Кейнсіанство та його еволюція

ВСТУП. КЕЙНСІАНСТВО ТА ЙОГО ЕВОЛЮЦІЯ

Світова економічна криза 1929 - 1933 рр. з небаченою силою вдарила по всій системі ринкової економіки, продемонструвавши безсилість знекровленого монополістичним пануванням ринкового економічного механізму в її саморегулюванні. Наступив час кінця старої ринкової цивілізації, яка грунтувалась на безмежній конкуренції господарюючих суб'єктів.

Якщо неокласична  теорія кінця XIX- початку XXст. розповсюджувалась  головним чином на мікроекономічний аналіз, то після глибокої кризи  початку 30-х років і в ході наступної тривалої депресії з її небаченим рівнем безробіття, виявилась необхідність іншого — макроекономічного аналізу, фундатором якого став великий економіст XXст., англійський теоретик Джон Мейнард Кейнс (1883 - 1946). Доба панування неокласичної теорії, створеної А. Маршаллом, Дж. Б. Кларком, В. Парето та їх послідовниками, закінчилась. Вона виявилась не в змозі передбачити виникнення нових суперечностей ринкової системи. На зміну неокласичній теорії повинна була прийти інша, яка б більше відповідала новим реальностям економічного життя. Такою теорією і стало кейнсіанство — економічне вчення Дж. М. Кейнса.

Світова економічна криза зумовила виникнення нових проблем наукових досліджень, які не втратили своєї актуальності і в наші дні, адже основний їх зміст полягав в державному регулюванні ринкової економіки. Саме з 30-х років беруть свій початок два основних теоретичних напрями, пов'язаних з вирішенням цієї проблеми; економічний дирижизм, представлений перш за все кейнсіанством, та економічний лібералізм такої альтернативної кейнсіанству течії, як неокласична теорія з усіма її сучасними варіаціями — неолібералізмом, монетаризмом тощо.

Економічний дирижизм відстоює необхідність державного ринкового  регулювання для досягнення економічної  рівноваги. Цю нову широку течію економічної думки започаткували французькі дирижисти 20-х років (Б. де Жувенель, Ж. Піру, Ф. Перру та інші), економісти шведської школи (Г. Мюрдаль, Е. Ліндаль, Б. Олін, Е. Лундберг, Д. Хаммаршельд) і Дж. М. Кейнс. Економічний лібералізм повністю панував в докейнсіанській економічній теорії. Він виходить з принципу невтручання держави в господарське життя, пов'язує досягнення ринкової рівноваги і економічного процвітання виключно з дією об'єктивного механізму ціни, попиту і пропозиції на грунті конкуренції.

2. ІСТОРИЧНИЙ  ПОРТРЕТ. ДЖОН МЕЙНАРД КЕЙНС

Великий англійський економіст Дж. М. Кейнс народився е Кембриджі в сім'ї професора логіки і економічної теорії Кембриджського університету. Він навчався не в менш іменитого вченого, фундатора «кембриджської школи» в економічній думці А. Маршалла. Як і останній, Кейнс спочатку спеціалізувався на математиці, однак потім, під час навчання в Ітоні, він захопився економічною теорією. Однак, всупереч очікуванням, Кейнс не став науковим спадкоємцем Маршалла, проторувавши власну дорогу до світової слави.

В 1906 - 1908 рр. Кейнс  знаходився на державній службі, був  чиновником в уряді, працюючи спочатку у військовому відділі, а потім  — у відділі доходів, статистики і торгівлі. В 1908 р. на запрошення А. Маршалла він розпочав діяльність викладача  і вченого в Королівському  коледжі — одночасно і як економіст, і як математик. Тут в 1909 р. вийшла його перша наукова праця «Індексний метод», яка одержала визнання і була відзначена призом ім. А. Сміта. Однак Кейнса приваблювала не тільки наука, але й практична діяльність, а також політична кар'єра. Він був головою великої страхової компанії, директором інвестиційної компанії, власником щотижневика «Нешнл», а згодом і впливового журналу «Нью Стейтсмен». Протягом багатьох років (1911 - 1945) він — редактор головного економічного часопису «Економік джорнел». В цей же період (1912 - 1915 рр.) він входить до складу Королівської комісії по фінансах і грошовому обігу Індії, стає секретарем Королівського економічного товариства. Нарешті, широку популярність йому принесла книга «Грошовий обіг і фінанси Індії» (1913).

З 1915 по 1919 роки Кейнс працює в британському казначействі (міністерстві фінансів), де займається проблемами міжнародних фінансів, часто виступаючи в якості експерта в фінансових переговорах Великої Британії. Зокрема, в 1919 р. він був головним представником казначейства на мирній конференції в Парижі і водночас представником британського міністра фінансів у Вищій економічній раді Антанти. В тому ж році вийшла книга, яка принесла Кейнсу світове визнання — «Економічні наслідки Версальського мирного договору».

В 1919 р. Кейнс повертається до викладацької і наукової діяльності в Кембріджському університеті, здійснює ряд помітних публікацій: «Трактат про ймовірності» (1921), «Трактат про  грошову реформу» (1923), «Економічні  наслідки містера Черчілля» (1925), «Трактат про гроші» (1930) та інші. Нарешті, в 1936 р, побачила світ його знаменита тепер книга «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей».

В 1929 р. Кейнс стає членом урядового комітету фінансів і промисловості, потім — радником британського казначейства (в 1940 р.): одним  з директорів Англійського банку (1942 р.). В 1941 р. він працював в комісії по ленд-лізу, а в 1944 р. став головним представником своєї країни на конференції в Бреттон-Вудсі (США).

Дж. М.Кейнс був  людиною непересічною. Окрім того, що він став визначним вченим і політиком, він був великим знавцем мистецтва, його меценатом. Кейнс також „грав” на фондовій біржі, чим нажив кількамільйонне багатство.

Вагомість економічного вчення Дж. М. Кейнса виявилась настільки  суттєвою, що його характеризують як «революцію»  в економічній науці, причому  «революцією» значно масштабнішою і  впливовішою, ніж була свого часу «маржиналістська». Кейнсіанські ідеї, які, на відміну від маржиналістських, взагалі не мали аналогів в минулому, здійснили переворот в усіх сучасних теоріях — як в ліберальних, так і дирижистських, проникли і назавжди залишились в них. Однак кеинсіанська концепція сама по собі е цілісним економічним вченням.

„ Економічна теорія не е набором вже готових рекомендацій, які застосовуються безпосередньо  в господарській практиці. Вона є  скоріше методом, ніж вченням, інтелектуальним  інструментом, технікою мислення”9 Джон Мейнард Кейнс

3. «КЕЙНСІАНСЬКА  РЕВОЛЮЦІЯ»

Свою видатну  книгу «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей», в якій викладено  революційну економічну концепцію  кейнсіанства, Дж. М. Кейнс видав  в 1936 р., однак основні її ідеї визрівали  раніше, під впливом бурхливих подій в розвитку ринкової економіки кінця 20-х - початку 30-х років. За визнанням багатьох сучасних економістів, ця книга багато в чому визначає економічну політику ринкових країн і сьогодні — на початку ІІІ тисячоліття.

Методологічні основи кейнсіанства

Головна ідея кейнсіанства полягає в тому, що ринкова система  зовсім не є досконалою і саморегульованою і що максимально можливу зайнятість і економічне зростання може забезпечити  тільки активне втручання держави а економіку.

Новаторство економічного вчення Дж. М. Кейнса в методологічному плані проявилось насамперед в двох основних моментах:

по-перше, в наданні  переваги макроекономічному аналізу  перед мікроекономічним;

по-друге, в обгрунтуванні  концепції так званого «ефективного попиту», тобто потенційно можливого і стимульованого державою сукупного попиту.

В докейнсіанській  економічній теорії безроздільно панував  мікро-економічний підхід до аналізу господарських явищ і процесів. Зокрема, в центрі досліджень маржиналізму (ранньої неокласичної теорії) знаходився раціональний суб'єкт, окрема фірма, проблеми максимізації її прибутку як

джерела нагромадження  капіталу, мінімізації витрат. На думку неокласиків, за безперебійного функціонування ринкової економіки можна за оптимальним варіантом не лише забезпечити задоволення вимог як споживачів, так і виробників, але й досягти загальної ринкової рівноваги. Умовою такого раціонального господарювання уявлялась вільна, нічим не обмежена конкуренція, яку назвали «досконалою». Ефективне функціонування фірм повністю ототожнювалось з ефективним функціонуванням всієї економічної системи, з раціональним розподілом і використанням всіх її виробничих ресурсів, включаючи і працю (робочу силу). Можливість існування значної і тривалої неповної зайнятості просто виключалась.

Такому підходу Кейнс протиставив свій макроекономічний метод, тобто дослідження взаємозв'язків і пропорцій між сукупними народногосподарськими величинами — національним доходом, інвестиціями, заощадженнями, споживанням тощо. Макроекономічний підхід передбачає, що умови процвітання окремої фірми зовсім не є умовами процвітання всієї економіки в цілому. Між економічними цілями фірми і економіки виникають суперечності, вирішення яких потрібно шукати на шляху відновлення макроекономічної рівноваги, загальнонаціональних пропорцій, насамперед відповідності сукупного попиту сукупній пропозиції, обсягу заощаджень чистим сукупним інвестиціям, досягнення повної зайнятості.

Отже, Дж. М. Кейнс  вступив в ще незвідану галузь економічних явищ, став першопроходцем в комплексному дослідженні економіки як єдиного цілого, заснувавши не тільки новий напрям економічної думки, а й нову наукову дисципліну — макроекономіку.

Дж. М. Кейнс відхилив ряд основоположних методологічних положень неокласичної економічної  теорії і «реанімував» окремі постулати  класичної школи. Зокрема, не заглиблюючись  особливо в суть категорії «вартість», він трактував працю «основним  фактором виробництва», що діє «за  наявності певної техніки, ресурсів, засобів виробництва і ефективного попиту». До ресурсу праці англійський теоретик відніс і «особисті послуги підприємців та їх помічників», тобто підприємницьку діяльність.

Кейнс погоджувався з думкою неокласиків, що ринкові  ціни сприяють зростанню продуктивності праці і капіталу, зменшенню витрат виробництва і раціональному  розподілові доходів між власниками виробничих факторів. Однак, на відміну  від неокласиків, він прийшов  до висновку, що вирішення всіх найважливіших  проблем економіки, включаючи й  проблему зайнятості, потрібно шукати не в пропозиції ресурсів (їх рідкісності, цінності, продуктивності тощо), а в сукупному попиті на товари, який забезпечує реалізацію виробленого продукту і виробничих ресурсів. Тому Кейнс не згодився з відомими висновками Ж. Б. Сея, який доводив, що пропозиція сама, автоматично створює свій попит, і на перший план поставив проблему формування ефективного сукупного попиту і його основних компонентів — споживчого і інвестиційного попиту, а також проблему чинників, що визначають їх динаміку.

Цей новий підхід особливо чітко виявився стосовно заощаджень. Вся попередня економічна наука — від класиків до неокласиків — одностайно доводила, що основою економічного зростання є ощадливість, утримання від споживання, збільшення заощаджень. Кейнс повністю відкинув це твердження. Він зробив акцент на тому, що «ощадливість не може існувати без підприємливості», що, «як тільки ощадливість випереджує підприємливість, вона грунтовно заважає пожвавленню останньої і створює безвихідь завдяки своєму шкідливому впливові на прибуток».

В своєму аналізі  Кейнс центральне місце відводив проблемі зайнятості, адже безробіття в 30-х роках набуло катастрофічного  характеру. «Саме у визначенні міри зайнятості, — підкреслював він, — а не в розподілі праці тих, хто вже трудиться, існуюча система виявилась непридатною». Кейнс заперечив можливість стихійного, автоматичного відновлення повної зайнятості на основі вільних ринкових цін, які, на думку неокласиків, призводять до ефективного функціонування всіх чинників виробництва — праці, капіталу і землі — в межах їх граничної продуктивності. Якщо механізм ринкових цін не веде до повної зайнятості, то, як зазначав англійський теоретик макроекономіки, виникає питання, чи можна забезпечити її взагалі.

В неокласичній теорії зайнятість залежить від двох чинників: граничної продуктивності праці, яка  визначає попит на неї, і «граничних страждань праці», що оцінюється заробітною платою працівників і зумовлює пропозицію праці. Чим нижча заробітна плата, на яку згоджуються наймані робітники, тим вищий рівень зайнятості, і навпаки.

Звідси виникає  два основних постулати неокласичної теорії:

1) пропозиція праці  реагує на пропозицію реальної  заробітної плати;

2) рух реальної  заробітної плати тотожний зміні  номінальної.

Це привело неокласиків  до висновку: рівень зайнятості визначається самими працівниками, їх вимогами стосовно реальної заробітної плати — згоджуючись на зниження реальної заробітної плати, робітники сприяють зростанню зайнятості, а опираючись цьому зниженню, вони прирікають значну кількість працівників на муки безробіття.

Дж. М. Кейнс відхилив неокласичні твердження і висунув  положення про те, що масштаби і  коливання зайнятості не залежать від  поведінки осіб найманої праці. Він  стверджував, що «готовність працівників  згодитись на зниження заробітної плати  зовсім не є ліками від безробіття».

Рівень зайнятості, за Кейнсом, визначається динамікою «ефективного попиту», який формується з очікуваних затрат на споживання домашніх господарств (населення) і передбачуваних інвестицій (витрат фірм). Саме «ефективний попит», а не пропозиція ресурсів і зміна їх відносних цін, підкреслював реформатор економічної науки, зумовлює рівень зайнятості

і національного  доходу. Спроби визначити закономірності руху сукупного попиту і приросту національного доходу складають  центральну ідею кейнсіанського вчення. Саме вона стала справжнім відкриттям для економічної теорії, несподіваним для більшості сучасників Дж. М. Кейнса.

Особливого значення в кейнсіанській теорії відводиться  питанню про державне регулювання  ринкової економіки. Дж. М. Кейнс обгрунтовано стверджував, що закономірності мікроекономіки — сфери функціонування окремого господарюючого суб'єкта, тобто підприємства — не співпадають із закономірностями макроекономіки — економіки як цілого, а тому виникає потреба активного втручання держави в процеси відтворення, щоб узгодити інтереси суспільства з інтересами фірм.

Ідеї вільної  конкуренції, яка під тиском монополій до 30-х років модифікувалась в недосконалу конкуренцію, Кейнс протиставив ідею державного ринкового регулювання. Монополізація економіки підірвала механізм вільного ціноутворення, який вже не міг автоматично відновлювати ринкову рівновагу, тому за цих умов ринкове господарство, на думку Кейнса, буде постійно знаходитись в стані депресії.