробничої.

Створення таких офісів зі збуту продукції вигідно великим  підприємствам. Формально фірма-мати не відповідає за діяльність цих офісів, що дає змогу проводити будь-які операції.

Дрібні і середні  фірми іноді організовують спільні  збутові компаніїї у формі  експортних асоціацій. Поширеною формою експортних операцій великих фірм є  складальні заводи. Їх мають фірми «Зінгер», «Монтекатіні», «Фіат», «Дюпон». Фірми, що створюють складальні заводи, володіють низкою переваг: скорочуються транспотні витрати, оскільки збут готової продукції наближається до споживача, вартість перевезень зменшується на 20-30%; скорочуються витрати на оплату мита (із напівфабрикатів вони стягуються в менших розмірах); зменшуються витрати на заробітну плату.

У країнах, що розвиваються монополістичні об’єднання створюють  змішані збутові компанії. У результаті менший ризик втрати власності, зменшуються податки, використовується місцева збутова мережа.

Великі фірми створюють  власний зовнішньоторговельний  аппарат за кордоном. До його завдань  входить вивчення ринку, умов угод, смаків споживачів. За кордоном експортер  може організувати оптові фірми зі збуту продукції. Вони приймають від імпортерів замовлення, пересилають їх своїм фірмам, стежать за виконанням замовлень, беруть участь у здаванні продукції замовникам, роблять із ними фінансові розрахунки, організовують рекламу. Деякі фірми мають склади готової продукції. Тоді їхні функції розширюються, вони демонструють товари і реалізують їх за кордоном.

За кордоном створюються  і фірми, що займаються не тільки оптовою, а роздрібною торгівлею. Організація  роздрібної торгівлі за кордоном характерна для фірм, що випускають автомобілі, телевізори, взуття, парфумерію й інші товари. Оптові фірми виконують функції через комівояжерів, що є безпосередніми представниками промислових фірм. Вони приймають замовлення, ознайомлюють покупців із товарами, інформують фірму про смаки покупців, іноді є інкасаторами сум, одержуваних від покупців.

 

 

 

 

                          1.4. Регулювання експорту

Для збільшення експорту використовують:

1) субсидування експорту – це форма державної політики, яка дає змогу продати на зовнішньому ринку товари вітчизняного виробництва за ціною більш низькою, що часто є нижчою від цін на внутрішньому ринку, а іноді навіть від витрат на виробництво (виробнича собівартість);

2) експортні премії, що можуть бути у двох формах:

- прямі експотні премії – це застосування у формах надання експортерам прямих разових субсидій при експорті товарів;

- податкові пільги  – це непрямі експортні премії, коли експортерам  надають  різноманітні фінансові пільги (звільнення  від сплати внутрішніх податків або надання податкових пільг, звільнення від мита або повернення його компанії, яка використовує імпортну сировину або напівфабрикати, що використовувались для виготовлення експортних товарів).

Крім заходів щодо здійснення збільшення експорту існують  ще й заходи щодо обмеження експорту. Причинами обмеження експорту є:

• проблеми національної безпеки (заборонений експорт зброї);
• небезпека поширення ядерної зброї;
• збереження природних ресурсів;
• збереження ресурсів для використання всередині країни;
• збереження ресурсів для використання в майбутньому.

Обмеження експорту може здійснюватись в різних формах:

1) експортні квоти;

2) експортні мита (або  податки);

3) заборона експорту  визначених товарів.

 

 

 

 

          2. Здійснення експортної операції  ВАТ „Вероніка”

                    2.1. Характеристика ВАТ „Вероніка”

Відкрите акціонерне товариство „Вероніка” засноване  товариством покупців, в особі  голови правління Пінчука І.С., голови ради трудового колективу Михальчук  Н.А., голови профкомітету Чернової Г.В., шляхом викупу майна згідно договору купівлі-продажу від 26 січня 1994 року у відповідності із Законом України „Про господарські товариства” та Законом України „Про підприємства в Україні”.

Адреса підприємства: 

71954 Україна

Рівненська область

м. Дубровиця

вул. Пушкіна, 99

тел./факс 8(04532) 23572.

Товариство займається випуском  та продажем серій верхнього жіночого одягу, а саме:

          - шуби жіночі каракулеві;

          - шуби  із штучного хутра;

          - шкіряні  пальто;

          - шкіряні  піджаки;

          - жіночі спортивні куртки.

ВАТ „Вероніка” успішно  здійснює зовнішньоекономічну діяльність (експорт своєї продукції). Основними  його контрагентами є:

1) фірма „Dilemma”, м. Братіслава, Словаччина;

2) Т_ЗОВ „Шарм”, м. Кіровоград, Україна;

3) фірма „O-Zone”, м. Бухарест, Румунія;

4) приватна підприємство  „Дексона”, м. Санкт-Петербург,  Росія;

5) фірма „Sunnie”, м. Берлін, Німеччина.

Згідно зі ст. 80 ГК України (ст.24 Закону України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ „Про господарські товариства”; ст. 152 ЦК України) акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій. Акції ВАТ можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери ВАТ можуть відчужувати належні їм акції без згоди на те інших акціонерів та товариства.

 

Ознаки відкритого акціонерного товариства

1. ВАТ є різновидом господарського товариства. Це означає, що на нього поширюються загальні положення про господарські товариства, з урахуваням специфіки цього виду юридичних осіб.

2. ВАТ – це товариство, що має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості.

3. ВАТ несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства. У свою чергу, акціонери несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

4. Згідно зі ст. 154 ЦК України (ст. 82 ГК України) установчим документом ВАТ є статут, який повинен містити відомості про найменування та місцезнаходження , чітко вказувати його вид, предмет та цілі його діяльності, склад засновників та учасників, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, в тому числі перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації.

5. Законодавство України поділяє акціонерів на засновників та учасників. Засновниками вважаються особи, які виконують дії, пов’язані із заснуванням ВАТ. Вони укладають між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільної діяльності зі створення ВАТ. Навідміну від засновників, учасники ВАТ погоджуються зробити внесок до статутного фонду товариства, що створюється, проте не бажають брати на себе  будь-які обов’язки із його створення.   

6. Процедура створення ВАТ є доволі складною. Крім необхідності укладення договору між засновниками, ч. 4 ст. 26 Закону України «Про господарські товариства» передбачено 4 етапи, що їх повинні пройти засновники для створення ВАТ:

1) зробити повідомлення  про намір створити ВАТ;

2) здійснити підписку на акції;

3) провести установчі  збори;

4) здійснити державну  реєстрацію ВАТ.

7. Керівником відкритого акціонерного товариства являється голова правління.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

       2.2. Встановлення контакту з іноземним  пертнером

На адресу ВАТ „Вероніка” надійшов запит від словацької фірми „Dilemma” (додаток А), на який ВАТ „Вероніка” відповіло твердою офертою (додаток Б).

Безпосередньому встановленню контакту з словацькою фірмою „Dilemma” передувало маркетингове дослідження ринку Словаччини. Встановлення контакту з словацькою фірмою „Dilemma” здійснювали в такій послідовності (рис.1).

 

 

 

Рис.1. Послідовність встановлення контакту з словацькою фірмою „Dilemma”.

 

 

 

 

     2.3. Проробка базисних та валютно-фінансових умов контракту

 „Поставка до кордону” (DAF) означає, що обов’язки продавця вважаються виконаними у момент прибуття товару, очищеного від мита на експорт, у зазначений пункт і місце на кордоні, однак до вступу на «митний кордон» країни, зазначеної в договорі. Термін «кордон» можна використовувати для будь-якого кордону, включаючи країни експорту. Тому надзвичайно важливо, щоб розглядуваний кордон був точно визначеним шляхом зазначення в терміні пункту і місця. Ці умови призначені для застосування головним чином при перевезенні товару залізницею або автомобільним транспортом, але вони можуть застосовуватись незележно від способу перевезення.

 

                               А. ВАТ «Вероніка» зобов’язане

А.1. Поставка товару відповідно до договору.

Поставити товар і  торговий рахунок-фактуру або еквівалентне йому електронне повідомлення згідно договору купівлі-продажу, а також  будь-яке інше свідоцтво відповідності, яке може бути потрібним за договором.

А.2. Ліцензії, дозволи і формальності.

Одержати на свій ризик  і за свій рахунок будь-яку експортну  ліцензію або інший дозвіл державних  органів або інший документ, необхідний для надання товару у розпорядження  фірми „Dilemma”. Виконати всі митні формальності, потрібні для вивезення товару в зазначене місце поставки на кордоні, а в окремому випадку – для їхнього попереднього перевезення через іншу країну.

А.3. Договір  перевезення і страхування.