Кредитно-грошова політика в Україні

                               Міністерство освіти та науки України

Київський національний економічний університет

Кафедра економічної теорії  
 
 
 
 
 
 
 

                                                 Курсова робота

               з дисципліни : «Мікроекономіка»

    на тему «Кредитно-грошова політика в Україні» 
 
 
 

     Виконала:

     студентка ІV курсу

     групи___________

     факультету 

     ____________________ 

Науковий  керівник:  
____________

_______________-

           Результати перевірки:

           _________________ 
 

        
 
 

        Київ 2011 

                                                         

Зміст  
 
 

Вступ.

Розділ І : Кредит та його форми.

1. Виникнення кредиту.
2. Кредитна система як основа ринку грошей.
1. Комерційний кредит.
2. Банківський кредит.
3. Державна кредитна політика. 
1. Банки, їх види і функції.
2. Кредитно-банківська система.
3. Позичковий процент і його норма.
4. Грошово-кредитне регулювання.
1. Монетарна політика.
2. Політика контролю грошової маси. 

Розділ ІІ : Кредитно-грошова політика в Україні

Розділ ІІІ : Перспективи розвитку та умови вдосконалення

Висновки .

Список використаної літератури. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ. 

     Більшість сучасних західних економістів вважають, що навіть в системі «вільного» ринку неможливо обійтися без держави, тому що вона бере на себе функції, які принципово не може здійснити сам ринок.

     Сьогодні  державне регулювання надійно доповнює ринковий економічний механізм. Хоча ринкова система стала регульованою, державний вплив має свої межі, які визначаються можливостями ринкового  механізму попиту і пропозиції за умов недосконалої конкуренції (яка сформувалася внаслідок обмеження монополії державою). Державне регулювання не підмінює, а доповнює ринковий механізм. Держава бере на себе лише ті функції, які не підвладні ринку і пов'язані з необхідністю задоволення суспільних потреб. Таким чином, можна ще раз підкреслити, що державне регулювання здійснюється за принципом: «Конкуренція — повсюди, де можливо, регулювання — повсюди, де необхідно!»

         Отже, сучасна ринкова економіка є регульованою. Державне регулювання стало невід'ємним елементом ринкового економічного механізму, яке здійснюється через такі економічні функції:

• визначення головних цілей і пріоритетів макроекономічного розвитку, виходячи із стану економіки і перспектив її розвитку;
• розробка і впровадження правових норм функціонування ринкової економіки;
• здійснення цілеспрямованого впливу на економічну діяльність у господарюючих суб'єктів через фінансові важелі;
• контроль за дотриманням антимонопольного законодавства для захисту і стимулювання конкуренції;
• регулювання зовнішньоекономічних відносин;
• соціальний захист громадян;
• фінансування суспільних потреб.

     Держава виконує свої економічні функції, застосовуючи різноманітні форми і засоби впливу на економіку. Серед основних форм державного регулювання ринкової економіки виділяють форми правового, економічного і адміністративного регулювання.

     У правовому регулюванні велике значення має правова основа підприємницької  діяльності. Правові регулятори захищають  систему ринкового підприємництва, визначають права і обов'язки підприємств та інших суб'єктів ринкової економічної системи.

     Серед форм економічного регулювання важливо  виділити:

• фінансове регулювання (через систему податків з фірм і населення та державні фінанси);
• грошово-кредитне регулювання (через регулювання грошової

     маси  і ставки процента);

• цінове регулювання (корекція рівня цін товарного ринку);
• структурне регулювання (через зміну структури економіки і, відповідно, структури попиту і пропозиції на ринку);
• соціальне регулювання (соціальний захист населення через державний перерозподіл доходів).

     Найбільше значення сьогодні мають фінансові, грошово-кредитні, структурні і соціальні  форми регулювання економіки.

     Сучасна ринкова економіка багато в чому є само регульованою системою, тому найдоцільнішими є економічні методи державного впливу, про які йшлося вище. Але це не означає, що у ринковій економіці не мають права на існування адміністративні методи регулювання економікою. Більше того, у ряді випадків така форма регулювання просто необхідна.

            Економічне регулювання пов'язане із впливом держави на економічні потреби та інтереси ринкових суб'єктів, тобто полягає у застосуванні економічних регуляторів, а адміністративне регулювання здійснюється вольовими, командними методами, через неекономічні способи впливу.

     Ринок капіталу, як і ринок .праці, є найважливішою  складовою частиною ринкової економіки. Особливість капіталу як фактора  виробництва накладає свій відбиток як на попит, пропозицію, так і на ціну, тобто на механізм ринку капіталу. 

       

     

       

     

     

       

 

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Розділ  І.  Кредит та його форми. 

1. Виникнення кредиту.

     Кредит  (лат. creditum — позика, борг) — є формою руху позичкового капіталу. Це система економічних відносин, які виникають в економічному обороті тимчасово вільних грошових коштів, з одного боку, і як нагальна потреба додаткових грошових засобів — з іншого, для розпорядження та використання на певний строк на умовах повернення з відсотком; продаж товарів з відстрочкою платежу.

     Кредит  — це важливий елемент ринкової економіки, за допомогою якого розвивається виробництво, прискорюється кругообіг капіталу. За допомогою кредиту забезпечується безперервність процесу суспільного відтворення на всіх його стадіях.

     Кредит  виник ще в період розпаду первіснообщинного ладу на основі становлення товарно-грошових відносин і майнової диференціації общини. В рабовласницьку добу він існував у формі лихварського кредиту. Кредиторами-лихварями були купці, відкупщики податків і храми. Згідно із законом позичковий відсоток у Давньому Римі коливався від 6 до 48%. За феодалізму кредиторами-лихварями були купці, церкви і монастирі. Вони надавали позики дрібним виробникам, феодальній знаті. Ставки кредиту були високими. Так, у Німеччині за феодалізму позичковий відсоток коливався у межах 21-43%. Кредит сприяв первісному накопиченню капіталу. За капіталізму кредит — це рух позичкового капіталу (грошової позики), що надається в кредит на умовах повернення у певний термін з виплатою відсотка. Форми позичкового капіталу різноманітні — комерційний (кредит товарами), банківський (кредит грошима), споживчий (кредит населенню), державний кредит тощо. Основними формами позичкового капіталу є комерційний і банківський кредит. 

     2. Кредитна система як основа ринку грошей

       Кредитна система в умовах ринкової економіки виступає провідною ланкою фінансової системи в цілому. Це пояснюється тим, що кредитування є основною формою фінансового забезпечення діяльності суб’єктів господарювання, а також відіграє важливу роль діяльності держави і фізичних осіб. Кредит як форма фінансових відносин відображає перерозподільні відносини с приводу використання на поворотній і платній основі тимчасово вільних фінансових ресурсів. Він поділяється на комерційний і банківський.

       Комерційний кредит відображає взаємовідносини купівлі-продажу між суб’єктами господарювання з відстрочкою платежу. Він оформляється борговим зобов’язанням – векселем. Надання комерційного кредиту не передбачає руху грошових потоків, вони мають місце тільки при сплаті заборгованості у встановлені строки.

       Банківський кредит являє собою форму взаємовідносин між позичальниками і спеціалізованими кредитними установами, сукупність яких становить кредитну систему. Кредитна система включає банківську систему та сукупність небанківських кредитних установ (квазібанки – майже банки). Банки виконують широкий спектр операцій, забезпечуючи рух грошових потоків і функціонування ринку грошей.

       Квазібанки поділяються на дві групи :

• першу складають фінансові інститути банківського профілю з обмеженим колом банківських операцій (лізингові й факторингові компанії, кредитні спілки і товариства, ломбарди, товариства взаємного кредитування, розрахункові (клірингові центри).
• другу групу складають фінансові інститути небанківського спрямування, які, маючи певні фінансові ресурси, здійснюють кредитні операції (страхові компанії, інвестиційні компанії і фонди, пенсійні фонди, фінансові компанії).

 

       Основу кредитної системи становлять  банки. Банківська система, як  правило, є дворівневою.

1. До першого рівня належить центральний банк.
2. До другого рівня належить комерційні банки.

       На центральний банк покладається  дві основні функції – емісія  грошей, які є інструментом фінансових  відносин, і регулювання грошового  обігу та організація діяльності  банківської системи – ліцензування банківської діяльності і банківський нагляд. Крім того, центральний банк здійснює кредитування комерційних банків, виступаючи банком банків, та обслуговування уряду – організація касового виконання бюджету і обслуговування державного боргу.

             Комерційні банки є головними інститутами банківської системи і грошового ринку. Основними їх функціями є акумуляція тимчасово вільних фінансових ресурсів і здійснення розрахунково-касового обслуговування та кредитування юридичних та фізичних осіб.     
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2.1. Комерційний кредит та банківський кредит.

     Комерційний кредит — це такий кредит, який надається одним функціонуючим у виробництві капіталом (підприємством чи фірмою) іншому функціонуючому капіталу (фірмі) товарами з відстрочкою платежу. Позика надається товаром з виплатою процента і суми позики грошима через певний час, обумовлений у векселі.

     Мета  комерційного кредиту — прискорення  обороту товарних ресурсів. Процент за позику стає структурною частиною ціни кредитованої товарної маси та суми за векселем.

     Недоліком комерційного кредиту є його обмеженість  — як за обсягами, так і за сферою застосування у часі і в просторі. За своєю величиною він не може бути більшим від обсягів резервних капіталів виробничих і торгівельних фірм і не застосовується за межами сфери дій функціонуючих капіталів, не надається на довгий час.