Конюнктурне дослідження світового ринку діамантів

                                            Вступ

Навіть для поверхового ознайомлення із сучасним станом світового ринку  алмазів, діамантів, ювелірних виробів  важливо розуміти, що не існує алмазодіамантового комплексу як такого. Існує алмазодобувна промисловість і виробництво діамантів. „Між виробниками алмазів і гранильниками діамантів завжди є антагонізм”, - вважає заступник міністра фінансів, керівник Гохрану РФ (найбільшої в російському алмазному бізнесі структури) Володимир Санько. На відміну від ювелірів, ці компанії зорієнтовані, насамперед, на експорт. „Геніальний винахід DeBeers - Центральна збутова організація (ЦЗО), що захищала алмазовидобудівників від коливань кон'юнктури ринку .Галузь капіталомістка й інерційна, вона повинна мати надійну перспективу . У той же час ринок ювелірних прикрас дуже ризикований. Він надзвичайно чуттєвий до стану економіки. Усі ризики приймають на себе ювеліри й гранильники. Вони можуть розорятися і знову відроджуватися, як це відбувалося, наприклад, з московським заводом "Кристал". Втрати для економіки невеликі. Але якщо два роки простоїть гірничо-збагачувальний комбінат, то для його відродження будуть потрібні капіталовкладення в обсязі, необхідному для будівництва нового .Діамантовий ринок більш диверсифікований, аніж алмазний. Там десятки тисяч покупців і продавців. Це зовсім інший ринок, що нічого спільного з алмазним ринком не має.”

З 1960 по 1990 рік, коли існували всього три  алмазовидобувні країни - ПАР, Ботсвана, Росія - і De Beers, зв'язок між цими ринками був дуже міцним. Із середини 90-х років ситуація змінилася. Поява на ринку нових виробників алмазів сприяли виникненню ситуації, у якій збереження колишньої системи для DeBeers втратила сенс. Галузь пережила революцію, коли DeBeers відмовилася від практики регулювання світових цін шляхом поповнення стоків.

Саме при таких умовах, коли постійно з'являються нові можливості та нові труднощі, надзвичайно важливим видається  нам створення режиму повного  державного сприяння для галузі в  Україні, відмова від економічно неефективних для українських підприємств  та бюджету рішень та вміле використання власних конкурентних переваг в  поєднанні з позитивним зарубіжним досвідом. Ювелірна справа Україні  розвинена не менше гранувальної, тому для тих бізнесменів, що захочуть мати подібний повний цикл, Україна  дуже зручна країна. Для цього треба  піддавати корінним змінам законодавство.

Клас українських гранівників  високо котирується у світі і  не поступається бельгійцям та росіянам, що тримають лідерство в переробці  великої і середньої алмазної сировини. У групі цих країн  свою сировину має тільки Росія. Конкуренція  втілилася тут у таку своєрідну  форму, як створення гранувальних підприємств  на території Росії (головним чином  у Москві і Смоленську) з перевагою  бельгійського чи ізраїльського  капіталу.

Завдання : дослідження сучасного стану світового ринку алмазів, діамантів, ювелірних виробів, виявлення тенденцій його трансформації та найбільших світових виробників; визначення місця на ньому України; виділення головних причин занепаду галузі; аналіз ЗЕД Вінницького алмазно-ювелірний заводу "Кристал", запропонування заходів для підвищення її ефективності.

Розділ 1. Загальний стан та тенденції світового ринку діамантів

1.1. Історія діамантів

Перші алмази були знайдені в руслі ріки Голконда в  Індії, точна дата знахідки не відома. Найдавніша згадка про алмази в давньоіндійській літературі залишилась в „Артхашастрі” („Науці про користь”), автор якої, Чанак'я (Каутілья, Вішнугупта і Ватсьяна), був першим міністром уславленого царя Чандрагупти (III ст. до Р.Х.). Алмази широко присутні в індійській міфології. Кілька творів VI – VII ст. описують вчення монаха Агастьї про камені, де зокрема розповідається легенда про походження алмазів. Згідно з міфічними уявленнями індусів, у розсип алмазів перетворилося тіло повелителя демонів Бали, коли бог Індра спопелив його блискавкою „ваджра”.

В уривку боргової книги написаної санскритом (від 4. століття до н. І. Христа) є записи, які підтверджують, що діамант був цінністю, якою в Індії в ті часи торгували.

В маєтках величних та багатих людей були знайдені в  первинному вигляді дуже красиві  кристали, які були дорогоцінними. Діамант  мав велику популярність як талісман дякуючи своїй винятковій твердості  і іншими чудовими властивостями. Був  символом відваги та мужності —  це риси чоловіків.

Містична сила діаманта була відома ще в Єгипті, носіння діамантів на чотирьох пальцях лівої руки мало означати, що вена кохання („vena amoris“) прийде з пальця прямо до серця. Розташування діаманта або діамантового пороху на кінчику пальця повинно гарантувати пряму дорогу до з’єднання кохання з вічністю.

До Європи найбільш ймовірно вперше привіз діаманти Олександр Великий. Спочатку були сприйняті за таємничий раритет, потім були їм надані магічні та цілительні властивості. Згадувалось, що коли Олександр Великий дістався до долини діамантів, побачив її дно посипане дорогоцінними каменями, яке охороняли незчисленні армії змій з ворожими поглядами. Але Олександр змій обдурив, а їх діамантів дістався. В старій Греції люди порівнювали діаманти зі „злими богами, які впали на землю“. Щоб звеличувати твердість діаманта, називали їх „adamas“, непереможний. 60 років перед І.Христом писав Плініус про діаманти в своїй Історії природи. Перший не шліфований діамант з'явився в Римі між 1. та 3. століттями.

В 13 сторіччі Марко Поло згадує Ормуй як головний перський діамантовий ринок.

В 13 сторіччі був  головним ринком та центром на Заході Венеції. Від початку 13 сторіччя з ними підтримувала торгові контакти більшість головних міст Європи. Саме звідти приходили торговці з шовком та діамантами до Брегг. Брегг стало не тільки центром діамантової торгівлі, але також місцем, де були діаманти опрацьовані. Діамантова промисловість душе швидко розширялась. Цьому допоміг уроженець з Брегг Людовік Ван Беркен, винахідник діамантового шліфування.

Процес оброблення алмаза тримався довго в таємниці. В 14 сторіччі лінії восьмигранника шліфувались на дошці з дерева або міді покритої діамантовим пилом. Такий спосіб використовувався раніше для обробки інших дорогоцінних каменів та слонової кістки. В випадку  алмаза все перетворювалось в  дуже тривалий процес. Від 15 століття оброблення було технічно вдосконалене, неправильні  кристали стали ділити ламанням. Але  при шліфуванні стало використовуватись  у вигляді оригінальної сировини. Каміння форми піраміди всаджували до каблучок. Головною метою обробки  було позбавлення алмазу поверхневих  нерівностей та бруду. Взірці таких  каменів були знайденні у фрагментах каблучок та кераміці.

Винахід шліфування на сталевій підставці покритою алмазним пилом, надав шліфувальникам більше можливостей до обробки каміння: на прикінці 15 сторіччя з’явились „площадкові“ шліфи в вигляді ромбу, квадрата, прямокутника та ін. Об’ява прямого шляху до Індії в 1498 році, відкритий мореплавцем Васко да Гамою, переніс центр торгівлі з Венеції до Лісабону. Від кінця 14 сторіччя світовим центром торгівлі діамантами стають Антверпи. Діамант е досконалим символом вічної спільності. Цієї традиції - кохання, яке ніколи не закінчується, дотримуються вже декілька століть. Перші згадки про дарування діаманта як індивідуального символу кохання походить з 15 століття.

Традицію дарування діамантової каблучки як шлюбного дару починає в році 1477 воєвода Максиміліан Ракуський, коли діамантову шлюбну каблучку дарував Марії Бургундській. Від тої доби традиція дарування діамантових шлюбних каблучок розповсюдилась по цілому світі з аристократичних родин до родин промисловців а в останньому столітті також до родин „звичайних смертних“.

В золотий вік 16 сторіччя діамантова торгівля була в  руках португальських євреїв та італійських  торговців. В 17 сторіччі почалась ера  шліфування різних видів та форм. Діаманти шліфувались як овал, крапля, маркіза  та інші. Ремісники, які шліфували  алмази, походили з Антверпів і  працювали в найвищих поверхах будинків, де було найкраще світло.

До кінця 18 століття Індійські поклади були вичерпані, але і через об’яву перших покладів в Бразилії в другій половині 18 ст. не було відновлене процвітання Антверп.

В другій половині 19 століття висновками експериментів прийшов Генрі Морс в США з першим сучасним діамантовим шліфом, його пізніше вдосконалив, математично прорахував і в році 1919 зафіксував в США Марцел Толковский, який на сьогодні рахується винахідником сучасного діамантового шліфу.

В році 1871 брати Де Беєрсові, власники малої ферми в Кімберлей, дали дозвіл Голландським шукачам діамантів, щоб використали їх території. Вияснилось, що місцевість містить алмази. Ця новина поширилась як вогонь, а ферма була окупована ловцями покладів. Де Беєрсові продали свою ферму і виїхали. Між амбітними шукачами було декілька Англічан: Цеціл Фонез, та брати Гаррі і Барні Борнат. Поступово скуповували одну ділянку за другою, поки не стали власниками найбільшої частини долини в Кімберлей. В році 1888 заснували спільне підприємство De Beers consolidated Mines Limited, яка і нині виконує дуже важливу роль на ринку діамантів.

1.2. Сучасний стан світового ринку алмазів, діамантів, ювелірних виробів з діамантами : його тенденції та найбільші світові виробники

                                     Виробництво алмазів

Історично діаманти  цінувалися за свою красу і рідкість: місць, де добувалися алмази, було дуже мало. Найвідомішим з них була Голконда в Південній Індії, звідкіля видобувалося більшість знаменитих великих алмазів  середньовіччя. І за кожним з них тягнеться "шлейф" історії, часто кривавої. У процесі свого руху з Індії на Захід і ряду перепродаж алмази все більше піднімалися в ціні. Невипадково в Європі їхня вартість у кілька разів перевищувала первісну ціну на Сході. Колоніальні завоювання європейських держав в Азії мали на меті також і "експропріацію" коштовностей, у першу чергу алмазів. Не стояла на місці і наука. Учені проводили дорогі експерименти з алмазами, намагаючись визначити їхній хімічний склад. І поступово довели, що по своїй суті вони представляють добре знайомий вуглець, що має специфічні кристалічні ґрати (алмаз "горить", і в результаті виділяється той же самий вуглекислий газ, що і при горінні вугілля і графіту). Фахівці вивели цікаву закономірність: алмазні розсипи звичайно знаходили в глині, що заповнює своєрідні порожнини серед вулканічних порід, у так званих "кімберлитових трубках". Принцип кімберлитових трубок допоміг у пошуку нових родовищ природних алмазів: їх знайшли не тільки в Південній, але й у Центральній і Західній Африці. А дослідження області древнього вулканізму в Східному Сибіру уже в роки існування СРСР дозволило радянським ученим знайти найбагатші родовища алмазів у Якутії. Вчені-геологи визначили основний принцип формування алмазних родовищ: у древні часи вони утворилися в умовах високої температури після виверження магматичних порід з вулканів при одночасній наявності високого отиску. Так з'явився науковий базис для алмазного виробництва.

Перші спроби синтезувати  алмази в лабораторних умовах не мали успіху. Однак ли одержувати невеликі кристали. Незабаром були створені установки, що дозволяють одержувати невеликі штучні алмази, що нічим не відрізняються  від натуральних.

На початку XX століття видобуток  алмазів у світі почав різко  рости. За логікою, ціни на них повинні  були різко впасти. Однак цього  не відбулося, оскільки до початку XX століття світовий ринок дорогоцінних каменів  був фактично монополізований рядом  великих торговців, серед якихв  виділялася родина Оппенгеймерів і  їхня корпорація De Beers, що контролювала велику частину алмазних родовищ  у ПівденнійАфриці. Саме Оппенгеймери почали проводити політику "притримування" виходу на ринок алмазної продукції, щоб не допустити падіння цін. Основні ж алмазні угоди з  тих пір проводяться в бельгійському  місті Антверпені, що історично спеціалізувався  на ювелірній промисловості. Перед  воротилами брильянтового бізнесу  незабаром виникла проблема набагато більш серйозна, ніж регулювання  ринку продажів: стрімкий розвиток світової алмазної промисловості. Однак  Оппенгеймери знайшли вихід з  ситуації. Практично усі великі виробництва  штучних алмазів були викуплені  через підставні структури компанією DeBeers. Вона скупила також усі винаходи і патенти на виробництво штучних  алмазів.

Крім того, на міжнародному рівні були прийняті нормативи, що забов'язують виробників робити великі штучні алмази зі спеціальними вкрапленнями- для  того, щоб їх можна було відрізнити від природних. Складніше склалися справи з СРСР, у якому стрімко розвивалися технології виробництва штучних алмазів. Прямо перешкодити цьому компанія DeBeers не могла. Оппенгеймери погодилися укласти взаємовигідну угоду з керівництвом Радянського Союзу, щоб запобігти масовому викиду штучних радянських алмазів на світовий ринок. Суть угоди полягала в тому, що DeBeers погодилася купувати якутські алмази за завищеною ціною за умови, що СРСР не буде поставляти на експорт ювелірні вироби зі штучних алмазів і обмежиться їхнім застосуванням у промисловості і військовій сфері. Тому навіть ті потужності на радянських заводах, що дозволяли виготовляти великі штучні алмази, в основному були не задіяні, або лише час від часу виконували оборонні замовлення.

З розпадом СРСР заводи штучних  алмазів у Росії, Україні й  інших колишніх союзних республіках  були приватизовані. Мало хто знає, але їхніми власниками стали структури, так чи інакше зв'язані з De Beers. Устаткування, що дозволяло виготовляти великі алмази, практично скрізь було законсервовано чи демонтоване.

Зате видобуток і огранювання  натуральних каменів зросли. Причому  на Україну (а саме - на Київський  і Вінницький ювелірні заводи) приходиться 7% світового ринку дрібних алмазів. Частка Росії значно більше - 22% світового  видобутку, це друге місце у світі. Так, якщо в нас обробляється алмазів  у рік на $40-50 млн., то в Росії  тільки добувається на $1,6 млрд., половина з який продається за кордон неопрацьованими. Світова першість по виробництву  алмазів належить Ботсвані - 32% всіх алмазів на $2,3 млрд/рік. Росія за 2003 рік виробила 33 мільйона каратів на суму 1,68 мільярда доларів (Ботсвана - тільки 29 мільйонів карат). Африканські алмази на світовому ринку цінуються вище - 60 доларів за карат. По експорту алмазів Росія поступається першістю Європейському союзу, хоча і заробила на ньому 880,4 мільйони доларів. Європа сама алмазів не добуває взагалі, але саме там знаходяться найбільші центри алмазної торгівлі.