Напрями підвищення ефективності страхової діяльності в ринковому середовищ

- системність – узгодження заходів щодо реформування страхового ринку із заходами і планами інших галузей економіки, обґрунтування можливості запровадження обов’язкових видів громадян і проводитися паралельно із заходами, спрямованими на підвищення доходів громадян;

- конкурентність – держава гарантує всім страхувальникам і страховикам (вітчизняним та іноземним_ вільний вибір видів страхування та рівні можливості у проведенні діяльності, створює сприятливі умови для розвитку страхування з метою забезпечення реалізації права на ефективний страховий захист та вільний вибір страховика;

- стабільність – забезпечення сталого, надійного і привабливого ринку страхових послуг шляхом створення державою зрозумілих та ефективних механізмів і правил його функціонування;

- обмеження  присутності держави на страховому  ринку – держава поступово  відмовляється від проявів монополізму  на страховому ринку, не втручається  у діяльність страховиків, крім  питань оподаткування, формування статутних капіталів, встановлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів, контролю за платоспроможністю страховиків;

- мотивація діяльності страховиків і страхувальників – держава створює умови, за яких фізичні та юридичні особи зацікавлені у страхових послугах, а страхові компанії – в наданні цих послуг;

- довіра – внутрішня рушійна сила розвитку страхового ринку, основана на моральній та матеріальній відповідальності страховика перед страхувальником, на надійному правовому захисті страхувальника.

      Основними джерелами страхового права України  є Конституція України, законодавчі  акті Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів України та центральних  органів державної влади.

      Страхова  діяльність – це врегульована нормами права господарська діяльність страхової організації, як правило, з метою отримання прибутку, яка здійснюється на підставі ліцензії, виданої уповноваженим державним органом з питань нагляду за страховою діяльністю.

      Методом регулювання діяльності учасників страхового ринку (тобто суб’єктивного впливу держави на суб’єктів страхових правовідносин) є державний нагляд за страховою діяльністю.

      Пряма участь держави у становленні  системи страхового захисту майнових інтересів, що обумовлюється необхідністю:

• Надання гарантій соціального захисту визначеним групам населення і проведенням деяких видів обов’язкового страхування за рахунок бюджетних коштів;
• Визначення правил і порядку участі держави у страхуванні некомерційних ризиків для захисту інвестицій, утому числі й іноземних, та страхуванні експортних кредитів;
• Надання гарантій фінансовим ресурсам страховиків, що розміщуються у формі державних цінних паперів;
• Створення цільових резервів, що компенсують неспроможність окремих страхових організацій при виконанні ними зобов’язань за договорами довгострокового страхування життя і пенсійного страхування.

      Законодавче забезпечення становлення і захисту  національного страхового ринку, яке  має комплексний характер і може бути виділене як окрема комплексна галузь законодавства, що включає в себе нормативно-правові акти, які регулюють діяльність у сфері страхування.

      Як  інститут цивільного права страхування  регулюється нормами не тільки Цивільного кодексу України, а й ряду інших  спеціальних законів. Але сама страхова діяльність як вид господарської діяльності, яка ґрунтується на масиві приватноправових і публічно правових відносин, регулюється цілим комплексом різних нормативно-правових актів, починаючи від Закону України « Про страхування» і закінчуючи наказами й інструкціями Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг. Сюди ж варто було б віднести локальні та внутрішньо-фірмові акти, що діють тільки в межах і на території конкретної юридичної особи.[3]

      Державний нагляд за страховою діяльністю, який здійснюється з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, захисту прав та інтересів страхувальників, страховиків, інших зацікавлених осіб і держави.

      Система державного нагляду за страховою  діяльністю повинна забезпечувати:

• Організацію основ страхового нагляду в Україні, у першу чергу, шляхом удосконалення діяльності Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг;
• Створення нормативних актів нагляду за страховою діяльністю, вироблення єдиних методичних принципів організації і здійснення страхової діяльності;
• Визначення спеціальних вимог до страхових організацій, установлення ліцензування страхової діяльності і сертифікації діяльності страхових брокерів;
• Установлення єдиних кваліфікаційних вимог до керівників та фахівців страхових організацій, актуаріїв та аварійних комісарів.

      Захист  добросовісної конкуренції на страховому ринку, попередження і припинення монополізму.

      Державно-правове  регулювання діяльності на страховому ринку України здійснюється органами законодавчої влади, виконавчої та судової влади, а саме: Президентом України, державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, державною податковою адміністрацією України, антимонопольним комітетом України, національним банком України, державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. [2] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Фінансові відносини у сфері страхування

2.1. Особливості фінансових відносин у сфері страхування 
 

      Страхування є самостійною ланкою фінансової системи. Страхування як економічна категорія – це сукупність особливих замкнутих перерозподільних відносин між його учасниками з приводу формування цільового страхового фонду і його використання для відшкодування збитків, заподіяних за непередбачених несприятливих обставин, а також для надання матеріальної допомоги громадянам у разі настання певних подій у їхньому житті.

      Страхування є гарантом компенсації збитків, заподіяних майновим інтересам держави, суб’єктів господарювання і населення. Воно значно звільняє бюджет від тягаря витрат на відшкодування збитків, що відбулися внаслідок руйнівних природних катаклізмів, техногенних катастроф, епідемій та інших нещасних випадків; захищає підприємців від майнових і комерційних витрат, забезпечує підтримку належного рівня життя громадян.

      Страхування є ефективним засобом реалізації соціальної політики держави; забезпечує матеріальний захист громадян шляхом виплати пенсій і грошової допомоги через систему державного соціального страхування.

      Страхування – стабільне джерело інвестиційних  ресурсів держави. Вкладаючи кошти страхових резервів (переважно за довготерміновими договорами особистого страхування) у пріоритетні галузі, держава спроможна вирішувати глобальні економічні завдання.

      Отже, страхування є одночасно засобом  залучення грошових ресурсів і способом відшкодування збитків.

      Страхуванню властиві такі функції: ризикова, попереджувальна, накопичувальна, накопичувальна та контрольна.

      Основною  функцією страхування є ризикова функція, оскільки страховий ризик  безпосередньо пов’язаний з основним призначенням страхування – наданням грошової допомоги постраждалим господарствам або громадянам. Саме в межах ризикової функції відбувається перерозподіл грошових коштів між учасниками страхування у зв’язку з наслідками страхових подій.

      Попереджувальна функція пов’язана з використанням частини страхового фонду на зменшення наслідків страхового ризику.

      Накопичувальна  функція пов’язана із нагромадженням у страховому фонді коштів у випадку страхування життя, що дозволяє реалізувати потребу громадян у страховому захисті досягнутого рівня життя.

      Контрольна  функція страхування впливає  із зазначених вище трьох функцій  і виявляється одночасно з  ними в конкретних страхових відносинах. Відповідно до вимоги контрольної функції  здійснюється фінансовий контроль за виконанням страхових операцій.

      Страхові  відносини включають:

• страхові платежі;
• виплату страхового відшкодування;
• перестрахування;
• розміщення тимчасово вільних коштів на фінансовому ринку;
• отримання доходів від розміщення коштів на фінансовому ринку.

      Страхові  платежі – це перерахування коштів страхувальником страховику. Вони можуть здійснюватися одноразово чи поетапно. Внесення страхових платежів відбувається на основі страхових тарифів – розміру плати з одиниці страхової суми.

      Страхове  відшкодування – це виплата страховиком  застрахованому повної чи часткової  суми збитків. Розмір страхового відшкодування залежить від двох чинників – страхової суми і страхового збитку. Страхова сума – це сума, на яку застрахований об’єкт страхування, або розмір максимальної відповідальності страховика за договором у разі настання страхового випадку. Страховий збиток – це вартісна оцінка заподіяних застрахованій особі втрат.

      Взаємовідносини з фінансовим ринком характеризують розміщення на ньому тимчасово вільних  коштів страхових фондів і отримання  від цього доходів. Отримані доходи розподіляють на дві частини. Одна частина формує доходи страхових компаній і становить певну частину їх прибутку. Інша – спрямовується безпосередньо на формування страхових фондів.

      Страхові  відносини між суб’єктами страхування і грошові потоки регулюються відповідними угодами, які мають юридичну силу. Документ, що засвідчує факт страхування, називається страховим полісом (свідоцтвом). Він видається страховиком після сплати страхового внеску (разового чи першого). У страховому полісі зазначають об’єкт і вид страхування, терміни дії договору і страхові випадки. [1; 98-101]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      2.2. Розвиток страхових послуг в Україні 

      Вітчизняний страховий ринок потребує модернізації, що передбачає заміну нинішньої моделі його функціонування й розвитку на нову, ефективну, що відповідатиме реальним потребам розвитку страхування. Йдеться насамперед про перехід страхового ринку від моделі:

• Пріоритетом якої є страховик, що нав’язує споживачам вигідні йому види обов’язкового страхування, інші страхові продукти незалежно від стану платоспроможності клієнтів до моделі пріоритетом якої має бути страхувальник;
• Орієнтованої на масове споживання стандартизованих страхових продуктів, на модель, орієнтовану на врахування індивідуальних особливостей і потреб споживачів страхових послуг;
• Що фактично ігнорує брокерів і консультантів, відводячи їм другорядну роль «інфраструктури» чи «каналів продаж» стандартизованих страхових продуктів, до моделі, якій притаманним буде розвиток у країні ринкового механізму страхового посередництва.

      При цьому слід враховувати, що в основі модернізації має бути усвідомлена  стратегія, опрацювання якої передбачає передусім трансформацію ринкової ідеології, а після цього – вдосконалення механізму управління страховим ринком.

      Подальший розвиток вітчизняного страхового ринку  багато в чому визначатиметься зміцненням його наукового супроводження, оскільки без забезпечення пріоритетності наукових досліджень економічних і фінансових основ страхової діяльності не вдасться подолати переважаючу в теперішній час у страховому співтоваристві оцінок стану і перспектив страхового бізнесу в Україні, з’ясувати напрями справжнього розвитку реального страхування. Особливо важливо забезпечити наукове дослідження економічних інтересів страхувальників, страховиків і держави та визначити конкретні шляхи їх поєднання, розглядаючи страхувальників як імператив, головну мету розширеного відтворення страхових відносин у нашій країні. Тобто інтереси страхувальників мають розглядатися як пріоритетні в системі інтересів, що забезпечують функціонування вітчизняного страхового ринкую