Макроекономічна нестабільність

   Для дослідження рівня різних аспектів економічних циклів у США було створення національного бюро економічних досліджень.

 За визначенням цього бюро, рецесія — це період зниження рівня сукупного випуску, доходу, зайнятості та торгівлі, який продовжується від 6 місяців до 1 року та характеризується значним занепадом багатьох секторів економіки.

 Особливості сучасного економічного циклу:

• зміна чотирифазної моделі циклу на двофазну;
• повні цикли (відстань між піком і дном) суттєво 
  відрізняються між собою за тривалістю;
• починаючи з другою половини XX ст., відбуваєть 
  ся скорочення фази економічного падіння, тоді як фаза 
  розширення виробництва стала тривалішою;
• повторюваність криз стала частішою, але менш 
  глибокою.

Отже, можна зробити такий висновок, що ринковій економіці властива нестабільність. Ретроспективний аналіз економік капіталістичного світу, як і сьогодення, свідчить, що періоди процвітання економічних систем різних країн світу змінюються падінням обсягів виробництва і доходів, зростанням безробіття, інфляційними та дефляційними процесами. Явища періодичного порушення та відновлення рівноваги, як виявилось, відбуваються у певній логічній послідовності та з певною періодичністю. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Глава 2. Інфляція та безробіття, чинник макроекономічної нестабільності

   Важливий  вплив на макроекономічну нестабільність здійснюють інфляція та безробіття.

   Безробіття  - економічне явище, згідно з яким частина економічно активного населення не має змоги використати свою робочу силу. Безробіття є явищем макроекономічної нестабільності з двох причин:

• по-перше, свідчить про недовикористання ресурсів суспільства і діє 
  в бік зменшення сукупної пропозиції (ВВП);
• по-друге, воно вказує на певну кількість людей із меншою платіжною 
  спроможністю, що впливає на скорочення сукупного попиту.

   Розуміння макроекономічних наслідків безробіття є неодмінною запорукою проведення ефективної соціальної політики та політики зайнятості. Залежно від причин, що викликають безробіття, існує декілька його типів (мал. 1). 

      Малюнок 1. Типи безробіття.

За характером прояву розрізняють відкрите безробіття, яке враховується офіційною статистикою, та приховане, коли людина працює, має дохід, а офіційно не зареєстрована як зайнята.

Повна зайнятість — це зайнятість за наявності лише природного безробіття та відсутності безробіття циклічного. На величину природного рівня безробіття впливає передусім стан економіки в країні. Показниками цього стану можуть бути валовий внутрішній продукт на душу населення, демографічні показники, мінімальний рівень заробітної плати. Повна зайнятість означає підтримування частки незайнятого населення у розмірі 5,5-6,5 % загальної чисельності робочої сили. У різних країнах ці показники різні, але в усіх випадках природний рівень безробіття не означає 100%-ної зайнятості.

   Інфляція належить до головних індикаторів, які характеризують макроекономічну нестабільність. Щодо сутності інфляції існує декілька точок зору: з одного боку, інфляція трактується як "надто багато грошей при фіксованій кількості товарів", а з іншого - інфляція безпосередньо пов'язана зі стійким зростанням загального рівня цін в країні.

   Інфляція  - це помітне і стійке зростання індексу цін відносно попереднього нормального рівня, який існував доволі довгий період часу. Процес, протилежний інфляції (стійке зменшення рівня цін по відношенню до попереднього періоду), називається дефляцією. Підвищення індексу цін у поточному році порівняно з попереднім вказує на інфляцію, а зменшення індексу цін - на дефляцію. Уповільнення темпів інфляції прийнято називати дезінфляцією. Ознаки інфляції стали помітно проявлятися разом із активним поширенням грошей. Інфляційні процеси звичайно супроводжували циклічні коливання економіки, війни та зміни чисельності населення, зумовлені епідеміями чи неврожаями, спонтанні напливи грошової маси. В економіці немає якогось одного виду інфляції, оскільки вона виникає під впливом багатьох факторів. Одні види інфляції зумовлює попит, інші – пропозиція. Тому і розрізняють два типи інфляції:

• інфляція попиту
• інфляція пропозиції

    На початку XX століття  при оцінці  взаємозв'язку між інфляцією і безробіттям панівним був погляд американського економіста І.Фішера: у фазі піднесення рівень безробіття знижується, а темп інфляції зростає; у фазі спаду — рівень безробіття зростає, а інфляція знижується.

     У 1958 році новозеландський економіст  А.Філіпс опублікував статтю про  взаємозв'язок між величиною зарплати та рівнем безробіття, де були зроблені наступні висновки: заробітна плата зростає при низькому безробітті, а зі зростанням безробіття темпи приросту зарплати уповільнювалися.

     На  підставі статистичних даних А.Філіпс побудував криву, що відображала стійку обернену залежність між темпами зростання зарплати та рівнем безробіття у Великій Британії впродовж 1861-1957 рр.

     В 1960 році американські економісти Самуельсон і Солоу дещо видозмінили криву Філіпса. Вони пов'язали рівень безробіття з рівнем інфляції. Таке вдосконалення кривої Філіпса дозволило застосовувати її до дослідження національної економіки та використати в макроекономічній політиці.

Обернений зв'язок між інфляцією та безробіттям  спричиняють чинники, що лежать в основі даного зв'язку. Із наближенням національної національної економіки до рівня нової повної зайнятості на ринку праці виникають слабини та структурні проблеми. У фазі піднесення повна зайнятість не досягається одночасно на кожному з індивідуальних ринків праці, які відрізняються як за структурою зайнятості, так і за географічним розташуванням. Представники одних професій зайняті повністю, а серед представників інших професій ще багато безробітних. В одних регіонах країни попит на окремі види праці ще не задовольняється, тоді як в інших рівень безробіття у фазі піднесення ще перевищує природній. Це спричиняє підвищення рівня зарплати в регіонах, де попит на робочу силу не задовольняється, що веде до зростання витрат і цін. Отже, ціни починають зростати ще до того, як національна економіка досягає повної зайнятості. Ринок праці повільно пристосовується до змін у попиті та пропозиції робочої сили і не може відвернути зростання витрат і цін, яке починається ще до початку досягнення повної зайнятості. Через це і існує обернена залежність між рівнями безробіття та інфляції.

     У 1960-1970-х рр. XX ст. крива Філіпса стала основою макроекономічної політики урядів багатьох країн. Вплив на сукупний попит за допомогою інструментів фіскальної та монетарної політики дозволяв вибирати певну комбінацію рівнів інфляції та зайнятості в економіці. Наприклад, стимулююча економічна політика збільшувала сукупний попит, а, отже, і рівні національного виробництва і зайнятості. Стримувальна монетарна політика дозволяла знизити рівень інфляції, але при цьому відбувалися зниження обсягу національного виробництва і зростання безробіття.

     Крива Філіпса є стабільною, якщо в національній економіці стабільний темп інфляції. Коли ж відбуваються збурення в сукупному попиті (коли рівень безробіття значно нижчий за норму природного безробіття), темп інфляції зростає, тому що тиск до підвищення зарплати, що здійснюють незайняті робочі місця, перевищує тиск до зниження заробітків безробіттям.

     Якщо  ж рівень безробіття перевищує природній  рівень, то темп інфляції знижуватиметься.

     На  основі проведеного аналізу взаємозв'язку інфляції та безробіття економісти прийшли до наступних висновків.

     З відхиленням рівня безробіття від  його природної норми темп інфляції змінюється. Доки рівень безробіття нижчий за природну норму безробіття, доти темп інфляції зростатиме. І навпаки, інфляція зменшуватиметься доти, доки рівень безробіття перевищуватиме природну норму безробіття. Коли ж у національній економіці рівень безробіття дорівнює природній нормі безробіття, інфляція стабілізується, тобто загальний рівень цін зростає певним усталеним темпом.

     Сучасна крива Філіпса відрізняється  від виявленої Філіпсом залежності трьома особливостями:

• по-перше,   темпи  приросту  номінальної  зарплати  замінено  на темп 
  інфляції;
• по-друге, враховує очікувану інфляцію;
• по-третє, враховує збурення сукупної пропозиції.

Рівень сучасної кривої Філіпса має такий вигляд:

Тінф. = Тінф. очік.- а (Б1-Б0) + Зб

Де Тінф. - темп інфляції;

Тінф. очік. - очікуваний темп інфляції;

а - параметр, який вказує, наскільки сильно реагує інфляція на динаміку циклічного безробіття (>0);

Б1-рівень безробіття;

Б_о - природна норма безробіття;

3б - збурення пропозиції.

     Отже, інфляція = очікувана інфляція - а (циклічне безробіття) + збурення пропозиції. Перший член цього рівняння (Тінф.очік.) означає, що рівень інфляції залежить від очікуваного темпу інфляції, яка формується на підставі інфляції у минулому періоді (адаптивні сподівання).

     Другий  член рівняння – а (Б1 - Б_о ) - показує, що відхилення безробіття від його природної норми може прискорювати або стримувати розвиток інфляції.

     Якщо  рівень безробіття перевищує природну норму безробіття, то темп інфляції знижуватиметься і, зростатиме, коли рівень безробіття менший за природній. В даному випадку виникатиме інфляція попиту, так як високий сукупний попит є причиною цього виду інфляції.

     Третій  член - 3₆ показує, що рівень інфляції підвищується або знижується внаслідок збурень пропозиції. За несприятливих збурень пропозиції (3б) має від'ємне значення, що уповільнює темпи інфляції.

     Отже, згідно із уявленнями економістів у  короткостроковому періоді існує можливість вибору між інфляцією і безробіттям. Змінюючи величину сукупного попиту, можна вибирати певну комбінацію рівнів інфляції та безробіття на короткостроковій кривій Філіпа. У довгостроковому періоді крива Філіпа є вертикальною, і зникає можливість вибору між інфляцією та безробіттям.

     Прихильники теорії раціональних сподівань заперечують наявність спадної короткострокової кривої Філіпса, а, отже, можливість вибору між інфляцією та безробіттям.

     Згідно  теорії раціональних сподівань, між  безробіттям та інфляцією немає  вибору і в короткостроковому  періоді. Уряд не може впливати на реальні  змінні - обсяг виробництва і рівень зайнятості. Намагання уряду стимулювати розвиток національної економіки лише підвищить загальний рівень цін.

     Проте більшість економістів піддають сумніву положення теорії раціональних сподівань щодо кривої Філіпса. 
 
 
 

Глава 3. Система соціального  захисту населення  за умов макроекономічної нестабільності.

 Політичні та економічні загрози сьогодення актуалізують соціальну складову державної політики України. Соціально-економічні перетворення, пов'язані із затвердженням ринкових відносин в Україні, впливають як на умови фінансування економіки країни, так і на соціальну політику держави в сфері соціально-трудових відносин. Конституцією України закріплені положення про соціальну спрямованість державної політики, тобто створення умов, що забезпечують підвищення доходів, рівня життя і захист населення. Здійснення головної мети соціальної політики визначається підвищенням рівня і якості життя громадян України, оскільки на життєвий рівень населення впливають не тільки реальні доходи населення, але її політика відносно створення державних стандартів, які 6 гарантували високий рівень життя населення.