Кейнсіанство та його еволюція

Дж. М. Кейнс переконливо  доводить неправомірність тези неокласиків  про автоматичне «самозцілення» ринкової економіки від спаду  і стагнації. Він стверджував, що в ринковій економіці XXст. такий механізм вже відсутній, тому вона не в змозі самостійно відновити втрачені пропорції і забезпечити повну зайнятість. Економіка може як завгодно довго залишатись депресивною. Тільки перетворення держави в активний об'єкт ринкової системи, її антимонопольне регулювання може підтримати необхідний баланс ринкових сил, допомогти всеслабнучому ринковому механізмові виправити ситуацію. Цією ідеєю Кейнс, за словами американського неокейнсіанця С. Гарріса, «подарував демократичному суспільству новий строк життя..., укріпив це суспільство, коли йому загрожувала смертельна небезпека».

Заклик до активного  втручання держави в економічні процеси з часів Дж. М. Кейнса став однією із характерних особливостей сучасної економічної думки. Він був настільки сильним і переконливим, що з ідеєю державного економічного регулювання сьогодні погоджуються, хоча й частково, навіть активні опоненти кейнсіанства, представники сучасного економічного лібералізму— неокласики, неоліберали і монетаристи.

Кейнс про  предмет і метод економічної  теорії

Дж. М. Кейнс змінив уявлення про предмет економічної  теорії, під яким він розумів кількісні функціональні залежності в ринковій економіці, взаємозв'язки макроекономічних показників. В цьому відношенні Кейнс мав попередників (зокрема, економістів тієї ж стокгольмської школи), які теж вивчали ті чи інші функціональні зв'язки процесу суспільного відтворення, однак саме він найбільш повно сформулював новий напрям досліджень — державне регулювання ринкової економіки.

Економічні явища, кількісні зв'язки між якими з'ясовував Кейнс, поділялись ним на дві групи:

1) незалежні змінні (сукупна пропозиція, інвестиції, норма  процента, гранична схильність до  споживання чи заощаджень);

2) залежні змінні (зайнятість, сукупний попит, національний дохід).

«Нашою остаточною метою, — зауважував Кейнс, — є  вибір таких змінних величин, які піддаються свідомому контролю чи управлінню з боку центральної влади в рамках тієї економічної системи, в якій ми живемо».

З предметом досліджень тісно пов'язаний і метод Кейнса. Дослідник абстрагувався від якісних змін в розвитку способу виробництва. Економічні явища він розглядав, як правило, в загальному плані, у вигляді агрегатних (сукупних) категорій. Такий метод дозволив виявити загальні функціональні зв'язки в ринковій економічній системі.

Кейнс вводить в  дослідження і суб'єктивний фактор — психологію людей, вважаючи закони, які він сформулював, не стільки економічними, скільки психологічними. Він вірив, що світ управляється економічними ідеями, про що й зазначив в своїй знаменитій праці: «Ідеї економістів і політиків — і коли вони мають рацію, і коли помиляються — мають значно більше значення, ніж вважається. В дійсності, саме вони й правлять світом».

Водночас Кейнс  застерігав: «Економічна теорія не є набором вже готових рекомендацій, застосовуваних безпосередньо в господарській практиці. Вона є скоріше методом, ніж вченням, інтелектуальним інструментом, технікою мислення, допомагаючи тому, хто володіє нею, приходити до правильних висновків».

Великий економіст «реабілітував» термін «політична економія» , повернув йому «громадянство». В його трактуванні поняття «політична економія» і «економікс» тотожні. Докейнсіанська «економікс» досліджувала виключно мікроекономічну сферу господарської діяльності, а пост-кейнсіанська на повних правах включає й дослідження макроекономічної сфери.

4. КЕЙНСІАНСЬКА  ТЕОРЕТИЧНА СИСТЕМА

Хоча своїй теорії Дж. М. Кейнс дав назву «загальної теорії зайнятості», вона виходить далеко за межі проблем власне зайнятості, її зміст значно глибший і ширший. Місце і роль теорії Кейнса в економічній науці визначається насамперед кейнсіанською макроекономічною моделлю рівноваги та концепціями, пов'язаними з нею.

Як відомо, свою теоретичну систему Кейнс виклав в праці «Загальна

теорія зайнятості, процента і грошей» (1936).

Теорія  ефективного попиту

Сукупний попит—- головна змінна величина, впливаючи на яку, можна досягти рівноваги в кейнсіанській макроекономічній моделі. Тут йдеться про так званий ефективний попит, що дорівнює сукупній пропозиції і забезпечує повну зайнятість.

За умов закритої ринкової економіки без державного регулювання сукупний попит визначається сукупними витратами, які включають  споживчі витрати домашніх господарств (споживання населення) і інвестиційні витрати фірм (грошові витрати  підприємств). Інших джерел сукупного политу за такої ситуації не існує. Основним елементом регулювання сукупного попиту Кейнс вважав інвестиції. Розглядаючи функцію споживання стійкою, він всю увагу зосередив на умовах забезпечення стійкого приросту інвестицій, динаміка яких визначається доходами. Тому споживання потрібно стимулювати тільки після того, підкреслював Кейнс, як досягається стадія інвестиційного насичення виробництва.

Однак і приріст інвестицій має свою межу. Особливо це проявляється за умов економічної стагнації, коли обсяги виробництва незначні і відсутня тенденція до зростання. При цьому порушується ринкова рівновага на користь сукупної пропозиції, яку Кейнс приймав за цілком еластичну. Значна нестача сукупного попиту призводить до суттєвої неповної зайнятості. Внаслідок цього економіка не може вийти з стану хронічної депресії.

Якщо за цих умов виникає баланс сукупного попиту і сукупної пропозиції, економічна рівновага не наступить, адже існує значна неповна зайнятість, а сукупні заощадження значно перевищують чисті інвестиції, що також є умовою досягнення рівноваги.

Саме таку ситуацію досліджував Кейнс в своїй базовій макроекономічній моделі. Він прийшов до висновку, що без регулюючого впливу держави і без зовнішнього ринку нестача сукупного попиту зумовлює хронічне порушення ринкової рівноваги і неповну зайнятість. При цьому ринковий механізм виявляється не в змозі лише через споживання і інвестиції виправити становище, ринкова економіка надовго залишатиметься в нерівноважному стані депресії.

Графічна форма  базової моделі утворює знаменитий «кейнсіанський хрест», тобто перетин  кривих AD(«сукупний попит» - залежна  змінна, що утворюється сумою споживання і інвестицій) і AS(«сукупна пропозиція» - незалежна змінна). Рівновага виникає в точці їх перетину, коли ADдорівнює AS, всі заощадження перетворюються в інвестиції і існує повна зайнятість.

Проте для досягнення ефективного попиту потрібне державне втручання в економічні процеси, що приводить в дію ще два чинники  сукупних витрат — державні витрати  і чистий експорт.

Через витрати свого  бюджету, сформованого насамперед податками, держава збільшує споживання і інвестиції, що сприяє зростанню попиту. Те ж  стосується і чистого експорту (різниці вартості експорту і імпорту), зростання якого під впливом державного стимулювання збільшує попит на національний продукт за кордоном (збільшує витрати іноземців на закупівлю національного продукту).

За відсутності  автоматичного механізму досягнення повної зайнятості лише державне регулювання  сукупного попиту відкриває можливість досягнення динамічної економічної  рівноваги (рівноважного економічного зростання), тобто рівності сукупного попиту і сукупної пропозиції, заощаджень і інвестицій за повної зайнятості. Такий висновок міститься в розширеній макроекономічній моделі Кейнса — моделі відкритої ринкової економіки з державним регулюванням.

Теорія  мультиплікатора інвестицій і зайнятості

У зв'язку із формуванням  ефективного сукупного попиту Дж.М.Кейнс формулює концепцію мультиплікації інвестицій — найбільш оригінальної в його теоретичній системі. В ній він встановлює зв'язок між чистими інвестиціями, споживанням і національним доходом, який став центральною ланкою кейнсіанської теорії.

Між приростом інвестицій (чистими інвестиціями) і приростом  національного доходу, як довів Кейнс, існує визначене і стійке співвідношення

— коефіцієнт мультиплікатора  інвестицій. Мультиплікатор інвестицій грунтується на тому, що кожна одиниця  застосованих чистих інвестицій приносить  більший приріст національного доходу, і навпаки, зменшення інвестицій обертається масштабнішим зменшенням національного доходу. Так само інвестиції впливають і на зайнятість, тому мультиплікатор інвестицій є також мультиплікатором зайнятості.

Тривалість і  загальний ефект мультиплікаційного процесу, як і сама величина коефіцієнта  мультиплікатора, залежать від того, у якій пропорції приріст національного доходу буде розподілятись між споживанням і заощадженнями (доходом, що уникає споживання), тобто від показників граничної схильності до споживання (частка приросту споживання в прирості національного доходу, або МРС) і граничної схильності до заощаджень (частка приросту заощаджень в прирості національного доходу, або МРS).

Мультиплікаційний ефект полягає в тому, що приріст національного доходу, зайнятості і споживання відбувається в більшій пропорції, ніж приріст первинних інвестицій, які через мультиплікатор продукують вторинні, третинні і наступні інвестиції із спадним ефектом. Мультиплікаційний цикл завершується тоді, коли чергові інвестиції вже не виявляють мультиплікаційного ефекту, що відбувається за ситуації повної зайнятості, коли не збільшується сукупний попит.

При цьому коефіцієнт мультиплікатора буде тим більшим, а мультиплікаційний ефект тим  сильнішим, чим більшою буде МРС  і чим меншою буде МРS. Отже, збільшуючи МРС, можна досягти зростання мультиплікатора разом з сукупним попитом, зайнятістю і національним доходом, тоді як збільшення МРSпризведе до мультиплікаційного зменшення доходу, попиту і зайнятості.

Це дало змогу  Кейнсу відкрити так званий парадокс ощадливості, згідно з яким зростання  заощаджень домашніх господарств можуть призвести до скорочення чистих інвестицій, зменшення національного доходу, сукупного попиту і зайнятості, тобто до збідніння нації.

Водночас Кейнс  сформулював і інший «закон», який він назвав скоріше психологічним, ніж економічним. Суть «закону Кейнса» полягає в тому, що із зростанням доходу схильність до споживання зменшується, а схильність до заощаджень зростає, що зрештою призводить до зменшення мультиплікатора, зниження доходу, сукупного попиту і зайнятості та наступної стагнації економіки. Тому держава повинна всіляко стимулювати споживання і тим самим й сукупний попит.

Свої доходи держава  формує за рахунок податків з доходів  фірм і населення, зменшуючи тим  самим МРSі збільшуючи МРС і мультиплікатор інвестицій і зайнятості. Важливим засобом досягнення ефективного сукупного попиту стає фінансово-бюджетна політика держави — основний

інструмент кейнсіанського регулювання, яке має антициклічний характер.

Для досягнення високого рівня витрат і ефективного попиту Кейнс допускав існування дефіцитного бюджету держави і зростання на цій основі внутрішнього державного боргу. При цьому, як підкреслював видатний англійський економіст, не має особливого значення, на що витрачаються бюджетні кошти — навіть на озброєння — лише б це стимулювало ефективний попит ї зайнятість.

Кейнсіанська теорія мультиплікатора інвестицій, зайнятості і економічного зростання виявила  величезний вплив на розвиток економічної  теорії в цілому, змусила економістів різноманітних спрямувань по-новому оцінити роль споживання і заощаджень, розгорнути широкі дослідження умов макроекономічної рівноваги.

Кейнсіанська  теорія процента

В теорії Кейнса є  й дещо інша інвестиційна концепція, що пов'язує інвестиції не з динамікою  національного доходу і сукупного  попиту, а з динамікою граничної  ефективності інвестицій. Остання характеризує очікувану прибутковість капіталовкладень. Однак величина інвестицій залежить також від норми процента.

Дж.М.Кейнс особливо підкреслював, що гранична ефективність капіталу визначається не поточним прибутком, а залежить насамперед від оцінки майбутніх прибутків. Це робить її вкрай чутливою до всілякого роду біржових спекуляцій, паніки, неправильної оцінки стану ринку, технічних нововведень, політичних переворотів тощо.

Норма процента в  кейнсіанській теорії є нижньою  межею граничної ефективності майбутніх  інвестицій. Тому, чим нижча норма  процента, тим далі відсовується ця межа, а незмінність процентної ставки або навіть її зростання повинні  гальмувати, зменшувати схильність до інвестування.

Але чим визначається норма процента? На відміну від неокласиків, які пов'язують норму процента із взаємодією заощаджень і інвестицій та їх наступним вирівнюванням, Кейнс висуває зовсім інше пояснення. В його теорії процент — фактор незалежний. Це грошовий феномен, рівень якого визначається взаємодією попиту і пропозиції на грошовому ринку, тобто не на всі заощадження, а лише на їх грошову частину. Тому головну причину небажаного підвищення процентної ставки Кейнс вбачає в зростанні попиту на гроші в порівнянні з їх пропозицією.

Попит на гроші Кейнс  назвав схильністю до ліквідності. Остання, за Кейнсом, визначається трьома моментами:

• потребами товарно-грошового обігу;

• обачністю людей;

• спекуляціями на грошовому ринку.

Сама ставка процента при цьому виступає своєрідною платою за необхідність розлучення з готівкою, з ліквідністю. Тому, чим вища схильність до ліквідності, яка до того ж посилюється невпевненістю і невизначеністю на грошовому ринку, тим вищий попит на готівку і тим вища процентна ставка.