Контрольна робота по "Економіці"

Підставою для такого підтвердження  є протиріччя між постійно зростаючим суспільним виробництвом та відсталою  формою привласнення.

Особливо це легко продемонструвати на прикладі України, коли стрімко з’являється  прошарок населення (до 10%), який збагачується непомірно і потрапляє до сторінок журналу «Форбс». Не потрібно робити великих наукових політологічних досліджень, щоб ствердити, що політична система  України створена за формулою:

Ознаками економічної кризи  в Україні 90-х років були: зниження виробництва національного доходу промислової та сільськогосподарської  продукції, різке зниження рівня  життя, критичне безробіття, а також  значна поляризація суспільства, яка  має місце в значній мірі і  зараз. При всьому тому, то була криза  недовиробництва.

У сучасній економічній кризі в Україні потрібно шукати інші причини. І головна з них полягає в кризі суспільних відносин, у штучно створеному протистоянні між Сходом і Заходом країни, Центром і Півднем. Саме ця криза стала основою кризи державного управління, що і спричинила абсолютну відсутність ефективних попереджуючих антикризових заходів.

Інфляція у 2008 році – 22,9% – це пряме грабування народу та вирішення проблем дефіциту бюджету  лише прикритими антисуспільними діями. 2009 рік не буде винятком. В Законі «Про державний бюджет України» передбачається 9,5% інфляції, до речі, прогноз Валютного  фонду – 13,5%. Що принципово важливо? Відсутність будь-яких антиінфляційних  заходів, а це означає, що проблеми дефіциту бюджету будуть вирішуватися винятково  за рахунок громадян України. Що робити? Детально проаналізувати складні інфляційні процеси та в рамках антикризових заходів відпрацювати спеціальні антиінфляційні заходи та програму їх реалізації.

Оцінюючи вплив фіскальної політики на економіку, слід врахувати, що її заходи прямо чи опосередковано пов’язані з державним бюджетом.

Потрібно знайти оптимальну податкову політику держави. Тому для  України сьогодні, під час економічної  кризи, актуальним, як ніколи, є, по-перше, прийняття Податкового Кодексу з побудованою моделлю динаміки зростання податкових ставок, але лише за умови економічного пожвавлення, а, по-друге, – внесення змін до Бюджетного Кодексу з максимально можливим перерозподілом на користь місцевого самоврядування.

Економічна теорія переконує  і доводить на прикладі економічної  практики, що зниження оподаткування  здатне спричинити зростання податкової бази в економіці, зменшення обсягів  трансфертних платежів, якщо хочете, суттєве  зниження рівня «пільгової» економіки. Ця гіпотеза має графічну модель, що називається «Крива Лафера».

Економічні системи, основною метою яких є досягнення якнайвищої ефективності, спричиняє різкий життєвий рівень і якість життя. Внаслідок  поєднання рівних прав та економічної  нерівності в капіталізмі виникають  суперечності між політичним принципом  демократії та економічними засадами. Багаті намагаються одержати більше тих прав, якими повинні бути наділені рівною мірою всі, а інших ринок позбавляє можливості мати хоча б мінімальний життєвий рівень.

Підтримка інфляції та безробіття на низькому рівні – головні завдання макроекономічної політики держави. Соціально-економічні наслідки високої інфляції дуже суттєві: зниження реальних доходів населення. Великою помилкою є спроба за рахунок інфляції (2008 рік – 22,9%, 2009 – в плані 9,5%, прогноз Міжнародного Валютного Фонду – 13,5%) вирішувати проблему дефіциту бюджету; знецінення фінансових активів; порушення відносин між позикодавцями та позичальниками; зниження інтересу до інвестування.

Неспроможність влади  всіх рівнів, відсутність будь-яких реформ у країні може привести Україну  до фінансово-економічного колапсу  та до необхідності довгострокового  періоду (до 10 - 15 років) подолання наслідків  суспільної кризи.

Наприкінці жовтня 1991 p. Верховна Рада України розглянула "Основні  напрями економічної політики в  умовах незалежності". В документі  передбачалася структурна перебудова господарства України. У програмі велике значення надавалося конверсії оборонної промисловості, яка в минулому посідала чільне місце в народногосподарському комплексі України, перерозподілу матеріальних і трудових ресурсів на користь тих виробництв, які забезпечують населення споживчими товарами. Передбачалося закупити нерентабельні підприємства, а машинобудування переорієнтувати на задоволення потреб агропромислового сектора, легкої та харчової промисловості. Важливе місце в документі відводилося регіональній господарській політиці. Передбачалося вперше в історії України здійснення урядом суверенної України контролю за формуванням економічної структури, прийняття рішень щодо розміщення нових виробничих потужностей, реконструкції та переоснащення діючих підприємств усіх галузей промисловості.

У березні 1992 p. Верховна Рада України розглянула "Основи національної економічної політики України", в  яких зазначалося, що Україна залишається  в СНД, але повністю виходить з  рубльового простору. Документи, прийняті Верховною Радою, постанови і  рішення урядів не були результативними. Однак в деяких галузях легкої промисловості спостерігається  спроба переорієнтації на ринкову економіку. Йдеться про харчову галузь, яка  в Україні представлена 25 підгалузями. З них найголовніші — цукрова, м'ясна, молочна, маслосироробна, олійна, консервна, хлібопекарна, пивоварна, спиртова, виноробна, лікеро-горілчана.

Шлях до ринкової економіки  — приватизація державних заводів  і фабрик. В Україні прийнято Закон "Про приватизацію майна державних  підприємств", згідно з яким та іншими нормативними документами створено 300 асоціацій, 75 концернів, корпорацій і консорціумів, 18 акціонерних товариств. Найвідоміші з них "Укрцукор", "Укрм'ясо", "Укрмолпром'\ "Укрпродспілка" тощо. 114 підприємств передано в оренду трудовим колективам. В Україні зареєстровано  понад ЗО тис. малих підприємств  і майже стільки кооперативів із загальною кількістю працюючих 670 тис. чол. Дезорганізація керівництва харчової промисловості, некомпетентність управлінського апарату не сприяли підвищенню рівня життя населення. Навпаки, за даними Міністерства статистики, споживання основних продовольчих товарів жителями України на одну людину з кожним роком невпинно падає.

У 1992—1993 pp. тривав процес спрацювання  основних фондів у машинобудівній галузі. Технічне переоснащення в умовах економічної кризи неможливе, а  тим більше при нестримному зростанні  цін на нові технології. Дедалі більше концернів, асоціацій, окремих підприємств  стають неплатоспроможними. Вони не мають  фінансових можливостей приділити  належну увагу технічному розвитку, введенню у виробництво найновіших досягнень науки і техніки. До того ж більшість заводів і  фабрик стали боржниками, їхні борги  становлять 247 трлн крб. Держава неспроможна  надати належну допомогу розвитку важкої промисловості, адже 2/3 бюджетних асигнувань вона сплачує Росії, іншим країнам  за енергоносії. Така ситуація дуже небезпечна, адже 68 % загального обсягу товарного  виробництва припадає саме на важку  промисловість.

Загальна тенденція спаду  виробництва в усіх галузях промисловості  зберігалася і в 1994 p. За 6 міс. у  паливній галузі порівняно з 1993 p. він  становив 36 %, в чорній металургії — 34,8, хімічній — 37,7, машинобудівній — 46,6, деревообробній — 42,3, будівельних матеріалів — 48,4, легкій — 50,7, харчовій — 4,8% .

Криза охопила і сільське господарство України. У 1990 —1993 pp. обсяг  сільськогосподарської продукції  скоротився на 1/4. Зменшилося стадо  великої рогатої худоби, свиней, овець і кіз, зменшилася кількість  птиці. Спад поголів'я не зупинився  і в 1994 p. Це призвело до того, що в 1993 p. у колгоспах реалізація великої  рогатої худоби на забій скоротилася  проти 1990 p. на 43 %, свиней і птиці —  на 57, овець і кіз — на 49 %.

Кризовий стан у сільському господарстві зумовили такі причини, як безгосподарність, інфляція, відсутність  комбікормів тощо. Від цього насамперед страждає населення України. Загальний обсяг продукції сільського господарства і харчової промисловості характеризують такі дані. Так, у 1990-1993 pp. обсяг виробництва багатьох сільськогосподарських продуктів відкинуто на 15-20 років назад. На 1 січня 1994 p. поголів'я великої рогатої худоби у державних і колгоспних господарствах становило 17 717 тис. Порівняно з 1991 p. воно скоротилося на 3368,1 тис., або на 16 %. У 1991—1993 pp. загальна зібрана площа посівів сільськогосподарських культур становила 14 203,7 тис. га, що на 1282,2 тис. га (або на 8,3 %) менше, ніж за останні п'ять років. Скоротилися на 7,6 % посіви цукрових буряків, 23 % льону, 4,7 % овочів, 33,3 % кукурудзи.

У державно-колгоспному секторі  склалася парадоксальна ситуація. З  одного боку, державні господарства витрачають мільйони доларів лише на закупівлю  ембріонів і кормів, щоб в перспективі  створити м'ясне стадо, а з іншого — українські селяни не можуть продати  тисячі голів відгодованої великої  рогатої худоби, свиней, молока, сиру, масла. Все це відбувається в той  час, як населення споживає харчових продуктів дедалі менше. Ряд економічних  факторів може призвести сільське господарство до катастрофічних наслідків. У 1994 p. площа  ерозійних орних земель в Україні  становила 13,6 млн га (51,8 %). Щороку з  полів змивається водою, здувається вітром 600 млн т грунту, в тому числі 40 млн т гумусу: Занедбані  в останні роки не лише свинарство, а й птахівництво, садівництво, виноградарство.

Занепад сільського господарства може мати для української держави  трагічні наслідки, адже експорт продукції  цієї галузі — це основні валютні  надходження країни, лише за які  можна придбати нафту, енергоносії. Вивезення продуктів харчування з України ілюструють такі дані:

Важлива роль в економіці  кожної країни належить банківській  системі. Національний банк України (НБУ) створено у вересні 1991 p. Він є  центральним банком держави, її емісійним  центром, проводить єдину політику в сфері грошового обігу, кредиту, створення і зміцнення національної грошової системи, організує міжбанківські  розрахунки, визначає курс національної грошової одиниці відносно валюти інших держав. Національний банк створює державну скарбницю, зберігає фонди грошових знаків, золото-валютні резерви, дорогоцінні метали. Статус НБУ затверджено Законом України "Про банки і банківську діяльність". Цим зроблено перший крок на шляху до його незалежності.

Криза в економіці ускладнюється  ще й тим, що в Україні маємо  дефіцит валюти. Пояснюється це тим, що держава дуже мало продає товарів, і ця тенденція посилюється, що ставить  під загрозу забезпечення виробництва  новим сучасним технологічним обладнанням.

У 1993 p. Україна торгувала  з 180 країнами світу, але регулярні  торгові зв'язки встановлено лише з деякими з них. Продавалося  товарів більше, ніж купувалося (експортувалось товарів на суму 5588, імпортувалось  — на 4045 млрд дол. США). Понад 20 % торгових операцій становив бартер. Вивозили ж  з України за кордон переважно  сировину та вироби первинної обробки. Експортно-імпортні операції в Україні, можна узагальнити так:

Великим недоліком у проведенні реформ в Україні є повільне акціонування державних підприємств, тобто перехід  їх до ринкових відносин, а без приватизації державної власності неможливо  в країні створити цивілізовану ринкову  економіку.

Загальновідомий принцип, що земля має належати тому. хто її обробляє. Маючи землю, її власник  сам визначить, як на ній організувати виробництво.

Однією з найпекучіших проблем соціально-економічного розвитку України є ніким не контрольоване  зростання цін і гіперінфляція. Зупинити ці процеси — одне з  найголовніших завдань, яке стоїть перед керівництвом держави.

Тяжким і довгим був  шлях України до незалежності, нелегкими  є становлення і розбудова  її державності, особливо ринкової економіки. Однак попри всі труднощі українська держава, маючи великий природний, економічний, інтелектуальний потенціал, спроможна зробити помітний внесок у розвиток світового господарства і зайняти належне місце серед цивілізованих країн планети.

Після майже чотирирічного  тупцювання на місці за останній час  в українській економіці закладено  основи для радикальних перетворень. Надзвичайно серйозним кроком в  процесі ринкової трансформації  економіки стало здійснення цінової  лібералізації, яка охоплює практично  всі як виробничі, так і споживчі товари. В ціновій лібералізації  Україна наблизилася до світових цін. Це перш за все стосується енергоносіїв. Так, сьогодні в Україні тонна  нафти без ПДВ. коштує 99—106 доларів, а в Росії — 42. Або візьмемо плату за комунальні послуги. Якщо в 1994 p. населення платило за газ  в середньому 1—2 долари, а держава  купувала його за 80, то сьогодні населення  платить 25,2 долара, тоді як у Росії  — 4,1. Те саме можна сказати і про  вугілля. В Україні тонна вугілля  коштує понад ЗО доларів, а це по суті світова ціна, тоді як у Росії 16. Також, як бачимо, на шляху ринкового  перетворення економіки хоча й не безболісно, але дещо таки вдалося  зробити.

Аналіз сучасного стану  української економіки свідчить про появу перших стабілізаційних  ознак. У першому півріччі 1995 p. зафіксовано  падіння рівня інфляції. Щомісячний її індекс становив: у січні — 121,2 %, в лютому — 118,1, в березні — 111,4, в квітні — 105,8, у травні — 104,5 (а  ще раніше — у листопаді 1994 p. — 174 %). Рівень інфляції в Україні став майже вдвічі нижчий, ніж в Росії.

Особливо різко уповільнились  інфляційні процеси у 1997 p. Зокрема, споживчі ціни зросли лише на 10,1% проти 39,7 % у 1996 p. та 181,7 % у 1995 p. Їх середньомісячний приріст у 1997 p. був майже у 4 рази нижчий відповідного показника попереднього року. Протягом більшості місяців  рівень інфляції не перевищував 1 %, а  у серпні 1997 p. вперше за весь період розрахунку цього показника (з 1991 р.) він був нульовим.

Принципове значення має  тенденція зростання фізичного  обсягу роздрібного товарообороту, яка вперше за останній час проявилася у 1997 р. Товарооборот офіційно зареєстрованих підприємств усіх форм власності  проти попереднього року в порівнянних  цінах збільшився майже на б %. Загальний  обсяг продажу споживчих товарів  населенню за усіма каналами реалізації, включаючи організовані та неформальні  ринки, в 1997 р. також збільшився на 4,2 %.