Контрольна робота по "Економіці"

1. Проблемне питання: Поясніть відмінність інфляції попиту від інфляції витрат? Поясніть зміст інфляційних спіралей попиту та витрат.

Інфляція являє собою  підвищення загального рівня цін  всіх речей і послуг. Вона так  само, як і безробіття, породжується порушенням певних економічних пропорцій  на загальнонаціональному рівні. Тому її наслідки стосуються всіх без винятку  громадян країни. Це явище може мати різні причини, в залежності від  яких існує два основних її види: інфляція пропозиції та інфляція попиту. Давайте розберемося, що являють  собою ці види, і яким чином вони взаємодіють один з одним.

Інфляція попиту виникає  тоді, коли поштовх до зростання  загального рівня цін дають фактори  на стороні сукупного попиту. При  цьому сукупна пропозиція залишається  без змін. При такому положенні  справ виробництва не в змозі  зреагувати на надлишок коштів своїм  збільшенням обсягів продукції. Таким чином, попит починає значно перевищувати пропозицію, і виникають  всі умови для підвищення цін.

Серед найважливіших чинників, які породжують інфляцію попиту, можна  назвати наступні:

– перевищення витрат державного бюджету над бюджетними надходженнями, що служить причиною дефіциту державного бюджету;

– інфляційні очікування споживачів , які спонукають їх до скорочення заощаджень і збільшенню поточних споживчих  витрат;

– дешеві (при низькій  ставці відсотка на кредит) гроші, які  підштовхують домашні господарства до збільшення споживання, а підприємців  – до додаткових інвестицій.

Інфляція пропозиції виникає  за умови, що поштовх до зростання  загального рівня цін виходить від  сукупної пропозиції, коли скорочується випуск товарів, а сукупний попит  залишається без змін. Тобто, у  виробників виникають об’єктивні причини  для зменшення обсягів виробництва. Кількість товарів зменшується, а кількість споживачів залишається  на тому ж рівні. Виходячи з цього, ціна на товари починає рости.

Найсуттєвішими чинниками  інфляції пропозиції є наступні:

– значне подорожчання або  вичерпання природних енергетичних і мінеральних ресурсів – нафти, вугілля, газу, металевих руд;

– відносне подорожчання ресурсу праці внаслідок такого зростання заробітної плати, яка  випереджає зростання продуктивності праці.

Як правило, інфляція попиту та інфляція пропозиції переплітаються, утворюючи так звану інфляційну спіраль. Її суть полягає в наступному: інфляція попиту переростає в інфляцію пропозиції і навпаки. Поштовх до першої може дати зростання дефіциту державного бюджету, коли витрати перевищують  податкові надходження.

Таким чином, вона перетворюється на інфляцію пропозиції, тому що на тлі  загального зростання цін дорожчають і виробничі ресурси, зростає  ціна праці – заробітна плата. Це призводить до зменшення виробничих можливостей підприємців та скорочення загального обсягу випуску товарів  та сукупної пропозиції.

Інфляція має самі негативні  наслідки для національної економіки, найбільш небезпечні з яких наступні:

– знецінення грошей і  заощаджень;

– зменшення купівельної  спроможності споживачів і рівня  їх споживання;

– поглиблення нерівності і швидке соціальне розшарування суспільства;

– гальмування технічного прогресу;

– втрата цінами ролі ринкового  регулятора.

Для правильного вибору інструментів регулювання процесу  важливо з’ясувати, які причини  інфляції переважають – пов’язані  із сукупним попитом або з сукупною пропозицією. Але, в будь-якому випадку, всі антиінфляційні заходи досить суперечливі, тому не гарантують безумовного успіху. Як кажуть досвідчені економісти, інфляцію легше запобігти, ніж потім обмежити.

Проблемне питання 1. Які ви можете назвати суперечності ринкової економіки, заснованої на приватній власності на засоби виробництва?

Розрізняють два типи товарного  виробництва: просте і капіталістичне. Просте характерне для перших етапів розвитку товарного виробництва, коли продукти виготовлялися для обміну самостійними дрібними товаровиробниками  ремісниками і селянами. Основною його рисою є : дрібна приватна власність  на засоби виробництва,особиста праця  і обмежена мета виробництва, зумовлена  його примітивним характером. Проте з часом, в міру розвитку продуктивних сил, коли з’являється можливість виготовляти все більшу масу додаткового продукту, товарне виробництво поступово починає набувати підприємницького характеру. В результаті змінюється мета виробництва. Якщо раніше метою було забезпечення умов існування товаровиробника і його сім’ї, то тепер нею стає нажива, збагачення. Таким чином, просте товарне виробництво трансформується в капіталістичне, характерними рисами якого є: крупна приватна власність на засоби виробництва, наймана праця і мета - збагачення.

Між простим і капіталістичним  товаром виробництвом є істотні  відмінності. По-перше, простому товарному  виробництву властиве поєднання  виробника із засобами виробництва, між тим як капіталістичне виробництво  породжує відокремлення виробників від них, перетворюючи їх у найманих робітників. По-друге, просте товарне  виробництво засновано на особистій  праці, а капіталістичне на найманій. По-третє, метою простого товарного  виробництва є забезпечення джерела  існування товаровиробника та його сім’ї, метою ж капіталістичного виробництва є нажива. Але, не зважаючи на ці відмінності, просте товарне виробництво  і капіталістичне однотипні, так  як вони мають одну і ту ж економічну основу - приватну власність на засоби виробництва. Тому просте товарне виробництво, розвиваючись в умовах приватної  власності, неминуче веде до виникнення капіталістичного виробництва, воно є  його вихідним пунктом.

В силу яких же факторів відбувається перетворення одної суспільної форми  в іншу (тобто Простого товарного  виробництва в капіталістичне)? Аналіз розвитку товарного виробництва, заснованого  на приватній власності, показує, що головною рушійною силою такого перетворення виступає його основна суперечність - між приватною і суспільною працею. Що це за суперечність? Справа втому, що будь-яке виробництво носить суспільний характер. Але його суспільний характер в різних умовах проявляється по-різному. В умовах приватної власності  і панування товарних відносин, суспільний характер проявляється опосередковано, через ринок. Тобто, працюючи у своєму приватному господарстві,кожен товаровиробник вважає, що це є його приватна особиста справа. Але в умовах товарного  виробництва він виробляє продукт  не для себе, а щоб продати. Тобто  цей продукт повинен задовольнити чиїсь потреби. І наскільки ці потреби /чужі/ будуть задовольнятися, товаровиробник дізнається лише тоді, коли винесе свій товар на ринок  і відчує попит на нього. Попит  і буде тим суспільним визнанням  затрат праці товаровиробника на виготовлення даного продукту. Причому  цей попит може бути меншим, або  більшим. Від цього вже буде залежати, якою мірою суспільство визнає приватні, індивідуальні затрати товаровиробника. Отже, товаровиробник може або виграти, або програти, в залежності від  того, наскільки він врахував суспільні  потреби. Саме це зумовлює той факт, що окремі виробники, виробляючи товари на ринок, стають один до одного у відносини  конкуренції: кожен намагається  дорожче продати, дешевше купити. А результатом цього є посилення  сильного і падіння слабшого, збагачення меншості і зубожіння маси. В кінцевому  рахунку це веде до перетворення маси самостійних виробників у найманих працівників, а багатьох дрібних  підприємств і закладів в результаті концентрації і централізації в  невелику купку крупних підприємств. Так поступово просте товарне  виробництво трансформується в  капіталістичне.

Ще на один дуже важливий і об’єктивний процес слід звернути увагу у світлі тих тенденцій, які проявляються зараз у нашій  економічній політиці. Мова піде про посилене пропагування і впровадження дрібнотоварної приватної власності у різних галузях виробництва. Видається це як магістральний шлях розвитку нашої економіки.

Слід зазначити, що виникнення капіталістичного товарного виробництва  привело до розкладу приватної власності  на два типи:

а/ трудову /дрібнотоварну/ приватну власність - власність самих  працівників, засновану на особистій  їх праці;

б/ нетрудову /крупну/ капіталістичну - власність, засновану на найманій праці. Ця власність належить власникам  капіталу. Власність дрібних товаровиробників представлена в основному ремісничими  і напівкустарними промисловими підприємствами, сімейними фірмами  у сфері послуг, сільському господарстві і т.д. Загальною тенденцією у  розвитку цього типу приватної власності  на сучасному етапі в країнах  Заходу є постійне послаблення її позицій. Так, у США навіть у такій  сфері виробництва, як переробна  промисловість, де біля третини підприємств  є дрібнотоварними, питома вага їх на товарному ринку не перевищує  одного відсотку. Отже, повернення до дрібної  приватної власності у виробництві  це є крок назад, крок всупереч основних тенденцій розвитку світової економіки.

В умовах великого і складного  виробництва починають діяти  дві прямо протилежні тенденції. З одного боку, товарне виробництво  неухильно розширяється. Це зумовлено  поглибленням поділу праці, подальшою  спеціалізацією суспільної праці /окремі виробничі функції, наприклад, перетворюються у самостійні виробництва/, збільшенням  кількості відособлених товаровиробників /у США, наприклад, за період 1974-81 pp. кількість підприємств зросла майже на 8 млн./, абсолютним зростанням населення, його потреб і т.д. З іншого боку, відбувається обмеження сфери стихійного регулювання економіки ринковим механізмом (конкуренцією, попитом і пропозицією), тому що велике, масштабне виробництво не може ефективно функціонувати без свідомого централізованого координування. Це давно було помічено на Заході і перехід до державно-монополістичного капіталізму був нічим іншим, як переходом від стихійного ! ринкового регулювання економіки до спроб її державного регулювання. Широке застосування отримала контрактна система, при якій виробництво ведеться в розрахунку на заздалегідь відомий ринок, на конкретного споживача. Отже, стихія і тут обмежена. Значна частина товарів складає внутрішньо фірмовий оборот, що передбачає їх плановий, а не стихійний розподіл. Отже, хоча товарне виробництво у сучасній світовій економіці, як і раніше, є пануючою формою суспільного виробництва, механізм його впливу на суспільний прогрес суттєво змінився, про що мова йшла в попередній темі. Тому, формуючи ринкову економіку в Україні, слід враховувати ці нові тенденції у характері функціонування сучасного товарного виробництва.

Проблемне питання 2. Економічна криза. Особливості кризового стану економіки України в 90-х роках ХХ ст. та в 2008-2009 р.р. Структурні кризи.

Давид Рікардо причиною криз вважав несправедливість у розподілі  багатства.

Сімон Сісмонді (Швейцарія) пояснював кризи недоспоживанням  народних мас, невідповідністю між  виробництвом і споживанням.

Карл Маркс стверджував, що кризи – це суперечність між  виробництвом і споживанням (або анархія виробництва).

Український економіст Михайло  Туган-Барановський причину виникнення криз вбачав у диспропорції між рухом  заощаджень та інвестицій у галузях, що виробляють засоби виробництва. Він  вважав, що потрібне раціональне регулювання  інвестицій.

Д. Кейнс пояснював кризи дією закону психології, згідно з яким люди, «схильні, як правило, збільшувати споживання із зростанням доходів, але не такою мірою, якою зростає дохід».

Сучасні економісти наводять ще багато причин, які знаходяться  у сфері господарської діяльності. Але, без сумніву, економічні кризи  – це надзвичайно складні суспільні, економічні, соціальні та психологічні явища, які мають складні комплексні взаємовпливові причини та завдяки  яким потерпає все суспільство, потерпають усі пересічні громадяни без  винятку (визначення авторське).

Сучасна економічна криза, на погляд автора, носить глобальний характер. В рамках кризи будуть, без сумніву, змінюватись технології, без сумніву, наступає ера геоінформаційних систем і технологій, світогляд націй, свідомість людей, змінюватись сама філософія  життя, з’явиться відчуття освідомлення величі природи і необхідності співпраці  з нею людського суспільства  на принципі взаємоповаги.

Однозначно й те, що проблеми економічної кризи вирішуються  за рахунок суспільства (за винятком кількох десятків чи навіть сотень великих власників, багатих людей). Як тут не згадати Дейла Карнегі, який відчував, що людина, яка вмирає багатою, вмирає…

Технологія вирішення  проблем економічних криз є класичною, а саме: визначити причини кризи, мінімізувати максимально їх наслідки та знайти рішення, які створять сприятливі умови для відтворення економічних  процесів.

Потрібно зробити ще одне суттєве, на мій погляд, зауваження: якщо передові авторитети, визнані  в економічній теорії та ринковій економіці, бачили вирішення викликів економічної кризи лише у впровадженні державного регулювання, то правомірно і коректно буде ставити питання  про необхідність створення соціально  орієнтованих регульованих моделей  ринкової економіки, можливо, з меншою ефективністю, але з вищим ступенем соціальних гарантій (пошук вічного  компромісу) для держав з ринковою економікою та значним зменшенням ризиків  для життя пересічних громадян.